Економічна суть і класифікація державних видатків

Державні видатки — це грошові відносини, які складаються між державою та юридичними й фізичними особами в процесі розподілу й споживання частини вартості сукупного суспільного продукту, використання фондів фінансових ресурсів. Соціально-економічну суть державних видатків визначають природа і функції держави (політичні, економічні, соціальні).

Державні видатки — це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення державних видатків їх також поділяють на централізовані (з бюджету та фондів призначення) і децентралізовані.

За роллю у суспільному виробництві та з урахуванням впливу державних видатків на рух суспільного продукту і процес розширеного відтворення їх поділяють на дві основні групи: поточні видатки та видатки розвитку. Це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку. Поточні видатки поділяють на державне споживання (купівля товарів та послуг); виплати (перекази) населенню; перекази за кордон; державні субсидії, дотації, субвенції (трансферти) та ін.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, що пов'язані з розширеним відтворенням.

Кожна група цих видатків по-різному впливає на процес відтворення. У розвинутих країнах основну частину державних видатків становлять купівля товарів, оплата послуг та трансферти населенню. Сучасна промислово розвинута держава є величезним споживачем, за участю якого реалізується понад 20 % сукупного суспільного продукту. Вона купує потрібні їй товари та послуги приватного сектору, якому необхідно перетворити капітал з товарної форми у грошову. Таким чином держава сприяє реалізації сукупного продукту та розширенню ринку збуту.

Співвідношення між окремими частинами видатків визначається об'єктивними факторами розвитку суспільства, що пов'язані з сучасним етапом НТР, структурними зрушеннями в економіці, політичними й економічними умовами, які склались у тій чи іншій країні.

З позиції використання державних фінансів державні видатки можна умовно поділити на дві групи — державне споживання та державне фінансування юридичних і фізичних осіб.

Державне споживання — це видатки на утримання державного апарату — управлінського, правоохоронного, судового, армії. Формування доходів бюджету в цій частині є платою з боку суспільства державі за послуги, що надаються нею у сфері управління країною та забезпечення її обороноздатності та правопорядку. Державне споживання поділяють на військове та цивільне. Цивільне споживання пов'язане з потребами поточного утримання адміністративних будівель, шкіл, лікарень, наукових установ, тобто соціальної інфраструктури.

Державне фінансування відображає процес перерозподілу доходів у суспільстві. Якщо державні видатки в частині державного споживання відшкодовуються суспільству у вигляді відповідних послуг з бюджету держави, то державне фінансування є, по суті, або поверненням суспільству, або суспільним споживанням частини централізованого у державних фінансах ВВП.

За формами фінансування розрізняють такі державні видатки:

— державні інвестиції;

— державні трансферти (субсидії, субвенції, дотації);

— державні кредити;

— кошторисне фінансування.

Державні інвестиції можуть здійснюватись у різних формах. Основною формою є фінансування капітальних вкладень. Виділення коштів може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції можуть спрямовуватися також на придбання частки акцій акціонерних товариств. Державні інвестиції посідають особливе місце. Вони становлять досить значну частину загального обсягу державних витрат, зокрема в Японії і країнах Західної Європи. Фінансова політика цих країн у галузі державних інвестицій, а також субсидій і переказів за кордон для капіталовкладень безпосередньо впливає на розширене відтворення, підвищення норми нагромадження.

Державні трансферти — це цільове, безповоротне та безоплатне (нееквівалентне) виділення коштів з бюджету конкретним суб'єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій. Субсидії можуть виділятись юридичним та фізичним особам і мають форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів (житлові субсидії в Україні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг). У країнах з розвинутою ринковою економікою поширеними є субсидії виробникам сільськогосподарської продукції на відшкодування втрат доходів у зв'язку з підтриманням доступного рівня цін на продукти харчування.

Субвенції та дотації надаються юридичним особам. Субвенції є різновидом цільових субсидій, які передбачають спільну участь отримувача і бюджету у фінансуванні певних витрат. Державні дотації видаються на покриття збитків підприємств, але у тому разі, коли вони викликані незалежними від підприємств причинами.

Великою за обсягом групою трансфертів є грошові перекази населенню заробітної плати, пенсій, допомоги. Значна їх частина пов'язана з виплатою пенсій та допомоги із соціального страхування з метою підтримання на певному рівні платоспроможного попиту тієї частини населення, яка за віком або за станом здоров'я є непрацездатною. Ці витрати держави сприяють реалізації сукупного суспільного продукту.

Перекази іншим державам пов'язані головним чином з переказуванням державного капіталу урядовим установам за кордон, платежами за зовнішніми позиками (або наданням кредитів), переказами грошей міжнародним організаціям, видатками на утримання військових баз на іноземних територіях.

Бюджетні кредити — це надання коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на поворотній основі, що взагалі не властиве бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за нижчими процентними ставками.

Кошторисне фінансування означає виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документа — кошторису. Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна сфера, соціальне забезпечення, фундаментальні дослідження, оборона, управління. З погляду бюджетних установ воно є формою цільового, безповоротного і безоплатного фінансування. Працівники цих установ отримують на цій основі свої первинні доходи. З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній сфері, це так звані безкоштовні послуги, що характеризують вторинні доходи користувачів цими послугами.

Видатки на науку, освіту, охорону здоров'я, культуру належать до поточних видатків бюджету. Названі галузі практично не мають доходів і свою діяльність провадять на основі видатків відповідно до бюджетів. Розміри видатків на їх утримання визначаються спеціальними документами — кошторисами. Фінансування видатків за цими установами називається кошторисним.

Кошторис — це основний документ, який визначає обсяг, цільове спрямування та щоквартальний розподіл коштів, спрямованих із бюджету на утримання установ. Усі установи, які фінансуються в кошторисному порядку, належать до бюджетних.

Відповідно до цільового призначення видатки класифікують за статтями витрат. Система державних видатків має забезпечувати раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів. Вона характеризує державну політику фінансового забезпечення та соціально-економічного розвитку країни.

Склад і напрями використання державних видатків визначаються характером досить різноманітних функцій держави.

До складу видатків, пов'язаних із політичними функціями держави, входять: утримання державного апарату управління і влади, армії, правоохоронної системи, посольств, консульств, судової системи, оплата внесків до міжнародних організацій та ін. Вони становлять від 3 до 10 % ВВП і від 10 до 25 % загальної суми видатків держави у розвинутих країнах.

До складу видатків, пов'язаних з економічними функціями держави, входять: державні інвестиції в галузі економічної інфраструктури, субсидії приватному капіталу та державним корпораціям, видатки на зовнішньоекономічну діяльність та ін. Держава перетворилася на великого підприємця, споживача й інвестора, банкіра, позичальника й експортера капіталу. За допомогою видатків на капіталовкладення, які становлять від 5 до ЗО % загального обсягу державних витрат, держава досить активно впливає на норму нагромадження, її рівень та динаміку, чим значною мірою сприяє прискоренню темпів оновлення капіталу й економічного зростання.

Слід підкреслити і досить велике значення видатків на економіку для регулювання ринкових відносин. Механізм функціонування державних видатків сприяє розвиткові внутрішнього та розширенню зовнішніх ринків збуту. Зросло втручання держави й у сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну.

Важливе місце в системі державних видатків посідають видатки насоціальні потреби — освіту, науку, охорону здоров'я і санітарне обслуговування, соціальне страхування та забезпечення тощо. Соціальні функції держави розширюються, що пов'язано з об'єктивними вимогами науково-технічної революції, зокрема економічними потребами відтворення і підготовки висококваліфікованої робочої сили. Держава розвиває старі і впроваджує нові форми соціального страхування, підвищує загальноосвітній рівень населення, розширює систему професійної підготовки. Значні кошти спрямовуються з державного бюджету на фінансування систем соціального страхування та забезпечення. У цілому видатки на соціальні потреби становлять від 10 до 15 % ВВП і від 20 до 35 % загального обсягу державних видатків.

Питання про роль освіти у підвищенні темпів розвитку економіки дедалі більше привертає увагу західної економічної науки, з'явився новий термін — "інвестиції в людину". Витрати на освіту, на формування нового типу робітника, який має достатній рівень загальної та спеціальної професійної підготовки, сьогодні розглядаються як одна з форм капіталовкладень, що приносить прибуток, і фінансуються значною мірою за рахунок держави.

Щодо видатків на НДДКР, то сучасна держава перетворилась на значного організатора та інвестора наукових досліджень. За її рахунок у країнах Заходу фінансується від 15 до 65 % витрат на ці цілі. Спостерігається пряма залежність між темпами економічного зростання та видатками держави на науку.