Законне представництво

Представництво, яке виникло з підстав, що розглядалися вище, також можна назвати законним, оскільки воно було наслідком правомірної дії: договору доручення чи наказу керівника юридич­ної особи.

Однак як вид представництва - «законне» - в літературі та окре­мих законодавчих актах назване так тому, що законом визначено буквально все:

1) підстави виникнення представництва;

2) хто є чи може бути представником;

Див.: Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева . К. Толстого. Ч. 1-М., 1996.-С. 264.

Розд'іл VI. Здійснення цившьних правовідносин

3) кого йому належить представляти;

4) обсяг повноважень представника;

5) підстави припинення представництва.

Слід зазначити, що представництва потребують, насамперед, малолітні діти та недієздатні особи.

Мати, батько

як законні

представники дитини |і^ами- .. . „

Представляти своїх дітей у відносинах з іншими особами - це лише один із аспектів місії матері та батька. Мати та батько представляють свою дитину у відносинах з ор­ганами державної влади та місцевого самоврядування, відстоюючи її права та інтереси.

У сфері цивільних відносин вони мають право на вчинення різ­номанітних правочинів з єдиною умовою: вони не можуть супере­чити правам та інтересам дитини (стаття 203 ЦК України).

Мати, батько є також представниками дитини в суді. До речі, досі законом не визначено, хто є позивачем, якщо порушено право дитини. Очевидно, що ним є сама дитина, адже безпосередньо на неї поширюватиметься ефект судового рішення.

Ця обставина примушує придивитися до практики оформлен­ня позовних заяв про захист прав та інтересів дитини і шукати шляхів відповідної її корекції.

Чи є батьки законними ^{Коли діти} з'являються на світ і протягом
представниками Деякого часу після цього, батьки,- писав

дитини якій Д^{жон Локк}'- певним чином панують і

виповнилося 14років? ^мають юрисдикцію над ними. Але пута

такої покори нагадують пеленання, у яке

діти загорнуті і яке їх підтримує у час їх безсилля як немовляти; вік та розум, відповідно до того, як діти ростуть, послаблювати­муть його, аж поки воно цілком не спаде і не залишить людину у її власному повному розпорядженні'.

Відповідно до обсягу дієздатності дитини, якій виповнилося 14 років, слід зробити висновок, що у сфері цивільних відносин батьки законними представниками такої дитини не є, оскільки жо­дних правочинів від її імені вони вчинити не можуть. Однак з цьо­го загального висновку є і виняток.

Згідно із частиною 5 статті 32 ЦК, суд може обмежити право

¹ Джон Локк. Соч. в трех томах. Т. 3.- М.- С. 292.

неповнолітнього самостійно розпоряджатися своїми доходами або позбавити його цього права. У ній, на жаль, немає законодавчого завершення, хоча і без нього зрозуміло, що розпоряджатися заро­бітком чи іншим доходом неповнолітньої дитини у цій ситуації будуть саме батьки як законні представники.

У сфері процесуальних відносин батьки як законні представники можуть пред'являти позови на захист прав та інтересів дитини на­віть тоді, коли вона це може зробити сама.

Але батьки не можуть за своєю виключною волею відмовитися від позову, якщо така відмова веде до припинення цивільного пра­ва дитини.

Цивільна відповідальність батьків перед іншими особами за шкоду, завдану їм дитиною, є не результатом представництва, а наслідком їхньої власної протиправної поведінки.

Опікун як законний Законним представником малолітньої ди-
дста / и тини, яка позбавлена батьківського піклу-

вання, є опікун. Опікун є і законним представником недієздатної особи.

Вчиняючи правочин від імені і в інтересах малолітньої дитини чи недієздатного, опікун своєю юридичною фігурою повністю за­туляє підопічного. Поряд з тим Конвенція про права дитини у статті 12 надає дитині право висловитися щодо усіх питань, які її стосуються. Відповідно, опікун зобов'язаний вислухати думку ди­тини при формуванні свого остаточного рішення.

Чи можуть батьки, опікун передоручити

вчинення ними певної цивільно-правової

дії іншим особам?

Інструкція Міністерства юстиції України «Про порядок вчинення нотаріальних дій» (від 3 березня 2004 р.) заборонила посвідчення таких передоручень.

Можливості передоручення законного представництва закон не передбачає. Проте мовчання закону з цього приводу не означає його принципової заборони.

Може трапитися, що батьки чи опікун через серйозну причину не зможуть прибути у місце вчинення, наприклад, договору про­дажу будинку, належного дитині чи підопічному. Тому, вважає­мо, що на мій погляд, довіреність від імені законного представ­ника може бути посвідчена нотаріусом. Але обов'язковою для цього умовою має бути чіткий, повний опис змісту того правочи-ну, підписати який уповноважується підпризначений представ­ник законного представника.

Українське цивільне право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин

Піклувальник як ^Я«^{що особа обмежена} У Дієздатності у

законний представник ^{Зв ЯЗК}У ¹³ зловживанням спиртними на-
^г поями чи наркотичними засобами, до пік-

лувальника переходить право одержувати його заробітну плату, пенсію і розпоряджатися ними. Ці дії піклувальник вчиняє як за­конний представник. Згідно із частиною 5 статті 1032 ЦК, піклу­вальник є установником управління щодо майна, власником якого є особа, цивільна дієздатність якої обмежена.

У Законі України «Про охорону дитинства» опікуна та піклу­вальника названо особами, які їх (тобто батьків) замінюють.

Цей термін є невдалим, оскільки замінити дитині матір, батька, за окремими лише винятками, вони не можуть. Тому слід остеріга­тися від використання сумнівної якості термінів, які не вживають­ся у законах, базових для певної сфери суспільних відносин.

За статтею 1037 ЦК, управитель може відчужувати майно, передане в управлін­ня, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління, а усі інші договори він може укладати самостійно. Управитель повинен повідомляти осіб, з якими вчиняє правочин, про те, що не є власником майна, а лише управляє ним (стаття 1038 ЦК).

Аналіз цих норм дає підставу для висновку про те, що упра­витель є законним представником власника, оскільки діє не від свого імені. Особливістю цього виду законного представницт­ва є те, що особа управителя не визначається законом, а обира­ється власником майна або установником управління за своєю волею.

За статтею 1285 ЦК, у разі відсутності спадкоємців або вико­навця заповіту нотаріус уповноважується на укладення договору на управління спадщиною з іншою особою. Але у цій ситуації но­таріус діє від свого імені, хоча і в інтересах спадкоємців, тому вважати нотаріуса представником немає підстави.

Типовий статут об'єднання (товариства) співвласників багато­квартирного будинку, затверджений наказом Держкомітету по житлово-комунальному господарству Фонду державного майна України 5 квітня 1996 p., надає об'єднанню право придбати у спільну власність членів об'єднання квартири, іншу нерухомість, а також можливість захищати права та інтереси власників квар­тир у судах.

За статтею 4 Закону України від 19 червня 2003 р. «Про фермер­ське господарство», голова фермерського господарства представляє

фермерське господарство перед органами державної влади, підпри­ємствами, організаціями та окремими особами.

«При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя»,- так записано у частині 2 статті 65 Сімейного кодексу.

Чи можна вважати, що чоловік, продаючи домашні речі, висту­пає і як співвласник, і як представник дружини? Видається, що відповідь може бути ствердною.

Відповідно до частини 1 статті 65 СК, дружина, чоловік розпо­ряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної влас­ності, за взаємною згодою. А за частиною 2 цієї статті, при укла­денні одним із подружжя договорів щодо спільного майна вважа­ється, що він діє за згодою другого з подружжя.

У цій нормі - не лише презумпція згоди другого з подружжя, а й своєрідне законне представництво чоловіком, дружиною другого з подружжя як співвласника.

За статтею 154 СК, мати, батько є законними представниками своїх дітей, а також непрацездатних сина чи дочки у сфері захисту їхніх прав, а отже, можуть пред'явити позов без спеціального на те повноваження.

З метою забезпечення більш ефективного захисту прав дитини у статті 258 СК бабі, дідові надано право процесуального пред­ставництва малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непраце­здатних внуків на підставі самого факту кровного споріднення між ними.

Право законного процесуального представництва надано сестрі, братові, мачусі, вітчиму і щодо малолітніх, неповнолітніх та пов­нолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки.

Радянська цивілістична доктрина називає

До питання директора, ректора, голову правління не

про законне представником, а органом юридичної

представництво особи, що і вплинуло на позицію законо-

юридичноїособи _{давця Хоча не було б бідИі якби цих осіб}

називали законними представниками юридичної особи.

У статті 4 Закону України від 19 травня 2003 р. «Про фермерсь­ке господарство» зазначено, що інтереси господарства перед під­приємствами, установами, організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства.

Чи є ця норма випадковою? Швидше всього, що так, адже вона не узгоджувалася із нормою статті 29 ЦК 1963 р. Суперечить вона і частині 1 статті 92 ЦК України.

Українське цивільне право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин

Різновид законного називають так зване статутне представництво. Статутне представництво було передба­чене у статті 3 Закону України «Про підприємства». Якщо підпри­ємства на підставі договору об'єднували різноманітні види своєї діяльності, то створені ними корпорації, асоціації, концерни мог­ли, відповідно до договору чи статуту, мати право представництва тих підприємств, які їх заснували.

Згідно із статтею 20 Закону України «Про об'єднання грома­дян», для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних до­кументах, зареєстровані об'єднання громадян мали право «пред­ставляти та захищати законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах».

Оскільки громадська організація не може вчинити жодного правочину, пов'язаного з виникненням, зміною чи припиненням цивільних прав та обов'язків для члена цієї організації, вона може бути представником лише у сфері процесуальних відносин.

Міжнародна правозахисна організація, статут якої передбачав право на звернення за захистом прав окремих громадян або групи осіб, подала до суду позов на захист прав 3., однак суд відмовив у прийнятті його до розгляду, вважаючи, шо ця ор­ганізація могла б звернутися з позовом лише за дорученням 3., а не за власною ініціативою.

Спір виник щодо процесуального представництва, але ця про­блема безпосередньо стосується цивілістики, оскільки мова йде про право на захист.

Системна криза, яка охопила все суспільство, торкнулася і здійс­нення правосуддя. Було чимало випадків, коли особа боялася звер­нутися до суду, очікуючи на можливість помсти; коли ні опікун, ні прокурор, ні орган опіки та піклування не зверталися за захистом прав сироти, недієздатного через особливі відносини з порушни­ком їх прав.

Тому єдина надія на Міжнародні чи Українські правозахисні організації, які мають мати право на безпосереднє звернення до суду без доручення.

Думка про неможливість надання таким організаціям права на звернення за захистом індивідуального чи групового інтересу не узгоджується з реаліями життя. її реалізація може призвести до звуження арсеналу захисту прав людини, що не сприятиме утвер­дженню конституційного принципу верховенства права.

§ 4. Комерційне представництво

Розвиток ринкових відносин, ускладнення договірних зв'язків, концентрація промисловості та торгівлі - все це зумовлює потребу надання представницьких послуг при здійсненні господарської діяльності'.

Комерційне представництво - широковідомий правовий інстру­мент, який використовується в різних формах, хоча термін «комер­ційне представництво» у Цивільному кодексі закріплено вперше.

Таким фактично було представництво продавцем магазину, в якому він працює за трудовим договором. Продаючи товар, прода­вець виступав від імені магазину. Значного поширення набула діяльність страхових агентів, яких також можна було назвати ко­мерційними представниками.

У законодавстві інших європейських держав комерційне пред­ставництво трактується достатньо широко, при цьому розрізняють пряме і непряме представництво.

При прямому комерційному представництві представник зав­жди діє від імені довірителя, що спостерігається у разі укладення договору доручення.

За договором комісії комісіонер вчиняє дії від свого імені, але в інтересах та за кошт комітента. Стосовно цієї ситуації використо­вується поняття «непряме представництво».

Цивілістична література радянського періоду не вбачала у до­говорі комісії будь-яких проявів представництва, тобто допускала існування лише єдиного, класичного виду представництва.

За статтею 243 ЦК, комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Ця норма містилася ще у першому варіанті проекту Цивільного кодексу і, на жаль, при науковому доопрацюванні змінена не була, хоча її недоліки очевидні.

Насамперед, не може вважатися обов'язковою рисою комерцій­ного представника постійність вчинення певних дій, оскільки такі послуги можуть надаватися особою тимчасово або разово. Що ж до самостійності, то її обсяги визначаються в договорі, а тому не зав­жди самостійність комерційного представника може бути повною.

Крім того, комерційне представництво не може обмежуватися лише сферою укладення договору.

Основньїе институтьі гражданского права зарубежньїх стран. Сравни-тельно-правовое исследование.-М., 1999.-С. 13.

Українське цивільне право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин

Комерційне представництво не може заперечуватися на етапі виконання договору. Доказом цього є стаття 929 ЦК «Договір транспортного експедирування», у якій зазначено, що експедитор може бути зобов'язаний не лише від свого імені або від імені клієнта укласти договір перевезення вантажу, а й забезпечити від­правку та одержання вантажу.

Відносини комерційного представництва нині часто оформ­ляються так званими агентськими договорами, основу яких ста­новить усталений зміст договору доручення, але в якому можуть бути й інші, нетрадиційні для доручення умови. Зокрема, за агентським договором на комерційного представника може бути покладено лише забезпечення підготовки до укладення до­говору.

Оскільки, за статтею 929 ЦК, експедитор може укладати дого­вори і від свого імені (як в договорі комісії), і від імені клієнта (як в договорі доручення), можна сказати, що цією статтею визнано непряме комерційне представництво.

У сучасних умовах комерційними представниками є брокери, маклери, ділери.

Глава 31 Господарського кодексу має назву «Комерційне посе­редництво (агентські відносини)», суть комерційного посеред­ництва, за статтею 295 ГК, полягає у наданні комерційним агентом послуг «шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контро­лем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє».

Якщо посередник представляє, то, отже, він є представником, а не посередником, оскільки статус цих двох правових фігур не є тотожним. Це дає підставу для сумніву у потребі введення поняття «комерційне посередництво».

Глава 24

Часова межа існування та здійснення цивільних правовідносин

§ 1. Загальні зауваги

На запитання, що є найціннішим для людини, Григорій Сково­рода відповів: «Час». І мав рацію.

Людина живе у часі, який їй непідвладний. Навпаки, вона під­владна часові.

Зупинення часу щодо конкретної людини — це її смерть. 466

Цінність часу сприймається по-справжньому, як правило, при загрозі втратити життя. І тоді ми ладні віддати все матеріальне, щоби продовжити себе чи своїх рідних у часі. І мабуть, лише тоді слова Г. Сковороди одержують реальний смисл.

В часі існує не лише саме життя, але й все те, що з ним пов'я­зане. Все те матеріальне, що колись започаткувалося, неодмінно матиме колись свій кінець.

Час — об'єктивно існуюча філософська категорія. Він збігає без нашої волі, що не раз підтверджувалося українською народ­ною мудрістю: «час рікою пливе», «роки летять». Час неможливо зупинити, навіть на мить. Його не можна повернути. На відміну від часу, строк, термін - це правничі категорії, якими людина може вільно маніпулювати: встановлювати, змінювати, зупиняти, продовжувати.

Щоденно фізичні та юридичні особи вступають у разові право­відносини, які виникають і тут же припиняються (купівля-про-даж). Є правовідносини триваючі, розраховані на нетривалий про­міжок часу (залізничне перевезення), є правовідносини, які розра­ховані на кілька років (будівельний підряд). Договір довічного утримання називається так тому, що правовідносини триватимуть, допоки житиме людина.

Триваючими є правовідносини, які виникають на підставі дого­вору найму житла. Нерідко траплялося, що в одному помешканні проживало кілька поколінь: зі смертю першого наймача його місце заступав його син, смерть останнього також призводила лише до чергової заміни суб'єкта договору, сам же договір продовжував свою чинність.

У Цивільному кодексі 1963 р. було використано чимало понять, які стосувалися визначення часової межі правовідносин: «в строк», «до строку», «достроково», «протягом строку», «після закінчення строку», «негайно», «в нормально необхідний час», «запізнення», «в момент», «з моменту», «в будь-який час», «прострочення», «час прострочення», «не пізніше», «більш тривалі строки», «без зазна­чення строку», «на невизначений строк», «в межах строків», «своєчасно», «відповідний строк», «за першою вимогою», «на пер­шу вимогу», «достатній за даних умов строк», «на строк», «до до­сягнення», «протягом усього життя».

У Цивільному кодексі України міститься ще більша понятійна багатоманітність. Часто в одному і тому ж контексті використову­ються різні слова, а це засвідчує, що юридично-термінологічне до­опрацювання проекту Цивільного кодексу, на жаль, не вдалося провести до кінця.

Українське цивільне право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин

Строк «Ой матінко-зірко, як у строку гірко»,-

Павло Грабовський; «Ще й до строку далеко»,- Панас Мирний.

Згідно з частиною 1 статті 251 ЦК, строком є певний період в часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення.

Акціонерне товариство уклало договір поставки цукрової | патоки строком на 2 роки; Л. придбав путівку у санаторій на ~~ 24 дні; М. поселився в готелі на три доби; В. уклав з Універ­ситетом договір на платне навчання сина протягом п'яти років.

У кожному з цих випадків мова йде про строки. Протягом цих періодів у часі (від початку і до кінця) сторони реалізують свої права, виконують обов'язки.

Строк може визначатися:

1) роками (наприклад, строк в договорі поставки);

2) місяцями (наприклад, строк в договорі схову чи позики);

3) тижнями (наприклад, строк в договорі оренди);

4) днями (наприклад, строк у договорі побутового підряду);

5) годинами (наприклад, строк завозу хліба у договорі по­
ставки).

У статті 252 ЦК немає згадки про квартали, декади. Але це не означає, що в договорі не може бути досягнута домовленість, на­приклад, про квартальну чи подекадну поставку продукції.

Термін як часова межа У Цивільному кодексі 1963 р. «термін»¹

як певна часова межа, з яким би пов'язу­валися відповідні права та обов'язки, не використовувався. Хоча в юридичній літературі та судовій практиці використовува­лося слово «відтермінування» та і сам «термін», але як синонім «строку».

Пропозиція про включення до проекту Цивільного кодексу Ук­раїни «терміна» як самостійного правничого поняття була внесена Юрієм Зайцевим, директором Центру правничої термінології, пе­рекладів і словників Української правничої фундації. І була, хоча не без певних вагань, прийнята.

В українській мові слово «термін» має й інше значення - як слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття. Див.: Словник української мови.- К., 1979.- Т. 10.-С. 88.

У частині 2 статті 251 ЦК терміном названо певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення.

С. уклав з фірмою договір, за яким вона мала 18 вересня вру­чити 3. букет квітів.

К. придбав квиток на авіарейс Львів - Київ, який мав відпра­витися 10 квітня о 7:30.

Фірма уклала з Акціонерним товариством договір на капіталь­не переобладнання приміщення «під ключ». Робота мала бути здана 1 вересня 2004 р.

У всіх цих випадках мова йде саме про термін як момент у часі.

Відповідно до частини 2 статті 252 ЦК, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Такою подією може бути, наприклад, відкриття чи при­пинення навігації, смерть відчужувача за договором довічного утримання. Однак визначення терміну вказівкою на подію, що має неминуче настати, позбавлене достатнього обґрунтування, адже через це руйнується однозначність у трактуванні терміну як моменту у часі.

У разі укладення, наприклад, спадкового договору він почне свою чинність з моменту нотаріального посвідчення. Смерть - не­минуча подія, вона настає в певний момент у часі. Але договірні відносини у цьому разі спрямовані не на вчинення певної дії в цей момент, а до цього моменту.

Для «терміну» характерним є вчинення певної дії чи події в пев­ний момент, і саме це є основною складовою змісту договору.

Річковий порт уклав договір з туристичним агентством про екскурсійне обслуговування туристів з 1 квітня до закриття навігації.

Вказівка в договорі на цю подію є способом визначення строку тривалості правовідношення, а не моментом.

Спірність визначення терміну вказівкою на подію, яка має не­минуче настати, підтверджена змістом частини 1 статті 530 ЦК: «зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказів- кою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з: настанням цієї події».

Українське цивільне право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин