Відмова позивача від позову, зменшення або збільшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, мирова угода.

Стаття 22 ГПК визначає основні процесуальні права та обов'язки сторін, зокрема, позивач вправі до прийняття рішення у справі відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. Ці дії є проявом принципу диспозитивності господарського судочинства.

Стаття 78 ГПК містить норми, які регулюють дії суду та сторін у випадку відмови позивача від позову та визнання позову відповідачем, а також укладення сторонами мирової угоди.

У даній статті не конкретизуються дії суду у випадках часткової відмови від позову чи часткового визнання позову. Часткова відмова від позову можлива у випадку, коли в одній позовній заяві об'єднано дві чи більше вимог, і позивач відмовився від частини цих вимог.

Часткову відмову від позову не слід змішувати із зменшенням розміру позовних вимог, адже в останньому випадку йдеться про зменшення кількісної характеристики позовної вимоги.

Часткове визнання позову відповідачем полягає як у визнанні частини вимог, коли в одному позові об'єднано кілька вимог, так само і у частковому визнанні однієї вимоги, якщо вона має кількісну характеристику та є ділимою.

Тому в цих випадках норми статті 78 ГПК застосовуються до тієї частини вимог, від якої відмовився позивач, чи тієї, яку визнав відповідач.

Відмова позивача від позову - це безумовна відмова від судового захисту матеріального права. Однак відмова від позову не означає відмови від матеріального права як такого.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві. Від визнання позову слід відрізняти визнання відповідачем певних обставин. Відповідач може визнавати певні підстави позову, але заперечувати проти його задоволення з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Стаття 78 ГПК не допускає, що заява про відмову позивача від позову, заява про визнання позову відповідачем, а також укладання мирової угоди можуть бути подані усно. Якщо названими учасниками судового процесу усно проголошувалися такі заяви, суд не повинен їх приймати в усній формі, а зобов'язує подати їх письмово.

Заява позивача про відмову від позову чи заява відповідача про визнання позову повинні бути безумовними, тобто сторона не має права ставити свою процесуальну дію в залежність від будь-яких обставин чи дій іншої сторони, або якихось інших обставин. Якщо позивач чи відповідач висунули певні умови, суд не приймає відмови від позову чи визнання позову.

Позивач повинен також зазначити, відмовляється він від позову повністю або частково, і якщо частково, то в якій частині. Так само відповідач повинен зазначити, визнає він позов повністю або частково, і в якій частині.

Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем, умови мирової угоди повинні бути викладені в письмових заявах, що подаються на адресу господарського суду. У цьому випадку заява про відмову від позову, заява про визнання позову та заява про затвердження мирової угоди приєднуються до матеріалів справи.

У частині 1 статті 78 ГПК міститься також диспозитивна норма, яка надає сторонам право у добровільному порядку врегулювати спір. ГПК визначає єдиний спосіб такого врегулювання спору - укладання мирової угоди.

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Спір може бути врегульований укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу.

На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі:

- укладається в процесі розгляду справи у господарському суді;

- укладається у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством;

- підлягає затвердженню господарським судом;

- не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини;

- якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.

Мирова угода може бути укладена лише у справах позовного провадження. Виняток становлять справи про банкрутство, в яких інститут мирової угоди спеціально передбачений як судова процедура.

Якщо судове рішення як владний акт містить елемент державного примусу, то мирова угода позбавлена цього, оскільки укладається за взаємною згодою сторін і призводить до бажаного для сторін результату - розв'язання конфлікту.

Тому укладання мирової угоди неможливе у справах про визнання недійсними актів. Визнання акта недійсним можливе лише за рішенням суду, сторони своєю волею не можуть дійти згоди щодо визнання акта недійсним і викласти це в угоді, тому затвердження судом угоди в такій справі недвозначно суперечило б вимогам закону.

У процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які могли б потягти за собою визнання договору недійсним, зокрема, шляхом: укладення нового договору; внесення змін до договору, який не відповідає закону в певній частині; погодження його з відповідним державним органом, якщо це необхідно для даного договору, а таке погодження раніше не було здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права укласти угоду про внесення змін до договору з метою приведення його у відповідність із законом або про розірвання договору. Якщо згадана угода не суперечить чинному законодавству, господарський суд у резолютивній частині рішення затверджує її.

Частина 2 статті 78 ГПК визначає обов'язки суду у випадку, якщо позивач заявив про відмову від позову або сторони подали на затвердження мирову угоду.

У цих випадках суд повинен:

а) роз'яснити сторонам наслідки вчинення відповідної процесуальної дії.

Наслідком відмови позивача від позову та затвердження мирової угоди відповідно до ст. 80 ГПК є припинення провадження у справі та недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Водночас, наявність ухвали про припинення провадження у справі у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням відповідного спору;

б) перевірити повноваження представників на вчинення відповідних процесуальних дій.

Повноваження представника на вчинення певної процесуальної дії повинні бути викладені у виданій йому довіреності або іншому документі, який підтверджує його повноваження. Тож господарський суд повинен пересвідчитись у тому, що в довіреності, якою представник уповноважений на ведення справи в суді, йому надано повноваження на вчинення відповідних процесуальних дій.

Слід зазначити, що відмова позивача від позову та визнання позову відповідачем є одностороннім волевиявленням, а тому суд не зв'язаний думкою іншої сторони у справі щодо цього волевиявлення, та приймає відмову позивача від позову й визнання позову відповідачем незалежно від згоди на це іншої сторони. Суд також приймає відмову позивача від позову й визнання позову відповідачем незалежно від думки третіх осіб, прокурора.

Частина 3 статті 78 ГПК встановлює, що мирова угода може стосуватися лише прав та обов'язків сторін щодо предмета позову.

Мирова угода укладається в письмовій формі і підписується сторонами угоди. Якщо угода підписується представниками сторін, повноваження на підписання мирової угоди повинно бути підтверджено довіреністю.

Сторонами мирової угоди можуть бути лише позивач і відповідач, а також третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Лише ці особи підписують мирову угоду. Інші особи, які беруть участь у справі, мирової угоди не підписують.

Мирова угода повинна бути складена у вигляді єдиного документа: не допускається укладення мирової угоди обміном листами, телеграмами, телефонограмами тощо.

Вирізняються обов'язкові умови, тобто ті, які повинні міститись у мировій угоді.

До обов'язкових умов можуть бути віднесені відомості про умови, розмір і строки виконання зобов'язань. Ці умови мають бути погоджені сторонами. За відсутності в мировій угоді цих відомостей вона затвердженню господарським судом не підлягає.

До факультативних умов мирової угоди відносять умови щодо:

- відстрочення або розстрочення виконання зобов'язань відповідачем;

- відступлення прав вимоги;

- повного або часткового визнання боргу;

- розподілу судових витрат.

Перелік факультативних умов мирової угоди не є вичерпним. У мировій угоді можуть міститися й інші умови, що не суперечать закону.

Умови мирової угоди мають стосуватися лише правовідносин сторін, які є предметом спору. Умови мирової угоди не можуть поширюватися на осіб, які не є сторонами спору. Умови мирової угоди не можуть стосуватися вимог, що не заявлялися в позовній заяві.

Якщо умови угоди містять зобов'язання щодо розпорядження майном, господарський суд повинен перевірити повноваження сторони щодо розпорядження цим майном.

У мировій угоді не допускається встановлення санкцій за невиконання умов мирової угоди.

У мировій угоді сторони не зобов'язані вирішувати питання про розподіл судових витрат, вони вправі вирішити питання про розподіл судових витрат на власний розсуд, у будь-якому погодженому співвідношенні.

Якщо сторони в мировій угоді не вирішили питання про розподіл між ними судових витрат, такий розподіл здійснює суд в ухвалі про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі на підставі ст. 80 ГПК.

Після затвердження господарським судом мирової угоди один із примірників мирової угоди приєднується до матеріалів справи. Отже, кількість примірників мирової угоди, яка підписується сторонами, повинна бути щонайменше на один примірник більшою, ніж кількість осіб, що підписують угоду.

Мирова угода, укладена сторонами, підлягає затвердженню господарським судом. Підписану мирову угоду сторони подають до господарського суду. Мирова угода затверджується господарським судом, який розглядає справу.

Мирова угода може бути укладена на стадії виконання рішення. Якщо мирову угоду укладено на стадії виконання рішення, вона відповідно до ст. 11¹ Закону України "Про виконавче провадження" подається в письмовій формі суду, який розглядав справу.

Норми ГПК не встановлюють особливого порядку розгляду господарським судом питання про затвердження мирової угоди. Питання про затвердження мирової угоди має розглядатися в судовому засіданні. Розгляд питання відбувається за участі сторін. У судовому засіданні з питання затвердження мирової угоди мають право брати участь не лише сторони мирової угоди, а й інші особи, які беруть участь у справі.

Судове засідання, в якому розглядається питання про затвердження мирової угоди, проводиться за загальними правилами, встановленими нормами ГПК. Особи, які беруть участь у справі, під час розгляду в судовому засіданні мирової угоди користуються всіма процесуальними правами, наданими їм ГПК.

Відповідно до частини 4 статті 78 ГПК господарський суд, розглянувши в судовому засіданні заяву про відмову позивача від позову або питання про затвердження мирової угоди, виносить ухвалу. Ухвала повинна відповідати загальним вимогам, викладеним у ст. 86 ГПК.

За результатами розгляду заяви про відмову позивача від позову господарський суд:

а) приймає відмову позивача від позову;

б) відмовляє у прийнятті відмови позивача від позову.

За результатами розгляду питання про затвердження мирової угоди господарський суд:

а) затверджує мирову угоду;

б) відмовляє в затвердженні мирової угоди.

Якщо суд відмовляє у прийнятті відмови позивача від позову або в затвердженні мирової угоди ухвала про це не виноситься, а спір підлягає розгляду по суті. Водночас, позивач не позбавлений права подати нову заяву про відмову від позову, а сторони не позбавлені права з урахуванням мотивів відмови у затвердженні мирової угоди узгодити й підписати нову мирову угоду та подати її на затвердження господарського суду за загальними правилами.

Господарський суд не вправі відмовити в розгляді заяви про відмову від позову та заяви про затвердження мирової угоди, поданих повторно.

Господарський суд відмовляє в затвердженні мирової угоди, якщо вона:

а) суперечить закону;

б) порушує права й законні інтереси інших осіб.

Досліджуючи умови мирової угоди, суд мусить виходити з норм ст. 13 ЦК, яка визначає межі здійснення цивільних прав:

- цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства;

- при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

- не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

- при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

- не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Суд також відмовляє в затвердженні мирової угоди, якщо:

а) мирова угода не відповідає загальним вимогам норм матеріального права щодо змісту угод;

б) мирову угоду підписано представником, який не має на це повноважень;

в) мирова угода містить умови, які виходять за межі предмета спору;

г) мирова угода не містить відомостей про умови, розмір і строки виконання зобов'язань сторін;

д) мирова угода стосується осіб, які не є сторонами спору.

За результатами розгляду питання про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу. Ухвала, крім загальних відомостей, визначених у ст. 86 ГПК, повинна містити відомості про:

1) затвердження мирової угоди;

2) те, що мирова угода не суперечить закону і не порушує прав й законних інтересів інших осіб;

3) умови мирової угоди. Умови мирової угоди повинні бути викладені згідно з текстом мирової угоди, поданої сторонами на затвердження господарського суду;

4) розподіл судових витрат. Якщо сторони в мировій угоді встановили розподіл судових витрат, суд в ухвалі зазначає про те, яким чином сторони розподілили між собою судові витрати, і відповідно до цього розподілу - про стягнення сум з однієї сторони на користь іншої.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 травня 2006 р. у справі N 30/404 за позовом ВАТ "Укрнафта" до НАК "Нафтогаз України" про стягнення 177349121 грн. 03 коп. заборгованості зазначається, що ухвала суду про затвердження мирової угоди як виконавчий документ повинна відповідати загальним вимогам, викладеним у статті 86 Господарського процесуального кодексу України та статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Окрім того, в ухвалі про затвердження мирової угоди, відповідно до ст. 80 ГПК, зазначається про припинення провадження у справі.

Суд не приймає відмови позивача від позову, якщо ці дії:

а) суперечать законові;

б) порушують чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Суд також не приймає відмови відповідача від позову, якщо:

а) заяву про відмову від позову здійснено під умовою;

б) представник не має повноважень подавати від імені позивача заяву про відмову від позову.

Досліджуючи правомірність відмови позивача від позову, суд повинен виходити з норм ст. 13 ЦК, яка визначає межі здійснення цивільних прав:

- цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства;

- при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

Якщо господарський суд прийняв відмову позивача від позову, він виносить ухвалу. Цією ж ухвалою одночасно суд припиняє провадження у справі відповідно до ст. 80 ГПК. В ухвалі, крім відомостей, передбачених ст. 86 ГПК, зазначається:

а) зміст заяви про відмову від позову (зокрема, чи відмовився позивач від позову повністю або частково, і в якій частині);

б) що заява не суперечить законові та не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів;

в) що повноваження представника перевірено і він має право заявити про відмову від позову;

г) що позивача попереджено про наслідки відмови від позову.

В ухвалі також зазначається про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до норм ст. 49 ГПК.

Частина 5 статті 78 ГПК передбачає, що коли відповідач подав заяву про визнання позову і цю заяву господарський суд прийняв, суд виносить рішення, яким задовольняє позов.

Суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ця дія:

а) суперечить законові;

б) порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Суд також не приймає визнання позову відповідачем, якщо:

а) заяву про визнання позову здійснено під умовою;

б) представник не має повноважень подавати від імені відповідача заяву про визнання позову.

Досліджуючи правомірність відмови позивача від позову, суд має виходити з норм ст. 13 ЦК, яка визначає межі здійснення цивільних прав:

- цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства;

- при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

Є можливою ситуація, коли одночасно позивач заявив про відмову від позову, а відповідач - про визнання позову. Якщо неможливо встановити, яка заява подана раніше, суд приймає заяву позивача про відмову від позову, оскільки він зініціював звернення до господарського суду.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п.

Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Приписи частини четвертої статті 22 ГПК не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій. Передбачені нею права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи в першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Якщо розгляд справи здійснюється спочатку, то позивач також вправі змінити підставу або предмет позову до початку повторного розгляду справи по суті.

<4 567 8 9 10 >

Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 8289;