Політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності це ефективний механізм завоювання ринків та нищення конкур з боку розвинених країн.

Це підтверджується наступною теоремою про лібералізацію: якщо на земній кулі будь-яка країна, особливо мала, перебуває в кризі, а її президент чи уряд проводять чи продовжують політику лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, то своє виробництво ця країна не відродить навіть теоретично.

І відповідно до цієї теореми можна стверджувати, що програма «Україна — 2010» не буде виконана ніколи, це програма-міф, бо її головним механізмом виконання є політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Альтернативою цій програмі є згадана Національна програма відродження України, тому що головним механізмом її виконання є протекціонізм.

5. Необхідною умовою виходу з кризи є відновлення купівельної спроможності населення, тобто підвищення рівня зарплат, пенсій та стипендій; відновлення довіри народу до президента та уряду настільки, щоб населення змогло трансформувати свої заощадження (12 млрд. дол. США) в інвестиції.

За цих умов суттєво зменшиться або й відпаде зовсім потреба у зовнішніх запозиченнях і тоді Україна матиме ознаку розвиненої країни.

6. Виконання попередніх рекомендацій (п. 1—5) дає підстави визначити новий курс реформ — як шлях у коло розвинених держав на основі моделі змішаної економіки. В цілому ж у суспільстві можливі три шляхи розвитку, якщо врахувати, що в XX столітті суспільство сформувало дві крайнощі свого розвитку: державний соціалізм та класичний (дикий) капіталізм. Між цими крайнощами знаходиться простір змішаної економіки — моделі розвинених країн.

В тому ж XX столітті крайнощі себе вичерпали - спочатку класичний капіталізм (вільний ринок) під час кризи США 1929- 33 рр., а потім, в кінці XX століття, державний соціалізм.

Отже, суспільство має три шляхи розвитку: два назад, до крайнощів: до державного соціалізму та до класичного капіталізму (вільного ринку) і один —

уперед, до моделі змішаної економіки, до моделі розвинених країн.

Зазначимо, що розвинені країни виштовхують всіх, хто не входить до їх кола, на периферію світового господарства, до «периферійного» дикого капіталізму.

При цьому і в тій і в іншій крайнощах розвитку з однаковою легкістю встановлюються тоталітарні режими.

Нинішній курс реформ — це рух від однієї крайнощі державного соціалізму до іншої — класичного (дикого) капіталізму (вільного ринку) моделі XVIII—XIX століть.

Прикладом позитивних, прогресивних курсів реформ є, до речі, новий курс Рузвельта у СІЛА — це рух від крайнощі класичного (дикого) капіталізму (вільного ринку) — до моделі змішаної економіки; курс реформ Китаю — це рух від крайнощів (державного соціалізму) до моделі змішаної економіки, моделі розвинених країн. Тому не випадково китайські реформи не несуть страждання своєму народові, а ведуть до економічного зростання, до зростання добробуту і тривалості життя населення.

7. Для того щоб ввійти в коло розвинених держав, потрібно в економіці, політиці та культурі відтворювати всі ознаки розвинених держав, виписані в працях автора:

- не протиставлення, а органічна єдність ринкової саморегуляції та державного регулювання економіки;

- розвиток на основі сукупності економічних теорій, серед яких провідною є українська інноваційна теорія;

- розвинена демократія, незалежність і патріотизм засобів масової інформації;

- заборона продажу землі іноземцям, обмеження іноземних інвестицій в свої фірми;

- використання національної ідеї, національних інтересів як ідеології розвитку країни;

- збереження незалежності і керованості в політиці, економіці та культурі, забезпечення всіх умов для національної безпеки;

- політика односторонньої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності по відношенню до країн, ринок яких завойовується з одночасним захистом свого ринку та підтримкою свого виробника тощо).

8. Потрібно враховувати подвійну мораль Заходу. Захід ніколи не проводив у себе реформи за моделлю МВФ. Це рецепт Заходу для слаборозвинених країн.

Всі ті країни, які досягали успіхів в економічному розвитку, ніколи не співпрацювали із МВФ. Всі ті, хто виконують умови МВФ, крім боргів та фінансового закабалення, нічого не мають. Чехія, Словенія досягла успіху тільки після того, як відмовились від умов МВФ, а Польща після того, як «підіграла» МВФ, пишуть в своїй монографії Пахомов Ю. М., Кримський С. Б., Павленко Ю. В. Дж. Стігліц сказав стосовно «порад» фанатиків монетаризму МВФ: «Якби цим порадам слідували, то не вдалося б досягти в США значного економічного зростання». Ще сильніше висловився відомий економіст США Дж. Гелбрайт: «Ті, хто говорять про повернення до вільного ринку часів А. Сміта, — це люди з психічними відхиленнями клінічного характеру». Такої ж думки про модель МВФ лауреат Нобелівської премії С. Джордж: хоч вона й застосовується вже більше 20 років, але пішла на користь лише західним банкам, а не країнам, яким вона була нав'язана.

Таким чином, для розвинених країн Україна приваблива як сировинний придаток (займаючи 1 % території земної кулі, Україна має 5,2 % природних ресурсів). Заходу Україна потрібна слухняна і деградована, Українському народу — сильна і незалежна!

За умов нинішньої макроекономічної політики ігноруються такі очевидні рекомендації економічної теорії:

а) маса грошей повинна бути достатньою для розвитку виробництва і розв'язання проблеми платежів (у США маса грошей коливалась у різні періоди від 40 до 100 відсотків, ми ж сьогодні маємо лише 14 відсотків, що спричиняє найбільшу в Європі їхню швидкість обороту, загострення кризи платежів, бартеризацію — в цілому нищення власного виробництва і зубожіння широких верств населення);

б) якщо заморожується зарплата, одночасно заморожуються і ціни (досвід Ізраїлю, Аргентини, Бразилії та ін.). У нас же заморожується зарплата і лібералізуються ціни;

в) за умов протекціоналізму цільова емісія грошей у нові технології і виробництво не зумовлює зростання інфляції; збільшення боргів веде до зростання рівня оподаткування (отже, зниження податків можливе тільки за умови відкидання нинішніх правил співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, бо виконання їхніх умов означає фінансове закабалення України);

г) загальний дефіцит бюджету дорівнює первинному дефіциту плюс процентні виплати за боргами.

Із викладеного стає зрозумілою і предметною необхідність досягнення взаєморозуміння між гілками влади. Воно має бути у розробці без залучення іноземних експертів-консультантів, за прийняття Верховною Радою засад внутрішньої і зовнішньої політики України, стратегії економічного розвитку, формування ідеології, філософії і механізмів прогресивних реформ для України, бо нинішні — це шлях деградації, що веде до національної катастрофи.