Основні причини виникнення пожеж та вибухів

Явище, або обставини, які безпосередньо обумовлюють виникнення пожежі, називають причиною пожежі. Аналізуючи виникнення пожеж на виробництвах, установах, організаціях можна умовно виділити причини неелектричного і електричного характеру.

Причини неелектричного характеру

- порушення технологічного процесу (розгерметизація) – 33 %;

- неполадки виробничого обладнання – 16 %;

- погана підготовка обладнання – 13 %;

- самозаймання промислових матеріалів – 10 %;

- недотримання графіка планових ремонтів – 8 %;

- необережне і халатне поводження з вогнем (відкрите полум’я, розігрівання деталей, визна­чення виходу газу вогнем, куріння);

- загоряння від іскри при електро- та газозварювальних роботах – 4 %;

- конструктивні неполадки обладнання – 7 %;

- ремонт обладнання під час роботи – 2 %;

- неполадки, неправильна установка і експлуатація опалювальних систем – 7 %;

- неполадки вентиляційних систем;

Причини електричного характеру

- коротке замикання в електричній мережі, устаткуванні;

- неполадки або перевантаження обладнання і електричної мережі;

- іскріння і електрична дуга;

- загоряння матеріалів внаслідок розряду блискавки і статичної електрики;

- великі перехідні опори в місцях з’єднання, відгалужень в контактах електричних машин і апаратів, які спричиняють місцеві перегрівання.

Вогневі роботи(відкрите полум’я) є важливою виробничою операцією із використан­ням відкритого вогню. До вогневих робіт належать: газо- та електрозварювання, газорізання, паяльні роботи, підігрівання бітуму та смоли, механічна обробка металу із утворенням іскор, різні печі.

Відповідальність за заходи пожежної безпеки під час проведення зварювальних та інших вогневих робіт покладають на керівників цехів, підприємств. Постійні місця проведення вогневих робіт визначаються наказом керівників підприємств, а тимчасові - письмовим дозволом керівника підрозділу.

Виконавці вогневих робіт повинні бути проінструктовані про заходи щодо пожежної безпеки відповідними особами.

Місця проведення вогневих робіт повинні бути віддалені від горючих матеріалів на відстань не менше 5 м.

Перед проведенням вогневих робіт розробляються заходи щодо пожежної безпеки, призначення відповідальних осіб, після цього видається власником наряд на проведення робіт (на 1 зміну). Після виконання робіт на протязі двох годин перевіряється місце проведення робіт.

Основні причини пожеж.

Основними причинами пожеж на виробництві є:

• необережне поводження з вогнем;
• незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення правил монтажу та експлуатації;
• порушення режимів технологічних процесів;
• несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації
• невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

1. Категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою

Для правильного планування та успішного проведення заходів пожежної профілактики вагоме значення має оцінка об'єктів щодо їх вибухопожежонебезпеки. Вимоги, до конструктивних та планувальних рішень промислових об’єктів, а також інших питань забезпечення їхньої пожежо- та вибухобезпеки значною мірою визначаються категорією приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Умови виникнення та поширення пожежі в будівлях та приміщеннях залежать від кількості та пожежонебезпечних властивостей речовин та матеріалів, що в них знаходяться, а також особливостей технологічних процесів виробництв, розміщених в них. За вибухопожежною та пожежною небезпекою приміщення та будівлі відповідно до норм технологічного проектування (НАПБ Б.03.002-2007) поділяються на п'ять категорій: А, Б, В, Г,Д.

Вибухонебезпечні зони (В3) – це простір в якому є, або можуть з’явитися вибухонебезпечні суміші горючих газів, легко-займистих рідин (ЛЗР) або горючого пилу з нижньою концентраційною межею займання (НКМЗ) < 65 г/м . При умові утворення в приміщенні суміш в об'ємі, що перевищує 5% об'єму приміщення, таке приміщення повністю відноситься до вибухонебезпечного, а якщо вибухонебезпечний об'єм рівний або менший 1 об'єму приміщення, то до вибухонебезпечної відноситься зона в межах 5м по вертикалі і горизонталі від апарату, з якого виділяється горюча речовина. Для зовнішніх установок ці розміри можуть становити від 0,5 до 20 м в залежності від умов утворення вибухонебезпечного середовища.

Вибухонебезпечні приміщення і зовнішні установки діляться на: газо- та пароповітряні вибухонебезпечні середовища, які утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2 (по газах або парах), та пилоповітряні -вибухонебезпечні зони класів 20,21, 22.

Вибухонебезпечна зона класу 0 – простір, в якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу. Вибухонебезпечна зона класу 0 згідно з вимогами даного розділу може мати місце тільки в межах корпусів технологічного обладнання

Вибухонебезпечна зона класу 1 – простір, в якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи (тут і далі нормальна робота – ситуація, коли установка працює відповідно до свої розрахункових параметрів)..

Вибухонебезпечна зона класу 2 – простір, в якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо виникає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості) не повинні розглядатися під час проектування електроустановок.

Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпечного газо- пароповітряного середовища визначають за правилами (нормами) відповідних галузей промисловості.

Вибухонебезпечна зона класу 20 – простір, в якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто в кількості достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і (або) простір де можуть утворюватися типові шари передбаченої або надмірної товщини. Переважно це має місце в середині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.

Вибухонебезпечна зона класу 21 – простір, в якому під час нормальної експлуатації можлива поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації. Ця зона може об'єднувати простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання і простір, де під час нормальної експлуатації ймовірна поява типових шарів, який може утворювати небезпечну концентрацію вибухонебезпечної пилоповітряної суміші.

Вибухонебезпечна зона класу 22 – простір, в якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з’являтися нечасто й існувати недовго, або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати й утворювати вибухонебезпечні суміші у випадку аварії.

При визначенні розмірів вибухонебезпечних зон у приміщеннях слід враховувати:

1) під час проектування вибухонебезпечних установок повинні бути передбачені заходи, які б забезпечували мінімальну кількість та незначні розміри вибухонебезпечних зон

2) при розрахунковому надлишковому тиску вибуху газо- пароповітряної вибухонебезпечної суміші, що перевищує 5 кПа, вибухонебезпечна зона займає весь об'єм приміщення;

3) вибухонебезпечна зона класів 20,21,22 займає весь об'єм приміщення;

4) при розрахунковому надлишковому тиску вибуху газо- пароповітряної вибухонебезпечної суміші, що дорівнює або менше 5 кПа, вибухонебезпечна зона зона займає частину об'єму приміщення і визначається відповідно до норм технологічного проектування, або розраховується технологами згідно з ГОСТ 12.1.004-91. За відсутності даних допускається приймати вибухонебезпечну зону в межах до 5 м по вертикалі і горизонталі від технологічного апарата, з якого можливий викид горючих газів або парів ЛЗР;

5) при розрахунковому надлишковому тиску вибуху в приміщенні, що перевищує 0,5 кПа, вибухонебезпечна зона відсутня;

6) при розрахунковому надлишковому тиску вибуху пило повітряної суміші, парів ГР, що дорівнює або менше 5 кПа, матиме місце пожежонебезпечна зона, що визначається згідно з вимогами розділу 5;

7) простір за межами вибухонебезпечних зон класу 2 і 22 не вважається вибухонебезпечним, якщо немає інших умов, що створюють для нього вибухонебезпеку.

Пожежонебезпечними приміщеннями і зовнішніми установками називають такі, де зберігаються чи обробляються тверді горючі речовини чи рідини. ПУЕ передбачає поділ на 4 класи пожежонебезпечних зон: П-І;П-ІІ; П-П а; П-Ш.

Клас П–І – зони приміщень, в котрих застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху ≥61 ⁰С.

Клас П–ІІ - зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з НКМ поширення полум’я ≥ 65 г/м³ об’єму повітря, або вибухонебезпечного пилу, вміст якого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрацій.

Клас П–ІІа – зони приміщень, в котрих є тверді або волокнисті горючі речовини. Горючий пил і волокна не виділяються в повітря (закриті склади).

Клас П–ІІІ – зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються ГР з температурою спалаху ≥ 61 ⁰С, а також тверді горючі речовини.

Згідно з ПБЕ в пожежонебезпечних зонах використовується електробладнання закритого типу, внутрішній простір якого відділений від зовнішнього середовища оболонкою. Апаратуру управління і захисту, світильники рекомендовано застосовувати в пилонепроникному виконанні. Вся електрична проводка повинна мати надійну ізоляцію. У вибухонебезпечних зонах та зовнішніх установках необхідно використовувати вибухозахищене обладнання, виготовлене відповідно до ГОСТ 12.2.020 – 76.

Все електрообладнання за рівнем вибухозахисту поділяється на 3 класи:

2 - підвищеної надійності проти вибуху, вибухозахист забезпечений лише при нормальному режимі роботи;

1 - вибухобезпечне. вибухозахист забезпечений при нормальній роботі і при визначених наперед пошкодженнях, крім елементів вибухозахисту;

0 - особливого вибухозахисту, передбачено додаткові засоби вибухозахисту

Види вибухозахисту

d - вибухонепрониклива оболонка, яка витримує тиск вибуху і перешкоджає розповсюдженню вибуху через нещільності або отвори електрообладнання;

і- іскробезпечний електричний ланцюг, джерело займання не здатне запалити зовнішнє горюче середовище;

е - електрообладнання не має частин які іскрять;

о- масляне заповнення оболонки, елементи які іскрять занурені в масло що виключає контакт між ними і вибухонебезпечними сумішами;

q- кварцеве заповнення оболонки;

s - спеціальний вид захисту, в основі захисту використані принципи відмінні від вищенаведених:

заливка епоксидною смолою струмоведучих частин;

підпір повітря до закритих оболонок, продувка інертом;

р - продування оболонки або заповнення її під надлишковим тиском повітрям чи інертом.

Все вибухозахищене обладнання поділяють на групи:

- для підземних робіт;

- для внутрішніх і зовнішніх установок за ГОСТом.

При цьому в залежності від величини зазору електрообладнання типу d і q поділяють на групи:

ІІА - зазор >0,9 мм

ІІВ -зазор 0,9...0,5

ІІС - зазор < 0,5 мм

За ПУЕ в пожежонебезпечних зонах використовується електрообладнання закритого типу. Апаратура управління і захисту, світильники рекомендують застосовувати в пилонепроникному виконанні. Електропроводка повинна мати надійну ізоляцію.

У вибухонебезпечних зонах та в зовнішніх установках використовують вибухозахищене обладнання виготовлене згідно ГОСТ 12.2.020-76

Пускову апаратуру, магнітні пускачі для класів 0, 20 необхідно виносити за межі вибухонебезпечних приміщень з дистанційним керуванням. Проводи у вибухонебезпечних приміщеннях мають прокладатися у металевих трубах. Можна використовувати броньований кабель. Світильники для класів 0, 20, 21 мають бути вибухозахищені.