Клас Стьожкові черви, або Цестоди

Цей клас об'єднує понад 3000 видів паразитичних плоских червів.

Середовище існування. У статевозрілому стані вони мешкають у кишечнику хребетних тварин. Личинкові стадії цестод живуть у порожнині тіла та різних внутрішніх органах як безхребетних, так і хребетних тварин.

Зовнішній вигляд. Тіло цестод складається з голівки, на якій розташовані органи прикріплення (присоски, гачечки), непочленованої ділянки - шийки та окремих члеників, кількість яких може коливатися від 3-4 до декількох десятків тисяч. Членики, як правило, мають чотирикутну форму. Дозрілі членики відриваються і разом з екскрементами хазяїна виносяться назовні. Для цестод характерний типовий для плоских червів шкіряно-м'язовий мішок. Під базальною мембраною залягають шари кільцевих та поздовжніх м'язів. Часто до цих двох шарів доповнюється ще третій - внутрішніх кільцевих м'язів. Крім того, є також пучки спинно-черевних м'язів, що пронизують паренхіму.

Травна система відсутня. У порожнині кишечника організму хазяїна немає потреби в самостійному перетравленні їжі. Вона вже доступна для засвоєння завдяки діяльності ферментів хазяїна. Таку їжу цестоди засвоюють дифузно всією поверхнею тіла. Чому цестоди, що живуть у кишечнику хазяїна, не перетравлюються його ферментами? Виявляється, що паразити продукують особливі речовини, які блокують дію травних ферментів хазяїна.

Органи виділення - протонефридії. Крім видільної функції протонефридії виконують осморегуляторну функцію.

Органи дихання відсутні. Обмін речови н здійснюється за анаеробним типом. Молекули АТФ синтезуються в процесі гліколізу. Кровоносна система відсутня.

Нервова система представлена непарним мозковим ганглієм, що міститься у голівці, і нервовими стовбурами, що тягнуться до заднього кінця тіла. В кожному членику нервові стовбури з'єднуються між собою поперечними комісурами. Від нервових стовбурів відходять тонесенькі гілочки, що утворюють під шкірою густе нервове плетиво.

Функції органів чуття виконують розкидані по» поверхні тіла чутливі клітини.

Статева система. Вони гермафродити. У кожному членику закладається самостійний статевий апарат. Молоді членики ще не мають сформованої статевої системи. Повного розвитку вона набуває, лише поглинаючи з 200 членика. Після запліднення, що відбувається в серединних члениках, чоловіча статева система редукується. Переповнена яйцями матка розростається, розгалужується і займає основну частину членика. Матка у ціп'яків сліпозамкнута, яйця залишаються в ній протягом тривалого часу і виводять назовні лише при руйнуванні стінок члеників. Членики, в яких залишилася лише переповнена яйцями матка, називають "зрілими". Періодично вони відриваються групами від заднього кінця і разом з калом виносяться з організму хазяїна.Для подальшого розвитку яйця паразита мають потрапити до організму проміжного хазяїна (великої рогатої худоби, або свині). У кишечнику цих тварин із яєць виходять личинки, які за допомогою гачків проникають до кровоносних судин і з током крові можуть потрапити у м'язи.

Там формується міхурчаста стадія - фіна. Вона має розміри горошини. Всередині неї знаходиться зачаткова голівка паразита, яка вивернута навиворіт. Зараження людини відбувається у тому випадку, коли вона споживає недостатньо просмажене м'ясо великої рогатої худоби або свині, яке містить фіни. У кишечнику оболонка фіни розчиняється, голівка паразита вивертається, за допомогою органів прикріплення паразит чіпляється кишечника, і починається процес утворення члеників.

Паразитуючи в кишечнику людини, ціп'яки механічно подразнюють слизову оболонку кишечника, а також отруюють продуктами свого обміну. У хворих людей спостерігається слабкість, запаморочення, втрата апетиту. Тривалість життя паразита може становити понад 10 років.

Представники. Бичачий ціп'як має на голівці лише чотири присоски, тіло його довжиною 4-10 м. Основним хазяїном є людина та хижі тварини, а проміжним - велика рогата худоба.

Свинячий ціп'як має на голівці крім присосок ще й хобота з гачечками, він називається озброєним ціп'яком. Довжина тіла його від 2 до 6 м. Основним хазяїном є також людина та хижі тварини, а проміжним - свині.

Широкий стьожок має довжину тіла до 25 м. Основним хазяїном є людина, собаки, кішки, лисиці та інші хижі звірі. У нього існує два проміжних хазяїна. Першим проміжним хазяїном є рачок циклоп, що проковтує яйця стьожка, які потрапляють у воду. Риба, яка є другим проміжним хазяїном, у свою чергу заражується, коли проковтне першого проміжного хазяїна рачка-циклопа з личинками паразита. Людина і тварини заражаються широким стьожаком, якщо споживають недостат­ньо просмажену або просолену рибу та ікру.

Ехінокок - невеликий черв'як, що складається з 3-4 члеників, 2-6 мм завдовжки. Остаточні його хазяї - собака, вовк, шакал та інші хижаки з родини собачих, проміжні - численні рослиноїдні тварини: вівці, кози, корови, верблюди, північні олені. Випадковим проміжним хазяїном може стати і людина. Від остаточного хазяїна яйця ехінокока потрапляють у навколишнє середовище. Вони дуже стійкі до температурних коливань: переносять 20-денне висушування або перебування у воді. При температурі від - 1° С до +2°С яйця залишаються життєздатними протягом 116 днів. Потрапивши у кишечник проміжного хазяїна яйце розчиняється, з нього виходить малесенька личинка, яка проникає через стінки капілярів кишечника у потік крові і розноситься до печінки, легенів, мозку, де розвивається пухирчаста стадія ехінокока-фіна. В середині фіни ехінокока відбруньковуються дочірні фіни, а у дочірніх - внучаті (Мал. 29). Явище розмноження на личинковій стадії називається неотонія. Внаслідок цього розміри фіни поступово збільшуються. Відомі випадки, коли така фіна мала розміри дитячої голівки. Фіна тисне на внутрішні органи і порушує їхнє нормальне функціонування. Вилікувати хворобу людини можна тільки хірургічно, видаливши фіну.

Ехінокок також уражає свиней, велику рогату худобу, вівців та інших травоїдних тварин як проміжних хазяїв. Остаточні хазяї заражаються, поїдаючи проміжних хазяїв, які загинули внаслідок розростання фін.

Таким чином, основними прогресивними ознаками плоских червів є двобічна симетрія тіла, м'язова паренхіма, шкіряно-м'язовий мішок, нервова система драбинного типу.

3.Тип Первинопорожнинні або Круглі черви. Загальна характеристика типу. Клас Нематоди.Найпоширеніші паразити людини,рослин, тварин. Особливості будови та розвитку паразитичних червів у зв’язку із способом життя. Поняття про гельмінтози і біологічні основи їх профілактики.

Круглі черви - це первиннопорожнинні безхребетні тварини. Тип налічує близько 30000 видів, які поширені переважно у ґрунті та водоймах. Із них близько тисячі видів зустрічаються в Україні. Серед них є хижаки, які живляться дрібними безхребетними тваринами, а також сапробіонти, які живляться органічними речовинами, що розкладаються. Серед представників цього типу є багато паразитів людини, тварин та рослин.

Найбільш загальними ознаками, що об'єднують різних представників цього типу є:

1. Відсутність сегментації тіла.

2. Наявність порожнини, яку часто називають первинною порож­ниною тіла. Характерною її ознакою є те, що вона не має внутрішнього епітелію, а утворюється безпосередньо м'язовими стінками.

3. У шкірно-м'язовому мішку є лише поздовжні волокна Це обумовлює одноманітність рухів круглих червів, зводячи їх до згинання та випрямлення.

4. У круглих червів вперше з'являється третій відділ кишечника -ектодермальна задня кишка з анальним отвором.

5. Ротовий отвір розміщується на передньому кінці тіла

6. Органи видалення представлені протонефридіями, або їх функції виконують видозмінені шкірні залози.

7. Кровоносна Система та органи дихання відсутні.

8. Нервова система складається з навкологлоткового нервового кільця, від якого відходять нервові стовбури.

9. Різностатеві тварини, запліднення внутрішнє, розвиток непрямий. Розглянемо цей тип на прикладі аскариди людської.

Середовище існування. Статевозрілі аскариди поширені у просвіті кишечника людини і живляться його вмістом, іноді - поверхневими шарами слизової кишечника Вони весь час рухаються назустріч харчовим масам. Тривалість їхнього життя становить 11-12 місяців.

Зовнішній вигляд. Тіло їх видовжене, нечленисте, двобічносимет­ричне, кругле на поперечному розрізі Самки можуть сягати 25-40 см, а самці 15-20 см завдовжки. Задній кінець самця зігнутий гачком: і на ньому є шипики, за допомогою яких він відкриває статевий отвір самки.

Вони мають шкірно-м'язовий мішок Він складається із щільної кутикули, що виконує захисну функцію і є опорою для м'язів, а також із епітеліальних клітин (гіподерми), які виділяють кутикулу. До гіподерми прикріплюються окремі групи поздовжніх м'язів. У них з'являється первинна порожнина тіла. Це порожнина між шкірно-м'язовим мішком та внутрішніми органами. Вона заповнена рідиною, що надає тілу пружності, частково захищає внутрішні органи, а також поглинає продукти обміну речовин.

Травна система. Рот розміщений на передньому кінці тіла. Він оточений здебільшого трьома потовщеннями, які називаються губами, на яких розміщуються чутливі сосочки. Передній відділ кишечника поділяється на ротову порожнину та стравохід. Стравохід - мускулястий орган, вистелений всередині продовженням зовнішньої кутикули. На поперечному розрізі він має тригранну форму. Шлунка у них немає, так як вони живляться напівперетравленою їжею. За стравоходом розміщу­ється ентодермальна середня кишка Вона тонкостінна і вільно лежить в порожнині тіла, не утворюючи звивин. Стінка середньої кишки складається з одного шару епітеліальних клітин, м'язових волокон тут немає. В середній кишці відбувається засвоєння їжі. Коротка задня кишка має ектодермальне походження як і передній відділ кишечника і вистелена зсередини кутикулою. Закінчується анальним отвором.

Органи виділення. У бокових валках гіподерми проходять два видільних канали. Задні їх кінці сліпо замкнені, на передньому кінці тіла канали загинаються на черевну сторону, де зливаються в короткий непарний канал, який відкривається видільним отвором на черевній стороні тіла. Вся ця система представлена однією клітиною, ядро якої знаходиться в цитоплазмі лівого каналу.

Продукти обміну проникають у порожнинну рідину, звідки вони дифундують в органи виділення, а з останніх виводяться назовні.

Нервова система та органи чуття. Нервова система розміщується в гіподермі. До її складу входить навкологлоткове нервове кільце, від якого до переднього і заднього кінців тіла відходять нервові стовбури. До переднього кінця ідуть 6 коротких нервових гілок, що підходять до чутливих сосочків, розміщених на губах. Назад теж направляються 6 стовбурів. З них найкращого розвитку набувають ті, що проходять у спинному та черевному валиках гіподерми. Органи чуття розвинені недостатньо. Органи дотику у вигляді чутливих горбочків та щетинок розміщуються навколо рота, а у самців ще й на задньому кінці тіла. З боків переднього кінця тіла розміщуються органи хімічного чуття. Це своєрідні заглиблення в шкірі, до яких підходять нервові закінчення.

Статева система. Це різностатеві тварини з добре виявленими статевим диморфізмом. Самки мають більші розміри. Статеві органи досить простої будови і мають вигляд парних трубок, що лежать в порожнині тіла. Жіночий статевий апарат розпочинається парним тон­ким ниткоподібним яєчником. Стінки яєчника складаються з одноша­рового зачаткового епітелію. Яєчники поступово розширюються з порожнисті трубочки - яйцеводи. Останні продовжуються товстішими мускулястими трубками -матками. В матках зберігається сперма, що потрапляє іуди при копуляції. Обидві матки зливаються в коротку трубку піхву. Через цей орган яйця виводяться з організму самки. Статевий отвір знаходиться на черевній стороні передньої частини тіла (Мал. 31а).

Статевий апарат самців непарний. Найтонший його відділ - нитковидний сім'яник - переходить в сім'янопровід. Останній розширюється в сім'яний міхурець – місце, де нагромаджуються сперматозоїди. Від сім'яного міхурця відходить тонка мускулиста трубка сім’яновипорскувальний канал, який відкривається статевим отвором в задню кишку. Задній відділ кишечника перетворюється в клоаку, в якій розміщується копулятивний орган. Для нього характерна наявність двох довгих щетинок, які висовуються назовні і вводиться при копуляції в статевий отвір самки, що допомагає утримувати самку при копуляції.

Запліднені яйця покриті щільною оболонкою, яка надійно захищає їх від несприятливих умов навколишнього середовища. Розвиток яйця можливий лише тоді, коли воно потрапить у вологе, збагачене киснем середовище. При оптимальних умовах в оболонці яйця формується личинка і через 9-13 днів відбувається її перша линька. На цьому розвиток призупиняється і не відновлюється до тих пір, поки яйця не потраплять до організму людини. Такі яйця, що містять личинку, називають інвазійними, тобто здатними до зараження.

Людина заражається аскаридозом різними шляхами. Найбільш поширені - це вживання в їжу немитих овочів, використання забрудненої води для життя, коли яйця можуть потрапити в організм з брудних рук. Крім того яйця можуть заноситися на продукти харчування мухами та тарганами. У тонкому кишечнику людини з яєць виходять личинки і проникають в кровоносні судини стінок кишечника і по кров'яному руслі мігрують до капілярів легень. З капілярів личинки проникають у бронхи, звідти в трахею, з останньої в ротову порожнину. Впродовж переміщення личинки ушкоджують стінки кровоносних судин, тканини органів, крізь які вони проходять, можуть закупорювати просвіти дихальних шляхів. У хворих людей спостерігаються симптоми, які нагадують пневмонію, бронхіальну астму. Тривалість такої міграції 1 -2 тижні. З ротової порожнини при ковтанні личинки повторно потрапляють в кишечник. Лише такі личинки, що здійснили міграцію, накопичили запас кисню в м'язах і повторно потрапили до кишечника, здатні завершити розвиток і перетворитись на дорослих особин. Аскаридози викликають розладнання функції травної системи, болі у кишечнику, головні болі, надмірну дратливість, зниження апетиту, знижує працездатність організму. Паразити можуть викликати утворення виразок на стінках кишечника, іноді пробивають їх і потрапляють у порожнину тіла.

У дітей аскариди іноді піднімаються у шлунок, звідки через стравохід та глотку потрапляють до рота, або в ніс. З ротової порожнини вони можуть опускатися в дихальне горло, що може призвести до задушення.

Нематоди з родини аскарид паразитують не тільки в організмі людини. У тонкому відділі кишечника свиней паразитує аскарида свиняча. Аскарида кінська паразитує в організмах коней, мулів, віслюків.

Іншим поширеним паразитом людини є гострик, який паразитує в товстому відділі кишечника.

Гострики значно менші за розмірами, ніж людська аскарида (довжина самок 9-12 мм, самців - 2-5 мм). Вони мають меншу тривалість життя (приблизно один місяць). Але, як і аскариди, гострики пошкоджують організм людини механічно і впливають на нього токсично.

Внаслідок подразнення слизової червоподібного відростка сліпої кишки, можуть спричиняти апендицит. Запліднені самки гострика вночі потрапляють до анального отвору хворої людини і відкладають яйця.

При цьому паразити виділяють їдку рідину і подразнюють шкіру, внаслідок чого виникає сильна сверблячка. Хворі діти розчісують ці місця і яйця потрапляють їм під нігті. Не помивши рук перед сніданком, діти заносять яйця на їжу, з якою вони потрапляють до організму. Таким чином, відбувається перезараження організму, і захворювання продовжується. Щоб запобігти поширенню захворювання, слід виявляти та лікувати хворих людей, дотримуватися правил гігієни.

Ще одним небезпечним паразитом людини є трихінела. Вона викликає захворювання трихінельоз. Найчастіше ця хвороба зустрічається у свиней, собак, лисиць, вовків, ведмедів, щурів, мишей. Відома вона і серед морських ссавців – китів, моржів, тюленів. Статевозрілі особини мають невеликі розміри: самець завдовжки 1,4-1,6 мм, а самка вдвічі більша (3-4 мм). Характерною особливістю є розвиток паразита без зміни хазяїна, але зі зміною місць локалізації. У відповідності з цим розрізняють кишкові та м'язові стадії паразита в одному і тому ж хазяїні.

Зараження людини відбувається у тому випадку, коли вона з'їсть недостатньо проварене або просмажене м'ясо свині, у якому знаходяться інкапсульовані личинки трихінели. У кишечнику людини під дією травного соку м'ясо і стінки капсули перетравлюються і личинки виходять у його просвіт, де протягом трьох діб стають статевозрілими. Після запліднення самки головним кінцем прикріплюються до слизової кишечника і народжують личинок, які крізь стінку кишечника проникають до судин кровоносної системи і з током крові заносяться до будь-якого органу, насамперед до скелетної мускулатури, м'язів язика, діафрагми, м'язів очного яблука тощо, де вони живляться і розвиваються. Поступово навколо них протягом двох-трьох місяців формується капсула. Крізь стінки капсули проходять кровоносні судини хазяїна, з яких паразит отримує поживні речовини і по яких виводяться його продукти обміну. У такому стані личинки можуть зберігати життєздатність упродовж багатьох років. Статевозрілі трихінели ушкоджують слизову кишечника, живлячись тканинами ворсинок і отруюючи організм хазяїна продуктами обміну речовин. Личинки трихінел потрапляють у м'язові волоконця, руйнують їх. Перебування активних личинок у м'язах супроводжується підвищенням температури тіла (до 39° і вище), сильним болем в уражених м'язах, набряками обличчя. При сильному зараженні людина може загинути.

Щоб запобігти поширенню цього захворювання треба дотримуватися певних правил. М'ясо призначене для їжі, має пройти санітарно-профілактичне дослідження на наявність інкапсульованих личинок. Заражене м'ясо ні в якому разі не слід вживати. Окрім того, треба проводити боротьбу з гризунами, оскільки вони є джерелом зараження свійських свиней.

Крім паразитів тварин існують фітонематоди - паразити рослин. Вони можуть завдавати значної шкоди сільському господарству. Завдяки наявності ротових колючих утворень ці тварини ушкоджують покриви підземних частин рослин і живляться змістом клітин. Нематоди можуть проникати до тканин рослин. Так, у південних районах поширена галова нематода Ці нематоди проникають у корені рослин і призводять до утворення на коренях пухлин - галів, в яких вони самі і знаходяться. Ці нематоди можуть спричинити до 40-60% втрати врожаю.

Галові нематоди можуть паразитувати на коренях буряка, огірка, на колосках пшениці, на стеблах картоплі, часнику, цибулі.

Серед нематод є і вільноіснуючі. Ґрунтові вільноіснуючі нематоди беруть участь в процесах ґрунтоутворення. У грунтах луків чисельність нематод може сягати 20 млн. екземплярів на 1м². Вільноіснуючі нематоди водойм і грунту є базою живлення для різноманітних тварин.

Тип Кільчасті черви. Прогресивні риси кільчастих червів. Класи Малощетинкові та Багатощетинкові. Особливості будови та розвитку у зв’язку з способом життя. Різноманітність представників. Значення червів у ґрунтоутворенні

Цей тип об'єднує понад 9000 видів, які поширені у морях, прісних водоймах, ґрунті.

Зовнішній вигляд. Як і представникам попередніх типів, їм притаманна двобічна симетрія. Тіло кільчастих червів поділене на сегменти, від чого і походить назва типу. Складається воно з головної лопаті, сегментованого тулуба і задньої анальної лопаті. Сегменти тулуба подібні між собою. Шкіряно-м'язовий мішок розвинений набагато краще, ніж у плоских і круглих червів. Тіло вкрите одношаровим епітелієм, що виділяє тонку кутикулу. Під нею розташовані два шари добре розвинених м'язів і допоміжні придатки: щетинки і параподії. Щетинки розташовані поодиноко або пучками. Параподії являють собою бічні вирости тіла з добре розвиненою мускулатурою і пучками щетинок. Розташовані вони по боках кожного сегмента, крім головного і заднього відділів .

Розчленованість тіла на сегменти, наявність добре розвинених м'язів, параподій і щетинок забезпечують різноманітні рухи цих тварин у воді, на поверхні землі та в ґрунті.

Травна система починається ротовим отвором на головному кінці тіла. З рота їжа попадає через глотку в стравохід. У глотку і стравохід відкриваються протоки залоз, секрет яких сприяє перетравленню їжі. Задня частина стравоходу розширюється і утворює воло. До вола прилягає розширений шлунок. У стінках шлунка є м'язи, завдяки яким їжа перетирається. Від шлунка до кінця тіла черв'яка тягнеться кишка, що поділяється на середню та задню. У кишці під дією травних соків їжа перетравлюється, а поживні речовини всмоктуються. Неперетравлені рештки викидаються назовні через анальний отвір.

Видільна система представлена спеціальними органами метанефридіями. Метанефридії розпочинаються лійкою в порожнині тіла. Від лійки йде звивистий канал, який відкривається назовні в наступному сегменті. У кожному сегменті розташовано два метанефридія по боках тіла.

Сформованої дихальної системи у кільчастих червів немає. Газо­обмін здійснюється через покриви. У багатьох морських представників виникають зябра, що представлені тонкостінними ділянками параподій.

Кровоносна система у кільчастих червів замкнена. Вона складається з спинної та черевної судин, які з'єднуються кільцевими судинами у кожному членику. Серед них виділяються своєю товщиною пульсуючі судини, які оточують стравохід і виконують роль сердець. Кров кільчаків може бути безколірною або забарвленою у блакитний чи червоний кольори через наявність гемоціаніну, що містить атом міді, або гемоглобіну, що містить залізо. Кров транспортує в організмі поживні речовини та гази (кисень, двоокис вуглецю), бере участь і видаленні продуктів обміну, а також виконує захисну функцію (фагоцити крові захоплюють бактерії, інородні тіла тощо).

Кільчастим червам властива вторинна порожнина тіла, або целом. Це порожнина між стінками тіла і внутрішніми органами, яка розвивається з мезодерми і обмежована внутрішнім епітелієм. У кільчаків целом розділений перегородками на сегменти.

Вторинна порожнина заповнена рідиною, за своїм хімічним складом близькою до морської води. Ця рідина виконує ряд функцій: служить "гідравлічним скелетом", завдяки її руху переносяться поживні речовими, продукти обміну речовин, гази. Внутрішні перегородки (захищають організм при пораненнях і розривах. Кільчастим червам властиве явище регенерації.

Нервова система представлена центральною нервовою системою, що складається з надглоткового та підглоткового вузлів (гангліїв), що з’єднуючись між собою, утворюють навкологлоткове кільце, і черевним нервовим ланцюжком. Черевний нервовий ланцюжок утворюється з пари наближених один до одного поздовжніх нервових стовбурів (іноді вони зливаються). У кожному сегменті на цих поздовжніх стовбурах розташовані нервові вузли, здебільшого злиті між собою. Від центральної нервової системи відходять численні нерви, що утворюють периферійну систему.

Органи чуття краще розвинені у представників, які ведуть активний спосіб життя. Крім чутливих клітин, розкиданих у шкірі, є також органи дотику (вусики, щетинки), орган хімічного чуття (нюхові ямки), смакові рецептори, органи зору (очі). У примітивних кільчастих є органи рівноваги (статоцисти). Добре розвинені органи слуху, побудовані по типу локаторів. розвивається, внаслідок чого кількість сегментів тіла збільшується.Завдяки розвитку різноманітних органів чуття кільчаки дістають інформацію про зміни в навколишньому середовищі і переробляють її в головних гангліях. Кільчаки краще, ніж інші черви, можуть утворювати тимчасові зв'язки і здатні переробляти їх по типу умовних рефлексів. Це визначило більш складніші форми їх інстинктивної поведінки.

Статева система кільчастих червів за своєю будовою може значно змінюватись у представників різних систематичних груп. Серед кіль­частих червів є як різностатеві (багатощетинкові черви) так і гермафро­дити (малощетинкові черви і п'явки). Запліднення може бути як зовніш­нім, так і внутрішнім. Розвиток багатощетинкових червів непрямий: з яйця вилуплюється личинка, яка плаває за допомогою війок і веде план­ктонний спосіб життя. Така личинка називається трохофора. Вона росте, розвивається, внаслідок чого кількість сегментів тіла збільшується.

У малощетинкових червів і п'явок розвиток прямий. Переважна більшість представників типу

Кільчасті черви належать до класів:

1. Багатощетинкові черви; 2. Малощетинкові черви.; 3. П'явки.

Клас Багатощетинкові черви налічує близько 6000 видів, що живуть у морях, і лише поодинокі його представники пристосувались до прісних водойм чи вологих місць суходолу.

Цей клас поділяють на два підкласи: Рухливі і Сидячі. Перші за допомогою параподій активно переміщуються по дну, плавають, енергійно проникають у ґрунт. У них добре розвинений головний відділ з очима та іншими органами чуття. До підкласу Рухливих належать нереїди, томоптери, силіди. У нереїд кров блакитного кольору. Живляться вони рослинними рештками, мулом і становлять основну кормову базу для осетрових риб. Деяких з них, наприклад тихоокеанського палоло, довжина тіла якого може сягати одного метра, споживають в їжу жителі островів Тихого океану.До підкласу Сидячих належать піскожили, серпула, протула. Піскожили риють дугоподібні нірки з двома отворами на поверхні грунту. Піскожил захоплює і проковтує пісок разом з органічними решітками, якими він живиться. Пісок проходить крізь травний тракт і відкладається ззаду. Тому біля рота піскожили на поверхні грунту утворюється лійка, а позаду його тіла - конусоподібні купки землі. Коли піскожил викидає з нирки чергову порцію піску, його можуть схопити риби. Проте жертвує він лише своїм хвостом, який через деякий час регенерує.

Серпула та протула виділяють на поверхню тіла вапняк і формують трубку. Один кінець цієї трубки прикріплюється до дна, а з другого кінця висувається головний відділ, по боках якого розташовуються щетинки у вигляді двох лопатей віяла. За допомогою їх ці черви захоплюють їжу. При небезпеці вони ховаються у трубку. Великі скупчення цих тварин утворюють вапнякові рифи.