Глава 19. Представництво і довіреність. Глава 19 Представництво і довіреність
Глава 19 Представництво і довіреність
§ 1. Представництво
Поняття представництва. Під представництвом у цивільному праві розуміється правовідношення, в силу якого правочини, що вчиняються однією особою (представником) від імені іншої особи, яку представляють у силу повноважень, що ґрунтуються на договорі, законі, акті органу юридичної особи та з інших законних підстав, безпосередньо створюють, змінюють, припиняють цивільні права й обов'язки особи, яку представляють.
Цивільне законодавство республік колишнього СРСР, включаючи Україну, не мало законодавчого визначення представництва, тому в юридичній науці були різноманітні погляди на його правову природу. Деякі автори розглядали представництво як діяльність1, інші2 — як правовідношення, тобто це питання раніше було дискусійним. На сьогодні це дискусійне питання вирішилося на користь останніх, оскільки чинний ЦК України визначає представництво як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ст. 237 ЦК України).
Широке розповсюдження представництва у цивільному обороті викликане низкою причин як юридичного, так і фактичного характеру. До перших можна віднести відсутність у фізичних осіб повної цивільної дієздатності (часткова, мінімальна, обмежена), до других — хворобу, перебування у відрядженні, відсутність юридичних знань, особисту зайнятість та ін.
Учасниками правовідносин представництва є три суб'єкти: особа, яку представляють, представник та третя особа, з якою в особи, яку представляють, внаслідок вчинення представником правочину виникають цивільні права та обов'язки. Особою, яку представляють, може бути будь-яка юридична або фізична особа. Представником може бути як фізична, так і юридична особа. Фізична особа може бути представником у випадку, якщо вона має повну цивільну
Советское гражданское право / Под ред. В. А. Рясенцева. — М.: Юрид. лит., 1965. — Т. 1. — С. 214, 220; Советское гражданское право / Под ред. О. А. Красавчико-ва. — М.: Вьісшая школа, 1972. — Т. 1. — С. 210.
Советское гражданское право / Отв. ред. О. С. Иоффе, Ю. К. Толстой. — Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1971. — Т. 1. — С. 196;Советское гражданское право / Отв. ред. В. А. Рясенцев. — М.:Юрид. лит., 1975.— Т. 1.— С. 232.
дієздатність, тобто досягла вісімнадцяти років (повноліття) чи перебуває у зареєстрованому шлюбі до досягнення повноліття (ст. 34 ЦК України). Разом з цим не може бути представником фізична особа, над якою встановлена опіка, піклування. Представником також може бути і фізична особа, яка ще не досягла вісімнадцяти років, але якій надана повна цивільна дієздатність, наприклад, особи, що до-сягли шістнадцяти років і працюють за трудовим договором чи записані матір'ю або батьком дитини, або бажають здійснювати підприємницьку діяльність (ст. 35 ЦК України).
Юридичні особи мають право виконувати функції представника у будь-яких випадках, якщо це не суперечить їхній правоздатності, визначеній законом та їх установчими документами. Так, наприклад, не може бути представником при вчиненні правочинів з купів-лі-продажу нерухомості банк або торговець цінними паперами, оскільки закон не дає їм права займатися представницькою діяльністю у вказаній сфері. Здійснення фізичними та юридичними особами представництва з окремих видів діяльності, які вимагають наявності відповідних ліцензій, можливе лише після одержання такої ліцензії. Наприклад, не можуть здійснювати представницькі дії за договором доручення щодо укладення угод з цінними паперами юридичні особи, які не мають відповідних ліцензій на здійснення такого виду діяльності (ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»1, статті 26-27 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»)2.
Від представництва треба відрізняти осіб, діяльність яких зовнішньо схожа на представництво. Так, не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені (наприклад, комісіонер, який за дорученням комітента за винагороду вчиняє один чи кілька правочинів від свого імені за рахунок комітента, або управитель, який за договором управління майном отримує від установника майно в управління та здійснює від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаного ним вигодонабувача). Також не є представником особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів, оскільки її дії лише сприяють вчиненню правочину, тобто носять допоміжний характер, і не пов'язують сторони між собою юридичними обов'язками (ст. 237 ЦК України), або рукоприкладач, який підписує текст правочину за дорученням фізичної особи, яка внаслідок хвороби або фізичної вади не може підписатися власноручно (ст. 207 ЦК України).
1 Офіційний вісник України. — 2000. — № 27. — Ст. 1109.
2 ВВР. — 1991. — № 38. — Ст. 508.
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 618;