МОСКВА НЕ ПРОПУСКАЄ ДАНИЛА З ШВЕЦІЇ ДО ГЕТЬМАНА, ДАНИЛО ДОБИВАЄТЬСЯ ТАКИ ДО ГЕТЬМАНА. ШВЕДСЬКИЙ КОРОЛЬ ВИПОВІДАЄ ВІЙНУ ПОЛЬЩІ, ПОСОЛЬСТВО БУРЛІЯ, ЦАР НЕ ПЕРЕПУСКАЄ ЙОГО ДО ШВЕЦІЇ.

Приводом послужив приїзд посла від Ракоція, Стефана Луца, що їхав через Польщу до Хмельницького, ніби для того щоб нахиляти його до замирення з королем. Такий характер посередництва до польсько-українського замирення Ракоцій надавав своїм зносинам з козаками ще в попередніх листах до короля, цитованих вище ¹). Тишкевич взявся помогти Луцеві дістатися до козаків і скористав з сеї нагоди, щоб попробувати у них щастя й собі. Повідомляючи гетмана про се посольство, він наговорив від себе ріжних небезінтересних річей, так що я вважаю потрібним навести з його листа ²) дещо, насамперед сам початок:

“Милостивий пане Хмельницький, гетьмане запорозький, мій милостивий пане і приятелю давній. Був я завсіди і до нинішнього часу приятелем в. милости, і ніколи не думав, аби наша приязнь мала коли небудь розірватися таким чином, що в. м. забувши бога і вітчину, так розлютивсь і став таким байдужим на природні свої звязки з Річеюпосполитою, в котрій єси родивсь і виховавсь! Покинув єси матір свою правдиву, відступив єси від православної віри-царгородського патріярха. Вирікли-сьтеся нас, братії своєї; пристали до мачухи-чужого народу ³), прийняли віру неправдиву, видуманого патріярха, що не має иншого походження (своєї церковної влади) тільки від царя. З ким ви побраталися тепер? з премерзким кривоприсяжником, що нікому ніколи не дотримав віри. Що ж далі? Тільки пімсти і кари божої приходиться сподіватися! Час спамятатися і дати місце розумові і обсудити кінець сих справ. Перше наповнив єси Ляхами бісурменські панства, тепер наповнив єси православними християнами, що їх (Татари) без кінця хапають у неволю ⁴) Близько трьох ⁵) тисяч! Поглянь на Подністрянські краї, між Богом і Дністром-де поділися люди християнські, котрих треба було тьмами тисяч числити? Тепер і міста всі випалені, фортеці шкереберть вивернені, попалені і поруйновані, ледви сотне місто ціле лишилося. Людей не питай-пішли в неволю і йдуть без ліку. Коли лишилася (у тебе) іскра (любови) до бога і до людей милосердя-зволь спамятатися, в. м., і вчини кінець тій згубі і упадкові держави. Се ще можливо, коли захочеш помогти, і тоді справді визволиш віру свою і заховаєш іще ту частину людей (яка лишилась)!

“Саме посилає до в. м. князь семигородський посла-він у мене,-ніякий Стефан Люцей, Венгрин, дворянин Ракоція, що був уже у в. м.-чекає безпечного проїзду до в. м. з огляду на Москву. Будь ласка (пришли) трохи своїх людей, щоб приїхали під Браслав, безпечні що до своєї цілости, й відпровадили до в. м. з огляду, що він їде в посольстві до в. м. Коли хочеш завязати переговори, не погордуй в. м. ⁶)-я допоможу всім що моя доброта піддасть-тільки аби в. м. схотів користати з моєї ради і того посольства. Бо ж і нам жаль християнства поневоленого. Москаль в. милости віри не додержить, бо у нього тільки кривоприсяжство і ламаннє спокою-се він і з в. м. учинить. Краще до матери хилитися: та щиро обійме і в непамять положить невдячність. Отже і в друге прошу і на ласку Богу закликаю: не давай тих країв в дальші утиски, а християн у таку неволю! оберни свою мужність з нами разом і з Ордою на тих віроломців-Москву! Прихилися на згоду! Хто був козаком, нехай прийме вільність; хто хлоп-нехай працює; а хто богові служив в православній християнській вірі, нехай патріярха царгородського не відступає. Пиши до мене в. м. в листах, як я до в. м.-по приятельськи і по давньому звичаю, а я з любовю прийму. Нехай не гніває тебе той лист мій-бо закон віри християнської так велить”.

В закінченню прохання забезпечити угорського посла від Москви, і показати ласку вхопленому козаками Пісочинському-“бо ті люди доброго роду і війську Запорожському прихильні”.

Гетьман очевидно постарався в можливо миролюбних тонах відповісти на всі сі нетактовности споляченого землячка. Йому, очевидно, кортіло як скорше мати у себе семигородського посла; безсумнівно-охорона негайно була вислана, і Стефан Луц виправлений до гетьмана: маємо лист Ракоція до Тишкевича у відповідь на його писання з 7 і 20 квітня, в них Тишкевич сповіщав князя, що Луц виїхав до Хмельницького, і Ракоцій дякував і висловляв надію, що се посольство послужить на користь Річипосполитій ⁷). В момент, коли Виговський вислав цареві лист Тишкевича, Луц мусів бути вже у козацькій кватирі, аде ні гетьман ні писар не вважали потрібним донести цареві зміст сих переговорів, де очевидно не було місця балачкам про замиреннє з Польщею, а навпаки-вияснялися можливости спільної акції против неї.

Безнадійність своїх пропозицій Тишкевич мусів відчути в повній мірі. Маємо його листа до Ракоція з 11 травня; на балачки Ракоція про його пляни посередництва він відповідає мелянхолійними побажаннями успіху і сумними міркуваннями, що козаки на ніяке замиреннє не підуть, “поки не здійснять своїх злих намірів, і тоді або згинуть, або понесуть відповідну кару за свої злочини”. Сповіщає при тім про під'їзд козацький під польській табор, що мовляв їм не повівся ⁸).

Реальні відносини на польсько-українськім фронті в другій половині квітня малюють нам свідчення козацького бранця Костя-“козака старинного, що перед тим мешкав на Березках, а тепер зістає з Зеленецьким, яко наказним гетьманом Хмельницького”. При кінця квітня він мав нещастє попасти в польські руки, допитувано його дня 3 травня, він розповідав:

“Зеленецький сам з 500 кіньми в Рашкові-був там на свята ⁹). Пішого війська при собі не має-все зістається в Шаргороді, над ним старшим Іван Писар, полковник.

“Після того як (польське) військо вступилося з Браслава, Зеленецький прийшовши пробув в Браславі 4 дні. Сам тільки стояв у дворі, і нікого (більше) не велів пускати до міста, аби не рабували міста. Вислав 2.000 тис. пішого війська і 150 (?) кінноти, аби позасікали в лісах табори лядські ¹⁰), і за ними мав сам іти з усею силою; але що не догонили лядського табору, повернув назад, а потім рушився з Браслава і мав свята відбути в Рашкові. Богун відправляв свята в Немирові з військом своїм.

“Нас 300 козаків (нижче каже, що 3000, і се правдоподібніш) післав був під військо лядське: вийшли ми по святах наших з Шаргорода, мали вдарити на ті хоругви, що під Константиновом стали, але вони помітили, і було трудно! Сотник Розгін ¹¹) пішов під Зиньков з кількома сотнями пішого війська.

“Хмельницький мав вибратися під Браслав з усею силою, але що Ляхи вступилися, то лишився в Чигрині; війську свому велів збиратися під Корсунь. Має бути з ним Москва. Єсть Москва в Білій Церкві і в Київі, але не знає скільки. Донських козаків пішло 20 тисяч ¹²), але не знає куди обернулись.

“По селах, по містах і по лісах єсть сила хлопів, мають і худобу. Ті хлопи, що сходилися до замочків на місця спалених міст ¹³), всі хотіли поклонитися п. воєводі чернигівському ¹⁴), але Зеленецький не пустив. Хлопи сподіваються замирення, тому орють і засівають в полях”.

Далі додано, мабуть при поновлених тортурах, на потіху панам допитувачам: “Москви Хмельницький не сподівається: стратив на неї надію, бо й та Москва, що єсть на Україні, хоче йти до дому.

“В Умани велика пошість, полковник уманський помер з тої хвороби, і бідних людей богато вмирає. Москва аж вийшла в поле-стоїть під містом.

“Зеленецький посилав в степ, привели Татарина і той йому сказав, що всі Татари прийдуть по траві, від того хлопи і козаки збентежилися: не знають що далі робити” ¹⁵).

З Чигринського двору секретар волоського господаря подавав Лянцкороньскому такі відомости принесені до Яс 22 н. с. травня післанцем господаря, що той посилав з семигородським послом “для інформації”, і він вертався відти разом з Шагин-чаушом, послом сілістрійського баші:

8 травня Хмельницький напевно рушився ¹⁶) з Чигрина до Корсуня, і відти зараз має йти до Білої Церкви з арматою і всяким воєнним припасом. Військо має при собі, і звідусіль сільська чернь збігається до нього. Зеленецький тому четвертий день, взявши 4 гармати, рушив з козаками з Рашкова на Шаргород, щоб зійтися з Хмельницьким ¹⁷).

Козак Яцько, що попавши в неволю від Сучавою, одержав від господаря волю і якийсь час жив у нього на дворі, а тепер служить у Хмельницького за покойового і знає його секрети, з тим молдавським післанцем був у добрих відносинах і розповів йому про замисли Хмельницького таке. Насамперед він хоче несподівано вдарити на королівське військо, де б воно не було; потім просто на Львів наміряється. але й таке говорив, що “коли б Поляки хотіли зо мною згоди, то і я б на те пристав, а всі сили обернув би на Турчина”.

Напроти Черкас він велів поставити міст на Дніпрі для скоршої переправи, і тепер відти йому прийшло три полки Москви від царя.

Але з тих Москалів, що було в Умани 12 тисяч, зісталося тільки 6 тисяч: всі виздихали (!), і тепер здихають-бо пошість кинулась і між козаків.

Каже той післанець, що й сам цар рушив і має зійтися з Хмельницьким. Донські козаки неодмінно мають тепер наступати на Крим, цар післав до них частину москалів у поміч, аби йшли з Донцями на море, і Хмельницький зіставив за Дніпром два полки задніпрянські, аби з наближеннєм тих (московських військ) спільними силами з Донцями воювали Крим ¹⁸).

Як бачимо, дещо з тих секретів говорилось умисно на адресу польських союзників, і секретар господаря, свідомо чи несвідомо, справляв сі секрети туди, куди вони призначилися.

Але маємо лист і самого господаря з того ж дня, де він повідомляє про чигринські новини Ракоція, і тут знаходимо деякі инші небезінтересні відомости з кругу балканської політики гетьмана-а саме зносин з ним волоських повстанців, що счинили були бунт в Валахії.- Очевидно продовжують вони торішні пропозиції сербських капитанів і стоять у звязку у повстаннєм валаських семенів- наємного війська против свого господаря.

“В розмові наш чоловік спитав (того Яська), з чим прийшли до гетьмана післанці тої волоської наволочи; і він відповів, що валаські семени прислали листа, що на перший поклик гетьмана вони негайно поставлять йому 12 тис війська, заберуть усю артилєрію воєводи Константина і приведуть в поміч гетьманові богато Раців (Сербів) і Болгарів. Але на сього листа гетьман відповів, що се наробило б їм богато страт, коли б вони пустилися в таку далеку дорогу, через ріжні краї, коли гетьман сам рушає на Поляків. Коли йому вдасться їх погромити, він насамперед займе Львів і туди їм можна буде прийти без клопоту”.

В сій справі говорив з Стефановим послом Виговський; він спитав, чи Стефан воєвода з приязни до гетьмана не перепустив би до нього через свою країну тих волоських семенів. Але Стефанів посол відповів, що се справа неможлива, бо перехід такого великого війська наробив би йому великої шкоди” ¹⁹).

Очевидно воєвода Костянтин, занепокоєний сими зносинами, поспішив з запевненнями, що повстаннє Семенів ліквідовано, і всі їх пропозиції не мають в собі нічого реального, а натомісць він готов служити гетьманові своїми силами; ми далі побачимо сі зносини.