Примітки. 1) В сїй копії, зроблений з ориґіналу архива Радивилів, чомусь замість “коронного” постановлено скрізь: кн

¹) В сїй копії, зроблений з ориґіналу архива Радивилів, чомусь замість “коронного” постановлено скрізь: кн. Литовського.

²) Місце мабуть попсоване, але зміст ясний.

³) z iustynem-не зрозуміло.

⁴) Markowie

⁵) nieznim, думаю, що треба читати: meznie.

⁶) Kristyapola-теперішня Христинівка коло Уманя.

⁷) Так Поляки називають Менґлі-ґерая, з огляду що був підлітком.

⁸) Orazkow.

⁹) iuz cmą idą (утікачі з браславщини), a coich napdęziła (орда) pod ten czas krotki. Стиль листів взагалі дуже стислий, уривчастий, і місцями не легко його зрозуміти”

¹⁰) Теки Нарушевича 148 с. 75, дата 18 березня, Кубаля поправляв її на 18 лютого (с. 403 прим. 101), але така рання дата не підходить до змісту, а ідентичність приписки сього листу (відомости козацького цирулика, приведеного до польського табору) з таким же фіналом листа до Радивила, датованого 19 березня, показує, що лист до воєводи берестейського писаний таки 18 березня.

¹¹) Не берусь виправляти!

¹²) ркп. Осолін. 3564 л. 337-9, копія позначена 19-м березня.

¹³) Імення копіїст покрутив.

¹⁴) Islenicze.

¹⁵) Zitareyko.

¹⁶) Теки Нарушевича 148 с. 1001-5, без дати, але згадки про велику пятницю і великдень показують, що писалося в останніх днях березня.

Доповпеннєм служить лист Лянцкороньского до короля зі Львова 12 квітня: звиняючися перед королем за свій виїзд з війська, обіцяє як скорше повернутися, довівши до якогось кінця своє лікуваннє, і далі пише: “Хоч п. воєвода чернигівський мені про се не пише, але від ріжних жовнірів маю відомість, що потім як пішли салтани, то і всі Татари пішли до Білгороду; одні мають вернутись, инших поворот сумнівний. Вони ж мене інформують, що наші розїздилися з війська без виповіди, так що одні хоругви треба цілком звинути, й під иншими дуже мало лишається, а в комплєкті нема ні одної; мотиви сеї утечі-відомість, що комісія (в справі заплати війську) відложена на останні дні марта, не відбулась, і вони не дістали ніякої нагороди за свої труди і невчаси. Третє, що Богун з Нестеренком став у Немирові, дві милі від Браслава, має при собі дві тисячі Москви й козаків. Хлопи ті що мали свої таємні сховки по непролазних (niezbrodzonych) лісах між Богом і Дністром, знову готовлять бунти і до купи збираються”.

Щоб заохотити Татар до нового приходу на Україну він, Лянцкоронський, від себе післав уже до них післанців, заповідаючи свій приїзд під Браслав “на Юра”, і просить короля, щоб коли від нього їхав би посол до султанів, щоб до нього вступив на Поділлє, аби він йому міг дати вказівки, до кого звернутись і кого “уконтентувати”, щоб побудити до нового походу.- “Бо тих Татар не що инше привело до виїзду з України, як тільки голод на коней, що й иншим страшенно докучує; скоро ж покажеться трава, вони не загаються прийти до нас-аби тільки військо в. кор. мил. було готове”.- Ориґінал в зб. Чорторийських 402 с. 47-50. До того ж приблизно часу-cepедини квітня, належить очевидно лист Потоцкого в Памятн. III ч. 33: загальний образ той же, з деякими новими рисочками: “Орда одійшла, хоругви позвивані, неприятель сливе на карку у слабого війська, чернь знову бунтується”.

Варшавські вісти з листу канцлєрового покойового, з 23 квітня, у Ґоліньского с. 741:

“Татари, котрих була досить велика орда прийшла, 80 тисяч, набравши дуже багато людей, пішли на свої кочовища, лишивши наше військо в великій небезпечности. Дуже воно мале, нема і 5 тисяч, бо одні хоругви позвивано, а з инших товариство, ротмистри, поручники, полковники по домах своїх пороз'їздились. А неприятель, то почувши, присунув кілька своїх полків під наше військо-тільки дві милі. Бог зна, що там тепер з ними діється, бо й армати мали тільки 5 гармат, куль 200, пороху бочок 30-так пише п. гетьман до й. м. п. канцлєра”.

¹⁷) IV с. 131.

¹⁸) 1 с. 463.

¹⁹) Про 1000 церков властиво говорить Тишкевич.

²⁰) III с. 206

²¹) IV с. 195.

ПЛЯНИ НАСТУПУ НА ПОЛЬШУ-РЕЛЯЦІЯ ЦАРЕВІ З БОГУСЛАВА, 4 БЕРЕЗНЯ. ПОСОЛЬСТВО МОСКАЛЕНКА, ПОСОЛЬСТВА ЯКОВЕНКА І ТОМИЛЕНКА, ПЛЯНИ КАЛМИЦЬКОГО НАСТУПУ НА КРИМ І ПОВНОЇ БЛЬОКАДИ КРИМУ, ЦАРСЬКА ЗГОДА НА ОПЕРАЦІЇ І ВИСИЛКУ НОВИХ СИЛ НА УКРАЇНУ. ПОСОЛЬСТВО КЛИМЯТЕНКА-ГЕТЬМАНСЬКИЙ ЛИСТ 2 КВІТНЯ.

Але не можна не дивуватись і тому незрушимому стоїцизмові, з котрим козацьке військо придивлялося сій руїні західньої козацької провінції.

Хмельницький стояв під Лобачовим, потім під Богуславом. Висилав під'їзди щоб дістати добрих язиків і мати докладне поняттє про стан польського війська, польсько-татарські взаємовідносини, їх пляни і наміри. Ми чули оповіданнє Лянцкороньского про такий під'їзд під проводом Золотаренка і Заленецького десь у першій половині лютого (Коховский називає провідниками Богуна і Зеленецького) ¹): Про деякі побачимо слідом оповідання самого Хмельницького. Перед своїми, перед московським урядом Хмельницький і Шереметев старалися спільними силами представити ситуацію в можливо користнім світлі. Дріжипільський кошмар в представленню їх та їхніх підголосків перетворявся навіть в чистий козацько-московський тріумф над Поляками та їх союзниками! На жаль ми не маємо офіційних реляцій обох вождів ²), але дещо можемо зміркувати з записок Павла Алєпського, що був під той час у Москві, цікавився вістями з України, і зазначив дещо з того, що говорилося з приводу їх.

Я вже згадав цілком лєґендарне оповіданнє уличного характера про погром заданий Ляхам: як вони обложили Хмельницького, застукавши його цілком несподівано з невеличким відділом. Перетяли всяке сполученнє його з військом, так що всі листи, післані до полковників попадали в лядські руки; але він у крайній небезпеці пішов на розпучливу штуку: вийшовши з свого замку, сполошив Ляхів криком, що йде сам цар з військом, і се так налякало неприятеля, що він без памяти кинувся тікати, а козаки вибили його до ноги (цікаво, що московське військо в тім не згадується зовсім!) ³). Дещо конкретніше оповіданнє Павла, написане в поясненнє нового царського походу на Білорусь. Цар мовляв набрав охоти до сього нового походу особливо по тім як побачив присланих від Хмельницького бранців: Татар, Ляхів, Венгрів, Молдаван і Німців і довідався про його побіду, здобуту завдяки страхові, яке викликає в неприятелів імя царя ⁴). З слів Павла виходить, що бранців приставлено до Москви в середніх днях березня. Очевидно, се були бранці не з Дріжиполя, а наловлені пізнішими козацькими під'їздами. Але в супроводі сих бранців і дріжипільський кошмар не без успіху перетворено в блискучий тріумф над Ляхами, а браславські гекатомби в сій міз-ан-сцені пройшли малопомітно ⁵).

Коли вияснилася картина загального відступу польського війська і татарських орд, Хмельницький дав наказ своїм полковникам позаймати визначніші операційні пункти по стару козацьку границю. Сюди належить поява, мабуть в перших днях квітня, козаків в Немирові, переказана Лянцкороньским. Затім іде велика розвідка на подільсько-волинськім пограничу, представлена свідченням козацьких бранців (нижче). Але в тих трагічних двох місяцях, коли Поляки з Татарами систематично випорожнювали Побоже, не бачимо з козацького боку ніяких серйозних зусиль, а навіть проб, перебити сю операцію. Очевидно, козацький уряд так само писав вистерігався конфлікту з татарами, як Татари конфлікту з козаками. Вів далі дипльоматичні операції в напрямі роз'єднання польсько-татарської спілки, і безпосереднє у Татар, і через московські посольства, і через царгородський диван, і через турецьких васалів. Далеко не знаємо всього, але те що знаємо, виразно свідчить про безнастанні його заходи в сім напрямі. Щоб зробити турецько-татарську сторону податливішою на свої бажання, він далі орґанізував морські напади на їх землі. Одночасно старався включитися, можливо щільно в ту протестантську анти-польську ліґу, що стала зарисовуватися з минулого року, і робив ріжні заходи на те щоб піднести її активність.

Ріжні перешкоди, чисто технічного характеру, і більш глибокого-політичного утрудняли йому сю акцію, але старшинський осередок і сам гетьман енерґійно їх поборювали. Тільки за сею високою політикою пропускали свої більш близькі, буденні справи-як ото такий удар козацькій “репутації”, висловлюючися термінольоґією тих часів, як отсей розгон і випустошеннє цілої козацької території, при повній майже безрадности козацького війська. Тимчасом ніякі успіхи в заграничних зносинах і союзах не могли зрівноважити сих страт-моральних і матеріяльних: страт в залюденню козацької території, утечі людей і упадку довіря і прихильности до козацького режіму.

В листопаді 1654 р., як ми вже знаєм був у Ракоція посол Хмельницького з пропозицією формального союзу. Ракоцій переслав копію гетьманського листа королеві, на доказ своєї льояльности. Запитував, чи король не бажав би його посередництва для замирення козаків з Польшею в сих переговорах ⁶). Запитав і отоманський уряд; як йому бути з козаками-бо він хотів би поступати відповідно бажанням Порти. В дивані так зрозуміли, що тим способом Ракоцій хоче тільки зміркувати, яку позицію супроти козаків займає сама Порта, і відповіли Ракоцієві, що він повинен підтримувати з козаками добрі відносини, бо козаки не раз заявляли своє підданство Порті ⁷). Але не чекаючи сеї апробати, Ракоцій відправив козацького посла з своїм послом, свідчачи свою приязнь. Волоський конфідент подільського підстолія Мясковского доносив йому в січні, що бувши у господаря молдавського, в повороті на Україну, козацький посол похвалявся тим, як Ракоцій його добре приймав і відправив з ним чимало козаків-бранців, що попали в неволю ще під Сучавою. З господарем молдавським і мунтянським він уложив союзний договір підчас свого переїзду: мунтянський господар прислав своїх бояр, і так урочисто зложено і заприсяжено договір, молдавський господар зложив присягу перед мунтянськими “думними боярами”, а молдавські вислухали присягу мунтянського (зложену очевидно через тих делєґатів). “Мабуть така інтенція і Ракоція”, завважає Мясковский, чи його конфідент-маємо сі вісти в листі Мясковского з 29 січня 1655 р. ⁸).

З свого боку господар молдавський, заховуючи всі апаранси приязни і відданости польській короні, повідомляв в березні гетьмана Потоцкого про дуже приязний курс турецької політики супроти Хмельницького, на підставі відомостей і відзивів сілістрійського баші: “Турки, не знати на який кінець, сильно стараються привести знову до старого союзу козаків з Ордою і шукають ріжних способів порозуміння з Хмельницьким через свого посла. Се відкрив мені посол від баші, приїхавши в приватних справах і в дуже довірчій розмові мене запитавши, чи не міг би посол від баші безпечно проїхати до Хмельницького. Я відповів йому, що се цілком неможливо, бо всі дороги зайняли польські війска, густо розложивши свої кватири по всіх берегах рік. Але зрозумів з розмови з Турчином, що Турки через те так бажають згоди з козаками, що у них самих виходять немаленькі замішання і сутички, тому що бачуть цісаря молодого, і при нім ніякого порядку”. Розповівши, як він з свого боку старався піддати тому послові польську точку погляду, господар додає: “Чудесно намовляв мене той Турчин від баші, аби я взявся до відновлення того союзу з Хмельницьким: казав, що не докажу я більшого і кориснішого діла на світі понад се, а головно-каже-найбільшу прислугу Порті тим віддасте. Я відповів, що може Хмельницький тепер, бачучи наше трудне становище, радо на се пристане, і коли ви подаєте йому одну руку до замирення, то вам і дві тепер протягне, але-як перед Богом: скоро тільки Хмельницький упорається з своїми справами, то весь тягар війни звалить на вашу голову” ⁹).

Перед тим був настрій менше прихильний для козаків. Московським послам Жеребцову і Титову довірочно оповідав про кримські справи на Перекопі в місяці березні Татарин Бахмет-заявляючи бажаннє вступити до московської служби. “Від Черкас до нинішнього Магмет-ґерая царя приїздили гонці й не раз, ніби то з тим щоб їх цар не воював. Але цар того їм відмовив; і таки хоче йти на них війною з Поляками, тому що козаки від них відступили. А від турецького султана проїхав на Запоржжє чауш з грамотою: писав султан Черкасам, що коли вони від московського государя відложаться і з Кримом не помиряться, то він пішле на них військо з ріжних країв: Турків, Кримців, Ногайців. Мунтян, Темрюцьких горських Черкесів, Волохів, Угрів, Ляхів і звелить їх зруйнувати до останку. А кримському ханові від султана про теж писано, що коли Черкаси від московського государя не відступлять, то щоб ішов на них з Ордою скоро і з Поляками був за одно. Але того походу не сподіваються скоро, бо в Криму бояться Калмиків” ¹⁰).

Приблизно в січні-лютім сталася видима зміна в царгородських настроях на користь козаків, і очевидно в березні дала себе відчути і в кримських кругах-так що і несподіваний вихід Орди з України міг статися не без впливу сих змін.

Баша сілістрійський Сіявуш не вважаючи на всі відмовляння волоського господаря таки прислав до козаків свого посла Шаін-аґу з чималим листом. Баша висловляв жаль, що довгий час не мав вістей від свого “милого приятеля”, і тому не міг нічого зробити і для полагодження відносин козацько-татарських. Чув про них, але не мавши докладніших вістей від самого гетьмана, очевидно не міг сею справою зайнятись. Висловляв жаль, що і в відносинах козаків з Портою не дійшло до такої приязни, котрої добивався Хмельницький. Винен тому був попередній візир, “куди йому боже”,-він не йшов на зустріч бажанням гетьмана; але тепер настав новий візир, що в сих справах буде слухати порад баші Сіявуша, отже можна сподіватися, що бажання гетьмана будуть сповнені. Нехай тільки він пришле від себе разом з сілістрійським післанцем тямущого чоловіка: Сіявуш-баша зараз перешле бажання гетьмана “до щасливого порогу” (Отаманської Порти) ¹¹).

Виговський пересилаючи до Москви сей лист Сіявуша, згадує також лист візиря Азема, післаний разом з сим-але він до нас не заховався. Привіз його царгородський посол, що приїхав до Чигрина 3 н. с. квітня. Про се гетьман писав київському воєводі три дні пізніше: “І се також подаємо до відома, що тепер, 24 марта прийшов до нас великий посол Шагал-аґа з прелестями своїми поганськими: вимовлявся, що се Татари без їх відома приходили в поміч Ляхам і нас воювали, але ми їх прелестям не віримо ні трохи” ¹²). Виходить, що незалежно від посольства Сіявуша, що хотів відкрити дорогу зносинам гетьмана з новим візирем, сам візир взяв на себе ініціятиву посольства до козаків з якимись прихильними заявами. На його рахунок можна б покласти і те що гетьман пише київському воєводі, що Турки виправдуються, мовляв Татари без їх відома воювали козаків-бо сього в листі Сіявуш-баші не сказано виразно, тільки натяком.

Повідомляючи царя про се посольство, гетьман обіцяв, що затримає його аж доки одержить інструкції з Москви ¹³). Але мабуть так довго його не затримував, і скоро після сього-десь може в середині квітня відправив царгородського післанця з своїми послами.

Про се посольство Хмельницького до султана, з скаргами і погрозами за кримську неприязнь, розповідав московським послам в Криму їx товмач і провідник в липні, з нагоди нового турецького посольства до хана, в відповідь на посольство Хмельницького: “Послав гетьман Б. Хм. до Царгорода, до турецького султана скаржитися на Кримських і Ногайських Татар за те що вони забувши їx приязнь і любов і все добро, зложилися з Поляками і їх, Черкасів, побивають, городи і міста палять, пустошать і руйнують,-аби султан велів їх стримати, бо коли не стримає, то нехай на Черкасів не жалує: вони за свої кривди Кримцям і Ногаям віддячать. Турський султан тих послів Хмельницького, наділивши великими дарунками, відправив на Запоріжжє, а в Крим прислав чауша з тим щоб Татари на Черкасів не ходили. В останніх днях липня н. с. товмач бачив чауша в Бахчисараї: привіз він грамоту від султана, і в дарунку кафтан і шаблю, був у хана, віддав йому султанську грамоту і дарунки, і Татари на базарі говорили, що султан пише ханові, аби він на Запорізьких Черкас не ходив. Полякам не помагав, а жив би в згоді й приязни з Черкасами по давньому. Але хан чаушові відрік, що він таки мусить іти з Поляками на Черкасів, бо від них діються великі зачіпки й кривди всьому Кримові і Ногаєві, і хан післав від себе гонцем до султана капичея Ділера, просячи дозволу на похід ¹⁴).

Дещо инакше розповів про козацьке посольство до Порти “князь Маметша Сулешов”, присланий від хана до послів десять день пізніше: гетьман посилав до султана просити щоб султан козаків пожалував,-прийняв в підданство і тримав в своїй опіці (призрЂньи) так як Волощину, а від кримських людей і Поляків їх боронив. Султан їx в підданство прийняв і послів одпустив; гетьманові і війську післав корогву і булаву, а ханові і королеві написав, щоб вони козаків не воювали. Але хан таки буде воювати козаків, спільно з королем, бо козаки люде фальшиві (лживые), королеві і ханові зрадили, і ніяка держава їм віри не йме через те” ¹⁵).

Про турецьке посольство до хана розповів полоняник Михайло Данилович, попович з Василькова, що жив при старшій цариці небіжчика Іслам-ґерая: “Сього року в великім пості, в перших тижнях ¹⁶) приїздив до Криму від турецького султана чауш з листом, і писав турецький султан цареві, царевичам і всьому Кримові і Ногаєві, щоб вони на Черкасів війною не ходили. Полякам не помагали, а жили усі дома в своїх улусах та пильнувалися наступу Калмиків, Донських козаків і Запорізьких Черкасів, вичікуючи, чи не прийде у Поляків з козаками до згоди, а коли вони не помиряться-нехай би тоді помагали тому, хто буде дужчий” ¹⁷).

Приятелі Хмельницького і козаків з свого боку не лишалися пасивними-з одного боку стараючися стримати кримську сторону від безпосередніх конфліктів з козаками, з другої сторони-вплинути на козаків, щоб вони розірвали союз з Москвою і тим усунули сю заваду козацько-татарської приязни. Між листами пересланими цареві від Хмельницького в квітні, єсть такий цікавий лист Карач-мурзи, писаний 11 н.с. березня очевидно якимсь українським писарем, дуже нескладно і малограмотно, але як цікаву побутову памятку подаю її тільки з найбільш необхідними поправками:

“Шляхетне урожоному пану приятелеви моєму и пану брату моєму велце ласкавому гетману Богдану Хмельницкому.

“Зичачи доброго здоровя и на всемъ щасливого панованя зо всЂмъ войском Запорозким неиначей яко сам собЂ. И пану брату моєму писару ВЂговскому поклон мой доношу през писаня моє. И всЂмъ полкувникамъ, сотника(м) и ясавулом войсковим поклон мой доношу, яко братии своей през писаня моє.

“А при томъ дивуюся непомалу, жемъ послал писаня свое от ДнЂпра до ваш (!), и отдано тоє писаня атаману чегиринскому, на имя Панасу; не вЂдаю, ци дойшло до ваш (!) ци нЂ, бо немалий час, а я вЂдомости жадной не маю до того часу.

“Пане брате мой, якосмо присягли меже собою, абисмо били братъ за брата, я теперъ есть,-на що небо и земля свЂдокъ єсть-абисмо того тримали межи собою. На якую присягу уважаймо, абысмо души яки(и) межи собою не наразили. “Найяснейший ганъ, которий тебе взял до себе, не отступит тебе, и всЂ беюве готови на помучъ, на що будетъ потре(ба). Блюдю ваш, абы-с(ь) дябелского язика не услишалъ! На якую помочъ приняло-с(ь) Москву на помочъ собЂ? А за тою помочу опустошиле-с(ь) всю землю! Яко-смо мовили под Зборовом з крулем, я того держу ся, на шо ми вЂри дай-в тим я тобЂ правдиве мовлю, аби-с(ь) ми в тим вЂрилъ, бо стерегу присяги и души своєй”-бомъ я мЂлъ з ганом розмову о тим. А до того аби-с(ь) писал до гана, що мислити чинит(ь), що найпрудше, и тамъ дознаешъ правди моєй,- которий Карачъ бей взялъ все тоє на свою шию. Аби-с(ь) писалъ до гана о тим яко (в) пЂршемъ сло†стоишъ, такъ до гана аби-с(ь) писалъ. Мое и твое приятЂлство перше! А до того аби-с(ь) Москви не приймал,-земли, которая направлена, аби-с(ь) не запсовалъ. Я тобЂ добрий в тим приятЂль! Аби-с(ь) чим прудше лист писалъ и до гана слал, и тамъ з ганом найдешь собЂ мову и раду. Бо ган з крулем и до сего часу едность мЂютъ межи обою. Ти з нами воевале-с(ь) переше (!), и теперъ будмо посполу-на тебе не вдарит жадний неприятель. Крул(ь) з Москвою якъ хоче нехай чинит, тилко твоя земля нехай цила будети. Гди будетъ с Криму ганъ, в тен час не потЂшитъ ся твуй неприятел(ь)..

“С тим тя Богу отда(ю), а моєи ся речи тримай.

“З Орди, с Кучмани 1655 в четвер второй нед(Ђ)лЂ поста.

“Наше добро и зло чому ти не помнЂшъ? На то до того спомнЂ, яко-с(ь) бил ся з Ляхами, а єсли би смо ми не пошли, щобъ ти чинивъ з ними? Єстесмо тобЂ приятелЂ, и для того ми за тобою не гонили якосмо з Ляхами були. (Татарська печатка) Ваш все доб. зич. приятел(ь) и братъ Карачъ бей, староста перекопский” ¹⁸).

Хан і його візир міцно трималися короля, цінячи останні контрибуції, щедро уділений ясир і перспективи походу на московські землі, і твердо стояли на тім, що поки козаки тримаються Москви, Орда мусить помагати королеві. В переговорах про відновлення союзу Криму з Москвою, в місяці травні московські посли висловили побажаннє, щоб козаків теж включено в сей союз і хан обовязався не нападати на козацькі краї; але ханські міністри рішучо відмовилися, рахуючи їx самовільними правопорушниками: вони вийшли з підданства Польщі і Кримові (так!) і піддалися Москві, за таку їх зраду і султан і хан воюватимуть їx до упаду ¹⁹).

Але в дійсности бльокада Криму з моря і з суходолу, що повів Хмельницький, дуже серйозно стримувала активність Орди против козаків. Згаданий вище полонянник Михайло розповідав про кримські відносини: “Тепер (се було в середині травня. н. с.) у царя великий з'їзд і рада з кримськими і ногайськими мурзами: кримський цар і всі кримські люди хочуть іти разом з Поляками на Черкасів і кличуть з собою ногайських улусних мурз з улусними людьми, а ногайські мурзи відмовляються, бо чекають нападу Калмиків і бояться, що Донські козаки та Запорізькі Черкаси прийдуть з Дону. Та й слухатися кримського царя богато ногайських мурз не хочуть: хочуть одкочувати від Криму геть, бо їм від кримських людей великі кривди, і через Калмиків теж бояться кочувати коло Криму. А Магомет-ґераєві довго в Криму не жити, бо його кримські й ногайські люди, Євреї і Вірмени не люблять, тому що він в Криму заборонив шарап і инші напитки та богато инших новин позаводив. І тому також, що докупається у турецького султана на кримський юрт, бути царем, попереднього Іслам-гераєвого покоління царевич Чобак-ґерай, і як тільки пришлють Чобак-ґерая царем, Магмет-ґераєві не жити, бо між ними неприязнь, і Чобак-ґерай богато перетерпів від Магмет-ґерая” ²⁰).