КЕРУВАННЯ ВОГНЕМ

Керування вогнем– це комплекс заходів, які проводяться командиром у період організації і під час бою з метою найбільш повного та ефективного використання вогневих можливостей свого підрозділу, доданих і підтримуючих вогневих засобів для ураження супротивника в найкоротший термін при найменшій витраті боєприпасів.

Сутність керування вогнемполягає в узгоджених діях усіх вогневих засобів підрозділу. Згідно з цим при підготовці та веденні бою командир здійснює заходи щодо організації вогню та керує ним у ході бою.

Для вмілого керування вогнем командир повинен:

– знати установлені орієнтири, а якщо необхідно, визначити додаткові;

– знати вогневі завдання свого підрозділу і засобів, що підтримують, а також вогневі завдання сусідів;

– безперервно спостерігати за полем бою, своєчасно виявляти та швидко оцінювати цілі, вибирати найбільш важливі для знищення у першу чергу;

– визначати вид зброї й боєприпасів, порядок і спосіб ведення вогню для надійного враження цілі;

– розподілити вогневі завдання між підрозділами, а також поставити завдання доданим та підтримуючим підрозділам;

– назначити вогневі позиції взводам, відділенням для ведення вогню і визначити витрату боєприпасів;

– вміло маневрувати вогнем, щоб добитись переваги над супротивником для нанесення йому вирішального удару;

– швидко готувати дані для стрільби, своєчасно подавати команди на відкриття вогню, вміло застосовувати команди для управління вогнем;

– спостерігати за результатами стрільби та вміло керувати вогнем.

Керування вогнем у ході бою включає:

– розвідку, оцінку цілей і визначення черговості їх ураження;

– вибір виду зброї та типу боєприпасів для ураження цілі;

– цілевказування;

– визначення моменту відкриття вогню;

– подачу команд на відкриття вогню та постановку вогневих задач;

– спостереження за результатами вогню та його коректування;

– маневр вогнем;

– контроль за витратою боєприпасів.

У період організації вогню командир відділення готує вихідні дані для стрільби по орієнтирах і рубежах у межах дальності дійсного вогню вогневих засобів відділення, а у ході бою – безпосередньо по виявлених цілях.

Після визначення вихідних даних командир відділення складає картку вогню, на яку наносить:

– орієнтири і відстані до них;

– позицію відділення і смугу вогню;

– вогневі позиції кулемета, гранатомета, БТР та їх сектори обстрілу;

– позиції сусідів та напрямок їх вогню;

– ділянки зосередженого вогню.

Картка складається у довільному масштабі кольоровими олівцями і подається командиру взводу.

При організації вогню у наступі вихідні дані для стрільби з рубежу атаки по виявлених цілях готуються під час рекогносцировки.

Послідовність команд на відкриття вогню зі стрілецької зброї така:

1.Кому відкрити вогонь. Наприклад: „Гранатометнику”, „Кулеметнику”, „Автоматникам” чи “Взводу”.

2. Цілевказування. Наприклад: „Орієнтир3,праворуч 0–30, кулемет”.

3. Установка прицілу. Наприклад: „3” чи „Постійний”.

4.Точка прицілювання. Наприклад: „У середину”, „Під ціль” чи „На одну фігуру правіше”.

5. Довжина черг. „Одиночними”, „Короткими” чи „Довгими”.

6. Момент відкриття вогню. Визначається словом „Вогонь”.

Від грамотно, чітко і коротко поданої командиром команди, у значній мірі, залежить результат бою. Зразкові форми команд на відкриття вогню та постановкувогневихзавдань можуть бути такими:

1. “Автоматнику Петрову, орієнтир два, праворуч 20, ближче 100, біля жовтого куща спостерігач, чотири, під ціль, короткими, – Вогонь”.

2. “Кулеметнику, біля дороги підбитий танк, ліворуч 40, протитанкова рушниця в окопі, шість, цілик ліворуч два, довгими – Вогонь ”.

3. “Відділенню, орієнтир три, ліворуч 20, ближче 100, біля зеленого куща група піхоти, чотири, під ціль, довгими – Вогонь ”.

4. “Гранатометнику Руденко, по танку прямо, три, у середину – Вогонь ”.