Сутність та законодавче регламентування облікової політики

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

Литвин Р. П.

Облікова політика

Курс лекцій

Т е р н о п і л ь – 2 0 12

Тема 1. НЕОБХІДНІСТЬ ТА СУТНІСТЬ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА ЗА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИМИ АКТАМИ

Сутність та законодавче регламентування облікової політики

Зміни облікової політики

Зміна облікових оцінок

Класифікація облікової політики

Сутність та законодавче регламентування облікової політики

Стратегія розвитку підприємства визначає його економічну політику, яка включає маркетингову, фінансову, інвестиційну та цінову політики. У формуванні фінансової та інших складових економічної політики повинен брати активну участь головний бухгалтер підприємства.

Термін “облікова політика” виник у зв'язку з реформуванням бухгалтерського обліку відповідно до ринкових відносин та міжнародних стандартів. В Україні він офіційно введений Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ.

Але вперше окремі елементи облікової політики в практиці національного бухгалтерського обліку були використані після прийняття Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності № 250. Сам термін „облікова політика” не застосовувався, але це положення передбачало можливість прояву підприємством самостійності. Підприємства могли самостійно встановлювати форму організації бухгалтерського обліку, обирати форму та методи ведення бухгалтерського обліку, розробляти систему внутрішньовиробничого обліку, звітності та контролю, виділяти на окремий баланс представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, визначати право підпису документів працівниками тощо.

В умовах глобалізації та ведення обліку за міжнародними Виникнення облікової політики ґрунтується на тому, що законодавством передбачається використання альтернативних варіантів обліку, а роль бухгалтера на підприємстві змінюється від простого реєстратора господарських операцій до активного учасника їхнього здійснення.

Законом України “Про бухгалтерский облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ встановлено, що підприємство самостійно визначає облікову політику. Облікова політика є важливим правовим документом роботи бухгалтерів. У ній потрібно відобразити організацію бухгалтерського обліку і всі положення, особливо ті, які мають неоднозначне тлумачення в офіційних документах.

Загальні правила побудови бухгалтерського обліку встановлюють централізовано, але на підприємстві їх конкретизують залежно від умов діяльності, кваліфікації персоналу, технічного забезпечення, галузі господарювання, що диктує необхідність розроблення облікової політики. Вона є інструментом, який поєднує державне регулювання та певну самостійність підприємства у питаннях ведення бухгалтерського обліку.

Обов’язок самостійного формування підприємством облікової політики для цілей складання фінансової звітності закріплено законодавчо в п. 5 ст. 8 Закону про бухоблік. При цьому згідно зі ст. 1 згаданого Закону та п. 3 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» облікова політика є сукупністю принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Дещо інакше трактує це поняття МСБО (ІAS) 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки» – міжнародний стандарт, що розкриває сутність облікової політики, установлює правила її вибору, застосування та зміни. Так, його параграф 5 визначає облікові політики як конкретні принципи, основи, домовленості, правила і практику, застосовані суб’єктом господарювання при складанні та поданні фінансових звітів.

Нескладно помітити, що в МСБО (ІAS) 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки» ідеться про облікову політику у множині. Це пов’язане з тим, що за міжнародними правилами облікова політика, установлена щодо конкретного об’єкта обліку, вважається окремою обліковою політикою. А от виходячи з національного визначення терміна, сукупність таких облікових політик саме і складає єдину облікову політику підприємства.

Із наведених вище визначень облікової політики видно, що МСБО (ІAS) 8, роблячи акцент на достовірності фінансової звітності, допускає, що за відсутності приписаних чинними МСФО принципів та вимог як облікову політику можна розцінювати домовленості, національні правила та облікову практику. А зважаючи на те, що вітчизняна система бухгалтерського обліку ґрунтується на міжнародних стандартах, українському бухгалтеру в ході розробки облікової політики свого підприємства теж допустимо керуватися не тільки принципами складання фінансової звітності та вимогами, жорстко прописаними в чинних бухоблікових стандартах та інших нормативних актах, а й (за їх відсутності) своїми професійними думками, орієнтуючись на схожі операції, галузеву практику, що склалася, а також використовуючи спеціалізовану (професійну) літературу з обліку. Головне при цьому, щоб була сформована така облікова політика, при використанні якої фінансова звітність містила б доречну, порівнянну та зрозумілу інформацію, необхідну користувачам для прийняття рішень, що достовірно відображає фінансовий стан, фінансові результати діяльності та рух грошових коштів суб’єкта господарювання.

У листі Міністерства фінансів України «Про облікову політику» від 21.12.2005 р. за № 27793 та п. 1 розділу ІІ Положення про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об’єктами державної, комунальної власності, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006 р. за № 1213 приписано визначати облікову політику виключно на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Питання встановлення облікової політики на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або органу, уповноваженого управляти державним майном та корпоративними правами держави.

Прийнята підприємством облікова політика оформляється відповідним організаційно-розпорядчим документом – наказом або розпорядженням. При цьому текст облікової політики може бути викладено як у самому наказі (розпорядженні), так і бути додатком до нього.

При затвердженні облікової політики немає необхідності вказувати, на який звітний рік вона приймається, оскільки облікова політика повинна застосовуватися послідовно з року в рік, а отже, розробляється підприємством не на якийсь певний строк, а на тривалий період його діяльності. До речі, Мінфін у листі № 27793 також зазначає про можливість прийняття розпорядчого документа про облікову політику як базисного «на час діяльності підприємства, до якого за необхідності вносяться зміни з визначеного часу».