Інвестиції та їх типи. Роль інвестицій в економіці

Інвестиції – це другий після споживання компонент сукупних витрат.

Під інвестиціями прийнято розуміти використання заощаджень із метою

створення нових виробничих потужностей і капітальних активів. Інвестиції – економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення і модернізацію виробничого потенціалу.

Виділяють такі основні типи інвестицій: виробничі інвестиції (витрати на придбання основного капіталу (машин, виробничого обладнання, приміщень виробничого призначення тощо); інвестиції у житлове будівництво; інвестиції у товарно-матеріальні запаси, які складаються з нагромаджених запасів сировини (комерційних товарно-матеріальних запасів), призначених для використання у виробничому процесі, а також нереалізованих готових товарів.

Інвестиції – один із наймінливіших компонентів сукупного попиту. Вони дуже чутливі до будь-яких змін в економіці та очікувань економічних суб’єктів. Інвестиції називають барометром економіки. Як правило, обсяги інвестицій скорочуються перед кризою, сигналізуючи про майбутній спад в економіці. В той же час без нарощування інвестицій неможливе економічне зростання країни, через те, що вони складають його фінансову основу.

Загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції. Вони розподіляються на дві групи: одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, інша – на відшкодування його зношення, тобто є амортизацією. Оскільки в кожному періоді знецінюється конкретна частка капіталу, формулу валових інвестицій можна записати так:

ВІ = ЧІ + кА К п.р. (8.1), де:

ВІ – валові інвестиції;

ЧІ – чисті інвестиції;

кА – коефіцієнт амортизації;

К – вартість об’єктів основного капіталу; п.р. - поточний рік.

При цьому ЧІ = К п.р. + 1 – К п.р. (8.2).

З формул 8.1 та 8.2 можна вивести таку залежність

(8.3).

Рівняння 8.3 є базовим для визначення потреби у валових інвестиціях за умов

розширеного відтворення, коли має місце нагромадження капіталу. Відомо, що заощаджують як домашні господарства, так і підприємства (фірми). Про майже всі інвестиції здійснюють підприємства. При цьому їхні потреби в інвестиційних коштах, як правило, перевищують їхні заощадження. За цих умов виникає певний дисбаланс: з одного боку заощадження домашніх господарств перевищують їхні потреби в інвестиційних ресурсах: з іншого – заощадження підприємств є недостатніми для фінансового забезпечення інвестицій. Це зумовлює як можливість, так і доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домашніх господарств у тимчасове розпорядження підприємств. Таке переміщення здійснюється за допомогою фінансової системи. Фінансова система, за допомогою якої здійснюється переміщення коштів від домашніх господарств до підприємств, складається з двох інститутів: фінансових ринків і фінансових посередників. Фінансові ринки – це ринки, здебільшого акцій та облігацій. До фінансових посередників належать банки, страхові компанії та пенсійні фонди, а також інвестиційні посередники.

Облігація – це борговий документ, який зобов’язує підприємство –

позичальника сплачувати власникові цього боргового інструмента фіксовану суму грошей через регулярні проміжки часу (сума процентів) до дати її погашення, коли відбувається остання сплата процента. Особливість облігації полягає в тому, що її власник має право на одержання свого фіксованого доходу незалежно від того, чи має підприємство-позичальник прибутки чи ні.

Інший спосіб фінансування інвестицій – емісія акцій. Основним видом акцій є звичайна акція – вимога акціонера на частку акціонерного капіталу підприємства і на відповідну частку в його прибутках у формі дивідендів. Наприклад, якщо акціонер володіє однією звичайною акцією підприємства, яке випустило один мільйон таких акцій, то він має право на одну мільйонну частку активів цього підприємства та одну мільйонну частку його прибутку. Тому у разі збільшення прибутковості підприємства доходи акціонерів (дивіденди) збільшуються. Основний недолік звичайної акції порівняно з облігаціями полягає в тому, що акціонери є останнім позивачем, тобто мають право на отримання дивідендів лише після власників облігацій та привілейованих акцій, емітованих даним підприємством.

На величину інвестиційних коштів, які може залучити підприємство від емісії акцій, великий вплив справляє ціна (курс) акцій. Коли попит на ринку акцій високий, підприємство, продаючи порівняно небагато акцій, може мобілізувати на фінансовому ринку багато коштів. І навпаки, якщо ціни на акції підприємства низькі, воно змушене продати більше акцій для залучення такої самої суми.

Мобілізація підприємствами інвестиційних коштів через фінансових посередників

– це непряме фінансування інвестицій. Роль фінансових посередників полягає в тому, щоб акумулювати в себе заощадження домашніх господарств і за рахунок їх надавати кошти підприємствам, які мають дефіцит фінансово-інвестиційних ресурсів. Банки акумулюють вільні кошти домашніх господарств прийняттям їх на депозит, страхові компанії і пенсійні фонди – через отримання коштів на договірній основі, інвестиційні посередники – переважно шляхом продажу цінних паперів.