Примітки. 1) В сїй копії, зроблений з ориґіналу архива Радивилів, чомусь замість “коронного” постановлено скрізь: кн
1) В сїй копії, зроблений з ориґіналу архива Радивилів, чомусь замість “коронного” постановлено скрізь: кн. Литовського.
2) Місце мабуть попсоване, але зміст ясний.
3) z iustynem-не зрозуміло.
4) Markowie
5) nieznim, думаю, що треба читати: meznie.
6) Kristyapola-теперішня Христинівка коло Уманя.
7) Так Поляки називають Менґлі-ґерая, з огляду що був підлітком.
8) Orazkow.
9) iuz cmą idą (утікачі з браславщини), a coich napdęziła (орда) pod ten czas krotki. Стиль листів взагалі дуже стислий, уривчастий, і місцями не легко його зрозуміти”
10) Теки Нарушевича 148 с. 75, дата 18 березня, Кубаля поправляв її на 18 лютого (с. 403 прим. 101), але така рання дата не підходить до змісту, а ідентичність приписки сього листу (відомости козацького цирулика, приведеного до польського табору) з таким же фіналом листа до Радивила, датованого 19 березня, показує, що лист до воєводи берестейського писаний таки 18 березня.
11) Не берусь виправляти!
12) ркп. Осолін. 3564 л. 337-9, копія позначена 19-м березня.
13) Імення копіїст покрутив.
14) Islenicze.
15) Zitareyko.
16) Теки Нарушевича 148 с. 1001-5, без дати, але згадки про велику пятницю і великдень показують, що писалося в останніх днях березня.
Доповпеннєм служить лист Лянцкороньского до короля зі Львова 12 квітня: звиняючися перед королем за свій виїзд з війська, обіцяє як скорше повернутися, довівши до якогось кінця своє лікуваннє, і далі пише: “Хоч п. воєвода чернигівський мені про се не пише, але від ріжних жовнірів маю відомість, що потім як пішли салтани, то і всі Татари пішли до Білгороду; одні мають вернутись, инших поворот сумнівний. Вони ж мене інформують, що наші розїздилися з війська без виповіди, так що одні хоругви треба цілком звинути, й під иншими дуже мало лишається, а в комплєкті нема ні одної; мотиви сеї утечі-відомість, що комісія (в справі заплати війську) відложена на останні дні марта, не відбулась, і вони не дістали ніякої нагороди за свої труди і невчаси. Третє, що Богун з Нестеренком став у Немирові, дві милі від Браслава, має при собі дві тисячі Москви й козаків. Хлопи ті що мали свої таємні сховки по непролазних (niezbrodzonych) лісах між Богом і Дністром, знову готовлять бунти і до купи збираються”.
Щоб заохотити Татар до нового приходу на Україну він, Лянцкоронський, від себе післав уже до них післанців, заповідаючи свій приїзд під Браслав “на Юра”, і просить короля, щоб коли від нього їхав би посол до султанів, щоб до нього вступив на Поділлє, аби він йому міг дати вказівки, до кого звернутись і кого “уконтентувати”, щоб побудити до нового походу.- “Бо тих Татар не що инше привело до виїзду з України, як тільки голод на коней, що й иншим страшенно докучує; скоро ж покажеться трава, вони не загаються прийти до нас-аби тільки військо в. кор. мил. було готове”.- Ориґінал в зб. Чорторийських 402 с. 47-50. До того ж приблизно часу-cepедини квітня, належить очевидно лист Потоцкого в Памятн. III ч. 33: загальний образ той же, з деякими новими рисочками: “Орда одійшла, хоругви позвивані, неприятель сливе на карку у слабого війська, чернь знову бунтується”.
Варшавські вісти з листу канцлєрового покойового, з 23 квітня, у Ґоліньского с. 741:
“Татари, котрих була досить велика орда прийшла, 80 тисяч, набравши дуже багато людей, пішли на свої кочовища, лишивши наше військо в великій небезпечности. Дуже воно мале, нема і 5 тисяч, бо одні хоругви позвивано, а з инших товариство, ротмистри, поручники, полковники по домах своїх пороз'їздились. А неприятель, то почувши, присунув кілька своїх полків під наше військо-тільки дві милі. Бог зна, що там тепер з ними діється, бо й армати мали тільки 5 гармат, куль 200, пороху бочок 30-так пише п. гетьман до й. м. п. канцлєра”.
17) IV с. 131.
18) 1 с. 463.
19) Про 1000 церков властиво говорить Тишкевич.
20) III с. 206
21) IV с. 195.
ПЛЯНИ НАСТУПУ НА ПОЛЬШУ-РЕЛЯЦІЯ ЦАРЕВІ З БОГУСЛАВА, 4 БЕРЕЗНЯ. ПОСОЛЬСТВО МОСКАЛЕНКА, ПОСОЛЬСТВА ЯКОВЕНКА І ТОМИЛЕНКА, ПЛЯНИ КАЛМИЦЬКОГО НАСТУПУ НА КРИМ І ПОВНОЇ БЛЬОКАДИ КРИМУ, ЦАРСЬКА ЗГОДА НА ОПЕРАЦІЇ І ВИСИЛКУ НОВИХ СИЛ НА УКРАЇНУ. ПОСОЛЬСТВО КЛИМЯТЕНКА-ГЕТЬМАНСЬКИЙ ЛИСТ 2 КВІТНЯ.
Але не можна не дивуватись і тому незрушимому стоїцизмові, з котрим козацьке військо придивлялося сій руїні західньої козацької провінції.
Хмельницький стояв під Лобачовим, потім під Богуславом. Висилав під'їзди щоб дістати добрих язиків і мати докладне поняттє про стан польського війська, польсько-татарські взаємовідносини, їх пляни і наміри. Ми чули оповіданнє Лянцкороньского про такий під'їзд під проводом Золотаренка і Заленецького десь у першій половині лютого (Коховский називає провідниками Богуна і Зеленецького) 1): Про деякі побачимо слідом оповідання самого Хмельницького. Перед своїми, перед московським урядом Хмельницький і Шереметев старалися спільними силами представити ситуацію в можливо користнім світлі. Дріжипільський кошмар в представленню їх та їхніх підголосків перетворявся навіть в чистий козацько-московський тріумф над Поляками та їх союзниками! На жаль ми не маємо офіційних реляцій обох вождів 2), але дещо можемо зміркувати з записок Павла Алєпського, що був під той час у Москві, цікавився вістями з України, і зазначив дещо з того, що говорилося з приводу їх.
Я вже згадав цілком лєґендарне оповіданнє уличного характера про погром заданий Ляхам: як вони обложили Хмельницького, застукавши його цілком несподівано з невеличким відділом. Перетяли всяке сполученнє його з військом, так що всі листи, післані до полковників попадали в лядські руки; але він у крайній небезпеці пішов на розпучливу штуку: вийшовши з свого замку, сполошив Ляхів криком, що йде сам цар з військом, і се так налякало неприятеля, що він без памяти кинувся тікати, а козаки вибили його до ноги (цікаво, що московське військо в тім не згадується зовсім!) 3). Дещо конкретніше оповіданнє Павла, написане в поясненнє нового царського походу на Білорусь. Цар мовляв набрав охоти до сього нового походу особливо по тім як побачив присланих від Хмельницького бранців: Татар, Ляхів, Венгрів, Молдаван і Німців і довідався про його побіду, здобуту завдяки страхові, яке викликає в неприятелів імя царя 4). З слів Павла виходить, що бранців приставлено до Москви в середніх днях березня. Очевидно, се були бранці не з Дріжиполя, а наловлені пізнішими козацькими під'їздами. Але в супроводі сих бранців і дріжипільський кошмар не без успіху перетворено в блискучий тріумф над Ляхами, а браславські гекатомби в сій міз-ан-сцені пройшли малопомітно 5).
Коли вияснилася картина загального відступу польського війська і татарських орд, Хмельницький дав наказ своїм полковникам позаймати визначніші операційні пункти по стару козацьку границю. Сюди належить поява, мабуть в перших днях квітня, козаків в Немирові, переказана Лянцкороньским. Затім іде велика розвідка на подільсько-волинськім пограничу, представлена свідченням козацьких бранців (нижче). Але в тих трагічних двох місяцях, коли Поляки з Татарами систематично випорожнювали Побоже, не бачимо з козацького боку ніяких серйозних зусиль, а навіть проб, перебити сю операцію. Очевидно, козацький уряд так само писав вистерігався конфлікту з татарами, як Татари конфлікту з козаками. Вів далі дипльоматичні операції в напрямі роз'єднання польсько-татарської спілки, і безпосереднє у Татар, і через московські посольства, і через царгородський диван, і через турецьких васалів. Далеко не знаємо всього, але те що знаємо, виразно свідчить про безнастанні його заходи в сім напрямі. Щоб зробити турецько-татарську сторону податливішою на свої бажання, він далі орґанізував морські напади на їх землі. Одночасно старався включитися, можливо щільно в ту протестантську анти-польську ліґу, що стала зарисовуватися з минулого року, і робив ріжні заходи на те щоб піднести її активність.
Ріжні перешкоди, чисто технічного характеру, і більш глибокого-політичного утрудняли йому сю акцію, але старшинський осередок і сам гетьман енерґійно їх поборювали. Тільки за сею високою політикою пропускали свої більш близькі, буденні справи-як ото такий удар козацькій “репутації”, висловлюючися термінольоґією тих часів, як отсей розгон і випустошеннє цілої козацької території, при повній майже безрадности козацького війська. Тимчасом ніякі успіхи в заграничних зносинах і союзах не могли зрівноважити сих страт-моральних і матеріяльних: страт в залюденню козацької території, утечі людей і упадку довіря і прихильности до козацького режіму.
В листопаді 1654 р., як ми вже знаєм був у Ракоція посол Хмельницького з пропозицією формального союзу. Ракоцій переслав копію гетьманського листа королеві, на доказ своєї льояльности. Запитував, чи король не бажав би його посередництва для замирення козаків з Польшею в сих переговорах 6). Запитав і отоманський уряд; як йому бути з козаками-бо він хотів би поступати відповідно бажанням Порти. В дивані так зрозуміли, що тим способом Ракоцій хоче тільки зміркувати, яку позицію супроти козаків займає сама Порта, і відповіли Ракоцієві, що він повинен підтримувати з козаками добрі відносини, бо козаки не раз заявляли своє підданство Порті 7). Але не чекаючи сеї апробати, Ракоцій відправив козацького посла з своїм послом, свідчачи свою приязнь. Волоський конфідент подільського підстолія Мясковского доносив йому в січні, що бувши у господаря молдавського, в повороті на Україну, козацький посол похвалявся тим, як Ракоцій його добре приймав і відправив з ним чимало козаків-бранців, що попали в неволю ще під Сучавою. З господарем молдавським і мунтянським він уложив союзний договір підчас свого переїзду: мунтянський господар прислав своїх бояр, і так урочисто зложено і заприсяжено договір, молдавський господар зложив присягу перед мунтянськими “думними боярами”, а молдавські вислухали присягу мунтянського (зложену очевидно через тих делєґатів). “Мабуть така інтенція і Ракоція”, завважає Мясковский, чи його конфідент-маємо сі вісти в листі Мясковского з 29 січня 1655 р. 8).
З свого боку господар молдавський, заховуючи всі апаранси приязни і відданости польській короні, повідомляв в березні гетьмана Потоцкого про дуже приязний курс турецької політики супроти Хмельницького, на підставі відомостей і відзивів сілістрійського баші: “Турки, не знати на який кінець, сильно стараються привести знову до старого союзу козаків з Ордою і шукають ріжних способів порозуміння з Хмельницьким через свого посла. Се відкрив мені посол від баші, приїхавши в приватних справах і в дуже довірчій розмові мене запитавши, чи не міг би посол від баші безпечно проїхати до Хмельницького. Я відповів йому, що се цілком неможливо, бо всі дороги зайняли польські війска, густо розложивши свої кватири по всіх берегах рік. Але зрозумів з розмови з Турчином, що Турки через те так бажають згоди з козаками, що у них самих виходять немаленькі замішання і сутички, тому що бачуть цісаря молодого, і при нім ніякого порядку”. Розповівши, як він з свого боку старався піддати тому послові польську точку погляду, господар додає: “Чудесно намовляв мене той Турчин від баші, аби я взявся до відновлення того союзу з Хмельницьким: казав, що не докажу я більшого і кориснішого діла на світі понад се, а головно-каже-найбільшу прислугу Порті тим віддасте. Я відповів, що може Хмельницький тепер, бачучи наше трудне становище, радо на се пристане, і коли ви подаєте йому одну руку до замирення, то вам і дві тепер протягне, але-як перед Богом: скоро тільки Хмельницький упорається з своїми справами, то весь тягар війни звалить на вашу голову” 9).
Перед тим був настрій менше прихильний для козаків. Московським послам Жеребцову і Титову довірочно оповідав про кримські справи на Перекопі в місяці березні Татарин Бахмет-заявляючи бажаннє вступити до московської служби. “Від Черкас до нинішнього Магмет-ґерая царя приїздили гонці й не раз, ніби то з тим щоб їх цар не воював. Але цар того їм відмовив; і таки хоче йти на них війною з Поляками, тому що козаки від них відступили. А від турецького султана проїхав на Запоржжє чауш з грамотою: писав султан Черкасам, що коли вони від московського государя відложаться і з Кримом не помиряться, то він пішле на них військо з ріжних країв: Турків, Кримців, Ногайців. Мунтян, Темрюцьких горських Черкесів, Волохів, Угрів, Ляхів і звелить їх зруйнувати до останку. А кримському ханові від султана про теж писано, що коли Черкаси від московського государя не відступлять, то щоб ішов на них з Ордою скоро і з Поляками був за одно. Але того походу не сподіваються скоро, бо в Криму бояться Калмиків” 10).
Приблизно в січні-лютім сталася видима зміна в царгородських настроях на користь козаків, і очевидно в березні дала себе відчути і в кримських кругах-так що і несподіваний вихід Орди з України міг статися не без впливу сих змін.
Баша сілістрійський Сіявуш не вважаючи на всі відмовляння волоського господаря таки прислав до козаків свого посла Шаін-аґу з чималим листом. Баша висловляв жаль, що довгий час не мав вістей від свого “милого приятеля”, і тому не міг нічого зробити і для полагодження відносин козацько-татарських. Чув про них, але не мавши докладніших вістей від самого гетьмана, очевидно не міг сею справою зайнятись. Висловляв жаль, що і в відносинах козаків з Портою не дійшло до такої приязни, котрої добивався Хмельницький. Винен тому був попередній візир, “куди йому боже”,-він не йшов на зустріч бажанням гетьмана; але тепер настав новий візир, що в сих справах буде слухати порад баші Сіявуша, отже можна сподіватися, що бажання гетьмана будуть сповнені. Нехай тільки він пришле від себе разом з сілістрійським післанцем тямущого чоловіка: Сіявуш-баша зараз перешле бажання гетьмана “до щасливого порогу” (Отаманської Порти) 11).
Виговський пересилаючи до Москви сей лист Сіявуша, згадує також лист візиря Азема, післаний разом з сим-але він до нас не заховався. Привіз його царгородський посол, що приїхав до Чигрина 3 н. с. квітня. Про се гетьман писав київському воєводі три дні пізніше: “І се також подаємо до відома, що тепер, 24 марта прийшов до нас великий посол Шагал-аґа з прелестями своїми поганськими: вимовлявся, що се Татари без їх відома приходили в поміч Ляхам і нас воювали, але ми їх прелестям не віримо ні трохи” 12). Виходить, що незалежно від посольства Сіявуша, що хотів відкрити дорогу зносинам гетьмана з новим візирем, сам візир взяв на себе ініціятиву посольства до козаків з якимись прихильними заявами. На його рахунок можна б покласти і те що гетьман пише київському воєводі, що Турки виправдуються, мовляв Татари без їх відома воювали козаків-бо сього в листі Сіявуш-баші не сказано виразно, тільки натяком.
Повідомляючи царя про се посольство, гетьман обіцяв, що затримає його аж доки одержить інструкції з Москви 13). Але мабуть так довго його не затримував, і скоро після сього-десь може в середині квітня відправив царгородського післанця з своїми послами.
Про се посольство Хмельницького до султана, з скаргами і погрозами за кримську неприязнь, розповідав московським послам в Криму їx товмач і провідник в липні, з нагоди нового турецького посольства до хана, в відповідь на посольство Хмельницького: “Послав гетьман Б. Хм. до Царгорода, до турецького султана скаржитися на Кримських і Ногайських Татар за те що вони забувши їx приязнь і любов і все добро, зложилися з Поляками і їх, Черкасів, побивають, городи і міста палять, пустошать і руйнують,-аби султан велів їх стримати, бо коли не стримає, то нехай на Черкасів не жалує: вони за свої кривди Кримцям і Ногаям віддячать. Турський султан тих послів Хмельницького, наділивши великими дарунками, відправив на Запоріжжє, а в Крим прислав чауша з тим щоб Татари на Черкасів не ходили. В останніх днях липня н. с. товмач бачив чауша в Бахчисараї: привіз він грамоту від султана, і в дарунку кафтан і шаблю, був у хана, віддав йому султанську грамоту і дарунки, і Татари на базарі говорили, що султан пише ханові, аби він на Запорізьких Черкас не ходив. Полякам не помагав, а жив би в згоді й приязни з Черкасами по давньому. Але хан чаушові відрік, що він таки мусить іти з Поляками на Черкасів, бо від них діються великі зачіпки й кривди всьому Кримові і Ногаєві, і хан післав від себе гонцем до султана капичея Ділера, просячи дозволу на похід 14).
Дещо инакше розповів про козацьке посольство до Порти “князь Маметша Сулешов”, присланий від хана до послів десять день пізніше: гетьман посилав до султана просити щоб султан козаків пожалував,-прийняв в підданство і тримав в своїй опіці (призрЂньи) так як Волощину, а від кримських людей і Поляків їх боронив. Султан їx в підданство прийняв і послів одпустив; гетьманові і війську післав корогву і булаву, а ханові і королеві написав, щоб вони козаків не воювали. Але хан таки буде воювати козаків, спільно з королем, бо козаки люде фальшиві (лживые), королеві і ханові зрадили, і ніяка держава їм віри не йме через те” 15).
Про турецьке посольство до хана розповів полоняник Михайло Данилович, попович з Василькова, що жив при старшій цариці небіжчика Іслам-ґерая: “Сього року в великім пості, в перших тижнях 16) приїздив до Криму від турецького султана чауш з листом, і писав турецький султан цареві, царевичам і всьому Кримові і Ногаєві, щоб вони на Черкасів війною не ходили. Полякам не помагали, а жили усі дома в своїх улусах та пильнувалися наступу Калмиків, Донських козаків і Запорізьких Черкасів, вичікуючи, чи не прийде у Поляків з козаками до згоди, а коли вони не помиряться-нехай би тоді помагали тому, хто буде дужчий” 17).
Приятелі Хмельницького і козаків з свого боку не лишалися пасивними-з одного боку стараючися стримати кримську сторону від безпосередніх конфліктів з козаками, з другої сторони-вплинути на козаків, щоб вони розірвали союз з Москвою і тим усунули сю заваду козацько-татарської приязни. Між листами пересланими цареві від Хмельницького в квітні, єсть такий цікавий лист Карач-мурзи, писаний 11 н.с. березня очевидно якимсь українським писарем, дуже нескладно і малограмотно, але як цікаву побутову памятку подаю її тільки з найбільш необхідними поправками:
“Шляхетне урожоному пану приятелеви моєму и пану брату моєму велце ласкавому гетману Богдану Хмельницкому.
“Зичачи доброго здоровя и на всемъ щасливого панованя зо всЂмъ войском Запорозким неиначей яко сам собЂ. И пану брату моєму писару ВЂговскому поклон мой доношу през писаня моє. И всЂмъ полкувникамъ, сотника(м) и ясавулом войсковим поклон мой доношу, яко братии своей през писаня моє.
“А при томъ дивуюся непомалу, жемъ послал писаня свое от ДнЂпра до ваш (!), и отдано тоє писаня атаману чегиринскому, на имя Панасу; не вЂдаю, ци дойшло до ваш (!) ци нЂ, бо немалий час, а я вЂдомости жадной не маю до того часу.
“Пане брате мой, якосмо присягли меже собою, абисмо били братъ за брата, я теперъ есть,-на що небо и земля свЂдокъ єсть-абисмо того тримали межи собою. На якую присягу уважаймо, абысмо души яки(и) межи собою не наразили. “Найяснейший ганъ, которий тебе взял до себе, не отступит тебе, и всЂ беюве готови на помучъ, на що будетъ потре(ба). Блюдю ваш, абы-с(ь) дябелского язика не услишалъ! На якую помочъ приняло-с(ь) Москву на помочъ собЂ? А за тою помочу опустошиле-с(ь) всю землю! Яко-смо мовили под Зборовом з крулем, я того держу ся, на шо ми вЂри дай-в тим я тобЂ правдиве мовлю, аби-с(ь) ми в тим вЂрилъ, бо стерегу присяги и души своєй”-бомъ я мЂлъ з ганом розмову о тим. А до того аби-с(ь) писал до гана, що мислити чинит(ь), що найпрудше, и тамъ дознаешъ правди моєй,- которий Карачъ бей взялъ все тоє на свою шию. Аби-с(ь) писалъ до гана о тим яко (в) пЂршемъ сло†стоишъ, такъ до гана аби-с(ь) писалъ. Мое и твое приятЂлство перше! А до того аби-с(ь) Москви не приймал,-земли, которая направлена, аби-с(ь) не запсовалъ. Я тобЂ добрий в тим приятЂль! Аби-с(ь) чим прудше лист писалъ и до гана слал, и тамъ з ганом найдешь собЂ мову и раду. Бо ган з крулем и до сего часу едность мЂютъ межи обою. Ти з нами воевале-с(ь) переше (!), и теперъ будмо посполу-на тебе не вдарит жадний неприятель. Крул(ь) з Москвою якъ хоче нехай чинит, тилко твоя земля нехай цила будети. Гди будетъ с Криму ганъ, в тен час не потЂшитъ ся твуй неприятел(ь)..
“С тим тя Богу отда(ю), а моєи ся речи тримай.
“З Орди, с Кучмани 1655 в четвер второй нед(Ђ)лЂ поста.
“Наше добро и зло чому ти не помнЂшъ? На то до того спомнЂ, яко-с(ь) бил ся з Ляхами, а єсли би смо ми не пошли, щобъ ти чинивъ з ними? Єстесмо тобЂ приятелЂ, и для того ми за тобою не гонили якосмо з Ляхами були. (Татарська печатка) Ваш все доб. зич. приятел(ь) и братъ Карачъ бей, староста перекопский” 18).
Хан і його візир міцно трималися короля, цінячи останні контрибуції, щедро уділений ясир і перспективи походу на московські землі, і твердо стояли на тім, що поки козаки тримаються Москви, Орда мусить помагати королеві. В переговорах про відновлення союзу Криму з Москвою, в місяці травні московські посли висловили побажаннє, щоб козаків теж включено в сей союз і хан обовязався не нападати на козацькі краї; але ханські міністри рішучо відмовилися, рахуючи їx самовільними правопорушниками: вони вийшли з підданства Польщі і Кримові (так!) і піддалися Москві, за таку їх зраду і султан і хан воюватимуть їx до упаду 19).
Але в дійсности бльокада Криму з моря і з суходолу, що повів Хмельницький, дуже серйозно стримувала активність Орди против козаків. Згаданий вище полонянник Михайло розповідав про кримські відносини: “Тепер (се було в середині травня. н. с.) у царя великий з'їзд і рада з кримськими і ногайськими мурзами: кримський цар і всі кримські люди хочуть іти разом з Поляками на Черкасів і кличуть з собою ногайських улусних мурз з улусними людьми, а ногайські мурзи відмовляються, бо чекають нападу Калмиків і бояться, що Донські козаки та Запорізькі Черкаси прийдуть з Дону. Та й слухатися кримського царя богато ногайських мурз не хочуть: хочуть одкочувати від Криму геть, бо їм від кримських людей великі кривди, і через Калмиків теж бояться кочувати коло Криму. А Магомет-ґераєві довго в Криму не жити, бо його кримські й ногайські люди, Євреї і Вірмени не люблять, тому що він в Криму заборонив шарап і инші напитки та богато инших новин позаводив. І тому також, що докупається у турецького султана на кримський юрт, бути царем, попереднього Іслам-гераєвого покоління царевич Чобак-ґерай, і як тільки пришлють Чобак-ґерая царем, Магмет-ґераєві не жити, бо між ними неприязнь, і Чобак-ґерай богато перетерпів від Магмет-ґерая” 20).
Дата добавления: 2015-07-22; просмотров: 479;