Примітки. 2) Я думаю, що гетьман післав свою реляцію з полковником білоцерківським Макаром Москаленком-се посольство згадується кілька разів

¹) І с. 459.

²) Я думаю, що гетьман післав свою реляцію з полковником білоцерківським Макаром Москаленком-се посольство згадується кілька разів, але акти його на жаль досі невідомі-Акты Ю. З. Р. X. IV с. 523, 525, 561, 566.

³) III с. 7-8, пор. вище с. 1046.

⁴) Тамже с. 139. Про військо Шереметева нема згадки й тут!

⁵) Пор. нижче (с. 1067) як московські післанці розповідали в Криму, ханським міністрам, історію сеї кампанії: як то московське військо, охороняючи козаків “польських і литовських людей побили, в полон забрали і самих гетьманів польських з їхнього обозу прогнали” (Крим. кн. 37 л. 94).

⁶) Лист Ракоція до короля з 16 грудня в Жерелах XII с. 336. Пересилаючи листа Хмельницького Ракоцій повідомляє короля, що свого посла до Хмельницького він уже післав, “на сильне наляганнє його”. Про сей лист, одержаний в Варшаві, тамже звістка з лютого-ч. 417.

⁷) Реляція австрійського резідента з Царгорода, 4 січня, тамже ч. 414.

⁸) В збірці Ґоліньского ст. 734.

⁹) Лист господаря 18 березня в Теках Нарушевича 148 с. 71-74.

¹⁰) Кримські справи 1655 р. кн. 37 л. 39.

¹¹) Сей лист маємо в московськім перекладі, без дати; гетьман переслав його цареві з Томиленком 12 н. с. квітня-Сибир. пр. ст. 1636 л. 428. В актах Ю. З. Р. XIV с. 562 він надрукований без усяких пояснень, відки походить.

¹²) Акты Ю. З. Р. XIV с. 561. Маємо все в московських копіях, так що на буквальність імен нема чого спускатись. Шагал або Шаган-ага, як він називається в листі Хмельницького до царя, може бути той сами Шаїн-аґа що привіз листа від Сіявуша і баші. Правда, в листі баші сказано доволі виразно, що Шаїн-аґа се його посол, але Виговський в листі до царя (тамже, с. 559) каже про одного посла, що прийшов з листами “отъ Сіяушъ-паши силистрейского й от везиря Аззема с листами прелестными”. Так само і в листі Хмельницького з того ж дня: “пришол к намъ посол турецкиі Шаганъ-аґа от Сияушъ паши силистрийского и от везирь Азема именем цесаря турского, с прелестными листами” (нижче). Не маючи листа візира, трудно вгадати, як воно вийшло: чи Шаїн-аґу, післаного від баші, в дорозі вже догонив гонець від візиря, і як особа меншої ранги він не згадується окремо, чи Сіявуш до свого листу долучив лист візиря, якогось дуже загального характера, без чогось конкретного, тому й не згадав про нього спеціяльно.

¹³) Див нижче-про посольство Климятенка.

¹⁴) Крим. справи 1655 р. кн. 37 л. 164-5.

¹⁵) Тамже л. 168.

¹⁶) Себто в середині березня.

¹⁷) Тамже л. 123.

¹⁸) Ориґінал в фонді б. Архива загран. справ-“Подлинныя малороссійскія грамоты” № 59 (московський переклад в Сибир, прик. стовб. 1636 л. 421-3). Піваркуш паперу зложений як лист, на обороті адреса: “Шляхетно урожоному его милости пану гетману Богдану Хмельницкому войска Запорозкого и пану брату моєму до вручення належитъ”. Сам лист і підпис Карач-бея писані одною рукою, дуже грубим письмом. Московська поміта: “164-го апреля въ 24 день с посланцом с Васильем Климентьевым”; про сю посилку Акты Ю. З. Р. XIV с. 559-560.

¹⁹) Навожу сю розмову, з огляду на характеристичні подробиці. Московські посли в розмові з Сефер-ґазі і Меметшою, визначеним від хана на розмову з ними, висловили 2 (12) травня побажаннє, щоб попередня договорна грамота Криму з Москвою з нагоди зміни хана була “переписана”, з опущеннєм деякої неприємної для Москви, занадто сервілістичної фразеольоґії, і з додатком нових царських титулів (“Великої і Малої Росії самодержця”) та з згадкою про Запорозьких козаків: що Орда не має їх воювати (як нових московських підданих). На се Сефер-ґазі і Маметша сказали, що грамоту переписати від імени нового хана можна, але за старим взірцем без змін, і спеціяльно Запорізьких Козаків включати туди не можна.-“Тому що Запорізькі Козаки 800 (!) літ були в підданстві польських королів, а потім були у нас в підданстві років з 7, ми за них-запевняючи собі їх прихильність і сподіваючись під них правди і постоянства-билися з польськими і литовськими людьми, богато невинної крови розливали і в кривду їх нікому не давали. Тоді Запорізьких козаків було тільки 8 тисяч, а ми їx зробили 20 тисяч, і вони з того тішились, що ми за них стояли і поміч їм скрізь давали. Гетьман Б. Хмельницький тоді мене, Сефер-ґазі цілував у ногу і обіцяв бути у нас у підданстві до віку, а тепер ті Запорізькі Козаки нам збрехали, зрадливо від нас відстали, нашу прихильність забули і називають себе царськими підданими(“Гетман де Б. Хмельницкий в тЂ поры и ево, Сефер Газы агу целовал в ногу, a хотЂлъ быть за ними в подданстве и до вЂку, а ныни де тЂ запорожские черкасы имъ солгали и воровствомъ своимъ от них отложились и доброту их забыли, а называютца государевыми”. л. 85.). Так ви то знайте, ті зрадники і бунтівники і цареві так само зрадять як і Полякам. А ханові Магмет-ґераєві ніяк не можна таких зрадників не воювати і їх не руйнувати. Хіба як у всіх кримських і ногайських людей нігтів на руках не буде, або очі їм землею засиплять, тоді вони тим зрадникам за їх зраду мстити не будуть. Та й султан турецький скоро пришле на тих зрадників велике військо: Турків, Арабів, Венгрів, Волохів, Мунтян, Темрюцьких Гірських Черкесів, Шведів (!) і накаже їх знищити без останку”.

Московські посли протестували против таких слів, що ведуть “меж государств на разврат, а не к тишинЂ и покою”. “Ц. вел. подданных-гетмана Б. Хм. и со всЂмъ войскомъ Запорожскимъ называет ворами не дЂломъ. А воровства их нигде не бывало, і в подданст†онЂ запорожские черкасы у крымскихъ царей ни у ково не бывали и впредь не будут. А были онЂ подданные и(з)-стари польских королей, и за великие их и нестерпимые неправды и за поругание христиански вЂры в подданстве у них быть не хотЂли, а учинилися в вЂчном холопстве у в. гос. нашего, потому что наша православна християнъская вЂра греческого закону с ними. Черкасы одно. А Магмет-гирЂю царю и калгЂ и нурадыну царевичом и имъ, ближнимъ людем в досаду ставить того нЂчево. (л. 87).

Далі московські посли докорили ханським міністрам, що хан підчас останньої кампанії посилав своїх людей Янові-Казимирові на козаків, хоча й знав, що військо Запорізьке і вся Мала Русь перейшли під царську руку, і вийшло так, що цар післав гетьманові своє військо, а Татари, царські союзники, билися против них по стороні Поляків. “За ласкою божою і царським щастєм воєводи польських людей побили, в полон забрали, а самих гетьманів з їхнього обозу прогнали-але підчас бою з польської сторони було богато Кримських Татар, і вони робили велику перешкоду царським людям”. Сефер-казі, вислухавши так спрепаровану реляцію про Дріжипільську битву здержливо скритикував її; посли так переказують його слова-мабуть не зовсім вірно: “В тім бою царські люде забрали у польських людей 12 гармат, а більше нічого не було. Кримських людей в тім бою було небогато, та й ті против царських людей не бились; а коли б підоспів тоді калґа-царевич з військом, вони б царських людей з козаками на голову були б побили”. Посли протестували против такої нельояльности і домагались, щоб на будуче до козаків- царських підданих в повній мірі прикладався принціп: хан царським приятелям приятель, а неприятелям неприятель,-щоб і Татари козаків не воювали і їх неприятелям не помагали. Але Сефер і Меметша рішучо не погодились дати таку ґарантію (л. 87-97).

²⁰) Крим. справи 1655 р. кн. 37 л. 121 і 121, імя претендента пишиться Чобак і Чебак.

УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКІ РОЗХОДЖЕННЯ І ПОЛЬСЬКІ ЗАЛИЦЯННЯ, ЛИСТ ДО ГЕТЬМАНА ВІД ТИШКЕВИЧА, ПОСОЛЬСТВО ВІД РАКОЦІЯ- СТ. ЛЮЦ. СИТУАЦІЯ НА ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІМ ФРОНТІ В КВІТНІ-СВІДЧЕННЯ БРАНЦІВ І ПІСЛАНЦІВ, ПІСЛАНЦІ ВАЛАСЬКИХ ПОВСТАНЦІВ У ГЕТЬМАНА.

Невважаючи на сумний вислід зимової кампанії Хмельницький не кидав своїх плянів великого наступу на Поляків, що він заявив свого часу перед Матвеевим, і мабуть ширше розгорнув в посольстві білоцерківського полковника Макара Москаленка, висланого або разом з Матвеевим, перед виступом на Поляків, або слідом потім, уже в поході (на жаль, акти Москаленкового посольства досі не відомі, і тим самим ми не знаємо і сього гетьманського експозе). В наступній реляції, висланій по повороті з походу, з Богуслава 4 н. с. березня ¹) гетьман писав цареві:

“По тім як ми виправили до твого царського величества полковника білоцерківського, весь час (Ляхи й Татари) билися з нашим військом. З початку в Ма(нь)ківці з Михайлом Зеленським, полковником браславським мали бій-три дні билися, і в тім бою дуже богато вбито Ляхів і Татар, і так неприятель нічого не вдіявши назад відступив з соромом і неславою ²). Відти браславський полковник і язика нам прислав, і той перед нами сказав, що Стан. Лянцкороньский, гетьман польний, мав би ту орду, що з нами билася, аж на Кайнари відпроважати.

“Потім вийшли калґа-султан і нуреддін-султан, Муняк-солтан, Карач-бей й инші беї й аґи з новою Ордою. Вдарили були на город Торговицю в полку Уманськім, і там їx бито, і язика татарського відти до нас приведено, але той Татарин про неприятельські замисли докладно сказати не міг, тільки те що Орда йде в поміч Ляхам. Від Торговиці відступивши та Орда вдарила була на Умань, але й там тому неприятелеві відсіч дали, і язика татарського з Умани до нас приведено: він перед нами казав, що та новоприбула Орда, відступивши від Умани, зійшлася з Ляхами і завертала Ляхів назад на нас. Але Ляхи сказали, що ми вже не підемо, бо війська наші дуже втомились, покалічені, і піхоти не маємо ³). Казав також той Татарин, що на літо і сам хан має йти в поміч Ляхам.

“Тепер посилали ми до полковника уманського, щоб вистарався вістей і язика докладного, і він в Усть-Бершади за Богом товариша Філіпецкого, з хоругви Суходольского, полку воєводи краківського зловив і нам припровадив. Той Поляк на допиті перед нами сказав, що Ст. Потоцкий, гетьман кор., і Ст. Лянцкороньский, гетьман поль., кн. Дм. Вишневецький, Балабан, Шемберг, Чарнєцкий, Корицкий й инша старшина поїхали на сойм до Варшави, щоб підняти посполите рушеннє на краї наші. А наказним гетьманом над кварцяним військом, розложеним на становищах по городах за Богом, настановили Себастьяна Маховского. А тим Татарам, що війшли (на Україну) з калґою-султаном й иншими беями і аґами, Ляхи дали 24 міста за Богом в Браславськім полку, аби та орда на тих становищах стояла до трави. і вона має стояти до св. Юрия.

“Той же язик казав нам, що в поміч Ляхам мають бути Волохи, Мунтяне, Венгри і Турки, і готовяться наступити на нас літом, а замисли мають такі-аби тільки знищити Україну, то й на городи московські йти похваляються. Для докладної відомости про неприятельські замисли посилаємо того Поляка Філіпецкого-він у подробицях про все розповість. А твоє ц. вел. з огляду на се дуже покірно, до лиця землі упадаючи, як вірні і жичливі піддані просимо-вели запомогти нас більшим військом скоро, поки ще тепер добра дорога. Бо коли твоє військо скоро не прибуде, а потім за лихими дорогами забавиться, то недай боже- до щенту городи твої неприятелі б попустошили”.

Далі гетьман просить не слухати ніяких обмов на нього-о ненависти, гніву і нелюбови” і нагадує, що він сім літ не жалував труду-і тепер готов стояти против усякого неприятеля (се видима відповідь на балачки, що гетьман не виявляє енерґії в війні з Поляками і Татарами). З листом сим, і з тим бранцем Філіпецким висилав Яська сотника богуславського і Тимофія сотника полку Уманського ⁷) з товаришами і просить їx не затримувати. Крім сього листу посли повезли листа патр. Никонові і В. В. Бутурлину з проханнями, щоб вони з свого боку клопоталися у царя про скоршу висилку війська, і щоб не вірили ніяким наклепам на гетьмана ⁸).

Москаленко тим часом не вертався, і з тим зіставалось невідомим, як поставилася Москва до козацьких проєктів великого наступу, до прохання війська і т. д. Взагалі ми не знаємо, як поставилися в Москві до Дріжипільської кампанії-бо не знаємо і того, в якім оформленню гетьман і Шереметев подали її до відома уряду. Не дістаючи відповіди, гетьман за місяць по посольстві Яська і Тимофія користується доброю нагодою-запрезентувати ефектного бранця-язика, звісного вже нам Яна Пісочинського, новгород-сіверського хорунжого і ротмистра коронного війська, котрого козацький під'їзд зловив в початку березня в його маєтности під Ілинцями. Післав з ним нове посольство,-сим разом приїхав сотник Осип Томиленко з товаришами: Климом Дубовиком, писарем Федором Томиленком і 8 козаками, вони повезли такого листа від гетьмана цареві ⁶).

“Маючи відомість від язиків татарських і лядських про неприятелів, що вони разом стоять за рікою Богом в ріжних містах в Браславськім полку, посилали ми часті під'їзди по язики, і отсе недавно під'їзд наш спіймав у Жорницях Яна Пісочинського, підкоморія новгородського, ромистра королівського, чоловіка значного, що про всі замисли лядські й татарські добре знає. На допиті він нам сказав, що Ляхи й Татари відложили війну до весни, і Станислав Потоцкий, гетьман коронний, до Львова на комісію пішов ⁷), а тут з військом зістався Лянцкороньский, гетьман польний. А як проважав тих Татар що з нами билися під Охматовим, зустрівся з калґою-султаном і з нуреддін-султаном, що після того бою прийшли їм в поміч з новою ордою. І зробивши між собою на-швидку нараду, післав Лянцкороньский своїх післанців до короля, а калґа-султан свого мурзу, щоб король по Великодню, нашому стяті за два тижні ⁸) пішов з посполитим рушеннєм просто сюди на Україну. Сподіваються війська від Венгрів, Волохів, від баші сілістрійського і з инших країв, і доконче хочуть сього літа Україну звоювати-чого їм боже не поможи. Ми ж чуючи про такі неприятельські замисли то все твому ц. в. відомо чинимо, а не можучи всього докладно в листі виписати, посилаємо твому ц. в. того Я. Пісочинського і разом з ним-після нього зловленого Татарина: вони всі замисли лядські і татарські розповідять устно. Ми ж просимо дуже нас не лишить і не дати в неволю ворогам, а ласкаво заступити і більшим військом спомогти. Бо ми зложивши тобі присягу і в підданство піддавшися ні на кого не покладаємо надії тільки на бога і на твою поміч.

“При тім повідомляємо, що Теодосій Васильович, архимандрит слуцький, не відомо з якої причини з Київа на Литву втік. Веліли ми пильно розвідати, хто його туди відправив і з чиєї поради він то вчинив.

“Татари якби прислали послів своїх до твого ц. в. і вимовлялися, що вони з нами не воювалися,-не вір їм, в. ц. в., вони зрадники! Пізнали ми їx недавніми часами, як мали кілька день бої з ними і Ляхами під Охматовим, і вони забрали в неволю жон і дітей без числа, і церкви божі попалили”.

У всіх инших справах гетьман доручає поінформувати царя своїх послів: Осипа Томиленка і Климка Дубовика, і просить повернути разом з ними Пісочиньского, аби за нього вимагати козаків що попали в полон Ляхам.

З останнього дня н. с. березня маємо листа гетьмана до Шереметева, від нього очевидно пересланого цареві ⁹). Він подає до відомости останні новини: недалеко Київа був польський під'їзд, кілька хоругов: козаки їх погромили, богато побили, а сімох взяли в полон. Уманський полковник доносить, що Татари, набравши на Браславщині ясиру, тікають до дому, і вже ледви третя частина їх лишилася при короннім війську, що теж дуже змаліло (ориґінальний лист полковника, що був доданий, на жаль не заховався). Далі така дуже цікава, але на жаль, не досить ясно постилізована звістка: “Ми виїхали до Чигрина ¹⁰), тому що богато козаків схотіло йти на Запоріжжя і Дін. Ми їх затримали, веліли ловити по городах і карати на смерть, коли б вони мали виїздити ¹¹) без нашого дозволу”. Мині се виглядає, “як частина тої Дріжипільської сецесії, котру я принотував вище.

Гетьман просить не турбуватися сим його несподіваним для Шереметева виїздом: “В скорім часі рушимося з полком Чигринським до війська, а до Чигрина для безпечности, порадившися з в. м., пошлемо три хоругви московської піхоти”. До сього цидула: “Повідомляємо також, що були у нас донські посли і оповідали, що Калмики живуть з ними в згоді, і на сім боці Волги, недалеко (від Донського війська) кочує їх богато. І ті ж посли нам казали, що Калмики пішли б зараз на Крим-тільки від царського величества указу чекають, а від нас вістей. Добре б було, щоб Калмики пішли на Крим полем, а Донські козаки човнами морем. Тоді б Татари своїх городів стерігли б, а не до Ляхів на поміч ішли!”

“І се нам дуже дивно, що досі нема від його цар. величества Макара Москаленка, полковника білоцерківського, ані указу ніякого не маємо. А як тільки будуть у нас вісти від й. цар. вел., так негайно повідомимо в. мил.”.

Я навів сі останні слова, бо вони нам поясняють дещо отсею асоціяцією плянів калмицького походу на Крим, і нетерпеливість гетьмана з того приводу, що Москаленка цар не відсилає ані яких указів не присилає. На сім спирається висловлений вище здогад про зміст місії Москаленка. Виступаючи на Ляхів з Шереметевим, при кінці н. с. січня, гетьман післав з Москаленком цареві між иншим проєкт бльокади Криму: Донськими козаками з моря і Калмиками з суходолу, і сподівався, що вона відтягне Татар від помочи Полякам. Коли б Москва негайно дала Калмикам і Донцям сей наказ, Браславщина була б вирятована, думав гетьман і старшина, тому нетерпеливилися затримкою Москаленка і безсумнівно пускали тихачем під всі чорти московську волокиту.

Нарешті кілька день пізніше, в перших днях квітня н. с., Москаленко приїхав і між иншим привіз обіцянку царя на місце здесяткованого і нічого невартого корпусу Шереметева прислати більше військо під проводом Бутурлина, а мабуть також і згоду на донсько-калмицьку операцію против Крима. Листів привезених Москаленком не маємо-бо взагалі актів сього посольства досі не знайдено, але і при недостачі їх можемо се певно виміркувати по перше-з повідомлення, післаного від гетьмана до київського воєводи, по друге-з пізніших царських листів. До Київа гетьман писав 6 н. с. квітня: “Думаємо, що твоїй милости відомо вже, що Макар Москаленко, полковник білоцерківський, назад до нас від й. ц. в. вернувся, і й. ц. в. об'являє через нього свою несказану ласку: посилає нам в поміч велике військо, кінних і піших; з тим військом відправив від боку свого ближнього боярина В. В. Бутурлина, і ще більшим військом обіцяє нас запомогти”. І знову порушує гетьман-очевидно в звязку з сею ж місією Москаленка-справу бльокади Криму: донські післанці дали знати, що у них уже кілька десятків човнів направлено, щоб іти на Крим за царським указом, а Калмики останніми часами захопили кількох мурз ¹²) з жінками і дітьми, з усіми улусами, що кочували коло Терка ¹³).

Цар писав про калмицькі операції з приводу посольства Томиленка, разом з потвердженнєм призначення на Україну Бутурлина. Про Бутурлина він каже, що писав уже перед тим про Калмиків не говорить, що була про се мова вже раніш, але по всім попереднім за певне вже можна сказати, що сей проєкт був поставлений уже посольством Москаленка (в посольствах Яська Яковенка і Томиленка нема про се мови). Тому можна думати, що Москаленко привіз і в справі бльокади Криму принціпіяльну згоду царя. Наказ В. В. Бутурлинові йти до гетьмана з новими силами на переміну Шереметеву був даний дійсно ще в березні-21 н.с. “Велів государ бояринові В. В. Бутурлину й стольникові кн. Гр. Григор. Ромодановскому бути на службі в Запорогах на місце В. Б. Шереметева з товаришами, а В. Б. Шереметеву велів бути в своїм государевім поході, окольничого ж В. В. Бутурлина і дяка М. Головина відправити до Москви; з В. В. Бутурлиним бути всякого чину людям полку кн. Б. С. Куракина, дворянам, дітям боярським, Черемисі, Чуваші і всякого чину людям полку кн. Ю. О. Долгорукого, рейтарському полкові з Брянська, салдацькому полкові з Київа, стрілецькому полкові з Москви” ¹⁴).

Задля поглиблення добрих намірів Москви-підтримати козацький наступ на Польщу своїми силами, гетьман з писарем зараз же приготовили нове посольство- з подякою за обіцянки і заохотою до їх здійснення. Для сього мали послужити документи про заходи противної сторони розвести козаків з царем: турецьке посольство, залицяння татарські (лист Карач-мурзи і пересланий ним лист Лянцкороньского), “прелестний лист” Тишкевича з закликами до відновлення старих відносин.

“Дуже зраділи ми і все військо Запорозьке з повороту Макара Москаленка полковника білоцерківського з грамотою в. ц. в., де в. ц. в. являєш велику і несчислиму ласку, посилаючи зараз від боку свого нам у поміч ближнього боярина В. В. Бутурлина з великим військом і ще більше військо обіцюючи. А до того ще й сам против ворогів православної віри рушився єси своєю особою ще з більшим від попереднього військом”-писав гетьман цареві. Висловлюючи за се велику подяку він на доказ своєї вірности подавав до відомости царя заходи ворогів: “Прийшов до нас посол турецький Шаган-аґа від Сіяуш-баші сілістрійського і від візира Азема, іменем цісаря турецького, з прелестними листами-підманюючи нас щоб ми піддалися цісареві турецькому-чого не дай боже, бо ми раз присягши в. ц. в., єдиному православному цареві і наслідникам його, за в. ц. вел. і за віру православну кождого часу готові вмерти, а неприятелі з зрадливих своїх замислів потіхи мати ніколи не будуть.

“Знову ж сими часами Карач-бей перекопський іменем хана і всіх султанів і беїв прислав прелесні листи, намовляючи нас так само відстати від в. цар. вел. Обіцяють нам за те поміч на Ляхів, але ми їx обіцянкам не віримо і помочи їx не хочемо, маючи по богу заступника в в. цар. вел., і сі прелестні листи писані від Сіяуш-баші і Карач-бея, через нашого посла в. ц. в. посилаємо, аби в. ц. в. вирозумів з них зрадливі замисли неприятелів. Бо ж Татари з Ляхами ще й по сей час стоять за Богом по містах на становищах, і нічого доброго не мислять, тільки чекають короля з посполитим рушеннєм, та сподіваються великих сил з ріжних країв... Посла того (турецького) ми у себе затримали до дальшої відомости від в. ц. в.-доки вернеться наш посол з відомістю від в. цар. вел.: просимо його скоро відправити з ласкою своєю (очевидно-з більш категоричними розпорядженнями про висилку московських сил), щоб нам скоро відправити того турецького посла маючи відомість від в. ц. в.-щоб так повести справу, аби Турки з Татарами більше на нас помочи на давали”.

Посім наступає дражлива матерія-тих перешкод що робила Москва зносинам козаків з Швецією: “Відомо нам, що Данило Калугер, післанець шведської королеви, затриманий у в. цар, вел.-вже нам то дали знати з Швеції. Дуже покірно просимо його до нас відпустити, бо ми вже чотири роки ведемо переговори з королевою про союз ¹⁵), аби помагала нам на тих неприятелів Ляхів; а тепер піддавшися під високу руку в. ц. в., бажаємо, щоб не тільки Швеція, але й инші краї тих неприятелів воювали і тим замішаннє у них чинили. Бо ж і Ляхи, шукаючи ріжних способів щоб Україну звоювати, домагаються помочи цісаря християнського, Німців, Венгрів, Волохів, Турків і Татар-так і нам не годиться відганяти від себе тих що до нас з давно з своєю приязню прихиляються, а навпаки-треба таких шукати! Бажаємо, щоб сього року ті неприятелі Ляхи всі пропали-щоб більше крови християнської не проливали і церков божих не руйнували. Тому ще раз просимо в. ц. в. про того Данила Калугера: зволь його відпустити, а ми все що він нам скаже, до відома в. ц. в. подамо”.

Сей лист, датований 2 квітня с. с. в Чигрині, разом з листами Виговського до Бутурлина і Милославского, повіз чигринський сотник Василь Климятенко з товаришами ¹⁶). Крім листів візиря і Сіяуш-баші він передав цареві листи Карач-бея з листом Лянцкороньского і саме привезений лист від Тишкевича, що стелив мости до переговорів, одночасно з тим як зводив останки польського війська з погранича.