Інтернет.

Інтернет (Internet) — найбільша глобальна комп'ютерна мережа, що зв'язує тисячі локальних мереж з мільйонами комп'ютерів та створює єдиний інформаційний простір. Це ме­режа мереж. Щомісяця її поширеність зростає на 7—10 % . Ін­тернет утворює ядро, яке забезпечує взаємодію інформаційних мереж, що належать різним установам в усьому світі. Мережа набуває все більшої популярності в ділових колах, зокрема в системі охорони здоров'я. Низька вартість глобального зв'язку та його швидкість, зручність проведення сумісних робіт, до­ступність програм, унікальна база даних цієї мережі роблять її універсальною.

Для доступу до мережі використовують кілька способів. Одними з найпоширеніших є звичайне з'єднання лініями теле­фонного зв'язку, безпосередній доступ через виділені лінії, до­ступ через супутникові канали зв'язку.

Постачальниками послуг Інтернету або провайдерами є спеціальні організації, які підключають користувача до ме­режі. Провайдер має постійно ввімкнений продуктивний сер­вер. Комп'ютер провайдера може виконувати функції хост-ма-шини або звертатися до більш потужних хост-машин для до­ступу до глобальних ресурсів мережі через високопродуктив­ний канал передачі даних — магістраль.

Хост-машина (від англ. host — господар) — це комп'ютер, Що виконує мережеві функції, реалізуючи повний набір про­токолів. Окрім мережевих функцій хост-машина може вирішувати завдання користувача (програми, розрахунки, обчис­лення).

Інтернет працює на базі стандартного протоколу передачі даних TCP/IP (Transmission Control Protocol — протокол уп­равління передачею; IP — Internet Protocol — протокол Інтер­нету). За допомогою протоколу IP уся інформація передається одержувачу, а за допомогою протоколу TCP перевіряють, чи всю інформацію отримано.

Комп'ютери, підключені до Інтернету, часто називають вузлами Інтернету, або сайтами (від англ. site — місцезнаход­ження). Будь-який комп'ютер, підключений до Інтернету, має свою унікальну адресу. Адреси потрібні для ідентифікації об'єктів (поштові скриньки, файли, web-сторінки). Для кож­ного з них існує свій формат адреси.

Для ідентифікації вузлів і маршрутизації пакетів служить ІР-адреса. IP-адреса — це чотирибайтне число, перших два байти якого позначають адресу підмережі, а два інших — адре­су вузла в ній, наприклад 191.205.30.43. Для користувача пра­цювати з числовим зображенням IP-адреси незручно, тому йому пропонується простіша логічна система доменних імен DNS (Domain Name System) — послідовність імен, з'єднаних крапками.

Наприклад: www.dopomoha.kiev.ua — сайт Центру "Швид­ка допомога", dopomoha.kiev.ua — доменне ім'я сервера, отри­мане при реєстрації, иа — суфікс, що визначає належність до-мена. З назви випливає, що сервер розміщений у Києві. Остан­ні два символи вказують на країну (иа — Україна, us — СІЛА, аи — Австралія, fr — Франція, са — Канада, jp — Японія, ги — Росія, de — Німеччина тощо).

Домен — група вузлів, об'єднаних за певною ознакою (на­приклад, вузли якої-небудь країни, вузли навчальних закла­дів, вузли однієї організації і т. д.). IP та DNS — різні форми запису адреси одного й того самого мережевого комп'ютера. Для переведення доменних імен у IP-адресу служить сервер DNS.