ПРИМІТКИ

1. Економічне житє українських земель XIV-XVII вв. — джерела і лїтература. 2. Чорноморська торговельна дорога XIV-XV в. Замки Каравул, Чорний город і Качибей 3. Національний склад і відносини людности України. 4. Гербові ґрупи західно-української шляхти. 5. Шкільництво. 6. Книжність і письменство XIV-XVII в. 7. До питання про українські думи. 8. Артистична творчість в українських землях XIV-XVI вв. 9. Лїтература культурно-побутова. 10. Протестантські громади на Українї. 11. Релїґійно-національний рух на Українї в другій пол. XVI в. і релїґійна полєміка. 12. Лїтература про Василя-Константина Острозького й його родину. 13. Брацтва.

1. Економічне житє українських земель XIV-XVII вв. — джерела і лїтература. назад....

Економічна історія українських земель XIV-XVII вв. досить довго не була зовсїм предметом наукового оброблення. Доперва останнїми часами появило ся кілька праць, які чи то спеціально займають ся певними сторонами їх економічного житя, чи то входять в сї питання в звязку з иньшими, які служать властивим їх предметом. Пощастило особливо торговлї. Так появила ся статя: Jabłonowski Handel Ukrainy w XVI wieku (Ateneum, 1895, II), оперта на матеріалї вже друкованім, але цїнна як звід того друкованого матеріалу про торговлю Поднїпровя (ним тільки займаєть ся в сїй працї Яблоновский), а найбільше Київа; на жаль, неохота автора до докладнїйшого означування своїх джерел і до їх аналїзи позбавила сю статю трівкійшого наукового значіння. Перед тим гарно написаний, але дуже побіжний і загальний начерк української, чи властиво київської торговлї XV-XVI в. дав тільки Антонович в своїй звісній статї: Кіевъ, его судьба и значеніе съ XIV по XVI столЂтіе (1362-1565), 1882 (передр. в Монографіях). В питанню про торговельні шляхи міг Яблоновский оперти ся на працї спеціалїста-антикварія правобічної України Е. Рулїковского Dawne drogi і szlaki na prawym brzegu Dniepru (Ateneum 1878, III i IV). Потім, в р. 1899 вийшла статя А. Верзилова Очеркъ торговли Южной Руси съ 1480-1569, в малоросповсюдненім виданню Земскій Сборникъ Черниговской губерніи, 1898, I-VI (також осібно, але в дуже малім числї примірників); написана вона була значно скорше, і автор не мав, очевидно, спромоги доповнити її перед друком. Зроблена вона инакше нїж попереднї — з детальним цитованнєм джерел (на жаль, часто поплутаних при друкованню), і використовує дещо й невиданого матеріалу (з київського архиву). Автор мав замір обняти цїлу українську територію, але що до західньої України його праця полишає дуже богато до бажання.

Для західньої України по Хронїцї Львова Зубрицького, що довго служила джерелом в сїй справі, доперва Лозіньский в рядї праць про Львів подав близші відомости про львівську торговлю, головно з XVI в.: Patrycyat і mieszczaństwo lwowskie, 1890, друге вид. 1892 (є й третє але воно має тільки нову титулову картку на виданню 1892 р.), Kupiectwo lwowskie w XVI wieku (Bibl. Warzaw. 1891, III, — витяг з Patrycyat-y з деякими відмінами й додатками), Leopolitana (Kwart. histor., 1890 — тут про рибну й книжну торговлю Львова); в сумі вони вводять досить добре в львівську торговлю XVI в., хоч не мають заміру трактувати сей предмет з потрібною повнотою й всесторонністю, а особливу вартість дає їм те, що оперті вони переважно на недрукованих актах львівського міського архиву. В 1903 р. вийшла цїнна праця краківського історика Стан. Кутшеби Handel Polski ze Wschodem w wiekach średnich (в час. Przegląd polski й осібно), що під сим не вповнї відповідним титулом містить добре зроблену, на підставі не тільки друкованих, а й не друкованих джерел, історію львівської торговлї другої половини XIV й XV віку, не тільки зі Сходом, а і з Заходом (подекуди одначе дає себе відчувати мале обізнаннє автора з фактами тогочасної східно-української й старшої українсько-руської торговлї). Де в чім доповнює сю працю иньша студія тогож автора, видана разом з нею: Handel Krakowa w wiekach średnich na tle stosunków handlowych Polski (Rozprawy wydz. hist. XLIV, 1908). Натомість публїкації румунського історика N. Iorga, що появили ся в тім же часї, дали лише сировий матеріал, і я про них згадаю, говорячи про матеріали взагалї.

З спеціальнїйшої лїтератури, яку зрештою цитую при поодиноких питаннях в текстї, згадаю статї: Dubiecki Kaffa osada genueńska i jej stosunek do Polski XV w. (1885 передр. в Obrazy i studya histor., II), досить численна лїтература Качибея, викликана столїтнїм юбилеєм Одеси (див. на с. 608); статї Лучицького про вивіз рабів з Черноморя на Захід (див. на с. 21) і По поводу „дрогичинскихъ древностей", 1892 (Чтенія київські т. VI) — дещо про торговлю України з балтийським побережем; Яблоновского Podole u schyłku XV w. (Ateneum 1880, III) — тут про торговлю з Волощиною.

Для українського промислу, ремесла і сїльського господарства сих віків майже нема спеціальної лїтератури. В своїх працях по історичній ґеоґрафії й статистицї українських земель XVI в. (в варшавськім видавництві Źródła dziejowe) Олекс. Яблоновский присьвячує дещо уваги й господарству поодиноких країв: найбільше дано йому місця й найстараннїйше оброблено сю сторону в його моноґрафії про західню Україну (Czerwona Ruś, в т. XVIII ч. l Źródła), меньше в моноґрафії про Україну (в т. XXII), ще меньше в томі присьвяченім Волини й Поділю (в т. XIX); також в його давнїйших статях: Starostwa ukrainne w pierwszej połowie XVII w. (Źródła т. V, 1877) i Ludnosć rolnicza ziem ukrainnych do wojen kozackich (Ateneum, 1882, І). Ріжних сторін економічного житя дотикають моноґрафії Антоновича й В.-Буданова про міста, Антоновича й Новицького про селянство, В.-Буданова про кольонїзацію України в XV-XVI в. — в VII т. ч. II Архива Югозападной Россіи (Населеніе юго-западной Росіи оть 2-ой пол. XV в до Люблинской уніи). Спеціальнїйші працї — статї Любомірского Starostwo Rateńskie, wyjątek z historyi osad woloskich w Polsce (Bibl. Warsz. 1855, II) i Północno-wschodnie wołoskie osady (ib. IV);

Пулаского Gospodarka król. Bony na kresach, 1878 (передр. в Szkice histor., І); мої: Економічний стан селян на Поднїстровю Галицькім в половинї XVI в. на основі описей королївщин (Жере;ла т. Т, 1895), Економ. стан селян в Перемишльскім старостві в сер. XVI на основі оп. корол. (т. II), таке саме про королївщину сянїцьку (т. III) і львівську (т. VIII — всї отсї статї увійшли також в мої Розвідки й матеріали). Про ремесла і цеховий устрій — Łoziński Złotnictwo lwowskie w dawnich wiekach, 1384-1640, 1889 (Lwów starożytny. І), СЂцинскій Матеріалы для исторіи цеховъ въ Подоліи (як низше, с. 604).

Від коли західнї українські землї входять в склад Польської держави, а східнї й центральні — в. кн. Литовського, економіка й економічна полїтика сих держав стала незвичайно важним чинником в розвою торговлї й економічного житя українських земель, а з другого боку — ріжні сторони економічного житя України більше або меньше трактують ся в загальних оглядах, присьвячених економіцї сих держав. З них економіка в. кн. Литовського має лїтературу дуже маленьку; з давнїйшого треба згадати Чацкого О polskich i litewskich prawach, 1800 (нове вид. 1861), з ріжнородними екскурсами по економічній історії, до яких і досї приходить ся звертати ся за браком новійших оброблень; Ярошевича Obraz Litwy (1844-5), де присьвячені осібні роздїли також торговлї й господарству; Очеркъ торговли древней Литвы (Памятн. книжка Гродненской губ. 1866); з новійшого — численні статї Леонтовича (вичислені в т. V с. 627), що зачіпають і ріжні питання з економічного житя; Любавского Областное дЂленіе и мЂстное управленіе в. кн. Литовскаго (господарство намістників-державцїв), Довнара-Запольского Государственное хозяйство в. кн. Литовского, т. І, 1901 (другого не було) — тут в звязку з історією державного господарства й оподатковання зібрано чимало інтересного матеріалу (в значній мірі й невиданого) взагалї для історії господарства в в. кн. Литовськім.

Далеко богатша (але не лїпша) лїтература економічного житя й економічної полїтики Польщі. Полишивши на боцї економічно-публїцистичні брошюри XVI-XVII віків (перегляд їх в недавнїй працї Шельонґовского — як низше), вона починаєть ся працями польських учених і антикварів кінця XVIII в. — Ф. Лойка, котрого працї по історії цїн одначе зістали ся невиданими і лише почасти були використані в пізнїйших працях, від Чацкого до Шельонґовского (про них спеціальнїйше брошюра: Felix Łojko jako ekonomista, Kp., 1885), Чацкого О litewskich i polskich prawach, 1800 і деякі поменьші працї йогож, видані пізнїйше: Uwagi nad stosunkami handlowemi Polski z obcemi mocarstwawi, O handlu Polski z Portą (передр. в Dzieła-x), Суровєцкого О upadku przemysłu i miast w Polsce, 1810 i Uwagi o cechach, 1821 (Rocznik tow. przyj. nauk. Warsz.). Першу історію торговлї Польщі дав Єкель — F. Jekel Pohlens Handelsgeschichte 2 томи (в серії Pohlens Staatsyeränderung, т. V і VI), Відень 1809. Полишаючи меньше важне занотовую потім: Stawiski Poszukiwania do historyi rolnictwa krajowego (Bibl. Warsz. 1851, і в новім обробленню осібно, 1858) — книжка, яку за браком чогось новійшого й лїпшого приходить ся й досї уживати, не вважаючи на бідність її фактичного матеріалу. Те що появило ся потім по історії господарства, стоїть іще низше — се праця A. J. Rys dziejów gospordarstwa krajowego (розуміти — Польської корони) w zestawieniu z obyczajami naroda, od czasów pierwotnych aż do ostatnich (Wydanie młodzieży im. A. Mickiewicza, т. II, Краків, 1893) — безвартна компіляція, похвальна хиба гуманними ідеями, вложеними автором, і друга праця йогож Zarys obyczajów szlachty w zestawieniu z ekonomiką i dolą ludu w Polsce i Litwie, два томи, Kp. 1897-8. Викликана першою з них статя Равіти-Ґавроньского Pogląd na historyę rolnistwa w Polsce, 1894 (передр. в його Studya і szkice histor. II) під претенсійним сим титулом майже нїчого позитивного не дає, головно критикує ту працю. До історії ремесл і промислів також лише кілька слабких праць: Maciejowski Historya rzemiosł, rzemielników i rzemieślniczych wyrobów w Polsce od czasów najdawniejszych aż do końca XVIII w., Варш., 1877. Kołaczkowski Wiadomośc o dawnych fabrykach w Polsce, 1810 (Przew. nauk i liter. і осібно) i O fabrykach i rękodziełach w Polsce (Przegl. archeol.-bibliogr., 1881) і в новійшім і ширшім обробленню — Wiadomości tyczące przemysłu i sztuki w dawniej Polsce, Kp., 1888 — не розвідка, а тільки збір відомостей і то дуже часто без вказання джерел. Згадаю ще новійшу популярну статейку Kowalewski Rozwój rzemiosł w Polsce (Nasz kraj, 1906, ч. 5-15). Заповіджена праця С. Лєвіцкого Drogi handlowe w Polsce w wiekach średnich — здаєть ся не вийшла ще.

Для історії цехового устрою тільки спеціальні працї про Краків (завдяки виданню тутешнїх цехових устав): Stesłowicz Cechy krakowskle w okresie powstania i wrostu (Kwart. histor. 1892) i Pazdro Uczniowie i towarzysze cechów krakowskich od drugiej połowy wieku XIV do połowy w. XVII, 1900 і деякі дрібнїйші причинки як статейки Ющика в Przgl. tygodn. (Gospody czeladzi rzemieślniczej, 1869 й ин.); одинока загальнїйша праця про цеховий устрій в Польщі — звістна робота В.-Буданова; поза тим належить звертати ся до праць по історії цехів в Нїмеччині, що служили взірцем для польських і українських земель, як Mascher Das deutsche Gewerbewesen von der frühesten Zeit bis auf die Gegenwart, 1866; Stieda Zur Entstehung des deutschen Zunftwesens, 1876; Schanz Zur Geschichte der deutschen Geselleńverbände, 1877; Eberstadt Magisterium und Fraternitas (Entstehung des Zunftwesens), 1897 (Forschungen hrsg. vоn Schmoller, XV) i Der Ursprung des Zunftwesens und der älteren Handwerkerverbändedes Mittelalters, 1900.

Лїпше стоїть справа з історією торговлї — особливо з північною: завдяки тому, що пруські міста концентрували в собі в дуже значній мірі вивозову торговлю Польщі XV-XVIII вв., історія пруської торговлї, розроблювана нїмецькими, ученими, богато зробила для історії торговлї Польщі. Такі особливо працї Затлєра по історії державної пруської торговлї, Лєшіна, Гірша, Лявфера по історії торговлї Ґданська, Естеррайха, Копманна, Кестнера по історії Торуня — вичислені вище на с. 182, 192-3; далї такі працї як Daenell Polen und die Hanse um die Wende des XIV Jhrh. (Deutsche Zeitschr. für Geschichtswissenschaft, 1898, II), Rauprich Breslaus Haudelslage im Ausgange des Mittelalters, Вроцлав 1891, i Der Streit um die Breslauer Niederlage 1490-1515 (Schles. Zeitschr. 1893). Slaski Danziger Handel im XV jhrh. auf Grund eines Handlungsbuches geschildert, Гайдельберґ, 1905. В польській лїтературі статї Ставіского O stosunkach handlowych w Polsce (Bibl. Warsz. 1860) i Handel w dawnej Polsce (Encyklopedya rolnictwa, III) — цїнна наведеними в нїй виписками з записей митних комор. Koczyński Osteuropäischer Handel im XV Jhrh. (Jahrbüch. für Nationalökonomie т. 39, 1879). Handel w dawnej Polsce, lużne kartki — Niwa, 1896. Згадана праця Кутшеби про торговлю Кракова. Ianowski Polska i Hanza do r. 1411 (Przegląd polski 1902, кн. II-IV). До історії торговлї — особливо ґданського вивозу навязує також новійша праця по історії економічного житя й економічної полїтики Польщі: A. Szelągowski Pieniądz i przewrót cen w XVI і XVII wieku w Polsce, 1902; самостійного дає вона не богато й прикметами методичними не визначаєть ся, але подає в приступній формі факти з історії експорту, змін цїн і економічної полїтики в Польщі XVI і XVII в.

Спеціальних більших колєкцій матеріалів до історії економічного житя українських земель сих часів нема, як нема їх також для Польщі і в. кн. Литовського. Для XIV і XV в. приходить ся збирати відомости з одного боку — в кодексах, присьвячених економічній (і полїтичній) історії тих країв, з якими наші краї стояли в живійших торговельних відносинах (як Hansisches Urkundenbuch, Kodeks miasta Krakowa, Breslauer Urkundenbuch von. S. Korn, матеріалах для історії чорноморсько-оріентальної торговлї зведених в звісній працї Гайда Geschichte des Levantehandals і новійшій Schaube Handelsgeschichte der romanischen Völker des Mittelmeergebietes), з другого боку — в кодексах по історії наших міст і місцевостей з більше розвиненим економічним житєм (як Pomniki do dziejów Lwowa, Akta grodzkie i ziemskie) і загальних корпусах документів (вичислені в т. V прим. 1). Для XVI в. дорогоцїнними джерелами до пізнання економічного житя служать люстрації, інвентарі, поборові реєстри й митні книги; з виданого маємо для сього переписи київських і волинських замків 1545 і 1552 р. в Źródła dziejowe, т. VI і Архиві Югоз. Р. VII. І і II; люстрації 1564 і 1570 р. західньої України (Галичини й Поділя) в переважній части видані мною в Жерелах до історії України-Руси т. I-III і VII, деякі части в Архиві Югозап. Рос. VII т. II і ч. VIII т. І; люстрації 1615-1635 р. видані Яблоновским в Źródła т. V. Важні відомости для економічного житя містить з них особливо люстрація 1564 р. (люстрації XVII в., на жаль, без порівняння біднїйші). Інвентарів королївщин видано досї дуже мало й для економічного житя вони мають не однакову вартість; я користав між ин. з приладжених мною копій галицьких інвентарів першої половини XVI в. Інвентарів ріжних приватних маєтків з кінця XVI і першої половини XVII видано кілька десятків в Архиві Югозап. Рос. VI т. І, VII т. І, Памятниках кіев. ком. т. І і III, але се не богато і в порівнянню з тим, що заховало ся, і розмірнo до потреби в них для дослїду. Майже нїчого, на жаль, не видано з митних книг, і не знати навіть, чи заховали ся вони в більшій скільности (з одної, яку мав я в руках, подав я відомости на с. 100). Колєкцію поборових реєстрів XVI в. видав Яблоновский в т. XVIII, XIX і XX Źródła; для першої пол. XVII в. не видано майже нїчого. Для економічного житя українських міст дають іще дещо акти видані Антоновичем в ч. V т. І Архива Югозап. Рос.; витяги з львівських актів до історії торговлї для XV в. дав Кутшеба в цитованій працї, для XV і XVI N. Jorga Relatiile comerciale ale terilor noastra сu Lembergul (торговельні зносини волоських земель зі Львовом, Бухарест 1900) і Studii istorice asupra Chiliei si Cetatii-Albe (зносини з Кілїєю й Білгородом) 1900. Невелику збірку цехових актів з Поділя видав о. Сїцинський в Х т. подільського церк.-археол. товариства (Матеріалы для исторіи цеховъ в Подоліи). Се було б найголовнїйше.

2.2. Чорноморська торговельна дорога XIV-XV в. Замки Каравул, Чорний город і Качибей (до с. 58-9). назад...

Сказане в текстї уважаю потрібним пояснити трохи близше, бо сї питання взагалї досить мало висьвітлені.

Насамперед що до напряму дороги з західньої України на чорноморське побереже, то на напрям „татарської дороги" на Поділє вказують уже привилеї Коріатовичів для краківських купцїв, а з повною докладністю представляє її цитована вже грамота Ягайла з 1403 р. (Kodex m. Krakowa І ч. 101): на Львів їдуть до Волощини і Татарських країв, і ті що їдуть до Татар, зі Львова їдуть на Камінець, а на Волощину просто зі Львова (illis vero — qui Thathariam transire voluerint, ulterius per Podoliam et Camenecz... tranaitum deputamus). Дальші етапи сеї дороги — Тегинь і Білгород позволяє викомбінувати молдавський привилей з 1407 р. Маршрут: Камінець — Білгород — Кафа бачимо також в подорожі Ґільбера де Ляноа (див. т. IV с. 315), Львів — Білгород і морем до Кафи — в пізнїйшій подорожі львівського купця Кодена (Hubert Pamiętniki historyczne c. 11-13). Як посереднї стації Кутшеба (ор. с. с. 57) припускає Яси-Лопушно, але гіпотезу сю вважаю не тільки безпідставною, але (що до Яс) і хибною (Яси не по дорозї, а скручувати до них не було причини).

Про побудованнє замку на крайнїй точцї сеї дороги — на Днїстровім лиманї, на новім, „порожнїм місцї, де не було анї дерева, анї каменя", оповідає як очевидець Ґільбер Ляноа, додаючи, що замок був побудований меньше як за місяць, бо Ґедиґольд стягнув до сього 12 тис. людей і 4 тис. фір дерева й каменя (1. с.). Що до Каравула, то під Рашковом виднієть ся й тепер дуже гарно заховане городище на високім надднїстряньскім разї, в видї чотирокутника з ронделями на трох рогах; проф. Антонович (на підставі автопсії) бачить в нїм прикмети фортифікацій XV в. (див. його розвідку про Каравул в Кіев. Старинї 1896, X, деякі доповнення до історії Каравула див. в моїй рецензії сеї статї в Записках т. XVI с. 6). Але такі прикмети в наших фортифікаціях не уставлені настільки певно, щоб на сїй підставі ми могли положити збудованнє сього замку на XV в. (а не пізнїйше), хоч текст надання 1442 і робить дуже правдоподібним, що тодї в Каравулї й иньших згаданих з ним місцях були замки. Грамота надає: castra nostra Caravul super Dniestr fluvio, Czarnigrad, ubi Dniestr fluvius dictus mare intrat, et Caczibieiow in litlore maris sita, cum omnibus oppidis, portibus, theloneis aquatibus et terrestribus et etiam solis (ґрунтами), villis et omnibus pertinentiis et coherentiis universis (Барское староство с. 26).

Звертає на себе увагу, що перед побудованнєм замку на Днїстровім лиманї, що наступило 1421 р., Ягайло висилає збіже — розумієть ся з Поднїстровя, не до Білгорода, а до Качибея; се могло б піддавати гадку, що в Качибею польсько-литовське правительство стало твердою ногою скорше. Цїкаве, хоч і неясне, що в наведенім Чацким змістї спору Бучацкого з урядниками (спір сей мусить належати, судячи з змісту, до рр. 1442-4) є якась традиція про давнїйші часи Качибея, з перед ста лїт: урядники доводили, що пересипи, на яких вони ставили сторожу, не згадано в наданню 1442 р., а вона повстала від звиш ста лїт, завдяки морю: quia mаrе abstulit aliis, nostro vero dominio adiunxit (Чацкий II с. 200): чи не означало б воно традиції давнїйшого володїння, нїж XV вік? Ріжні здогади про минувшість Качибея й походженнє його назви (його звязували з фамілїєю подільських земян Коцюбів, з селом Кочубієвим коло Камянця) у Дубєцкого op. c. і в юбилейній лїтературі Одеси: Яковлевъ Къ исторіи заселенія Хаджибея, Од. 1789, Маркевичъ Городъ Качибей или Гаджибей, 1894 (Записки одес. істор. тов. XVIII). Пересип, про яку йде спір у Бучацкого, ототожнюють з нинїшнею одеською пересипю. Завважу ще, що в реєстрі Свитригайлових городів, де приходить і ся серія замків — Чорногород — Каравул, можна читати як одну назву: „Качубіїв маяк" і бачити тут і розясненнє наростка possessivi в сїй назві і вказівку на істнованнє тут маяка.

Бучацкому сї замки дані були з застереженнєм права викупу для правительства, але вони, очевидно, стратили всяке значіннє й викуплені не були, як показує той факт, що при ревізії прав 1564 р. потомки Бучацких предложили сю грамоту як право на володїннє — хоч фактично в володїнню не були (див. згадану мою рецензію).

Все сказане про слїди „пановання" Польсько-литовської держави на Чорнім морі та про стан і напрям торговельних доріг на Чорноморю в XIV-XV в. позволяє оцїнити, на скільки перебільшені й позбавлені історичної перспективи такі характеристики торговлї, які ми знаходимо в новійших польських працях, про „опертє о береги Чорного моря, панованнє над водяними дорогами, які йшли на полудне, було підставою заграничної торговлї Польщі в XIV і XV; торговля ся переважно мала характер транзитовий, себто більшу частину товарів лише перевожувано через Польщу зі Сходу на Захід і навпаки. Але стрічаємо — особливо з XV в. і слїди торгу вивозового або безпосереднього обміну продуктами між Польщею і краями положеними над Чорним і Середземельним морем" (Szelągowski Pieniądz c. 53). Можна говорити про слабі і невдалі проби опертя о Чорне море — головно в першій чверти XV в., але нїяк не можна сказати про панованнє на тих водних дорогах. Польські історіозофи новійших часів навіть в окупації Казимиром Руси бачуть тенденцію опанувати береги Чорного моря. Як то близько і легко було тодї з Галича до Чорного моря!

3. Національний склад і відносини людности України. назад...

Культурна еволюція українських земель від середини XIV до середини XVI дуже мало дотепер займала дослїдників Тільки з розбудженнєм нового духового житя, в останнїй чверти XVI в. вона притягає до себе їх увагу і хиба ретроспективно кидають вони часом оком в попереднї часи. В сфері відносин національних два питання досї тїшили ся увагою дослїдників одно — се становище православної релїґії й православних під польсько-литовським режимом — справа, трактована звичайно принагідно і спеціальною лїтературою представлена досить слабо (вона вказана в прим. 10 в томі V), друга — участь ріжних етноґрафічних елєментів в кольонїзації України. На сїм питанню стрічали ся традиційні погляди польської історіоґрафії на кольонїзацію українських земель польськими елєментами з критикою українських істориків. Перша така серіозна полєміка мала місце уже в 1850-х рр. коли на статю Грабовского (уміщену в Записках о Южной Руси Кулїша п. т. О причинах вражды между Поляками и Украинцами в XVII вЂкЂ), де той принагідно згадав і ті кольонїзаційні заслуги Польщі, виступив Максимович зі статею під таким же титулом (О причинахъ взаимного ожесточенія Поляковъ и Малороссіянь, бывшаго въ XVII вЂкЂ. Рус. БесЂда 1857, IV, передр. в Собранії Сочиненій), і дав ряд важних критичних заміток до сеї справи, застерігши ся в кінцї, що історія кольонїзації ще вимагає „нового деталїчного студіовання, як і вся взагалї історія України в три перші епохи її житя від Батиєвого походу" до Хмельниччини. Таке детальне студіованнє було підняте двадцять лїт пізнїйше Ол. Яблоновским з польської сторони і Антоновичом та В.-Будановим (що перейняв сю роботу по тім, як Антонович відсунув ся від київської археоґрафічної комісії) — зі сторони українсько-росийської. Яблоновский присьвятив сїй справі ряд розвідок в передмовах до видавництва Źródła dziejowe — в т. V (Starostwa ukrainne w pierwszej połowie XVII т.), VI (Opis zamków), XVIII (Ruś Czerwona), XIX (Wołyń a Podole), XXII (Ukraina), і окремі статї (Podole w schyłku wieku XV — Ateneum 1880, VI-VIII, Zasiedlenie Ukrainy w epoce litewskiej — ib. 1891, Etniczna postaćć Ukrainy w epoce zjednoczenia jej z Koroną — Kwart. hist. 1893). В.-Буданов умістив три ширші вступні розвідки в т. I-III части VII Архива Югозап. Россіи (Населеніе Югозап. Росіи отъ пол. XIII до пол. XV вЂка, Населеніе Югозап. Росіи отъ второй пол. XV в. до Люблин. унїї. Кому принадлежитъ главная роль въ дЂлЂ заселенія Украины въ концЂ XVI и нач. XVII в., 1886-1905). При тім обидва дослїдники в своїх розвідках робили собі обопільно критичні й полємічні замітки. Головним тереном, на який звертали вони увагу, тому що він був головним objectum litis, була східня Україна — надднїпрянська й побожська і що до неї згадані дослїдники старали ся дати можливо докладну аналїзу людности — головно по люстраціям середини XVI віку. Але в статях про Галичину й Поділє (західнє) Яблоновский також порушив питаннє про етноґрафічні елєменти в складї місцевої шляхти. Для Галичини се питаннє порушив недавно також Лозіньский в книжцї Prawem і lewem, т. І, 1904, а Ів. Крипякевич дав інтересні спостереження спеціально про Львів (Русини властителї у Львові в першій пол. XVI в. (в Науковім збірнику присьв. М. Грушевському) і Львівська Русь в першій пол. XVI в. (Записки т. LXXVII-LXXIX). Для східнього Поділя деталїчну аналїзу що до складу тутешньої шляхти зробив я в своїй книзї Барское староство (1894). Антонович давнїйше ще зробив подібну аналїзу (меньш деталїчну, щоправда) для шляхти овруцької (в ч. IV Архива Югозападной Россіи, 1867); у вступі до тогож тому сумно звістний Юзефович, тодїшній голова київ. археоґр. ком., видав катальоґ правосл. шляхетських родів, з показаннєм, коли вони звістні в останнє як православні, і коли виступають як католики; катальоґ тяжкий до користання, бо списаний без усякого порядку імен, але показання дані з означеннєм джерел (правда — часто другої руки). Небезінтересно б було дати нову, переглянену й доповнену редакцію такого катальоґу. Як бачимо, до тепер, з виїмком східньої України (і то лише певного часу — середини XVI в.), головно звертано увагу на верству шляхетську, а було б інтересно на підставі приступного нам тепер матеріалу прослїдити і склад міщанства, чужі домішки між селянством, вкінцї — деталїчнїйше вислїдити процес всякання чужих елєментів в саму верству шляхетську. Правда — се не легко, бо джерела не всюди дають для сього матеріали, а напр. імена тільки почасти мають такі характеристичні прикмети, що можуть тут служити; але в приближенню завсїди можна виробити собі суд про етноґрафічні відносини.

4. Гербові ґрупи західно-української шляхти(до с. 241). назад...

На сї ґрупи недавнїми часами звернув увагу Яблоновский (ор. с. с. 334-342); він начислює до 50 родів гербу Сас, що фіґурують головно на підгірю від Коломийщини до Сянніччини, а більші ґрупи їх виступають в Жидачівщинї й Самбірщинї; се герб спеціально дрібно-шляхетський, а родові лєґенди виводять його зза Карпатів. за часів кн. Льва (Niesiecki sub vосе); розміщеннє гербових гнїзд справдї до певної міри відповідає „волоській" кольонїзації підгіря, що також ішла зза Карпатів, але тільки до певної міри (нпр. замітна річ, що в Сяніччинї, з її давньою кольонїзацією волоського права і тїсними звязками з Закарпатєм, тих Сасів нема зовсїм). Отже Яблоновский трохи заскоро прихиляєть ся до гадки, що то „якийсь клан, якесь колїно, племя волоське — по певним натякам, що перейшовши Карпати від Угорщини, засїло цїле Днїстрове підгірє Бескиду". Прохаска, комбінуючи назву „Сасів" з гіпотезою про звязь сих гербових ґруп з волоською кольонїзацією, зовсїм катеґорично говорить про „Сасів з Семигороду, що поприходили сюди (в Зах. Галичину) з дружинами Волохів" (вступна розвідка в XVIII томі Akta gr. i ziem. c. 12, пор. с. 23); тільки, як звичайно, не вважає потрібним вказати якихось фактів чи документальних звісток, що потверджували б сю гадку.

До сього гербу належать Балицькі, Бандрівські, Бачинські, Билинські, Боярські, Братковські, Брилинські, Винницькі, Витвицькі, Гнилецькі, Голинські, Гошовські, Даниловичі, Дїдушицькі, Добрянські, Дубравські, Желиборські, Жураковські, Ільницькі, Колодницькі, Комарницькі, Копистинські, Креховецькі, Кропивницькі, Крушельницькі, Литинські, Луцькі, Манастирські, Марковські, Підвисоцькі, Рожнїтівські, Сваричовські, Струтинські, Ступницькі, Сулятицькі, Свистельницькі, Тарновські, Татомири, Терлецькі, Тисаровські, Тустановські, Унятицькі, Чолганські й ин.

Герб Корчак не має такої територіальної одноцїльности, більше між ними родів непевного походження або ранїйше спольщених, бо й більше тут є заможнійших і маґнатських родів. Яблоновский (1. с.) числить їх близько сорок родів, і майже всї уважає українськими, а як два гнїзда вказує Перемиський повіт, де виступають такі Корчаки як Бибельські, Порохницькі, Бажі, Дершняки, Сїннівські (de Syenno), Горайські, Чурили, Дрогойовські, Боратинські, Крукеницькі. Друге гнїздо в Холмщинї: Горайські і Липські і фамілїї дрібношляхетські як Верещинські, Ганські, Горденські й Підгороденські, Ставські, Хоєнські, Чернявські. По иньших землях Балабани, Боговитини, Жоравинські, Лагодовські, Ходоровські, Шумлянські, Ярмолинські й ин.

На цитованім в текстї актї конфедерації 1464 р. (Akta gr. i ziem. VII ч. 55) маємо печатки з гербом Сас Сваричовського, Гошовського, Черкаса, Дїдушицького (з деякими відмінами) і якогось Юрия (без призвища, руська). Деякі з сих печаток повторені кілька разів, а се може вказувати, що було й більше шляхтичів того гербу між присутними. Герб Корчак мають дві печатки (одна двічи повторена) — Борщовського, Русина, і Банинського — як Русина то зпольщеного. Три печатки, в тім дві виразно руські (одна має руську напись — і ся печатка повторена двічи, друга належить Ходоровському), мають кружок, подібний до герба Кушаби (жорен). Одна печатка з руською написею має стрілу з перехрестєм, дві кружок з трома хрестами — подібно до польського герба Шалава, що в польській геральдичній лїтературі уважав ся гербом руським, а традиція виводила його з часів Володимира Вел. (Niesiecki, sub voce); пізнїйше одначе сей герб вийшов майже зовсїм з уживання (див. у нього ж про Галків). Старий альбом гербів — Darowski Znaki peczętne Rusi, Noty heraldyczne, Париж 1862. Новійшу полєміку в справі гербів на Руси вказано в т. V с. 48.

5. Шкільництво. назад...

З поміж загальних праць перше місце займає, що до богацтва матеріалу (майже виключно одначе друкованого) праця Харламповича Западнорусскія православныя школы XVI и начала XVII вЂка, отношеніе ихъ къ инославнымъ, религіозное обученіе въ нихъ и заслуги ихъ въ дЂлЂ зашиты православной вЂры и церкви, Казань 1898. Титул книги узший від змісту, що складаєть ся з чотирох частин, присьвяченнх школам католицьким, протестантським, православним і унїятським. Автор вводить почасти в лїтературу й спеціальні питання; критичність його одначе не дорівнює богацтву зібраного матеріалу, і спеціально в роздїлї, присьвяченім школам православним, звістки, автентичні не всюди докладно відріжнені від більше або меньше апокріфічних. З иньшої лїтератури: Макарій Исторія рус. церкви, особливо т. IX — принагідно зібрані звістки, Ильинскій Югозападное русское общество и его умственное и религіозно-нравственное состояніе въ концЂ XVI и первой пол. XVII ст. (Волын. епарх. вЂдом. 1891), Миропольскій Очеркъ исторіи церковно-приходской школы отъ перваго ея возникновенія на Руси до настоящаго времену, кн. III, віки XV-XVII, 1892 (зовсїм ненаукова збірка звісток). Спеціальнїйше: Петров Очеркъ исторіи православныхъ школъ на Волыни (Труды кіев. духов, акад. 1867, І), Гожалчинскій Езуитскія школы въ юго-западной Россіи (Труды кіев. дух. акад. 1864, II), Ленчевскій Педагогія древнихъ братскихъ школъ (Труды кіев. дух. акад. 1870, VII-IX), Лукьяновичъ Къ вопросу объ острожской школЂ (Волынскія епарх. вЂдомости 1881), Zagórski O grecko-słowiańskiej szkole we Lwowie (Muzeum, 1893, X), Харламповичъ Острожская православная школа (Кіев. Старина 1897, IV), Димитріевскій Эпископъ елассонскій Арсеній и его вновь открытые историческіе мемуары (Труды кіев. акад. 1898, 1).

Для шкільництва в Литовсько-польській державі тих часів взагалї: Łukaszewicz Historya szkółw Koronie i w. ks. Litewskim od najdawniejszych czasów aż do r. 1794, 4 томи, 1848-52 (праця для сих часів досї одинока).

6. Книжність і письменство XIV-XVII в. назад...

Лїтература і книжність в українських землях XIV-XVII вв. досї не була предметом дослїду в своїй суцїльности. В одинокій досї історії українського письменства пок. Омеляна Огоновського ся частина належить до найслабших частей і не відповідає нїяким науковим вимогам. В історіях „русской литературы" від XIV віка вся увага переносить ся на лїтературу північну, а українські і білоруські памятки фіґурують хиба принагідно, і взагалї сї віки XIV-XV трактують ся досить побіжно як вступ до московського письменства й книжности XV в. Сю систему, що зложила ся більш несьвідомо як сьвідомо, в звязку з загальною історичною схемою „русскої історії'', недавно пробував критично-історичними арґументами оправдати проф. Істрін в своїх, обговорених мною в т. III ² с. 499 розвідках „Изъ области древнерусской литератури", й ин.; він пробує вже в XIII в. виказати початки великоруської лїтератури, яку противставляє київський як правдиву лїтературу.

З другого боку в сферу української книжности старших столїть роблять ся більш або меньш значні екскурси дослїдниками письменства і взагалї культурного руху українсько-білоруського другої половини XVI в., при чім одначе книжність і письменство українське трактуєть ся нерозривно і в суміш з білоруським. Такі екскурси знаходимо напр. в працях: Владимірова Докторъ Францискъ Скорина, его переводы, печатныя изданія и языкъ, Спб., 1888 (вид. Общества любит. др. письменности); Архангельского Борьба съ католичествомъ и западнорусская литература конца XVI — первой половины XVII вЂка (Чтенія московські 1888, І, і осібнo); Харламповича Западнорусскія православныя школы XVI и начала XVII вЂка, 1898. Але сї екскурси не мають своїм завданнєм використати весь матеріал до сих питань і дїйсно далеко його не використовують. Вкінцї огляди церковного письменства сих віків дає історія церкви м. Макарія, вони одначе дотикають головно земель північних, великоросийських.

Інвентар рукописного запасу XIV-XV вв. дають працї Срезневского Древніе памятники русскаго письма и языка Х-XIV вЂковъ, Волкова Статистическія свЂдЂния о сохранившихся древнерусскихъ книгахъ XI-XIV вЂковъ и ихь указатель, Спб. 1897 (Пам. др. письм. ч. 123), Соболевского Южнославянское вліяніе на русскую письменность в XIV-XV вЂкахъ, Спб., 1894, тут в додатках „Списокъ литературныхъ произведеній, появившихся въ нашей литературЂ послЂ половины XIV вЂка" (повторено в книзї: Переводная литература Московской Руси XIV-XVII вЂковъ, 1903). Одначе сї огляди не вичерпують всього дїйсного запасу відомостей — студії пізнїйших рукописей постійно приносять нам вказівки на певні твори, звістні в попереднїх столїтях, а й рукописні збірники XV, а навіть і XIV віку взагалї вистудіовані тільки в части. Друга їх загальна хиба — той брак доклад нїйших вислїдів що до місця походження рукописей; правда, що переважно рукописи не дають на се вказівок, але взагалї на сю сторону досї звертано замало уваги.

Показчик українських і білоруських рукописей XIV-XVII вв. дав Владиміров в 1890 р., п. т.: Обзоръ южнорусскихъ и западнорусскихъ памятниковъ письменности отъ XI до XVII ст. (Чтенія київські, т. IV, першу пробу такого показчика, тільки далеко меньше повну дав він в працї про Скорину, тільки уживав там на означеннє їх нещасливого терміну „югозападный" в значінню „юго и западно-русскій", а не в звичайнім значінню — правобічної України). Показчик задуманий добре: автор там, де розпоряджав якимсь матеріалом, дає взірцї мови, історично-лїтературні пояснення, пробує відріжняти памятки українські від білоруських. Але для дуже багатьох рукописей Владиміров таким матеріалом, не розпоряджав, а далеко й не опанував всього матеріалу — його від того часу пробуло дуже багато й ще більше прибуде (зверну увагу на описи львівських рукописей, що друкують ся в виданнях Наук. тов. ім. Шевченка, в новозаснованім „Українсько-руськім архиві", та в ИзвЂстіях академіи — описи рукописей Народнього Дому й ин.). Ряд доповнень подав Соболевский під тит.: ЗамЂтки о малоизвЂстныхъ памятникахъ юго-западно-русскаго письма XVI-XVII вв. (Чтенія київські т. IV). Проф. Карский в своїй працї Къ вопросу о разработкЂ стараго западно-русскаго нарЂчія, 1893 (Труды виленского отд. предварительнаго комитета) і новійше в книжцї БЂлорусы (т. І, 1903 с. 369-397) подав реєстр „западнорусскихъ рукописей", але виберає ті головно, в яких народня білоруська стихія язикова проступає виразнїйше; українські рукописи фіґурують тут лише зрідка, автор їх часом виріжняє, зле багато між тими рукописями з прикметами тодїшньої книжної мови, спільної й білоруським й українським землям, зістаєть ся без докладнїйшої льокалїзації.

Спеціальні моноґрафії вказані при текстї.

7. До питання про українські думи. назад...

Аналїзї дум — самого понятя про них і того роду поетичної творчости, який означаєть ся сим терміном, та його історії присьвячена досить значна лїтература (перегляд її, хоч і не повний дає статя Е. Ткаченка-Петренка: Думы въ изданіяхъ и изслЂдованіяхъ, Україна 1907 кн. VII). Але вона в значній мірі обертаєть ся в порожняві. Під думою розумієть ся епічна поезія з характеристичною нерівноскладовою ритмічною будовою. Одначе назва думи для сього роду являєть ся поки що вповнї конвенціональною: досї не звісно нї одного факту, де б назва „думи" прикладала ся власне до сього роду поезії, чи то в устній чи то в писаній традиції. Тим меньше маємо право звязувати сю назву виключно з такими саме піснями. А коли вже робити се, по традиції, яка уставила ся в наукових кругах XIX в., то у всякім разї не можна без докладнїйшої аналїзи прикладати до сеї конвенціональної катеґорії „дум" історичні сьвідоцтва про „думи", які можуть говорити про зовсїм иньші, відмінні типи піснотворчости, і по всякій правдоподібности таки справді про зовсїм иньше говорять: „думи" XVI-XVII в., згадані в польських джерелах, зовсїм не те, що розуміли під сею назвою в XIX в. і тепер.

Взагалї сї звістки старої традиції чисто використовують ся без потрібної обережности. Так напр. клясичний текст Сарнїцкого про руські думи часто інтерпретуєть ся досить довільно. В ориґіналї він звучить так: duo Strusii fratres adolescentes strenui et bellicosi a Valachis opressi occubuerunt, de quibus etiam nunc elegiae, quas dumas Russi vocant, canuntur, voce lugubri et gestu canentium se in utramque partem motantium id quod canitur exprimentes; quin et tibiis inflatis rustica turba passim modulis lamentabilibus, haec eadem imitando, exprimit (Annales, при липськім вид. Длуґоша, II с. 1198). Тут, як бачимо, розріжняєть ся властиве виконаннє думи співом і ритмічними рухами фахового співця, і імітація тихже мотивів селянами на дудках, чи в супроводї дудок. Тому помиляєть ся напр. Дашкевич в своїй новійшій статї про думи (Изборникъ кіевскій, с. 134), виводячи звідси, що в другій половинї XVI в. думи „виконували ся хором", хоч сам на иньшім місцї (с. 123) признає справедливою замітку Наймана (Dumy ukraińskie, Ateneum 1885, X с. 109), що сама ритмічна будова їх мельодій не надавала ся до співання народом. Трохи забагато виводить з слів Сарнїцкого також і П. Житецький (Мысли о малорусскихъ думахъ с. 128), добачаючи в них такі прикмети: суспільний зміст (треба б ґенералїзувати факт істновання думи про смерть Струсїв у походї), елєґічний характер, сумний мотив (сї дві прикмети можуть бути одною) і жестикуляція при виконанню.

Гадка про звязки українських дум з полудневословянською, сербською спеціально, пісенністю, в звязку з звістками про розповсюдненнє сербських пісень і співаків в землях коронних і вел. кн. Литовського, підносили ся вже давнїйше — Jagió Gradja za slovinsku narodnu poeziju (Rad jugosl. akad. XXXVII), Пыпинъ и Опасовичъ Исторія славян. литературы I, Neumaun 1. с., Фаминцынъ Домра, Халанскій Южнославянскія сказанія о кралевичЂ МаркЂ, Сумцов Соврем. украин. этнографія II і йогож Культурныя переживанія. Але все се були побіжні згадки без глубшої аналїзи. Новійшими часами справу звязку між українськими думами і полуднево-словянською поезією порушив Дашкевич в цитованій статї НЂсколько слЂдовъ общенія Южной Руси съ Югославянствомъ въ литовско-польскій періодъ ея исторіи, между проч. — въ думахъ (Изборникъ кіевскій, 1904), але теж так побіжно й загально, мов би умисно уникав якоїсь ясної відповіди, в чім саме полягав, в яких обставинах і в якім часї мав місце той полудневословянський вплив; він властиво вагаєть ся між гадкою про анальоґію і вплив (пор. с. 128 і 130). Що правда, йому — як і попереднїм дослїдникам, були незвісні записки двірських рахунків Ягайла, що сьвідчать про популярність сербських музиків в Польщі й Литві вже на початках XV віка: в записках 1415 р. фіґурують тут krwaci fistulatores, Rationes curiae Vladislai c. 457-462 (видавець в показчику — с. 570 дописує: tympaniste seu fistulatores, але тимпанисти фіґурують в записках осібно від тих Хорватів). Натомість широку популярність в лїтературі здобула пізнїйша звістка про сербських рапсодів в поемцї Swiatowa rozkosz, виданій Єрон. Морштином (1606), вказана Яґічем (Gradja c. 118):

przy nim Serbin żałośny długi smyczek wlecze

łeb skrywiwszy po polciu, a rywule siecze,

graiąc im starodulbskie dumy: jak przed laty

Turków bili Polacy i miężne Horvaty.

Иньші звістки про популярність сербської музики й сербських співаків в Польщі збирає Лїнде sub voce Serb, новійше Лєпший Lud wesołków с. 66.

Близшою лїтературною аналїзою як форми так і змісту, я думаю, можна б було близше уставити той тип „дум", який міг розвинути ся на Українї під впливами сербської героічної поезії, і який властиво повинний називати ся думою. З другого боку, аналїза нерівноскладового віршу, що дає характеристичну форму того типу, який звичайно тепер носить се імя, я думаю — могла б дати хронольоґічні підстави для оріентовання в історії сього типу. Як справедливо було помічено — сей вірш уступив місце новим типам ритмічної будови з розповсюдненнєм шкільних впливів на Українї (Перетцъ Историко-литерат. изслЂдованія и матеріалы III с. 15). Докладнїйше сказати — нових шкільних впливів — школи латинської, з її рівноскладовими типами тонїчної будови. Близші аналїзи, я думаю, зможуть сказати, коли могла утворити ся форма дум в сучаснім розумінню, і се поможе нам зміркувати — як могла вона сформуватись.

8. Артистична творчість в українських землях XIV-XVI вв. назад...

В історії української штуки столїтя XIV і XV зістають ся дотепер вповнї прогалиною. З XIII віком уривають ся дослїди над історією штуки староруської; XVII, почасти XVI вік захоплюють дослїдники, що порушували (досї трудно сказати більше над саме порушуваннє) українську штуку XVII-XVIII віків. Але що про саму штуку чи артистичний промисл XVII-XVIII вв. ми далеко-далеко не маємо скільки небудь докладного й повного понятя, а переважно або самі відокремлені, дрібні і дуже нечисленні фактики, або більше неясними вражіннями, нїж позитивним студіованнєм подиктовані загальні характеристики, дівінації, скороспішні узагальнення, то що вже сказати про XVI, а особливо XIV і XV віки!

В Українї східнїй богацтво й імпозантність памяток староруської штуки притягала до неї увагу дослїдників, і все, що лишило ся з пізнїйших столїть, трактувало ся як малоінтересні, навіть прикрі католицько-польські новотовори, що деформували й закривали від наших очей благородну староруську спадщину. Для них не мали анї поважання анї милосердя. В західнїй Українї, за браком памяток старших, вони звертали на себе більшу увагу. Польські учені інтересували ся західнїми елєментами в руській штуцї, як трофеями побіди західнього (ідентифікованого з польським) елєменту над ворожою візантийською і руською, східньою стихією. Та сї тріумфальні викрики ¹) робили досить лиху прислугу науковій роботї, вносячи елєменти публїцистично-полїтичні в сферу наукового дослїду й викликаючи певну холодність до сеї сфери в людях, котрим не усьміхали ся сї пеани польсько-західнїй культурі. Через се, по части, серед української суспільности ті проби студій, пороблені Поляками, не знаходили попертя, навіть значного заінтересовання. Що правда, бракувало й потрібних засобів до того. Все ж дещо було зроблено. Товчок до того дали особливо дві вистави уряджені в р. 1885 і 1888: польсько-українська археольоґічна вистава в будинку полїтехнїки — її альбом, розкішно виданий, але слабко дібраний, вийшов в троязичнім виданню en regard під титулом: Выстава археологична польско-руска устроєна во Льво†въ року 1885. Друга — археольогічно-біблїоґрафічна вистава, уряджена ставропіґійським інститутом; з предметів виставлених на нїй були зроблені фотоґрафії щось в 5 примірниках, зрештою мало вартні переважно, через малий розмір і лихе розміщеннє предметів. Інтерес, ними збуджений заплоднив ідеями й розбудив енерґію дослїдників, і кінець 1880-х рр. та початок 1890-х років дали ряд більше або меньше цїнних і інтересних розвідок, заміток, публїкацій матеріалу.

В Українї східнїй такими товчками послужила, кільканадцять лїт пізнїйше, справа помальовання Лаврської церкви новими фресками намість давнїйших, засуджених на знищеннє і знищених дїйсно, як пізнїх й не інтересних (з XVIII в.) Деякі аматори української старовини виступили тодї в оборонї сих лаврських фресків, доводячи їх більшу старинність, історичний інтерес їх і взагалї української штуки XVII-XVIII в. Потім сей інтерес підтримали археольоґічні зїзди — київський 1899 р., получений з археольоґічною виставою, на яку зібрано також і памятки пізнїйших віків (XVI-XVIII), далї зїзди харківський (1902) і катеринославський (1905), що звернули особливу увагу на артистичний промисел і штуку останнїх столїть. Далї завязаннє при київським історичнім товаристві анкети для інвентарізацїї й студій української старовини, що крім справоздань з екскурсій з 1901-4 рр. (справоздання Доманицького й Щербаківського з Київщини, Ор. Левицького з Полтавщини в Чтеніях київ. істор. тов. т. 17 і 18, і такогож рода замітка В. Щ. в Археол. лЂтописи Юж. Россіи, 1904 — з Київщини й Поділя) положила початок видання Украинських Древностей (досї оден випуск). Нарештї заложеннє музеїв, особливо київського музея історії й штуки, де завдяки директору, одному з оборонцїв української археольоґії й штуки пізнїйших столїть М. Біляшевському, звернено особливу увагу на сї памятки і з початком 1906 р. уряджено гарну виставу українського артистичного промислу (одначе з російської України тільки, без Галичини), й поменьших музеїв в ріжних місцях України. Також інтерес, який показали для народнього стилю й предметів народньої артистичної творчости деякі українські земства (в Полтавщинї спеціяльно) — все се в останнїх роках сотворило теплу й прихильну атмосферу для української штуки останнїх столїть і дало сильні початки збирання матеріялу, а почасти — хоч іще дуже мало, і студіованню його.

Завдяки таким обставинам, поважних наукових праць, присьвячених українській штуцї й артистичному промислу XVI-XVIII, не кажучи про попереднї столїтя, маємо досї дуже-дуже мало. Лїтература складаєть ся переважно з дрібних комунїкатів, принагідних заміток або загальних „поглядів". Вичислити їх всї немаю претенсії й потреби; буду старати ся вибрати, що важнїйше або своїм матеріалом або провідними гадками чи спостереженнями; при тім поруч української штуки, або штуки плеканої Українцями, будуть фіґурувати й працї про штуку на Українї, о скільки лише вона не стояла вповнї відокремленою й відірваною від українського житя — такою тут близше не інтересуємо ся.

З становища чисто історичного пригадую кілька статей: М(алиновський) О каменныхъ церквахъ въ Галиціи (Зоря гал. 1852). Константиновичъ Описанія иконъ по церквахъ русскихъ въ стол. градЂ ЛьвовЂ, 1852. Wolfskron Über einige Holzkirchen in Mähren, Schlesien und Galizien (Mitheil. des Central-Commission, 1858). Łobeski Monaster w Ławrowie (Rozmaitości, 1859 — замітки про руське церковне малярство). БЂлоусъ Церкви русскія въ Галиціи и на БуковинЂ въ сравненіи съ храмами и зданіями у иныхъ народовъ, 1877. Sokołowski Pzedstawienie Trójcy w cerkiewkach na Rusi (Sprawozdania kom. sztuki, l, 1876) і йогож дезідерати на першім зїздї польських істориків ім. Длуґоша, 1880 р. (протоколи в т. VI Scriptores rerum polonicarum). Myskowski Holzkirchen in den Karpathen (Mittheilungen 1880). Dzieduszycki Budowle drewniane na Rusi (Przegląd archeologiczny, 1882). Barącz Wiadomości o malarzach bazyliańskich (Przegląd bibl. archeol., 1882).

Łuszczkiewicz Ruina Bohojawleńskiej cerkwi w zamku Ostrogskim na Wołyniu (Sprawozd. III, 1886). Юбилейное изданіе въ память 300-лЂтняго основанія (sic) львовского ставропигійского братства, т. І, 1886 (документи до історії брацької, т. зв. волоської церкви, її опись і рисунки). W. Dzieduszycki Ikonostas Bohorodczański (Przegląd archeol. 1886). Sigma (В. Лозіньский) Malarstwo cerkiewne na Rusi (Kwart. histor. 1887 — загальні скептичні замітки з поводу попередньої статї, загального характеру — бо автор сам не бачив богородчанського іконостасу). Dzieduszycki: Die Malerie m der altruthenischen Kunst i Die Baukunst in der altruth. Kunst (Mittheilungen der Central. Comission, XIV, 1888); рецензія Лозіньского на другу з сих статей, з виказаннєм фантастичностей автора в Kwart. hist. 1889. П. Скобельський О археолоґічно-біблїоґрафічній виставцї Ставропигійского Института (Зоря, 1889 — перегляд артистичного матеріалу по ґрупам, написаний з знаннєм річи — найлїпше, що вийшло в сфері історії штуки від Русинів в тих часах). Sokołowski Sztuka cerkiewna na Rusi (Kwart. hist. 1889, передрукована з иньшими статями в збірнику автора Studya i szkice z dziejów sztuki i cywilizacyi) се такий же catologue raisonné ставроп. вистави, як і попередня статя Скобельского.

З оглядів штуки й артистичного промислу в західнїй Українї взагалї вичислю важнїйше для нас: Łoziński Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach 1384-1640 (другий титул: Lwów starożytny I), 1889. Йогож комунїкати: О malarzach lwowskich, 1889 (Sprawozdania, IV) і дальша серія о Lwowskich malarzach XVIII wieku, (викликана заінтересованнєм автора руським малярством XVII віку, як він поясняє), 1892 (ibid. т. V с. XLII), також О haftiarstwie lwowskim (ibid. c. LXVI), Ormiański epilog lwowskiej sztuki złotniczej 1902 (ibid. т. VII), Його працї й матеріали доповняє Ферд. Бостель (Bostel): Przyczynki do dziejów złotnictwa lwowskiego XVI i XVII w 1891; Z dziejów malarstwa lwowskiego, 1892 (Sprawozdania V, архивні матеріали, пор. діскусію в протоколах с. LVIII), Kilka wiadomości o zlotnictwie i malarstwie w Przemyslu 1894 (ib. LXXII), o żydach złotnikach XVIII w. (львівських) (ibid. LXXVII). Йогож комунїкат Kilka szczegółow do dziejów budownictwa lwowskiego (ib. c. LXIV) і т. и. Більша праця: Łoziński Sztuka Lwowska w XVI i XVII wieku — architektura i rzeżba, 1898 (єсть пізнїйше, т. зв. відновлене виданнє). Про малярські цехи, а переважно краківський — Lepszy Cech malarski w Polsce od wieków średnich do k. XVIII w., 1897 (Wiadowści numizm.-archeol. 1896 і осібно). Про будівництво на Буковинї: K. Romstorfer Туpus der Kloster-Kirche in der Bukowina (Mittheilungen, 1890), йогож Kirchenbauten in Bukowina (ib. 1898 і далї). Загальні огляди — для Галичини в книзї Die öester.-ung. Monarchie in Wort und Bild Лущкевича (Architektur), M. Соколовского (Malerei und Plastik), В. Лозіньского (Kunstindustrie) (вийшло в р. 1898, але писано кілька років перед тим, для руської штуки тут дуже мало), для Буковини K. Romstorfer Bildende Kunst (в томі Bukowina, 1899).

З чималої лїтератури викликаної лаврською іконописю, виберу дещо: Эртель О стЂнописи въ великой Успенской церкви Кіево-Печерской Лавры (Труды кіев. дух. ак. 1897, IV). M. Истоминъ Къ вопросу о древнЂйшей иконописи Кіево-печерской лавры, 1898 (Чтенія київські XII) і Обученіе живописи в Кіево-печерской лаврЂ въ XVIII в. (Искусство и худож. пром. 1901). Е. Кузьминъ НЂсколько соображеній по поводу уничтоженныхъ и уцЂлЂвшихъ памятниковъ старины въ Кіево-печерской лаврЂ (Искусство и художеств. промышленность, 1900, II), замітка з поводу сеї статї С. Яремича: Памятники искусства XVI и XVII ст. въ Кіево-печерской лаврЂ (Археол. лЂтопись Юж. Россіи, 1900 — головно про нагробник К. Острозького), й полєміка з Ертелем п. т. Еще о памятникахъ искусства въ Кіево-печ. лаврЂ (ibid.). H. Петровъ Объ упраздненной стЂнописи вел. церкви Кіево-печ. лавры (Труды кіев. д. акад. 1900, IV). Реферати на київ. археол. зїздї — Істомін Фрески XVII-XVIII в храмахъ и костелахъ Юго-западной Россіи и отголоски прошлаго въ нихъ, і йогож ГлавнЂйшія черты въ иконографіи на Волыни отъ XVI до XV вЂковь — тільки в резюме (Труды XI зїзда т. II, реферати на двох попереднїх зїздах про лаврські малювання і науку малярства в нїй вийшли потім в зміненій формі в Чтеніяхъ киів. т. IX і Искусство и худ. пром., як вище). Кузьминъ XI археологическій съЂздъ в Кіе†(Иск. и худ. пром. 1900, XIV — з становища історії штуки). Б(іляшевський) Церковные предметы XVI и XVII ст. изъ Волынской губ. (Археол. лЂт. 1900, з поводу статї Кузьміна).

Публїкації останнїх лїт: БЂляшевскій Ближайшія задачи археологіи юга Россіи (Археол. лЂтоп. 1904, короткі дезідерати). Нарбековъ Южно-русское религіозное искусство XVII до XVIII вв. 1903 (Православное обозрЂніе і осібно, Казань, — перегляд предметів харківської археол. вистави й замітки з того поводу). М. Грушевська Причинки до історії руської штуки в давнїй Польщі (етноґрафічній), 1903 (Записки т. LI і осібно). Mokłowski Sztuka ludowa w Polsce, 1903 cz. I dzieje mieszkań ludowych, cz. II zabytki sztuki ludowej — деревляне будівництво і тесельство, матеріалу богато інтересного, хоч не завсїди докладно відданого, текст слабший). Сїцинскій Исчезающій типъ деревянныхъ церквей, 1904 (Труды подол. ист. археол. общ. Х — матеріали з Поділя). В. Щ. Къ вопросу о типахъ старинныхъ малорусскихъ церквей (Арх. лЂтоп. 1904). Древности Украины, вып. I, 1905 (матеріали про церковне будівництво і декорацїйну різьбу, зібрані екскурсіями 1901-1904 рр., зі вступною статею проф. Павлуцького). Доповненнєм служить статя Павлуцъкого: О деревянныхъ рЂзныхъ изображеніяхь путтовъ (малютокъ-ангеловъ) въ южно-русскихъ церквяхъ XVII и XVIII вв. (Изборникъ кіевскій, 1904). E. РЂдинъ Матеріалы къ изученію церковныхъ древностей Украины — церкви г. Харькова, 1905 (Сборникъ ист.-фил. общ. т. XVI). Mokłowski i Sokołowski Do dziejów architektury cerkiewnej na Rusi Czerwonej, 1905 (Sprawozd. VII — про тип з бічними абсідними крилами, характеристичний для переходових столїть XIV-XV в.). В. Щербаковський Деревляві церкви на Українї і їх типи, 1906 (Записки т. LXXIV). І нарештї найновійше (принотовую в останїй хвилї): Kazimierz i Tadeusz Mokłowski Sprawozdanie z wycieczki r. 1904 w celu badania sztuki ludowej, 1907 (Sprawozdania VIII) — переважно про деревляне будівницто церковне.

Дещо матеріалу можна знайти ще в таких виданнях як Памятники старины в Зап. губерніях, вид. під ред. Батюшкова, і його публїкації до поодиноких країв (Волынь, Подолье, Холмская Русь); Zacharjewicz Zabytki sztuki w Polsce. Для народнїх виробів — найбільша хоч і вповнї ненауково зроблена колєкція видана львівським промисловим музеєм: Wzory przemysłu domowego (по нїм: Ornamente der Hausindustrie ruthenischen Bauern), десять випусків, 1880 і далї. Дрібні замітки в часоп. Археол. лЂтопись Южной Россіи і Sprawozdania komisyi do badania hist. sztuki (інтересне для нас виказують реферати M. Грушевської з випусків тих справоздань в Записках наук. тов. ім. Ш). До орнаменту і мінятюри приходить ся відсилати до публїкацій Стасова й ин. (вичислених в прим 31 в томі III ²). Працї по історії іконного малярства (див. тамже) полишають українську штуку сих часів майже вповнї. До ґравюри маємо тільки працї Ровінского: Русскіе граверы и ихъ произведенія (Мва, 1870) і в новім обробленню: Подробний словарь русскихъ граверов XVI-XIX вв., два томи (Спб., 1895) і Словарь русскихъ гравированныхъ портретовъ; зведено тут чималий матеріал, але властивих розслїдів про ґравюру нема. Далеко меньше ще дають анальоґічні, старші працї польські: Kołaczkowski Słownik rytowników, 1874, Rostawiecki Słownik rytowników polskich, 1886.

До музики, окрім праць вичислених в тійже прим. 31 тому III ^{2 2}), додам тут іще: О вліяніи югозападныхъ братствъ на церковное пЂніе въ Россіи (Правосл. ОбозрЂніе 1864, V-VI). Одоевскій О пЂніи въ приходскихъ церквяхъ, истор. свЂдЂнія о нашемъ церковномъ пЂснопЂніи, 1866 (з час. Домаш. БесЂда). Разумовскій Народное мірское пЂніе и собственно музыка (Труды моск. археол. зїзду). Сокольскій Исторія церковного пЂнія въ Россіи, Од. 1872. Михневичъ Очеркъ исторіи музыки в Россіи, 1879. Орловскій Краткій очеркъ исторіи духовнаго одноголосного пЂнія въ Россіи, Харк., 1884. Арнольдъ Гармонизація древнерусскаго церковнаго пЂнія, М. 1886. Сокольскій Руская народная музыка, великорусская и малорусская, Харків 1888. Перепелицынъ Исторія музыки въ Россіи, Спб., 1889. Саккетти Очеркъ всеобщей исторіи музыки (є огляд музики в Росії), друге вид. 1891. Фаминцынъ Гусли, русскій народный инструментъ, Спб. 1890 і йогож Домра и сродные ей музыкальные инструменты русскаго народа: балалайка, кобза, бандура, торбанъ, гитара, Спб. 1891. Коневскій Краткая исторія церковнаго пЂнія въ церкви вселенской и русской, 2 вид. M. 1897, й йогож Исторія гармоническаго пЂнія въ русской церкви, 2 вид. М. 1897. Вознесенскій Церковное пЂніе югозападной Руси по ирмологамъ XVII и XVIII вв., 4 випуски, 1891-1, нове вид. 1898 (1 вип.: Составъ, свойства и достоинства напЂвовъ помЂщенныхъ въ югозападныхъ ирмологахъ, 2 вип.: Сравнительное обозрЂніе церковныхъ пЂснопЂній и напЂва старой югозап. Руси, 4 вип. Образцы осмогласія распЂвовъ кіевскаго болгарскаго и греческаго). Малашкинъ Кругъ церковныхъ пЂснопЂній по напЂву Кіево-печерской лаври, М-ва, 1898. Галицьку церковну традицію розробляв П. Бажанський в рядї статей, але ненауково.

9. Лїтература культурно — побутова. назад...

Українське культурне житє і побут сих столїть досить мало звертав на себе увагу дослїдників. Безпретенсийний, але досить гарний образок українського житя на переломі XVI і XVII в. дав Костомаров у своїй працї Южная Русь въ концЂ XVI вЂка (статя перша: Подготовка церковной уніи, в III т. Монографій); тільки що в нїм не завсїди можна відріжнити докладно документальну Wahrheit і балєтристичну Dichtung. Ор. Левицький присьвятив волинському житю XVI-XVII вв. кілька начерків, але в формі пів-белєтристичній (Ганна Монтовтъ, Пасквиль и судъ, Превелебный свать — останнї під загальним титулом: Очерки стариннаго быта Волыни и Украины, К. Старина, 1888, 1889, 1891). Гарні образки шляхецького й міщанського житя в Галичинї XVI-XVII вв. дав В. Лозіньский в книгах Patrycyat і mieszczaństwo lwowskie і Prawem i lewem. Натомість статя Головацкого п. т. Черты домашняго быта русскихъ дворянъ на ПодляшьЂ по актам XVI столїтя (Вильно, 1888), зовсїм не дає того, чогоб можна надїяти ся з титулу, обмежаючи ся наведеннєм кількох мало інтересних документів і безвартними замітками до них. Але і ті попереднї працї, розумієть ся, тільки образки, більше або меньше індівідуального характеру, які не можуть задоволити потреби в працї, яка б по можности повно й всесторонно представила нам українське житє XVI-XVII віків в ріжних сторонах його. На ширші розміри зачеркнена праця одного з молодших моїх слухачів Ів. Крипякевича про львівських Русинів — поки що з першої половини XVI в. („Львівська Русь в першій половинї XVI в." — Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. LXXVII-LXXIVI), зроблена в моїм семінарі, під час читання отсього курсу і не без впливу його, послужила й минї не в однім своїм фактичним матеріалї при обробленню сього тому для друку.

З спеціальнїйших праць можемо назвати лише дещо. Так пощастило відносинам родинним. Про них маємо Ор. Левицького Семейныя отношенія въ Югозап. Руси въ XVI-XVII (Рус. Старина, 1880, т. 29) і в дещо відмінній формі: Л. Маячанець Про шлюб на Українї-Руси в XVI-XVII столїтю (Зоря 1885, і нове виданнє — Лїтерат.-наукова біблїотека видавничої спілки, ч. 130, 1906) — дуже інтересна своїм матеріалом, хоч безперечно занадто оптимістично представленим і не завсїди обережно дібраним (м. ин. циганські порядки попали як ілюстрація українського житя). Далї поменьші статї тогож автора: Обычныя формы заключенія браковъ въ Южной Руси въ XVI-XVII ст. (Кіев. Старина 1900, I), Сговоръ малолЂтнихь, страница изъ исторіи брачнаго права на УкраинЂ XVI в. (ib. 1906, І). Розвідка В.-Буданова на туж тему, але на підставі актового матеріалу з білоруської території (Гродно), хоч виводи роблять ся загально для житя „західно-руского" — Черты семейнаго права въ Западной Россіи въ половинЂ XVI вЂка (Чтенія київські т. IV і осібно, 1890), перед тим ще його статя на туж тему п. т. Историко-юридическіе матеріалы, извлеченные изъ актовыхъ книгъ губ. Витебской и Могилевской, статя друга — Унив. извЂстія київські 1878 кн. IV. Нарештї недавня популяризація В. Доманицького: Цивільний шлюб і шлюбна розлука на Українї (Нова Громада 1906, V). Культурно-релїґійному і моральному житю присьвячена статя (компілятивна) Ф. Ильинского Юго-западное русское общество и его умственное и религіозно-нравственное состояніе въ концЂ XVI и въ первой половинЂ XVII ст. (Вол. еп. вЂдом. 1896). Не можна поминути тут також Исторіи возсоединенія Руси Кулїша, де в т. І дають ся небезінтересні характеристики української суспільности і житя в другій пол. XVI в.

Для польського житя, під впливом якого зміняло ся житє українське, в кінцї XVI віка особливо, ми також маємо не богато — що до якости особливо. Приходить ся звертати ся до безпретенсійних і сильно перестарілих уже збірок матеріалу, як видання Голембіовского Ubiory w Polsce od najdawniejszych czasów sposobem dykcionarza ułożone, 1830 (нове вид. 1861), Gry i zabawy róznych stanów w kraju całym, 1831, Domy i dwory, przy tym opisanie apteczki, kuchni, stolów i т. и. 1836 (нове вид. 1884). Розвідки: Tarnowski Dworzanin Górnickiego (Studya liter. III). Morawski Z życia towarzyskiego w epoce Zygmunta Awgusta (Przegląd pol. 1884). Kaczkowski Kobieta w Polsce, I-II, 1895. świeżawski Nierząd w Polsce od XV w. 1879 (Pamięt. tow. lekar. Warsz. 18). Певні культурні течії в польськім житю зазначує книжечка Брікнера: Cywilizacya i język, 2 вид. 1901, Деякі небезінтересні статейки до поодиноких питань можна знайти в Encyklopedyi staropolskiej Ґльоґера. Нарештї перед самим виходом в сьвіт сього тому з'явила ся книжка В. Лозіньского życie polskie w dawnych wiekach, wiek XV-XVIII w., що має дати загальний образ польського побуту, але се начерк тільки, дуже короткий, побіжний і без наукового апарату.

10. Протестантські громади на Українї. назад...

Подаю реєстр громад евангелицьких, реформатських і антитрінїтарських на Українї, вибрані головно з катальоґів: Ан. Венґєрского, бувшого реформатського проповідника в Володаві, на Побужу, в його Systema historico chronologicum ecclesiarum slavonicarum per provincias varias, praecipue Poloniae, Bohemiae, Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Moraviae etc, ad annum 1650, opera Adriani Regenvolscii, Tpip 1652, далї — з пізнїйшого катальоґу Лукашевича в його Dzieje kościołów wyznania helweckiego w dawnej Małej Polsce, 1853, і з новійшої працї Мерчінґа: H. M. Zbory i senatorowie protestanscy, 1905. Непевні що до своєї льокалїзації громади означаю запитаннєм.

В Галичинї Б а х о р е ц ь громада заложена перед 1570 р. мабуть Стаднїцким; Б е р е ж а н и — заложив Мик. Сєнявский ще за Жиґимонта-Авґуста, а зникла не дальше початків XVII в.; Б у ч а ч заложив Мик. Бучацкий за Жиґимонта-Авґуста, а син скасував; Б у ч а ч Л ї с н и й або Гаї, звіст