ВИЗНАЧЕННЯ ДАЛЬНОСТІ ДО ЦІЛІ

Для найбільш імовірного ураження цілі найменшою кількістю пострілів стрілець повинен якомога точніше визначити дальність до цілі.

Існує декілька способів визначення дальності до цілі:

– за допомогою прицільного пристрою зброї;

– за кутовими величинами цілей (місцевих предметів);

– окоміром;

– безпосередньо промірюванням місцевості тощо.

Для визначення дальності до цілі за допомогою прицільного пристрою зброї необхідно знати габаритні розміри цілі. Так при визначенні дальності за допомогою механічного прицілу береться співвідношення мушки або прорізу прицільної планки до розмірів цілі, а при визначенні дальності за допомогою оптичного прицілу використовується далекомірна шкала (рис. 8.23).

Рис. 8.23. Визначення дальності до цілі за допомогою:

а, б – мушки механічного прицілу; в, г – далекомірної шкали оптичного прицілу

Для вимірювання кутів у стрілецькій практиці користуються не градусами, а поділками кутоміра – тисячними.

Тисячною називається центральний кут, що спирається на дугу, яка дорівнює 1/6000 довжини кола (записується 0–01, вимовляється: нуль – нуль, один). Тому, що 0–01 = Д/1000, можна визначити лінійну величину (В) будь-якого центрального кута, знаючи його кутову величину (К):

В = К∙Д/1000. З цієї формули: К = В∙1000/Д; Д = В∙1000/К

Це формули тисячної, де: Д – дальність до об’єкта, що розглядається (у метрах); В– лінійні розміри об’єкта, що розглядається (у метрах); К – кут, під яким даний об’єкт спостерігається за допомогою приладів (у тисячних).

Кутові величини цілі вимірюються у тисячних за допомогою польового бінокля або іншого приладу спостереження за кутомірними шкалами. Величина однієї великої поділки на шкалі дорівнює 10 тисячним (0–10), а малої – 5 тисячним (0–05). Кутові величини цілі можна також визначати за допомогою підручних предметів (лінійки, коробки сірників, олівця, патронів, прицільних пристроїв зброї) або пальців руки. Для цього треба знати їх значення в тисячних (рис. 8.24).

Рис. 8.24. Вимірювання кутових величин

Визначення кутового значення підручних предметів проводиться на підставі того, що поділка лінійки в 1 мм, при віддаленні від ока на 50 см, становить кут у 0–02. Вимірявши міліметровою лінійкою будь-який підручний предмет, утримуючи її на відстані 50 см від ока, можна досить точно вимірювати кути у тисячних (рис. 8.25).

Рис. 8.25. Вимірювання кутів:

а – за допомогою пальців руки; б – за допомогою лінійки (підручних предметів)

Для визначення дальності до цілі Д за її кутовими величинами потрібно знати лінійні розміри об’єкта (цілі) Ві встановити їх кутову величину К. Застосувавши “формулу тисячної” Д = В∙1000/К, визначаємо відстань до цілі (рис. 8.26).

Рис. 8.26. Визначення відстані до цілі за її кутовими величинами

Приклад: На полі бою до вас наближається супротивник, ширину його фігури (0,5 м) перекриває 4 мм лінійки (0–08). Визначити відстань до нього:

Д =0,5 ∙ 1000/8 = 250 м.

Визначити відстань окоміром можна:

– за відрізками місцевості, що добре відобразилися у зоровій пам’яті;

– за ступенем видимості та уявною величиною предметів (цілей).

При визначенні відстаней за відрізками місцевості слід враховувати, що зі збільшенням відстані уявна величина відрізка в перспективі поступово скорочується, а западини, яри, річки, які зустрічаються на шляху до місцевого предмета (цілі), скрадають відстань.

При визначенні відстаней за ступенем видимості предметів необхідно враховувати, що точність їх визначення, залежить крім гостроти зору, ще й від розмірів і чіткості контурів предметів, їх забарвлення і освітленості.

Прицільні пристрої (мушка та проріз прицілу або цілика) використовуються при визначенні відстаней як підручні предмети. Визначення відстаней за їх допомогою проводиться шляхом порівняння розмірів цілі по ширині (висоті) з криючою величиною мушки та прорізу прицілу, тобто за формулою тисячної. При прицілюванні око стрільця знаходиться від мушки приблизно на відстані 70–80 см. Товщина мушки АК74 (РКК74) дорівнює 2мм. Тому на відстані 200 м мушкою закривається ціль (див. рис. 7.3 або 8.23, а) завширшки майже 50 см (1 фігура).

При відсутності можливого зіткнення з противником відстань можна визначитибезпосереднім промірюванням місцевості. Знаючи довжину своїх кроків, можна виміряти відстань кроками. При цьому кроки рахуються парами, під праву або ліву ногу. Середня довжина пари кроків дорівнює майже 1,5 м. Виміряти відстань можна також мірною стрічкою, розмірним шнуром тощо.

Вночі переважно використовується спосібвизначення відстані за чутністю звуків, які вночі чути чіткіше і на більшій відстані, ніж вдень. Сила звуку залежить від властивостей і характеру місцевості. На місцевості, яка вкрита високою рослинністю, кущами і деревами (в лісі), краще прислухатись стоячи, щоб краще чути звідки йде звук. На відкритій місцевості краще прислухатись з положення лежачи чи з коліна. Слабкі звуки краще чути, якщо відкрити рота.

Можна визначити відстань за спалахами і звуками пострілів.Для цього необхідно точно відрахувати проміжок часу між появою спалаху і чутністю звуку. Знаючи, що швидкість розповсюдження звукової хвилі дорівнює влітку приблизно 340 м/с (взимку – 320 м/с, а при 0° – 330 м/с), можна визначити дальність за формулою S = V ∙ t.

Наприклад, якщо влітку різниця часу між спалахами і звуками дорівнює
2 с, відстань буде приблизно 700 м (340 ∙ 2 = 680 м).

При відсутності секундоміра приблизну відстань до цілі можна визначити, якщо після появи спалаху і до чутності звуку промовляти двозначні числа: “двадцять один”, “двадцять два” і далі (вимова такого числа за часом триває приблизно одну секунду).

Спостереження є одним з основних способів ведення розвідки, від якої залежить успіх у бою, тому дії солдата-спостерігача повинні бути грамотними і вмілими. Він має бачити та чути все і при цьому залишатися непоміченим для супротивника.

Для досягнення цієї мети важливе значення має те, наскільки правильно спостерігач вибрав місце для спостереження за ворогом. Воно повинно забезпечувати достатній огляд місцевості, маскування, укриття від вогню супротивника та мати зручні підходи. Найзручнішими для спостереження є окопи, канави, воронки від снарядів тощо. Місце в них слід обирати так, щоб позаду був насип, пагорб або кущ. Поблизу предметів на місцевості (стовпа, дерева) спостереження ведеться з тіньового боку – лежачи.

Для зручності спостереження та детального огляду місцевості сектор, призначений спостерігачеві, умовно розбивається на три зони спостереження:

1 – близька, найдоступніша для спостереження неозброєним оком, на відстані 400–500 м; 2 – середня до 1000 м; 3 – далека до межі видимості. Межі зон встановлюються за добре видимими орієнтирами або предметами на місцевості. Орієнтири визначаються справа наліво, від себе вдалину.

Спочатку спостерігач оглядає все довкола (у наступі – від себе до супротивника, а в обороні – від супротивника до себе). Потім уважніше оглядає близьку зону (спостереження веде справа наліво від себе вдалину за умовно визначеними орієнтирами). Відкриті ділянки оглядаються швидше, закриті – детальніше. Про все помічене спостерігач доповідає командирові, не припиняючи спостереження. У доповіді, при цілевказуванні від орієнтира, вказується: номер орієнтира, відстань до нього (праворуч, ліворуч – у кутових величинах або у визначених предметах; далі, ближче – у метрах або в кутових величинах) і ознаки (найменування) цілі. Наприклад: “Орієнтир 3, праворуч два пальці, нижче 7, біля куща кулемет!”, “Прямо, сухе дерево, ліворуч 45, далі 50, у кущах спостерігач!”