Здійснення цивільного права. Виконання цивільного обов'язку

§ 1. Загальні зауваги

Чи науково обгрунтованою є сама постановка питання: «здійс­нення правовідносин»?

У цивільно-правовій літературі це словосполучення, як прави­ло, не використовувалось. Здебільшого цивілістична наука оперу­вала термінами «здійснення права» і «виконання обов'язку», які при цьому розглядалися окремо. Саме так було записано у Цивіль­ному кодексі 1963 p., так є і в Цивільному кодексі України.

Зміст цивільних правовідносин, як уже зазначалося, станов­лять права та обов'язки, що ними наділяються сторони. Праву однієї сторони завжди протистоїть відповідний обов'язок другої і - навпаки.

Нерозривність та взаємообумовленість прав і обов'язків учасни­ків цивільних правовідносин продукує потребу сукупного підходу до аналізу змісту правовідносин не лише на стадії їх виникнення, а й на стадії їх здійснення (реалізації). Тому термін «здійснення пра­вовідносин» є допустимим для наукового вжитку, оскільки забезпе­чує можливість їх розгляду як системної єдності.

Правовідносини завжди виникають для досягнення певної ме­ти. Такою метою в договорі, наприклад, купівлі-продажу є, за словами Гегеля, обмін специфічної речі на річ загальну, тобто,

Українське цивільне право

Роід'т VI. Здійснення цивільних правовідносин

в межах, встановлених законом. Одночасно вона повинна була по­важати правила співжиття та моральні принципи. Повага до цих правил та принципів мала відбуватися не на словах, а на ділі. Тоб­то, повага до них мусила проявлятися у поведінці, яка їм не супе­речила би.

Проблема здійснення права у Цивільному кодексі України ви­рішена принципово інакше.

Насамперед, викристалізована чітка позиція: виконання однієї і тієї ж дії не може бути одночасно і правом, і обов'язком.

У статті 12 ЦК закріплено принцип диспозитивності у здійс­ненні права. Якщо певна дія є правом, то особа має мати можли­вість сама вирішувати питання про здійснення чи нездійснення свого права, про вибір способів такого здійснення.

Нездійснення права Оскільки право - це певна можливість,

якою особа може скористатися, то нездійс­нення особою свого права не є підставою для його припинення.

Поряд з цим загальним правилом закон містить винятки.

Нездійснення особою свого права власності на нерухоме майно протягом десяти років поспіль може призвести до переходу цього права до іншої особи за набувальною давністю (стаття 344 ЦК).

Нездійснення права користування земельною ділянкою може бути підставою для розірвання договору оренди (стаття 4 ЗК).

Особа, яка має особистий сервітут, втратить його у разі невико­ристання впродовж трьох років (стаття 406 ЦК).

Наймач квартири за рішенням суду може бути позбавлений права на проживання в помешканні, якщо він понад шість місяців не проживав у ньому без поважної причини.

Відмова від права є елементом його здійс­нення. Можна відмовитися від права на відшкодування збитків, від права на наго­роду, одержану за перемогу у конкурсі, можна відмовитися від права власності на певну річ.

За частиною 3 статті 347 ЦК, відмова від права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, має бути оформлена письмово, з внесенням відповідного запису до державного реєст­ру. В результаті це майно стане безхазяйним і може бути за рішен­ням суду передане у комунальну власність (стаття 336 ЦК).

У частині 3 статті 12 ЦК міститься застереження щодо відмови від права власності на тварин, що є реагуванням на багаточисленні випадки викидання їх на вулицю.

Відчужити право - означає зробити його
Відчуження права чужим, тобто передати його іншій особі.

Згідно із частиною 4 статті 12 ЦК, особа

може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Отже, відчуження права є також елементом його здійснення. Пра­вило частини 4 статті 12 ЦК цінне тим, що у ньому законодавчо визнана можливість передачі права за договором. Отже, маємо ще один аргумент на користь позиції тих, хто вважає, що за догово­ром купівлі-продажу чи дарування передається не річ у власність, а право власності на річ. Можна лише жалкувати, що ця позиція не була відображена в інших книгах Цивільного кодексу.

Проте, не кожне майнове право можна продати чи подарувати. Можна подарувати право вимоги за договором купівлі-продажу, продати право власності, але не можна ні продати, ні подарувати своє право на відшкодування моральної шкоди чи шкоди, завданої

здоров'ю.

Невідчужуваним є право на приватизацію помешкання у дер­жавному житловому фонді, але право власності на приватизоване помешкання може бути предметом відчуження.

Чи можливе відчуження особистого немайнового права? Ні, закон цього не допускає.

Чи можливе відчуження майнового обов'язку за договором? Відповідно до статті 520 ЦК, за згодою кредитора може відбу­тися заміна первісного боржника іншою особою. Оскільки в за­коні немає застережень щодо правової моделі відносин між по­переднім та новим боржником, можна зробити висновок про допустимість купівлі-продажу обов'язку (як, за М. Гоголем, мерт­вих душ).

Продаж підприємства як цілісного майнового комплексу передба­чає перехід до покупця не лише певного майна в натурі, а й прав ви­моги до інших суб'єктів, а також обов'язків перед іншими особами.

Межа права є межею його здійснення. Особа не може переступити цю межу, оскільки це, як правило, завжди означає вторгнення на «територію» чужого права.

У частині 2 статті 13 ЦК встановлена загальна вимога, яку осо­би мають виконувати, здійснюючи своє право: утримуватися від Дій, які могли б порушити права інших осіб, не завдавати шкоди Довкіллю та культурній спадщині.

Це означає, що, навіть діючи в межах свого права, особа повин-

All

Українське цившьпе право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин

У цій ситуації М., діючи в межах права, створює незручності для сусідів. Правило частини 2 статті 13 ЦК примушує М. узгоди­ти свої інтереси з інтересами інших осіб.

Проблема Теорія зловживання правом у процесі

зловживання правом його здійснення в радянській цивілістич-

ній літературі була розроблена досить

глибоко¹. Ця теорія базувалася на чинному на той час законодав­стві і була тісно пов'язана із забороною одержання «нетрудових» доходів.

В. протягом 10 років здавав в оренду на літній період свій дачний будинок. Прокуратурою була підрахована сума оренд­ної плати, яка була одержана В. за весь час. Це дало підста­ву для пред'явлення позову про вилучення будинку як такого, шо використовувався для одержання нетрудових доходів.

Суд визнав факт одержання В. нетрудових доходів і на підставі статті 106 ЦК 1963 р. вилучив будинок у дохід держави.

Як зазначалося у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 14 травня 1976 р. «Про деякі питання, що виникли в судо­вій практиці по застосуванню законодавства про право особистої власності на жилий будинок», необхідною умовою застосування санкції ст. 106 ЦК було одержання плати за приміщення, яке систе­матично здавалося в найм, у розмірах, що перевищували ставки квартирної плати, встановлені у ст. 286 ЦК. При цьому мета, задля якої власник мав намір витратити ці доходи, не мала значення².

Аналіз літератури див.: Гріюаіюв В. /7. Предельї осуществления и защитьі гражданських прав.- М, 1992.- С. 39-40; Малеип Н. С. Граждан­ський закон и права личности в СССР.- М., 1981.-С. 56-71.

" За статтею 286 ЦК, плата за найм житла за 1 м² становила близько 18 коп., з правом надбавки не більше як 20%, тобто близько 23 коп.

Все те, що було одержане понад ставку, встановлену зако­ном, вважалося результатом зловживання правом і тягло досить серйозні правові наслідки.

Однак зловживання правом у цій ситуації не було, адже В., справляючи більшу плату, ніж було дозволено законом, діяв поза межами права. У зв'язку з цим вихід за межі права не може вважа­тися «зловживанням правом»¹.

О., житель м. Залішики, на присадибній земельній ділянці побудував легкі арочні теплиці, у яких під плівкою протягом ——- І ^J-i~ⁱ кількох років вирощував помідори. На одержані від їх прода­жу доходи О. збудував будинок.

Суд, розглядаючи справу за позовом прокурора, констатував, що земельна ділянка не може використовуватися для вирощування товарної продукції, що О., зловживаючи правом, одержував не­трудові доходи, на які збудував будинок, а тому постановив рі­шення про вилучення цього будинку у власність держави.

Шикана Шиканою² (schiken - нім. непристойність)

зветься здійснення права виключно з на­міром завдати шкоду іншій особі. Шикана вважається одним із спо­собів зловживання правом³.

В літературі наведено такий приклад шикани.

Банк виступив гарантом виконання боржником свого зо­бов'язання. Умовою виплати банком суми боргу було подання боржником довідки про відсутність у нього на рахунку грошо­вих коштів на оплату товару. У визначений день платежу боржник звернувся до банку як гаранта про проведення пла­тежу. Банк відмовив на тій підставі, що володіє інформацією про те, шо оплата проведена уже третьою організацією.

Спір було передано на розгляд арбітражного суду. В позові до банку було відмовлено, оскільки з боку боржника було зловжи­вання правом⁴.

¹ Див.: Скакун О. Ф. Теорія держави і права- X., 2001- С. 428.

² Термін запозичений із Німецького цивільного кодексу, у § 226 якого
записано: «Не допускається здійснення права, якщо метою такого здійс­
нення є лише заподіяння шкоди іншій особі».

³ Савельев В. А. Гражданский кодекс Германии. История, система, ин-
ститутьі-М., 1994.-С. 22.

Гражданское право: Учебник / Под ред. Е. А. Суханова- М., 2003-Т. 1.-С. 392-393.

Українське цивільне право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин

Вважати цей приклад зловживанням правом у формі шикани надзвичайно важко, ато й неможливо.

Боржник, борг якого було сплачено іншою організацією, вза­галі не мав права звертатися до банку, оскільки зобов'язання, за виконання якого поручився банк, було уже на той час припинено у зв'язку з його виконанням. Боржник діяв недобросовісно, за межами права.

Невдалим є й інший приклад, який також мав би засвідчити на­явність шикани.

Письменник, достатньо матеріально забезпечений, після смер­ті батька став спадкоємцем за законом. Разом з ним спадкоєм­цем став його брат, інвалід дитинства, який разом із своєю сім'єю проживав у будинку батька. Письменник пред'явив по­зов про поділ будинку.

Автор робить висновок, що, оскільки така вимога позивача мо­же завдати шкоду братові, пред'явлення її є зловживанням правом на одержання частки спадщини¹.

Професор О. Скакун прикладом зловживання правом вважає від­мову одного із членів сім'ї від проведення обміну, яка (відмова) не обумовлена жодними причинами: «зловживаючи своїм правом, він обмежує права інших членів сім'ї».

Але цивільне право, як відзначав професор Й. О. Покровський, є «сферою дозволеного егоїзму».

Тому про зловживання правом у формі шикани можна говорити лише тоді, коли особа діє в межах права, але свою поведінку уми­сно скеровує на порушення інтересів іншої особи. Однак прикла­дів «чистої» шикани навести досить важко.

Напередодні виборів /І., колишня дружина Л.- одного із кан­дидатів, опублікувала статтю, у якій описувала відомі їй факти зловживання ним своїм службовим становишем. Л. не обрали. Інформація про зловживання не підтвердилася. Можна стверджувати, шо /1. діяла навмисно, з метою недопу­щення обрання Л.

Хоча і в цій ситуації говорити про зловживання нею своїм пра­вом важко, адже ніхто не має права поширювати недостовірну ін­формацію.

^{: УчебнИК} ' ^Под Р^ед' ^Е- ^А- Сухтюва. Т. 1.-

Після розірвання шлюбу Л. Т. залишилася проживати в будин­ку, який належав її колишньому чоловікові, В. Т. Незабаром В. Т. продав будинок своєму родичеві К., залишаючись про­живати в ньому. К. пред'явив до Л. Т. позов про виселення з будинку, оскільки зін має намір проживати в ньому. Цікаво, шо до В. Т. та їхнього спільного сина позов про виселення не був пред'явлений.

У цій ситуації К., ставши власником, має право звертатися з позо­вом про припинення сервітутного права Л. Т. на проживання в буди­нку. Водночас є підстави припускати, що договір було укладено фік­тивно, задля того, щоб виселити Л. Т. Адже В. Т. іншого житла не має, не забезпечений житлом і К. Добитися ж виселення колишньої дружини можна було лише за таким, наперед обдуманим планом. Якщо будуть зібрані відповідні докази, можна буде стверджувати про наявність шикани - здійснення свого права на шкоду іншій особі.

У частині 3 статті 13 ЦК заборонені дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Тобто, забороняється шикана, а також зловживання правом без наміру завдати шкоду іншому.

Згідно із частиною 5 статті 4 Закону Ук­раїни «Про власність», при здійсненні своїх прав власник зобов'язаний додержувати моральних засад суспільства. Цією нормою було започатковано якісно новий підхід до визначення правомірності здійснення права власності, встановлено ще один критерій визначення правомірнос­ті поведінки особи при здійсненні свого права.

А. Б. подарував будинок своєму синові С. Б., залишившись проживати в ньому. Через декілька років С. Б. заявив, шо має намір продати будинок, оскільки виїжджає за кордон. А. Б. категорично заперечував проти продажу будинку, вважаючи, що це порушить його інтереси.

С. Б. є власником будинку, отже, має право розпоряджатися ним. Поряд з тим А. Б. заінтересований у гарантуванні свого права на житло. Крім того, договір дарування житлового будинку був обумовлений сподіванням А. Б. на довічне у ньому проживання, У колі рідних йому людей.

Хоча С. Б. намагався здійснити своє право власності, його намі­ри мають бути визнані такими, що порушують моральні засади суспільства.

Українське цивільне право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин

О. М., інвалід першої групи, протягом двадцяти років прожи­вала із своєю наймолодшою дочкою І. М. Потреба постійного догляду за матір'ю стала перешкодою до здобуття нею освіти та одруження. Інші дочки - Т. М. та Я. К.- здобули освіту, мали свої сім'ї, до матері приїжджали лише раз на рік. Після смерті матері виявилося, що є підписаний нею заповіт на ім'я Т. М. Як з'ясувалося, заповіт було складено в той час, коли І. М. травмою перебувала в лікарні, у зв'язку з чим Т. М. два ти була коло матері одна.

Якщо припустити, що О. М. діяла вільно, свідомо, є всі підстави стверджувати, що, здійснюючи своє право власності шляхом роз­порядження майном на випадок смерті, вона порушила моральні засади суспільства, знехтувавши жертовністю І. М, принесеною нею задля продовження життя матері.

У наведеному вище прикладі (з письменником) було більше підстав для висновку про порушення моральних засад здійснення права, адже він, добиваючись того, що йому належиться за зако­ном, ставив свого брата у скрутне матеріальне становище.

Недобросовісна Конкуренція є одним із засобів прогресу

конкуренція У ^BC'^X сферах суспільного життя, тому пе-

репони на шляху конкуренції вважаються актами неправомірними.

У частині 5 статті 13 ЦК заборонено використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, а також не­добросовісна конкуренція і зловживання монопольним станови­щем на ринку.

Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» забороняє використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і по­слуг, інших позначень, що може призвести до змішування з діяльністю іншого підприємця, який має пріоритет на їх використання.

Заборонено також копіювання зовнішнього вигляду виробу, схиляння до бойкоту іншого підприємця чи до розірвання догово­ру з конкурентом, підкуп працівника конкурента.

Наслідки Наслідки недобросовісного здійснення пра-

недобросовісного ва чітко визначені у частині 6 статті 13 ЦК.

здійснення права Першим таким наслідком є припинення дії,

у якій проявилося недобросовісне здійс­нення права (зловживання правом).

У відомій п'єсі Олександра Корнійчука «В степах України» Галуш­ка будує височезний паркан, щоби відгородитися від сусіда Часника.

Якщо перевести цей епізод на цивілістичний лад, то можна б зробити висновок, що цим парканом Галушка затінив сусідові земельну ділян­ку, а тому його належало би зменшити до відповідної висоти.

Мешканці житлового будинку, на першому поверсі якого була розміщена їдальня, звернулися з вимогою заборонити проведення у ній весільних бенкетів, оскільки це створює для них цілу низку незручностей.

У цій ситуації суд може постановити рішення про накладення

такої заборони.

Суд уповноважений застосовувати й інші наслідки, встановлені законом. Такими наслідками може бути визнання правочину не­дійсним або його розірвання, присудження до відшкодування зав­даної матеріальної та моральної шкоди, зобов'язання посилити звукоізоляцію житлового приміщення чи вчинити іншу дію, яка унеможливила би повторне порушення права іншої особи.