Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

Міжнародне співробітництво у сфері екології базується на відповідних положеннях наступних документів:

- Статуту ООН,

- Всесвітньої декларації прав людини (1948 р.),

- Декларації Стокгольмської конференції з проблем навколишнього середовища,

- Конвенції щодо оцінки впливу на навколишнє середовище у транскордонному просторі (1981 р.),

- Конвенції про біологічну різноманітність (1992 р.) та інших міжнародних актах і угодах.

- «Air Framework Directive» країни ЄС, 1984 -2008) директива щодо обліку шкідливих викидів в атмосферу від ТЕС та інших паливовикористовуючих установок потужністю більш ніж 50 МВт. Вже в 1988 році була прийнята нова директива, що вимагала безперервного моніторингу для нових установок потужністю, більшою за 300МВт.

- Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання;

- Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище; Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність, Конвенція про боротьбу зі спустелюванням

- "Порядок денний на XXI століття** - всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та неви-снаженому природному середовиищі. Крім того, досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з однієї сторони, та неприпустимими розкошами - з іншої.

Кіотський протокол

Кіотський протокол є міжнародною угодою до Рамкової конвенції ООН і встановлює обов’язки на зниження викидів парникових газів для розвинених країн та країн з перехідною економікою (країни Додатку 1). В сукупності за протоколом усі країни Додатку 1 повинні знизити викиди парникових газів на 5% від рівня викидів в 1990р. в період 2008-2012 рр.

Україна ратифікувала Кіотський протокол у 2004 році із зобов’язанням не перевищити до 2012 року обсягу викидів, що мала в 1990р. Реальні викиди на 2004 становили лише 45% від обсягу 1990р.

Навіть з таким зниженням, на 2005 рік за викидами парникових газів Україна входить в двадцятку найбільших забруднювачів планети, несучи певну відповідальність перед світовою спільнотою за негативні наслідки від зміни клімату.

Перший період Кіотського протоколу закінчився.

Наприкінці 2012 року країни прийняли другий період Кіотського протоколу, який триватиме до 2020 року. Правила для участі країн в другому періоді Кіотського протоколу визначаються «Поправкою до Кіотського протоколу згідно пункту 9 статті 3».

Скорочувати викиди парникових газів та боротися зі змінами клімату у другому періоді Кіотського протоколу зобов’язалися 37 промислово розвинених країн. Їх сумарні зобов’язання по скороченню викидів парникових газів становлять 18% від рівня викидів 1990 року цих країн або ж 3% скорочення глобальних викидів.

Кіотський протокол просто перетворився на механізм для отримання прибутків від торгівлі квотами – бізнес на екології.

Згідно з Додатком А до Кіотського протоколу визначено шість основних парникових газів, які дають внесок до парникового ефекту:

1. Діоксид вуглецю, СО₂

2. Метан, СН₄

3. Закис азоту, N₂O

4. Гідрофторвуглецеві сполуки HFC’s

5. Перфторвуглецеві сполуки - PFC’s, CF₄, (здатні створювати парниковий ефект в сотні разів сильніший, ніж CO₂).

6. Гексафторид сірки, SF₆

Викиди парникових газів у 1990-2011 рр., млн. тонн СО₂-екв за даними останнього кадастру, підготовленого Україною у 2012 році.

Роль В.І. Вернадського у вивченні біосфери та ноосфери

Перший президент Академії наук України Володимир Іванович Вернадський був у числі перших, хто сприймав Землю як єдиний живий організм, в якому зовсім різні, на перший погляд, процеси у трьох зовнішніх сферах Землі - літосфері, гідросфері й атмосфері - тісно пов'язані між собою. Всесвітню славу вченому принесли створені ним вчення про біосферу та ноосферу.

В.І. Вернадський одним із перших усвідомив величезний перетворюючий вплив живих організмів на усі три зовнішні оболонки Землі в планетарному масштабі, тісну взаємодію і взаємозалежність усіх форм життя. Це дало йому поштовх до створення всеохоплюючої теорії біосфери, тобто тієї частини зовнішніх оболонок нашої планети, яка безпосередньо пов'язана з існуванням життя на Землі. В.І. Вернадський (1934) дав таке визначення біосфери: "Біосфера являє собою оболонку життя - область існування живої речовини".

Вернадський особливо виділяє перетворюючий вплив на Землю однієї з форм життя - людини - через її розумну діяльність і передбачає швидке зростання глибини і масштабів цього впливу. Природні об'єкти, які вже зазнали впливу людської діяльності, він відносить до "ноосфери" тобто до "сфери розуму" і передбачає, що ноосфера буде швидко розширюватись, охоплюючи все більшу частину Землі - від глибоких її надр до найвищих шарів атмосфери.

У золотий фонд світової науки увійшла робота В.І. Вернадського "Декілька слів про ноосферу", яка з'явилася у 1944 році. Тут у концентрованому вигляді викладено його бачення еволюційно-історичного процесу, перспектив майбуття людства як космічного феномену. Стверджується, що під впливом розвитку науки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де панують закони мудрості й гармонії.

Він писав: "Людство, взяте в цілому, стає могутньою геологічною силою. Й перед ним, перед його думкою та працею, постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого".

В.І. Вернадський вважав, що ноосфера - це такий стан біосфери, в якому мають виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова, небувала на планеті, геологічна сила. Очевидно, що ноосфера в просторі значною мірою перекривається з біосферою, але не тотожна їй. Темпи розвитку ноосфери незрівнянно вищі від темпів змін біосфери.

Але життя на Землі безпосередньо залежить також від низки космічних факторів, найголовнішим (але далеко не єдиним) з яких завжди вважалось випромінювання Сонця. Усвідомлення перетворюючого впливу життя на одне з космічних тіл - планету Земля і безпосередній зв'язок земного життя з космічними факторами дозволили В.І. Вернадському висловити свою всесвітньовідому тезу: життя на Землі - явище космічне. На його думку, зародки життя заносяться з космосу на всі планети, які виникають у Всесвіті, а далі, за сприятливих умов, різні форми життя можуть еволюціонувати, урізноманітнюватись і вдосконалюватись - залежно від конкретних умов даної планети, посилаючи в свою чергу зародки життя у космос на усі інші планети Всесвіту.

Зародки теорії біосфери і усвідомлення взаємозв'язку багатьох процесів у зовнішніх оболонках Землі були вже в роботах попередників. Але таку цілісну й завершену систему уявлень про "космізм життя" В.І. Вернадський сформулював у своїх творах вперше в історії людства.