Види правонаступництва

Правонаступництво в цивільних правовідносинах здійснюється за різними підставами. У зв'язку з цим можна говорити про дого­вірне і законне правонаступництво.

Правонаступництво за договором буває двох видів.

До першого виду належить те правонаступництво, яке виникає на підставі договорів відчуження. У цьому випадку до набувача пе­реходить не лише право власності, а й відповідні обтяження, якщо вони є (застава, сервітут, право користування за договором оренди). Обов'язки, наприклад, власника будинку щодо утримання прилег­лої території, сплати певних платежів не переходять до покупця від продавця, а виникають у нього заново, на підставі закону.

До другого виду договірного правонаступництва належить за­міна кредитора (стаття 512 ЦК), заміна боржника (стаття 520 ЦК), що відбувається всередині існуючих правовідносин, на підставі договору первісного кредитора чи боржника з особою, яка бажає когось із них заступити.

Правонаступництво може виникнути на підставі закону, у разі настання визначених ним умов, тому називається законніш.

Законним вважається правонаступництво, яке виникає в резуль­таті прийняття спадщини, а також у разі реорганізації юридичної особи.

В., П. та Я. спільно заподіяли шкоду Г. на суму 3 тисячі гри­вень.

Я. повністю відшкодував шкоду Г. У зв'язку з цим Я. звернувся з позовом до В. та П. про повернення йому кожним із них по 1 тисячі гривень.

Чиє тут правонаступництво?

" Ні, немає. Право вимоги у Г. припинилося у зв'язку з повним відшкодуванням шкоди. У Я. право вимоги виникло на самостій­ній підставі, у зв'язку з виконанням ним солідарного зобов'язання.

Такий же висновок має бути зроблений і у разі задоволення ви­моги кредитора поручителем або гарантом боржника.

Поручитель чи гарант, виплативши повну грошову суму креди-

Українське цивільне право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин

торові, стають кредиторами боржника, за якого вони поручилися, також на самостійній підставі, у зв'язку з виконанням ними обов'язку боржника¹.

Якщо об'єктом правонаступництва є одне право чи один обов'язок або кілька прав та обов'язків, то у такому разі йдеться про часткове, окреме (сінгулярне) правонаступництво.

Якщо до одного чи кількох правонаступників переходить увесь комплекс тих прав та обов'язків, які можуть переходити до іншої особи, правонаступництво є загальним, повним (універсальним).

Таким є представництво у разі реорганізації юридичної особи та у разі прийняття спадщини.

Те, що до одного із кількох спадкоємців перейшло за заповітом лише окреме право, не спростовує універсальності цього виду представництва взагалі.

Згідно зі статтею 549 ЦК 1963 p., прийняття спадщини пов'язу­валося із поданням державній нотаріальній конторі заяви про при­йняття спадщини або з початком управління чи володіння спадко­вим майном.

Якщо спадкоємець не подав заяви, але вступив у володіння майном, це, як правило, викликало згодом затяжні судові спори через відсутність належних доказів.

У статті 1268 ЦК ліквідовано джерело конфлікту: спадкоємець, котрий проживав із спадкодавцем, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо письмово не відмовився від неї.

Отже, син, який проживав разом з батьком до його смерті, вва­жатиметься його правонаступником, якщо протягом встановлено­го строку (як правило, шість місяців) не заявив про відмову від спадщини.

Дочці, яка проживала в іншому місці, для того, щоби бути правонаступницею свого батька, слід подати заяву до нотаріуса про прийняття спадщини.

Що передається за договором купівлі-продажу: право власності на річ чи річ у власність? Як уже зазначалося, відповідно до частини 4 стаггі 12 ЦК, можна відчу­жити право на річ, а за статтею 655 ЦК передається річ у влас­ність.

У статті 132 Земельного кодексу йдеться про «угоди про пере-

Інша точка зору була висловлена Б. Б. Черєпахіним. Див.: Б. Б. Че-репахин. Цит. праця.- С. 313.

хід права власності на земельні ділянки». Таке словосполучення появилося у цій статті, скоріш за все, випадково, однак ця обста­вина не применшує новизни бачення проблеми: право не зникає у продавця і не появляється заново у покупця, а передається від першого до другого. Тобто, змінюються лише носії права, саме ж право залишається незмінним.

Вважаю, що є підстави говорити про окреме правонаступницт­во не лише у разі укладення договорів купівлі-продажу, а й дару­вання, міни.

Як писав Томас Гоббс, якщо хтось нас звільняє від зобов'язання, то право, перенесене нами на нього, знову повертається до нас... При даруванні треба, щоби право, яке переноситься, було прийняте¹.

У порядку окремого правонаступництва до покупця речі може пе­рейти і обов'язок продавця-наймодавця, який виник у нього у зв'язку з попередньою передачею цієї речі в оренду іншій особі (стаття 770 ЦК).

Правонаступництво Право одного кредитора може в порядку
кількох осіб правонаступництва перейти до кількох

осіб. У цьому разі на підставі статті 512

ЦК їхнє право вимоги до боржника мало би вважатися частковим, крім випадків, коли предмет вимоги є неділимим.

Якщо замість одного боржника його правонаступниками на підставі статті 520 ЦК стало кілька осіб, їх обов'язок також є час­тковим, якщо інше не визначено домовленістю з кредитором або якщо предмет зобов'язання є неділимим.

Якщо спадкоємцями є кілька осіб, обсяг їх активів та пасивів (боргів) визначається відповідно до заповіту або закону.

Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних її обов'яз­ків неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідар­ну відповідальність перед кредиторами (частина 5 статті 107 ЦК).

Правонаступництво ^За статтею 528 ЦК, виконання обов'язку
і перекладення може бути, за певних умов, покладено

виконання обов 'язку боржником на іншу особу.
на іншу особу Відповідно до статті 838 ЦК, підрядник

має право залучити до виконання роботи

інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи.

З цього випливає, що перекладення виконання обов'язку на іншу особу не є зміною осіб в зобов'язанні: боржник, який підпи-

Гоббс Т. Избранньїе сочинения. В двух томах. Т. 1.- М., 1964.- С. 317.

Українське цивільне право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин

сав договір, продовжує залишатися носієм договірного обов'язку. А тому про правонаступництво у цій ситуації мова не йде. Отже, правонаступництво і перекладення виконання обов'язку на іншу особу - різні правові категорії.

Як зазначав професор В. П. Грибанов, пе­рехід конфіскованого майна у власність держави відбувається із збереженням правонаступництва¹. Таку точку зору відстоювали й інші автори, вважаючи конфіскацію не первісним, а похідним способом виник­нення права власності².

К. уклав з банком кредитний договір на 15 тис. гривень під за­ставу автомобіля, строком на 2 роки. Одночасно К. позичив у /І. за письмовим договором, посвідченим нотаріусом, 10 тисяч гривень. Незабаром К. був засуджений за вчинення злочину, з конфіскацією майна. К. проживав у неприватизованій квартирі, серед майна, яке мало цінність, був лише цей автомобіль. Після засудження К. адвокат порадив Л. звернутися до дер­жави як власника автомобіля з вимогою про накладення стяг­нення на автомобіль і повернення йому боргу з вирученої від продажу суми.

У справі з Л. вирішення можливого спору складеться не на його користь. Адже він не забезпечив своє право вимоги, що давало К. можливість продати майно, на яке могло би бути в майбутньому накладено стягнення.

Ці два випадки засвідчують актуальність порушеної проблеми.

При цьому виникають такі запитання:

1) чи може бути предметом застави арештоване майно?

2) чи може бути предметом арешту заставлене майно?

3) чи може бути предметом конфіскації заставлене майно?

4) чи може держава, яка стала власником конфіскованого майна,
відповідати, в межах його вартості, за борги попереднього власника?

Метою арешту є забезпечення виконання можливого вироку суду, яким задоволено цивільний позов, чи забезпечення можливої конфіскації. З цього можна зробити висновок, що застава арешто­ваного майна перешкоджає чи навіть унеможливлює досягнення цієї мети.

Див.: Советское гражданское право: Учебник для юридических ву-зов.Т. 1.-М., 1959.-С. 286.

~ Иоффе О. С. Советское гражданское право: Курс лекций. Т. 1.- М., 1958.- С. 285; Б. Б. Черепахин. Цит. праця.-С. 315.

Як записано у статті 576 ЦК, предметом застави може бути майно, на яке може бути звернене стягнення.

Арештоване майно не може бути продане, отже, не може бути предметом застави.

У разі застави кредитор забезпечує своє право на першість при вирішенні питання про те, кому мають бути віддані кошти, одержа­ні від продажу цього майна. Тому наступний арешт предмета заста­ви зазіхав би на права кредитора. Отже, кредиторові (банку) має на­лежати право вимагати звільнення цього майна з-під арешту.

Конфіскується майно, яке було описане і на яке був накладений арешт. Якщо було арештовано заставлене майно і згодом відбула­ся його конфіскація, можливі два варіанти виходу із ситуації: або кредиторові надати право оскаржити вирок в частині конфіскації, або вважати державу правонаступником за боргами колишнього власника майна, в межах тієї грошової суми, яка була виручена від її продажу, чи у межах вартості майна.

Вищенаведене дає підставу для висновку про те, що у цій ситу­ації для конструювання можливого правонаступництва держави щодо боргів колишнього власника конфіскованого майна немає жодної підстави.

Глава 23 Представництво

§ 1. Загальні зауваги

Поняття та значення Особисте вчинення особою дій, спрямова-
представництва ^{них на} реалізацію свого права, та особисте

виконання обов'язку є не завжди можливим.

Цьому можуть перешкодити фактичні обставини: неможливість прибути до місця вчинення правочину, недостатня компетент­ність чи хвороба. На заваді можуть стати недієздатність та мало­ліття.

Що стосується юридичної особи, то її орган (директор, ректор чи голова правління) так само не завжди зможе сам вчинити певну цивільно-правову дію.

У цих та інших випадках на допомогу приходить інститут представництва. Стаття 62 ЦК 1963 р. не містила визначення цього юридичного феномену, а регламентувала лише правові на­слідки вчинення представником угоди, відповідно до наданого

ЛЛ <

Українське цивільне право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин

йому повноваження, що, звичайно, не розкривало його справж­ньої суті.

У статті 237 ЦК України ця похибка була усунена: представни­цтвом названо правовідношення, у якому одна сторона (представ­ник) зобов 'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

У цьому визначенні враховано особливість договірного та ін­ших видів представництва.

На підставі договору представник зобов'язується до вчинення певної дії.

Мати, батько малолітньої дитини є носіями загального обов'яз­ку щодо дитини: піклуватися про її духовний та фізичний розви­ток. Виконуючи його, вони наділяються і правом розпоряджатися її майном. Продати будинок, належний дитині, це їхнє право, тоб­то міра можливої, дозволеної законом поведінки.

Те ж саме стосується опікуна недієздатної особи, для якого вчинення певного правочину від імені цієї особи - це його право. Оскільки опікун не зобов'язаний утримувати підопічного за свій кошт, купівля ним для підопічного одягу, їжі, оплата комуналь­них послуг тощо перетворюється у засіб виконання загального обов'язку: дбати про підопічного, про створення йому необхід­них побутових умов, забезпечення доглядом та лікуванням (стат­тя 67 ЦК).

Представництво - це особливі правовідносини, у яких беруть участь дві сторони: представник, тобто особа, яка зобов'язана або управнена до вчинення певної юридичної дії (чомусь він названий «повіреним»), і той, від імені і в інтересах якого представник має діяти,- довіритель.

Представництво завжди передбачає потенційне існування тре­тьої особи, яка б виявила бажання укласти договір з тим, кого представляють.

Приміром, видана довіреність на придбання дачі з певними, чіт­ко визначеними якісними характеристиками. Представник добро­совісно кинувся на пошуки відповідного об'єкта, але його старан­ня виявилися марними. У цій ситуації механізм представництва уже почав працювати, але укладення договору купівлі-продажу дачі не відбулося, а отже, не була зреалізована його мета.

Навіть якщо певна юридична дія представником ще не вчинена, вважається, що він готовий до служіння інтересам довірителя, ма­лолітнього, недієздатного, юридичної особи: лише чекає слушного моменту.

Представництво - це не лише своєрідна рука, за допомогою 446

якої розгииряються просторові можливості особи, а й часто до­даткова Ті воля та інтелект.

Представник завжди діє від імені того, кого представляє. Хоча не завжди ця обставина повідомляється третій особі. Особ­ливо, коли здійснюється представництво батьками, опікунами, зокрема тоді, коли угода виконується у момент її укладення. Це обумовлено тим, що індивідуалізація учасників договору не зав­жди є необхідною. Так, продавцеві рухомої речі абсолютно бай­дуже, від імені кого і для кого купують її у нього, як і байдуже може бути покупцеві: свою річ реалізує продавець чи діє від іме­ні іншої особи.

У договорі за участю представника довіритель може бути по­вністю схованим за постаттю представника, хоча покупець може і знати про його існування.

Вважається, що «представництво є складними правовідносина­ми за колом правових зв'язків, що утворюються між його суб'єк­тами»¹. Однак така точка зору викликає сумнів.

відносини представництва

Якщо М. видав доручення Р. на продаж автомобіля і його було продано С, то між Р. та С, і між М. та С. відносини представ­ництва не виникають: М. є продавцем автомобіля, а С- його по­купцем.

Представництвом зв'язані лише відносини М. та Р.

С, навіть якщо ім'я його як покупця було відоме для М. на момент оформлення доручення, у правовідносинах представ­ництва участі не бере.

Скловский К. И. Представительство в гражданском и процессуаль-ном праве. Автореф. ... канд. дисс- X., 1982.- С. 6; Цивільне право Ук­раїни: Підручник. У двох книгах. Кн. 1.- К., 2002- С. 198.

АА1