Поняття права власності

Після таких невід'ємних прав людини, як право на життя і сво­боду, найважливішим невід'ємним її правом є право власності.

Право власності є найважливішим речовим правом, з яким пов'я­зуються всі інші речові права. Право власності належить до природ­них прав людини, є абсолютним правом і ніхто не може його порушу­вати. Праву власника протистоїть невизначена кількість людей, і на всіх них покладено обов'язок не порушувати права власника.

Історично право власності виникло не відразу, а пройшло довгий шлях. Найпершим вирізненням права власності в юридичному полі було визначення його при правопорушенні: річ підлягала повернен­ню лише тоді, коли було заподіяно злочин (делікт), отже, прогля­дався зв'язок не між річчю і тим, кому вона належала, а між втра­тою речі і злодійством.

Великого значення набував поділ речей на рухомі і нерухомі. Ін­дивідуальна приналежність речі визначалася лише за відношенням рухомих речей до нерухомих, наприклад, землі, суб'єктивне право на них лишалося невизначеним.

Поняття права власності на нерухомість розвивається відповідно до соціального розвитку суспільства. З'являються поняття народу, племені, до землі має відношення громада, рід. Вони спільно корис­туються землею без чіткого визначення, що ця земля належить саме тому роду. У міру того, як плем'я, рід, союз племен осідають на зем­лі, з'являється поняття, що то їх земля у протилежність чужим об­щинам і родам. І це вже стає вирізненням родової власності або власності громад.

18 3-285

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ