Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн

цивільних, сімейних та інших справ, обмін правовою інформацією, взаємодія законодавчих органів влади, міжнародні наукові та освіт­ні правові програми тощо.

Місце українського цивільного права серед цивільно-правових систем сучасності

Після розпаду СРСР перед Україною, як і більшістю країн коли­шнього «соціалістичного табору», постала проблема створення влас­ної національної правової системи, оскільки існуюча на той час пра­вова система вже не відповідала потребам сучасності та не могла афективно врегульовувати нові, невідомі раніше, суспільні відноси­ни. Особливо гостро це проявлялось у сфері приватного (цивільного) права, де з виникненням нових економічних відносин виникла на­гальна потреба створення якісно іншого правового поля, що зумов­лювалось необхідністю молодої незалежної держави інтегруватись у загальноєвропейський товарооборотний процес.

Проте існуючі протиріччя на національному рівні між поборни­ками старого суспільного ладу і прихильниками інтеграції до зага­льноєвропейського та світового економіко-правового простору сут-гєво загальмували процес уніфікації українського цивільного права до цивільно-правових систем сучасності.

Аналізуючи розвиток українського цивільного права, слід зазна­чити тенденції до його зближення з континентальною системою ци­вільного права, однак вони є відносно не стійкими, що обумовлю­ються відсутністю стабільного економічного розвитку та правового регулювання суспільних відносин.

Але активна позиція України в питаннях входження до європей­ського економічного простору, її участь у товарообороті між держа­вами СНД, визначення своїх позицій при створенні модельних нор­мативних актів (наприклад, Модельного цивільного кодексу для держав — учасників СНД) та актів національного законодавства з урахуванням тенденцій європейського регулювання суспільних від­носин дає підстави сподіватися на найближче визначення та затвер­дження українським цивільним правом свого належного місця се­ред цивільно-правових систем сучасності.

Поняття та значення порівняльного цивільного права

Особливу увагу при розгляді даного питання слід звернути на не-збхідність вивчення зарубіжного цивільного законодавства. При цьому знання з традиційного для вищих юридичних навчальних за­кладів курсу «Міжнародне приватне право» вже є недостатнім внас­лідок значного збільшення міжнародних економічних зв'язків, тому постає нагальна потреба у фахівцях, які глибоко володіють спеціаль­ними знаннями з цивільного та торгового права зарубіжних країн.

Дане вивчення найбільш ефективне на підставі порівняльного методу, а отримана інформація може стати основою науки та навчальної дисципліни порівняльного цивільного права як частини міжгалузевої дисципліни порівняльного правознавства.

§ 2. Романо-германська (континентальна) система Загальна характеристика

Романо-германська (континентальна) система цивільного права нині утвердилася у Франції, Німеччині, Бельгії, Люксембурзі, Іспа­нії, Італії, Португалії, Австрії, Швейцарії, багатьох країнах Латин­ської Америки тощо. В основі цієї системи цивільного права лежить рецепція римського права та його гармонізація з урахуванням на­ціональної специфіки.

Характерними ознаками цієї правової системи є розподіл (дихо­томія) права на публічне та приватне. Але з моменту першого про­ведення розмежування приватного та публічного права Ульпіаном в Дігестах Юстиніана¹ відносини в суспільстві суттєво ускладнились, що унеможливило вирішення питання про єдність та диференціа­цію приватного та публічного права, посилаючись виключно на сферу охоронюваних інтересів (приватних чи публічних). І тому критерієм їх розмежування став спосіб та характер впливу права на відносини. Тобто коли йдеться про субординацію, власно-орга­нізаційні і примусові засади у суспільних відносинах, що спрямова­ні на здійснення державних та суспільних інтересів, то вони мають характер публічно-правових. І навпаки, відносини, що виникають з приводу певного майна між юридично рівними суб'єктами, які фор­муються за їх ініціативою з метою задоволення приватних інтересів шляхом координації поведінки, то слід говорити про приватно­правовий характер цих суспільних відносин.

Ще однією суттєвою специфікою континентальної системи ци­вільного права є її галузевий підхід та чітка ієрархія всередині сис­теми. Сутність даної специфіки полягає в тому, що система цивіль­ного права, залежно від особливостей відносин, які підлягають пра­вовому регулюванню, поділяється на складові (підгалузі, інститути), що логічно взаємопов'язані між собою та в сукупності складають єдине ціле — галузь цивільного права.

¹ У той період вважалося, що приватне право врегулювало приватно-правову сферу суспільного життя, що ґрунтується на засадах юридичної рівності сторін та обумов­лена недоторканністю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів тощо, тобто регулює сферу приватних інтересів, а публічне пра­во спрямоване саме на регулювання державних та суспільних інтересів за допомо­гою цілої низки імперативних (загальнообов'язкових) правил поведінки.

>зділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн

Романська та германська підсистеми

У континентальній системі цивільного права з огляду на специ-іку нормативно-правового регулювання та охорони суспільних від-осин чітко виділяються дві підсистеми: романська та германська. Романська підсистема цивільного права започаткована фран-узькими вченими, результати досліджень яких дістали своє втілен-я у Цивільному кодексі Франції 1804 р. (Кодексі Наполеона). Да-ий кодекс, як і всі інші нормативно-правові акти романської під-истеми, укладений за інституціональною системою, в основу кої покладено рецепцію Інституцій Гая (Согриз Іигіз Сіуіііз), яка кладається з трьох основних розділів: «Особи» (правове станови­те суб'єктів), «Речі» (об'єкти права та відповідні їм права) і Позови» (способи реалізації та захисту прав). За цією ж підсисте-[ою укладені також і цивільні кодекси Італії, Іспанії, Португалії, Іельгії, Нідерландів, Люксембургу, штату Луїзіана (США), про-інції Квебек (Канада), більшості країн Латинської Америки, пів-;енно-східної Азії тощо.

Натомість германська підсистема цивільного права започатко-;ана німецькими вченими, результати наукових досліджень яких [істали своє втілення у Німецькому цивільному уложенні (ВОВ) 896 р. Цей кодекс ґрунтувався на пандектній системі, що була >еципована з Дігестів (Пандектів) Юстиніана. її характерною озна­кою було виокремлення Загальної частини — сукупності норм пра-іа, що стосувалися будь-яких інститутів цивільного права та об'єд-іували в собі загальні положення цивільного права, норми про іуб'єкти та об'єкти цивільного права, власне цивільні права, їх реа-іізацію та захист. Решта правових норм складали Особливу части-іу, до якої входили інститути зобов'язального, речового, сімейного га спадкового права. Окрім того, дана система розмежовувала мате­ріальні та процесуальні норми. Пандектна система була також осно-юю цивільних кодексів Швейцарії, Австрії, Російської Федерації, Бразилії тощо.

Порівнюючії ці підсистеми, слід відмітити, що германська підси­стема є більш складною за юридико-технологічною будовою, ніж ро­манська. Але на сьогодні в чистому вигляді їх не існує жодної. V процесі свого розвитку вони зближувалися та взаємовпливали од-яа на одну, і тому сьогодні вже навряд чи можливо говорити про яих як про окремі системи.

Джерела права

Основним джерелом континентальної системи цивільного права в нормативно-правовий акт, який за своєю сутністю є виробленим цивілістичною доктриною загальнообов'язковим правилом поведін-

ки, тобто певною конструкцією, що покликана регулювати певні су­спільні відносини. Основним нормативно-правовим актом, яким ре­гулюється переважна більшість цивільних правовідносин, є Цивіль­ний кодекс як системна кодифікація законодавчих актів. Проте в багатьох країнах континентальної системи цивільного права сут­тєве значення відіграють і так звані адміністративні акти, прийняті відповідно до делегованих повноважень органами вико­навчої влади.

Певне значення в континентальній системі має звичай. Проте за­стосування його, порівняно з нормативно-правовим актом, є набага­то вужчим й опосередковується переважно у формі звичаю ділового обороту.

Значення судової практики в континентальній системі цивільно­го права або має субсидіарний (доповнюваний) характер і застосову­ється для усунення прогалин нормативно-правового регулювання, або взагалі не є джерелом права. Проте слід відзначити стійку тен­денцію до зростання ролі судової практики, яка виокремилась останнім часом і ще раз підкреслює процес уніфікації та гармоніза­ції правових систем.

Неможливо обійти в даному питанні і проблему дуалізму цивіль­ного та торгового права, що дістали своє втілення в одночасному іс­нуванні двох кодифікаційних нормативних актів — цивільного та торгового кодексів. Так, наприклад, у Німеччині поряд з Німець­ким цивільним уложенням (ВОВ) діє Німецьке торгове уложення (1897 р.), у Франції поряд з Кодексом Наполеона діє Французький торговий кодекс (1807 р.) тощо.

Торговий кодекс за своєю структурою є кодифікованим норма­тивно-правовим актом, яким регулюються відносини у сфері ко­мерційного обороту. Він є спеціальним нормативним актом щодо цивільного кодексу, використовує його Загальну частину.

Але далеко не всіма країнами була сприйнята ідея дуалізму цивільного права. Так, вперше в Швейцарії (1911 р.) був прийнятий єдиний кодифікований нормативно-правовий акт, яким рівною мірою регулювались як цивільні, так і торгові правовідносини. У подаль­шому фактично всі країни континентальної системи цивільного пра­ва взяли курс на монізацію цивільного права. Це свідчить про гло­бальний процес комерціалізації цивільного права, тобто максималь­ної гармонізації цивільного законодавства з урахуванням також і потреб правового регулювання торгового обороту.

Фізичні та юридичні особи

У континентальній системі цивільного права особи поділяються, як правило, на дві основні категорії: фізичні та юридичні особи.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА