Фактори формування споживчих властивостей й асортименту скляних товарів

Споживчі властивості й основні ознаки асортименту скляних виробів формуються на стадії проектування й конструювання при створенні пробних зразків та у процесі серійного виготовлення. При розробці нових виробів художник враховує умови їх експлуатації, метод формування, необхідність забезпечення зручності користування й довговічності виробів, вимоги художнього стилю й моди. Виходячи із цього, визначають склад і забарвлення скла, конфігурацію виробів у цілому і в деталях, товщину стінки, спосіб декорування та ін.

Пробний зразок повинен бути точно відтворений у серійному (масовому) виробництві. Якість його відтворення, тобто якість виготовлення виробів, залежить від дотримання технології виробництва. Сировинні матеріали склоробного виробництва підрозділяють на основні, або склоутворюючі, і допоміжні.

З основними матеріалами до складу скла вводять кислотні, лужні й лужноземельні оксиди.

Головний кислотний оксид - SiО2 - вводять у скло через кварцевий пісок. Пісок повинен бути вільний від домішок, які забарвлюють скло (оксиди заліза, титану, хрому), і викликають блакитнуваті, жовтуваті, зеленуваті відтінки скла, знижують його прозорість [3].

З підвищенням змісту діоксиду кремнію в склі поліпшуються механічна й термічна міцність, хімічна стійкість, але підвищується температура варки. Оксид бору В2О вводять із борною кислотою або бурою. Він полегшує варіння, поліпшує фізико-хімічні властивості скла.

Оксид алюмінію А12О3 уводять звичайно через глинозем. Його добавка сприяє підвищенню показників міцності й хімічної стійкості скла. Лужні оксиди Nа2О, К2О вводять через вуглекислі (сода, поташ) або сірчанокислі солі. Вони знижують температуру варіння скла, полегшують формування виробів, однак зменшують міцність, термостійкість і хімічну стійкість.

Лужно-земельні оксиди вводять звичайно за допомогою вуглекислих солей. Так, оксид кальцію вводять через крейду або вапняк, оксид магнію - через магнезит або доломіт, оксид свинцю - за допомогою свинцевого сурика або свинцевого глету. Оксиди кальцію, магнію, цинку збільшують хімічну стійкість і термостійкість виробів.

Оксиди барію, свинцю й цинку підвищують щільність, оптичні властивості й тому застосовуються у виробництві кришталю. У виробництві скла широко використовують гірські лужновмісні породи, відходи гірничозбагачувальних комбінатів, кольорової металургії, доменні шлаки, а у великих кількостях - скляний бій.

Допоміжні матеріали полегшують і прискорюють варіння скла, зафарбовують і приглушують його. За призначенням їх підрозділяють на освітлювачі, знебаврлювачі, глушителі, барвники, відновники й окислювачі. Освітлювачі сприяють видаленню зі скломаси газів, які утворюються при розкладанні сировинних матеріалів. Знебарвлювачі гасять або послаблюють небажані кольорові відтінки.

Приглушувачі (фториди й фосфати) зменшують прозорість й обумовлюють біле забарвлення скла. Барвники надають склу потрібних кольорів. Як барвники використовують оксиди або сульфіди важких металів. Забарвлення може відбуватися також за рахунок виділення в склі колоїдних часток вільних металів (міді, золота, сурми).

У сині кольори скло фарбують закисом кобальту, у голубий - окисом міді, у зелений - окисом хрому або ванадію, у фіолетовий - перекисом марганцю, а рожевий - селеном, у бузковий - окисом неодиму, у жовтий - окисом церію, сірчистим кадмієм й ін. Особливо виділяють червоні види скла - рубіни: селеновий, мідний, золотий Маркування скляних товарів

Маркування виробів наносять на паперову етикетку, що наклеюють безпосередньо на виріб (застосування силікатного клею не допускається) чи в процесі виготовлення. Маркування споживчої (групової чи індивідуальної) тари, групового упакування з паперу і транспортної тари наносять на паперову етикетку чи штамп.

Допускається не наносити маркірування на споживчу тару, упаковану в транспортну.

У маркуванні виробів на паперовій етикетці вказують наступні дані:

- товарний знак і (чи) найменування підприємства-виробника;

- артикул;

- масову частку оксиду свинцю (тільки для свинцевого кришталю);

- позначення дійсного стандарту [6].

Допускається не вказувати артикул у маркуванні виробів, що упаковуються в індивідуальну тару.

Маркування в процесі вироблення повинні містити товарний знак чи найменування підприємства-виробника.

Склад комплекту чи сервізу вказують на споживчій тарі чи на найбільшому виробі.

Допускається за узгодженням зі споживачем не наносити маркування на вироби чи наносити на частину виробів у партії.

На вироби, призначені для експорту, наносять маркування відповідно до умов договору чи контракту.

У маркуванні споживчої (груповий і (чи) індивідуальної) тари і групового упакування з папера вказують наступні дані:

- товарний знак і (чи) найменування підприємства-виробника;

- найменування виробів;

- артикул;

- кількість виробів в одиниці упакування (для групової тари);

- номер контролера і пакувальника;

- позначення дійсного стандарту.

Для сертифікованої продукції знак чи відповідності номер сертифіката відповідності проставляють у маркуванні виробів на паперовій етикетці і (чи) у маркуванні тари й упакування, а також у товаросупроводжувальній документації.

Допускається наносити зображення маніпуляційного знака на етикетку, призначену для маркування тари.

Виробу упаковують у споживчу і транспортну тару.

Конкретні види тари й упаковки, що забезпечують схоронність продукції при транспортуванні, масу брутто вказують у договорах про постачання продукції між виробником і споживачем [9].

Припустима міграція шкідливих речовин, що виділяються зі скляних виробів, що контактують з харчовими продуктами, встановлюється відповідними органами у відповідних нормативних документах, затверджених у встановленому порядку, а при їхній відсутності -- відповідно до додатка А.

Склянки і блюдця для чаю, тарілки для гарячої їжі повинні бути термічно стійкими. Видувні вироби не повинні руйнуватися при перепадах температур 95-70-200С, мальвані -- при 95-60-200С [3].

На виробах не допускаються: відколи; прорізані грані; прилиплі шматочки скла; що ріжуть і обсипаються, частки скла при декоруванні виробів «насипом»; наскрізні посічки; сторонні включення, що мають навколо себе тріщини і посічки.

Торцева поверхня верхнього краю і шви виробів повинні бути гладкими.

Декоративне покриття, нанесене на внутрішню поверхню виробів, що контактує з харчовими продуктами, повинне бути кислотностійким.

Кріплення ручок виробів і елементів декоративного оформлення повинно бути міцним.

Вироби приймають партіями. Партією вважається визначене число виробів і одного асортименту зі скла одного виду. Результати приймання партії повинні бути підтверджені відділом технічного контролю.

Для встановлення групи висоту і діаметр виробів визначають будь-яким вимірювальним інструментом, місткість визначають за допомогою мірного посуду чи зважуванням маси води, що вміщається у виріб, на вагах з ієною розподілу не менш 5 р. Воду наливають до краю.

Для перевірки відповідності виробів вимогам дійсного стандарту проводять приймальний контроль.

Дефектні вироби, не більш 4 % від партії, підлягають поверненню виробнику.








Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 1164;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.007 сек.