Поняття про десмургію.

Значення пов’язок та основні правила їх накладання

Десмургія - розділ хірургії, що вивчає види пов’язок, їх застосування та способи накладання.

Пов’язка - це пристрій для утримання та закріплення хворої частини тіла в потрібному для лікування положенні або для підтримування _ перев’язувального матеріалу. Пов’язка включає перев’язувальний матеріал, що накладається безпосередньо на рану та зовнішню частину, яка його утримує.

Перев’язкою називають процес накладання або зміни пов’язки. Пов’язки найчастіше накладають на рану для утримання лікарських препаратів на рані, для запобігання її забруднення, а також як зігрівальні компреси. Пов’язки, які застосовують для закріплення перев’язувального матеріалу, називають укріплювальними. Вони бувають клейовими, косинковими і бинтовими. За призначенням пов’язки поді­ляють на стискуючі (накладають для стиснення певної час­тини тіла, найчастіше для того, щоб зупинити невеликі ве­нозні і капілярні кровотечі) та іммобілізуючі (застосовують для підтримування, фіксації ушкодженої частини, тіла для транспортування або лікування). Для іммобілізації викори­стовують нерухомі пов’язки-шинні, гіпсові, клейові і крохмальні. Тверді пов’язки (гіпсові, шинні, крохмальні) призначені головним чином для іммобілізації при лікуванні переломів кісток. М’які (клейові, косинкові, бинтові) в ос­новному утримують, закріплюють перев’язувальний мате­ріал. Розрізняють також пов’язки, що фіксують ушкоджену частину тіла з витяганням. Коригуючі пов’язки застосовують для виправлення положення частини тіла (кінцівки, хребта тощо), оклюзійні - для герметичного закриття по­рожнини.

Бинтові пов’язки найпоширеніші в хірургії, їх накла­дають на будь-які частини тіла для підтримування пе­рев’язувального матеріалу і тимчасового зупинення кровотечі. Бинти різної ширини (5—20 см) і довжини (5-7 м) ви­готовляють з марлі. Для накладання пов’язок на пальці за­стосовують вузькі бинти (шириною 5 см); на голову, плече, передпліччя і гомілку - бинти середніх .розмірів.(7-9 см), для бинтування стегна і тулуба - широкі бинти (16-20 см). Бинти виготовляють з марлі, розрізуючи її на поздовжні смуги, скручують їх вручну або на спеціальній машині. При нещасних випадках, якщо під руками немає пе­рев’язувального матеріалу, можна використати підручний матеріал (куски марлі, простирадло, носову хусточку, шма­тки сорочки, майки, косинки тощо). Однак марлеві бинти зручніші, вони легко набувають форми бинтованої частини тіла, сприяють випаровуванню виділень із рани, є найдеше­вшими. Скручена частина бинта називається головкою, ві­льний кінець - початок. Для деяких пов’язок використо­вують бинт, скручений з обох кінців.

Правила накладання бинтових пов’язок

1.Хворому або потерпілому надають зручне положен­ня, щоб мати вільний доступ до поверхні тіла, яку треба бинтувати, з усіх боків. Ділянка тіла, яку бинтуватимуть, повинна бути зовсім нерухомою.

2.Бинтованій частині тіла надають функціонально ви­ гідне положення, при якому м’язи максимально розслаблені. Пальці кисті ставлять у положення легкого згинання з протиставленням першого і п’ятого пальців, передпліччя згинають під прямим кутом до плеча, плече відводять від тулуба і вперед, нижню кінцівку злегка відводять і згинають у колінному суглобі, стопу розміщують під прямим кутом до гомілки. Якщо хворий неспроможний утри­мувати бинтовану частину тіла в потрібному положенні, то це здійснює помічник.

3. Той, хто накладає пов’язку, стає перед хворим і стежить за виразом його обличчя; наклавши пов’язку, за­питує, чи не відчуває потерпілий незручностей після накладання пов’язки.

4. Для накладання пов’язки головку бинта беруть у праву руку, а кінець - у ліву, спинка головки бинта повинна бути повернута до бинтової поверхні, а черевне - назовні. У бинтуванні мають брати участь обидві руки: одна розгортає бинт, друга моделює пов’язку.

5. Кінець бинта закріплюють вище або нижче від діля­нки пошкодження (але не на самій рані) двома-трьома ко­ловими ходами, накладеними щільніше, ніж інші частини пов’язки.

6. Бинтують звичайно в одному напрямку: зліва напра­во, знизу догори, планомірно покриваючи всю бинтовану поверхню за певною методикою залежно від форми бинто­ваної ділянки та її функції. Кожний подальший тур бинта повинен покривати попередній на 1/2 або 2/3 його ширини. Смужка бинта повинна рівномірно прилягати до бинтова­ної поверхні, не утворюючи складок і випинань, а при накладанні закріплювальної пов’язки не створювати компресій. Тому головку бинта треба розкривати по бинтованій поверхні, не відводячи від неї.

7. Кінець бинта після накладання пов’язки часто закріплюють у тій же ділянці, де закріплено його початок, а іно­ді в іншому місці, так, щоб вузол за розміщенням не відповідав локалізації патологічного вогнища і не завдавав не­ зручностей хворому. Кінець бинта закріплюють в основному трьома способами:

- розрізаний або розірваний кінець бинта обводять навколо бинтованої частини тіла і зав’язують вузлом (так звичайно закріплюють кінці бинта на ділянках невеликого діаметра);

- початок бинта залишають незакритим до кінця на­кладання пов’язки, потім кінець бинта доводять до початку і зав’язують вузлом, іноді кінець бинта фіксують до одного з прилеглих турів;

- кінець бинта можна закріпити підшиванням або при­стібуванням до попередніх ходів шпилькою.

8. Накладена пов’язка повинна відповідати таким ви­могам: міцно утримувати перев’язувальний матеріал і не порушувати кровопостачання, а також (по можливості) ру­хів. Після накладання пов’язки треба звернути увагу на ко­лір шкірних покривів і пульсацію периферичних артерій.