Глобальне управління і глобальний менеджмент

ТЕМА 14. Становлення глобального менеджменту

План: 14.1. Глобальне управління і глобальний менеджмент.

14.2. Становлення глобальних підприємств.

14.3. Глобальне управління людськими ресурсами в багато культурному середовищі.

14.4. Глобальний менеджмент і природне середовище.

Метою даної теми є : визначення особливостей глобального менеджменту та його причетність до реалізації концептуальни доктрин в області економіки .

.

Глобальне управління і глобальний менеджмент

Терміни "глобалізація" і "глобалізм" з'явилися в економіці, політології та соціології в другій половині ХХ століття. На початку 80-х років Дж. Маклін поставив глобалізацію в центр дискусії і концептуальних побудов соціології, закликаючи "зрозуміти історичний процес посилення глобалізації соціальних відносин і дати йому пояснення". Але його трактування є надто вузьким і обмеженим. Ні він, ні інші соціологи не схильні були розглядати глобалізм як систему, як новий економічний устрій і суспільно-політичний лад світового масштабу.

У трактуванні глобалізму та глобалізації сучасні соціологи припускаються архаїзмів і традиціоналізму. Наприклад, досить тривалий час популярна концепція глобалізації розглядала цей процес як наслідок вестернізації, тобто поширення західної моделі розвитку на всі світові регіони. Однак практика не підтвердила цих концептуальних обмежень. Деякі дослідники намагалися поєднати концепцію глобалізації з концепцією соціального постмодернізму, базуючись на тому, що саме модерн породив Європу як соціальну систему, здатну на послідовний, лінійний прогресивний розвиток. Прихильники такого підходу помилково вважали, що постмодерн усуває моноцентричну модель світового господарства. Розпад СРСР і перехід до однополярної системи - важливий аргумент на користь хибності ідентифікації ери глобалізму та глобалізації з соціальним постмодерном. Лише в 90-х роках, коли категорія "глобалізація" стала найважливішим елементом міжнародного політичного, економічного та соціального дискурсу, з'явилися ознаки більш обґрунтованого та глибокого розуміння соціальної суті глобалізації. Її почали розглядати як комплексне геополітичне, геоекономічне, геосоці-альне та геокультурне явище і головний процес світового розвитку.

Ряд західних дослідників (М.Шімон) пов'язують глобалізацію господарського життя з універсалізацією як приведенням національних умов господарювання до норм і вимог передових країн - лідерів глобальної конкуренції. Приділяючи особливу увагу економічній глобалізації як основі глобалізму, М.Шімон окремо виділяє інтернаціоналізацію, транснаціоналізацію та універсалізацію.
Ч. Морісон у своїй концепції глобалізації особливу роль відводить мікрорівню. На його погляд, економічна глобалізація - це особлива довгострокова стратегія корпорацій, що спрямована на подолання обмежень, пов'язаних із національними кордонами і національними економіками. Воно відбувається головним чином шляхом переносу виробництва в інші країни, розширення ринків збуту і швидкого електронного обігу фінансових ресурсів. Очевидно, що завдяки реалізації цієї стратегії корпорації досягають таких результатів:

· перетворюються в глобальні структури;

· виходять з-під контролю національних держав;

· починають контролювати економіку країн перебування;

· використовують силу своїх держав для подальшої експансії;

· взаємодіючи між собою, створюють автономну "нову глобальну економіку", а на її базі новий світопорядок - глобалізм.

Визначаючи глобалізацію як наднаціональну "нову капіталістичну економіку", американський соціолог М.Кастельс підкреслює, що глобальний капіталізм, вибираючи країни, держави і галузі індустрії, керується лише інтересами отримання монопольного прибутку та надприбутку корпорацій. Суть глобалізації як результат реалізації стратегії корпорацій бачать і японські дослідники - учасники проекту "Планета Земля ХХI". При цьому вони об'єднують можливості міжнародної економічної інтеграції - з одного боку, і локальні (національні) фактори - з другого.
Локалізація - це агресивна економічна стратегія вторгнення, вростання, інтегрування філій глобальних корпорацій у тканину національної економіки і "локального суспільства". Так виникла політика та система економічної "глокалізації" як стратегії розвитку глобального бізнесу, що інтегрує глобалізацію і локалізацію. Британські дослідники П. Хірст і Г. Томпсон відзначають концентрацію процесів глобалізації в окремих регіонах, роблячи висновок, що сьогодні глобалізація має здебільшого регіональний, ніж усезагальний характер, оскільки більш як 80% світової торгівлі припадає на країни особливого регіону ОЕСР, а весь її обсяг не перевищує поки що 20% ВНП світових економічних лідерів - США, ЄС, Японії.

Революційні трансформації економічних і соціальних структур у ХХ столітті підвели світ до формування принципово нового глобального світового порядку та адекватної йому системи глобального менеджменту.

До глобального менеджменту слід віднести започатковану Римським клубом (1968 р.) систему глобального прогнозування, моделювання та програмування, ініційовану міжнародними організаціями, і передусім ООН. При розробці концепцій і моделей нового світового порядку Римський клуб виходив із постулата про деградацію, дисфункціональність та неефективність існуючої світової системи і необхідності її трансформації. Сучасне планетарне співтовариство має бути спроможним об'єднати зусилля з планування та управління заради безпеки й розвитку всіх людей, а не лише "золотого мільярда"¹.

Перед людством постало завдання знайти нову організаційну форму, спроможну діяти в глобальних масштабах². Йдеться про систему глобального менеджменту, придатну для періоду переходу від "економічної людини ХХ століття" до "геоекономічної людини ХХІ століття". Політизація економіки відбувається одночасно з глобальною економізацією політики. Як наслідок, уже сьогодні є підстави говорити про фактично керований характер світової економіки, який свідомо організовується заради тотальних інтересів глобалізаторів.

Одним із важливих феноменів загального процесу глобалізації є формування системи глобального менеджменту, яка за допомогою модерних комунікаційних технологій витісняє традиційні національно-локальні системи менеджменту. Природно, що перші доктрини глобального менеджменту виникли на Заході, оскільки там уже було сформоване відповідне соціальне замовлення. І концепція "центральної (глобальної) направленої системи" Р. Фолка, і концепції "human governance" та "geomangovernance" С. Медловіца виходять з того, що глобальний менеджмент об'єктивно неминучий, бо він є антиподом-антитезою давно відомих доктрин "світового порядку". Важко не погодитися з авторами, які стверджують, що глобальний менеджмент є безальтернативним, якщо людство хоче уникнути хаосу й загибелі. Згідно з цією логікою він є непорушним імперативом нової епохи.

Глобальне управління за своєю природою є політичним і стратегічним менеджментом. До його функцій належить вироблення та реалізація найбільш загальних всесвітніх стратегічних рішень. Сучасні центри глобального менеджменту інтенсивно й послідовно створюють відповідну інфраструктуру, здатну завдяки застосуванню новітніх технологій, у тому числі гуманітарних та соціальних, контролювати свідомість і поведінку людей. Одночасно завершується реконструкція глобальних структур, спроможних впливати на рішення уряду будь-якої країни, і США також³.

Єдино прийнятною і безальтернативною системою глобального менеджменту є ноосферний стратегічний менеджмент, що базується на ноосферній теорії і стратегії світового розвитку. Але очевидно, що людство не може перестрибнути через етап корпоративного глобалізму та імперіалізму. Завдання полягає в тому, щоб знайти найменш руйнівні шляхи майбутніх глобальних трансформацій.

На сучасному етапі виділяють такі концепції глобального управління: синонімічна, планетарна, наднаціональна і цивілізаційна.

1. Синонімічна концепція полягає в тому, що під глобальним менеджментом розуміють сучасний етап (форму) управління міжнародними корпораціями, який динамічно змінюється під впливом процесів глобалізації. Така концепція пояснюється прагненням її прихильнків зробити наголос на сучасних змінах у міжнародному менеджменті. З цієї концепції висновуються, наприклад, ідеї глобальної відповідальності глобального мислення та управління людськими ресурсами і коштами і т. ін.

2.Планетарна концепція виходить з того, що глобальний менеджмент існує лише в транснаціональних корпораціях. У цьому зв'язку, наприклад, О. Білорус вживає терміни "корпоративний",

"державно-корпоративний глобалізм" та "глобально-корпоративний менеджмент". Такий підхід ґрунтується на попередженні подальшого наростання загрози державам-націям з боку глобальних корпорацій.

3. Наднаціональна концепція глобального менеджменту наголошує на створенні міжнародних організацій, які впливають на діяльність не лише держав, а й транснаціональних корпорацій. Відомі політичні діячі З. Бжезинський та М. Горбачов запропонували створити світові уряди для інтегрованого глобального управління. Ця концепція має на меті взяти під контроль сам процес глобалізації, подолати його стихійний характер. Прихильники такої точки зору спираються на французьку доктрину глобалізації в модифікації "мондіалізації", яка ґрунтується на розвитку наднаціональних механізмів управління в умовах інтенсифікації глобалізованої економіки та суспільної інтеграції.

Мондіалізм як феномен - це свідоме перетворення світового співтовариства у відкриту цілісну систему, основою якої є інтернаціоналізація капіталізму і технологічна революція, що виявляється в посиленні транспарентності національних кордонів, взаємозалежності окремих людських співтовариств у планетарному масштабі... і породжує відповідні ідеологію та стратегію.

Важливо зазначити, що наднаціональна концепція глобального менеджменту викликає і серйозні застереження, оскільки вона передбачає необмежене втручання глобальних корпорацій у внутрішні справи держав, країн і народів, а людина стає глобально беззахисною. Розгорнутий критичний аналіз негативних наслідків реалізації концепції "світового уряду" і "нового глобального інтернаціоналізму" міститься у згаданій вище монографії О. Білоруса.

4. Цивілізаційна концепція глобального менеджменту виходить з того, що його формування відбувається одночасно зі становленням, глобальної цивілізації. На думку одного із провідних фахівців з міжнародного бізнесу Г. Перлмуттера, становлення глобальної цивілізації призведе до появи дуже широкої і навіть хаотичної мозаїки культурних відмінностей та міжнародних культурних гібридів. За таких умов корпорації повинні змінювати свої системи управління в напрямі формування нового глобального менеджменту. З одного боку, такий менеджмент забезпечує дію компаній у глобальному масштабі, а з іншого - дає можливість знаходити для себе місцевий ґрунт і локальні ніші в культурному і географічному середовищі.