Хімічні товари

Нафтопроду́кти (рос. нефтепродукты, англ. oil (petroleum) products, нім. Erdölprodukte n pl) — продукти, одержані внаслідок переробки нафти на нафтопереробних заводах.

Класифікація

Виділяють тип нафтопродукту, до якого включають сукупність нафтопродуктів однакового функціонально призначення.

Сукупність нафтопродуктів одного типу, що мають схожі показники якості та умови використання, складають групу нафтопродуктів.

Підгрупа нафтопродуктів — сукупність нафтопродуктів однієї групи, що мають схожі показники якості та умови використання.

Марка нафтопродукту — назва, умовне позначення, склад та властивості нафтопродукту, регламентовані стандартами і технічними умовами.

Розрізняють кондиційні (некондиційні) нафтопродукти — нафтопродукти, що відповідають (не відповідають) вимогам нормативних документів.

Відпрацьований нафтопродукт — нафтопродукт, під час експлуатації якого відбулися зміни деяких властивостей, регламентованих нормативною документацією. Нафтопродукт, який використовують як джерело енергії, називають нафтовим паливом.

Основні нафтопродукти

- Світлі нафтопродукти Дистиляти, Світлі фракції нафти (рос. нефти светлые фракции (дистилляты); англ. light fractions (distillates) of oil; нім. helle Erdölfraktionen f pl (Destillate n pl)) – фракції, які википають за температур до 350 °С і тиску, що трохи перевищує атмосферний.

Звичайно, при атмосферній перегонці одержують такі фракції, назва яким присвоєна в залежності від точки кипіння та напрямку їх подальшого використання:

140 °С – бензинова фракція;

140-180 °С – лігроїнова фракція;

140-220 °С (180-240 °С) – гасова фракція,

180-350 °С (220-350 °С, 240-350 °С) – дизельна фракція (легкий або атмосферний газойль, оляровий дистил

бензин, уайт-спірит. Бензи́н, Бензина (рос. бензин; англ. petrol; нім. Benzin; фр. benzine) — природна (одержують з нафти) або штучно одержана суміш вуглеводнів різної будови, які киплять найчастіше між 40 °C і 205 °C. Б. — рухлива, горюча здебільшого безколірна рідина з характерним запахом; питома вага 0,700—0,780; легко випаровується, утворює з повітрям у певних концентраціях вибухові суміші, Т° спалаху нижче 0°. Більшість бензинів замерзає нижче -60 °C. Близько 90 % добувають з нафти.

Бензин прямої гонки одержують прямою перегонкою нафти, відбираючи фракцію (бензинову) при температурах нижче 200 °C. При цьому способі кількість вуглеводнів, що визначають якість, залежить від природи нафти.

Крекінг-бензин утворюються крекінгом (розщепленням) важких фракцій нафти (мазуту, солярового масла) при температурі вище 400 °C. Крекінг при наявності алюмосилікатних каталізаторів дає бензин високої якості. Близько половини виробляють способом крекінгу.

Газовий бензин добувають з природних і нафтових газів, які містять пару бензинів. Щоб відокремити їх, гази стискують і охолоджують (компресійний метод) або вбирають маслом чи активованим вугіллям. Газовий бензин хімічним складом схожий на такий отриманий прямою гонкою, але містить більше легких фракцій.

Гідрогенізований бензин. Бензини також добувають гідрогенізацією (приєднання водню) нафти та вугілля, яку провадять під тиском 200 — 800 атмосфер. Синтетичний бензин одержують, переробляючи водяний газ при наявності каталізаторів.

Вживають як моторне паливо, розчинники для жирів, каучуку, смол, у медицині тощо. Для підвищення детонаційної стійкості до них додають тетраетил-свинець, ізооктан та ін. Пара отруйна, тому під час роботи в приміщеннях, де є пара бензинів, треба вживати запобіжних заходів.

лігроїн. Лігрої́н — суміш рідких вуглеводнів, що отримують прямою перегонкою нафти або крекінгом нафтопродуктів. Прозора жовтувата рідина. Застосовують як паливо в карбюраторних та дизельних двигунах, як розчинник в лакофарбній промисловості, як гідравлічну рідину в деяких приладах. Є важчим за бензин, але легшим за гас.

гас. Гас (рос. керосин; англ. kerosene, kerosine; нім. Kerosin n, Leuchtöl n) — горюча рідина, продукт перегонки нафти. Безбарвна або жовтувата рідина. Википає в інтервалі т-р 110—320°С. Густина 0,75—0,78. Теплота згоряння бл. 43 МДж/кг. Застосовують як пальне, розчинник, реагент при збагаченні корисних копалин. (флотація, масляна агрегація), сировина нафтопереробної промисловості.

Освітлювальний гас не містить ненасичених вуглеводнів, вміст сірки в ньому не перевищує 0,1 %.

Відсульфований гас отримують обробкою звичайного гасу сірчаною кислотою при температурі 70 – 80^оС. Після сульфування і промивки гасу водою в ньому залишається деяка кількість сульфокислот (R – SO₂ – OH).

- дизельне паливо, газойль

Ди́зельне па́ливо — рідка речовина, що є головним видом палива для дизельних двигунів.Зазвичай під цим терміном розуміють паливо, що виходить з гасово-газойлевих фракцій прямої перегонки нафти.

Газо́йль (англ. gasoil, нім. Gasölin, рос. газойль, ) — фракція нафти, застосовувана переважно як паливо для дизелів і як сировина для каталітичного крекінгу суміші вуглеводнів різної будови, переважно С₁₂—С₃₅, і домішок (головним чином сірко-, азот- і киснемістких) з межами википання 200—500 °C і молекулярною масою 50-500 г/моль.

Темні нафтопродукти Темні фракції нафти (рос. темные фракции нефти; англ. dark fractions of oil; нім. dunkle Erdölfraktionen f pl) – мазут і одержані з нього фракції. Продукти, одержані при вторинних процесах переробки нафти, так само, як і при первинній перегонці, відносять до світлих фракцій нафти, якщо вони википають при температурах до 350 °С, і до темних, якщо межі википання 350 °С і вище.

мазут. Мазу́т (рос. мазут; англ. black oil, mazut, boiler oil, fuel oil, нім. Heizöl n, Brennöl n, Masut n) — маслянистий залишок нафти після відбирання із неї світлих дистилятів — бензину, гасу, газойлю. Мазут рідкий продукт темно-коричневого кольору, суміш вуглеводнів (з молекулярною масою від 400 до 1 000 грам/моль), нафтових смол (з молекулярною масою 500-3 000 і більш грам/міль), асфальтенів, карбенів, карбоїдів і органічних металомістких сполук (V, Ni, Fe, Mg, Na, Ca). Фізико-хімічні властивості мазуту залежать від хімічного складу початкової нафти і ступеня відгону фракцій дистилятів і характеризуються такими даними : в'язкість 8—80 мм·г/с³ (при 100 °C), Густина 0,89—1 г/смс³ (при 20 °C), температура застигання 10—40°с, вміст сірки 0,5—3,5 %, золи до 0,3 %, нижча теплота згорання 39,4-40,7 Мдж/моль.

Вихід мазуту складає близько 50 % маси з розрахунку на початкову нафту. Мазут застосовується як паливо для парових котлів, котельних установ (котельне паливо) і промислових печей (наприклад, мартенів). У зв'язку з необхідністю поглиблення подальшої переробки нафти мазут мазут у все більших масштабах переганяють під вакуумом. У залежності від напрямку переробки нафти одержують такі фракції:

а) для одержання палив за температури 350—500°С — вакуумний газойль (вакуумний дистилят); понад 500 °C — вакуумний залишок (гудрон);

б) для одержання олив — 300—400°С (350—420°С) — легка оливна фракція (трансформаторний дистилят); 400—450°С (420—490 °С) — середня оливна фракція (машинний дистилят); 450—490 °С — важка оливна фракція (циліндровий дистилят); понад 490 °C — гудрон.

Вакуумні дистиляти застосовують як сировину для отримання моторного палива і дистилятних мастил. Залишок вакуумної перегонки мазуту використовують для переробки на установках термічного крекінгу і коксування, у виробництві залишкових мастил і гудрону, що потім переробляється на бітум.

Основні споживачі мазуту — промисловість і житлово-комунальне господарство.

- олива (суміш високомолекулярних нафтових вуглеводнів, що використовується в техніці як змащувальний, електроізоляційний, консерваційний матеріал та робоча рідина);

- мастило (структурована загусником олива, що застосовується для зменшення тертя, консервації виробів та герметизації ущільнень);

- вазелін, парафін, церезин:

Вазелін (парафін рідкий) — суміш мінеральної олії і твердих парафінових вуглеводнів. Застосовують для просочення паперу і тканин в електротехнічній промисловості, для мастила підшипників і приготування спеціальних мастил, для захисту металів від корозії, в медицині, косметиці.

Вазелін не рекомендується використовувати в якості мастила для кохання (любріканта) через те, що він має в основі жир, і, через це розчиняє латексні кондоми. Також, вазелін не слід використовувати для анального та вагінального сексу, оскільки жири утворюють поживне середовище для мікробів.

Парафін (нім. Paraffin, від лат. parum — мало та athnis — споріднений; названий так через нейтральність до більшості хімічних реагентів), нафтопродукт, суміш алканових вуглеводнів переважно нормальної будови з числом атомів вуглецю від 9 до 40. У парафіні присутні також ізопарафінові, циклопарафінові (нафтенові) і нафтено-ароматичні вуглеводні. Товарні парафіни проходять попередню обробку адсорбентами та очищуються іншими методами. Через хімічну нейтральність парафіни широко застосовують в харчовій промисловості, в медицині, косметиці а також в електротехнічній галузі як ізоляційний матеріал.Парафін випадає у вигляді твердої воскоподібної маси при зниженні температури нижче температури початку кристалізації парафіну (15–60 °С), що ускладнює роботу експлуатаційного обладнання, а при випаданні в продуктивних пластах різко погіршує їх фільтраційну характеристику. П. – це біла маса густиною 907–915 кг/м3 при 15 °С, з температурою топлення 40 – 60 °С; з вмістом нафти іноді до 13–14% і більше. Різновиди

Парафін окиснений (ОКП-50),(рос. парафин окисленный (ОКП-50); англ. oxydized petroleum wax (ОКП-50), нім. oxydiertes Paraffin n (ОКП-50)) – рідина бурого кольору; ефективний піногасник розчинів з додаванням сульфітдріжджової барди (СДБ) та конденсованої сульфітспиртової барди (КССБ), вводиться разом з піноутворювачем (КССБ); реаґент гасить піну будь-якої солоності, із збільшенням вмісту хлористого кальцію ефективність різко падає; застосовують у вигляді розчи-ну в дизельному пальному 1:1; постачається в цистернах.

Парафіни нафтові товарні, (рос. парафины нефтяные товарные; англ. petroleum paraffins, stock–tank oil paraffins, petroleum grade waxes, нім. Warenerdölparaffine n pl, Erdöltankparaffine n pl) – насичені вуглеводні аліфатичного (жирного) ряду в основному нормальної будови, які мають формулу CnH_2n+2, де n =9–40 (від С9 до С40), з молекулярною масою 300–500 і температурою топлення (плавлення) 50 – 70 °С, виділені із дистилятної сировини у виробництві олив і випускаються нафтопереробними заводами як товарна продукція.

Парафіни можуть бути виділені також із інших продуктів, напр., із озокериту. В залежності від фракційного складу, тем-ператури плавлення і кристалічної структури парафіни розділяють на рідкі (температура топлення t_топл ≤ 27°С), тверді (t_топл = 28 – 70°С) і мікрокристалічні (t_топл >60 – 80°С) – церезини. При однаковій температурі топлення церезини відрізняються від парафінів більшою молекулярною масою, густиною і в’язкістю. Церезини енергійно реаґують з димною сірчаною кислотою, з соляною кислотою, в той час як парафіни реаґують з ними слабко. При перегонці нафти церезини концентруються в зали-шку, а парафін переганяється з дистилятом. Церезини, які концентруються в залишку після перегонки мазуту, являють со-бою суміш циклоалканів і в меншій кількості твердих аренів і алканів. Ізоалканів у церезині порівняно мало.

За ступенем очищення парафіни ділять на гачі (петролатуми), які містять до 30% (мас.) олив; неочищені парафіни (цере-зини) з вмістом олив до 6% (мас.); очищені і високоочищені парафіни (церезини). В залежності від глибини очищення вони мають білий колір (високоочищені і очищені марки) або дещо жовтуватий і від світло-жовтого до світло-коричневого (не-очищені парафіни). Для парафіну характерна пластинчаста або стрічкова структура кристалів. Густина очищеного парафіну 881 – 905 кг/м3. Церезини являють собою суміш вуглеводнів з кількістю вуглецевих атомів у молекулі від 36 до 55 (від С36 до С55). Їх отри-мують із природної сировини (природного озокериту і осаду парафінистої проби нафт нафтенової основи) і виробляють синтетично із оксиду вуглецю і водню. На відміну від парафінів, церезини мають дрібнокристалічну будову. Температура плавлення 65 – 88°С, молекулярна маса 500 – 700. Парафіни широко використовують у електротехнічній, харчовій (парафіни глибокої очистки; t_топл = 50 – 54°С; вміст олив 0,5-2,3% по масі), парфумерній та інших галузях. На основі церезину виготовляють різні композиції в промисловості побуто-вої хімії, вазеліни; вони використовуються також як загусники у виробництві пластичних змазок, ізоляційних матеріалів в електро- і радіотехніці та воскових сумішей.

Неочищені тверді парафіни виробляють методами: 1) знеоливлення гачів і петролатумів – побічних продуктів виробницт-ва (депарафінізації) олив з застосуванням розчинників (суміші кетону, бензолу і толуолу, дихлоретан), отримуючи при цьо-му неочищені парафіни (із гачу) і церезини (із петролатуму); 2) виділення і знеоливнення парафіну із дистилятів високопа-рафінистих нафт сумішшю кетону, бензолу і толуолу; 3) кристалізації твердих парафінів без застосування розчинників (шляхом охолодження в кристалізаторах і фільтропресування). Неочищені парафіни після цього облагороджують (доочи-щають) з використанням кислотно-лужного, адсорбційного (контактного чи перколяційного) або гідроґенізаційного доочи-щення (для видалення нестабільних речовин, що забарвлюють і мають запах). Рідкі парафіни виділяють із дизельних фракцій депарафінізацією з використанням вибірних розчинників (суміш ацетону, бензолу і толуолу), карбамідної депарафінізації (у виробництві низькозастигаючого дизельного пального) і адсорбції на молекулярних ситах (виділення рідких парафінів С10-С18 з допомогою пористих синтетичних цеолітів). В.С.Бойко.

Церезин або кристалічний віск— суміш твердих високомолекулярних насичених вуглеводнів, переважно ізобудови. Воскоподібна речовина від білого до коричневого кольору, у воді та етанолі не розчинюється, розчинюється в бензолі. Температура плавлення: 65 — 88 °C.

Церезин застосовується як компонент пластичних мастил, термостата автомобіля, ізоляційний матеріал в радіо- та електротехніці,тощо. Спеціально очищені сорти застосовують у косметичній та харчовій промисловості.

- гудрон, бітуми нафтові, асфальт, асфальтени:

Гудро́н (фр. goudron) (рос. гудрон, англ. tar, oil tar, flux; нім. Goudron m) — залишок, що утворюється в результаті перегонки із нафти при атмосферному тиску і під вакуумом фракцій, які википають до 450—600 °С (залежно від природи нафти).

Вихід гудрону — від 10 до 45 % від маси нафти. Гудрон — в'язка рідина або твердий асфальтоподібний продукт чорного кольору з блискучим зламом. Містить парафінові, нафтенові і ароматичні вуглеводні (45-95 %), асфальтени (3-17 %), а також нафтові смоли (2-38 %), адсорбовані силікагелем з деасфальтованого продукту.

Зольність гудрону зазвичай менше .5 %. Елементний склад (у % до маси): 85-87 С, 9.3-11.8 Н, .2-6.3 S, .2-.7 N, .08-1.25 О. Крім того, у гудроні концентруються практично усі присутні у нафті метали; так, вміст ванадію може сягати .046 %, нікелю — .014 %.

Залежно від природи нафти і ступеня витягу газойльових фракцій, щільність гудрону складає від .95 до 1.03 г/см³, коксованість від 8 до 26 % до маси, температура застигання 12-55 °С, температура спалаху від 290 до 350 °С. Гудрон використовують для виробництва дорожніх, покрівельних і будівельних бітумів, малозольного коксу, змащувальних масел, паливних газів і моторних палив.

Кислий гудрон це відходи, які утворюються при очищенні деяких нафтопродуктів (наприклад, змащувальних масел) концентрованою сірчаною кислотою. Є в'язкою рідиною чорного кольору, що містить, разом з органічними речовинами, 15-70 % сірчаної кислоти.

Застосовують Г. у виробництві бітуму, як дорожньобудівельний матеріал, як пом'якшувач у гумовій промисловості тощо.

нафтовий кокс, пек

ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ НАФТОПРОДУКТІВ:

прогонність — здатність до транспортування нафтопродукту продуктогонами, крізь фільтри, сепаратори, отвори;

збережуваність — здатність нафтопродукту зберігати в часі встановлені значення параметрів, що визначають його експлуатаційні властивості;

індукційний період — термін, упродовж якого нафтопродукт в умовах окиснення зберігає свої властивості;

коксівність — здатність нафтопродукту утворювати кокс під час згорання;

детонаційна стійкість — здатність бензину згорати без вибуху в двигуні з іскровим запалюванням;

октанове число — показник, що визначає детонаційну стійкість бензину;

цетанове число — показник, що характеризує період затримки загорання від стиснення паливно-повітряної суміші;

люмінометричне число — показник інтенсивності світлового випромінення під час згорання рідкого нафтового палива;

висота некіптявого полум'я — показник максимальної висоти полум'я нафтопродукту, яка може бути досягнута без утворення кіптяви під час згорання нафтопродукту;

розділюваність — здатність нафтопродукту розділятися на рідкі та тверді фази;

пенетрація — показник, що характеризується глибиною проникнення стандартного конуса (голки) у нафтопродукт;

температура крапання — температура падіння першої краплі пластичного нафтопродукту, який нагрівають у капсулі спеціального термометра;

1. температура помутніння — температура, за якої рідкий прозорий нафтопродукт починає мутніти;

2. температура сповзання — температура, за якої шар мастила починає сповзати з гладкої вертикальної металевої поверхні;

3. лужне число — кількість мі-ліграмів гідроксиду калію (КОН), еквівалентна кількості кислоти, витраченої на нейтралізацію всіх основних сполук, що містяться в 1 г нафтопродукту;

4. кислотне число — кількість міліграмів гідроксиду калію (КОН), витраченого на нейтралізацію вільних кислот, що містяться в 1 г нафтопродукту;

5. йодне число — показник, що характеризує вміст ненасичених сполук у нафтопродукті та виражається числом грамів йоду, витраченого на реакцію з 100 г нафтопродукту;

6. бромне число — показник, що характеризує вміст ненасичених сполук у нафтопродукті та виражається числом грамів брому, витраченого на реакцію з 100 г нафтопродукту;

7. конструкційна сумісність — характеристики дії нафтопродукту на конструкційні матеріали;

8. функційна сумісність — здатність двох чи більше нафтопродуктів зберігати експлуатаційні властивості після їх змішування;

9. тиксотропність — відновлення реологічних характеристик мастила після припинення деформування в ізотермічних умовах;

10. колоїдна стабільність — здатність мастила протидіяти виділенню оливи під дією навантаження;

11. синерезис — показник, що характеризує здатність мастила виділяти оливу під дією тиску або нагрівання (ДСТУ 3437—96).

Визначення силікатів. Роль і визначення силікатів. Класифікація силікатних товарів

Силікати - солі силікатної кислоти. Силікати (і полісилікати) у воді нерозчинні, за винятком силікатів нат Силікати натрію і калію одержують сплавленням кремнезему з твердими лугами або з карбонатами калію і натрію: SiO₂ + 2KOH = K₂SiO₃ + H₂O ↑

SiO₂ + Na2CO₃ = Na₂SiO₃ + CO₂ ↑

Одержувані при цьому сплавлені солі мають вигляд склоподібної маси. Тому силікати натрію і калію називають розчинним склом, а водні їх розчини — рідким склом. Розчинне скло додають до цементу і бетону, щоб зробити їх водонепроникливими. Ним просочують тканини і дерево для надання їм вогнестійкості. З розчинного скла виготовляють вогнестійкі замазки, силікатний клей тощо. Види:

Моносилікати (рос. моносиликаты, англ. monosilicates, нім. Monosilikate n pl) – солі полікрем’яних кислот, у яких відношення кількості йонів кисню, зв’язаного з кремнієм, до кількості йонів кисню, зв’язаного з основами (при написанні формул у вигляді оксидів), дорівнює одиниці (напр., у форстериті – SiO₂•2MgO)

Пікнотроп (рос. пикнотроп, англ. pyknotrop, нім. Pyknotrop m — мінерал, силікат магнію — продукт зміни силікатів, подібний до серпентину. Також — забруднений домішками серпентин. Від грецьк. «пікнотропос» — щільної будови (J.F.A.Breihaupt, 1831)

Берилосилікати (рос. бериллосиликаты, англ. beryllosilicates, нім. Beryllosilikate) — мінерали класу силікатів, які містять берилій, що відіграє однакову роль з кремнієм, утворюючи комплексний берилокременекисневий радикал.

Алюмосиліка́ти (від алюм (іній) і силікати) (рос. алюмосиликаты, англ. alumosilicates, нім. Alumosilikate) — група мінералів з великим вмістом алюмінію, виділена 1891 В. І. Вернадським з класу силікатів.

Боросилікати (рос. боросиликаты, англ. borosilicates, нім. Borosilikate) — мінерали класу силікатів, які містять бор, що відіграє однакову роль з кремнієм, утворюючи комплексний борокремнекисневий радикал.

Бороалюмосилікати (рос. бороалюмосиликаты, англ. boroalumosilicates, нім. Boroalumosilikate) — мінерали класу силікатів, що містять бор і алюміній, які відіграють однакову роль з кремнієм, утворюючи комплексний бороалюмокремнекисневий радикал (напр., манандоніт — LiAl₄[(OH)₈ AlBSi₂O₁₀]).

Іносилікати (рос. иносиликаты, англ. inosilicates нім. Inosilikate n pl) — силікати ланцюжкової будови.

Природні сполуки силіцію. Більшість природних сполук силіцію являють собою похідні полісилікатних кислот. Коли до складу полісилікатів входить алюміній, тоді їх називають алюмосилікатами. Більшість гірських порід складаються з алюмосилікатів. До найпростіших полісилікатів і алюмосилікатів належать

азбест CaMg₃Si₄O₁₂, або CaO • 3MgO • 4SiO₂;

польовий шпат (ортоклаз) K₂Al₂Si₆O₁₆, або K₂O • Al₂O₃ • 6SiO₂;

каолін H₄Al₂Si₂O₉, або Al₂O₃ • 2SiO₂ • 2H₂O;

калійна слюда H₄K₂Al₆Si₆O₂₄, або K₂O • 3Al₂O₃ • 6SiO₂ • 2H₂O.

Природні силікати під впливом вологи і вуглекислого газу повітря повільно руйнуються (вивітрюються). Наприклад, розклад польового шпату (ортоклазу) схематично можна представити таким рівнянням:

K₂O • Al₂O₃ • 6SiO₂ + CO₂ + 2H₂O = K₂CO₃ + Al₂O₃ • 2SiO₂ • 2H₂O + 4SiO₂

Поташ вимивається водою, а каолін утворює глину з домішками піску. Оскільки польовий шпат у природі дуже поширений, то і глина утворюється в дуже значних кількостя

рію Na₂SiO₃ і калію K₂SiO₃

_1.31 Скло – один з найпоширеніших матеріалів, який широко використовується в господарстві і побуті: для засклення будинків, споруджень, транспортних засобів, скляний посуд, пляшки, банки, електролампи, освітлювальна апаратура, дзеркала – необхідні предмети нашого побуту. Листове скло має дуже різноманітний асортимент: безбарвне – поліроване, візерункове, армоване; пофарбоване. З безбарвного і пофарбованого скла виготовляють різні види будівельного скла – скляні блоки, профільне скло, склошифер, склоплитки й інші лицювальні матеріали. З листового скла виготовляють безпечні стекла (загартоване, триплекс) для заскління автотранспорту, літаків і ін.

В Скляні вироби відповідно до призначення підрозділяють на три класи:

- побутові;

- архітектурно-будівельні;

- технічні [3].

До побутових скляних виробів відносять посуд, художньо-декоративні вироби для прикраси інтер'єра, лампові вироби, дзеркала.

Скло - це аморфне тіло, яке одержують при переохолодженні розплаву незалежно від складу й температурної області затвердіння. При поступовому збільшенні в'язкості воно набуває механічних властивостей твердого тіла.

Класифікують скло за походженням, хімічним складом, основними властивостям і призначенням. Для виготовлення побутового посуду й декоративних виробів використовують оксидне скло, у якому основними склоутворювачами є оксиди кремнію, бору, алюмінію та ін.

Види скла, у яких основним склоутворювачем є оксид кремнію - SiО2, називають силікатними, скла, де основними склоутворювачами служать оксиди бору й кремнію, - боросилікатними, а скло з основним склоутворювачем у вигляді оксидів алюмінію, бору й кремнію - алюмоборосилікатними. Ці оксиди утворюють основу структури скла й визначають його найважливіші властивості.

Крім названих кислотних оксидів до складу скла входять оксиди лужних і лужно-земельних металів. З лужних оксидів використовують оксиди натрію - Nа2О, оксиди калію - К2О, оксиди літію - Li2О; з лужно-земельних - оксиди кальцію - СаО, оксиди магнію - МgО, оксиди цинку - ZnО, оксиди барію - ВаО, оксиди свинцю - РbО. Кожен оксид привносить притаманні йому властивості. Тому багато властивостей скла залежать від його хімічного складу. Склад скла виражають через складаючі його оксиди [3].

Відповідно до Держстандарту 24315-80 скло для побутового посуду й декоративних виробів підрозділяють на наступні види:

натрій-кальцій-силікатне, спеціальне побутове, кришталеве (містить не менше 10 % оксидів свинцю, барію, цинку);

малосвинцевий кришталь (18-24% РbО), свинцевий кришталь (24- 30% РbО);

високосвинцевий кришталь (30% і більше РbО);

барієвий кришталь (не менше 18 % ВаО).

До спеціального побутового скла відносять жаростійке боросилікатне й алюмоборосилікатне скло. Для виготовлення кухонного посуду застосовують також ситали. Це непрозорі білого кольори склокристалічні матеріали високої термостійкості. Їх виготовляють шляхом напрямленої кристалізації літійалюмосилікатного скла в процесі спеціальної термічної обробки [