Основні випадки рівноваги за Нешем
1. Модель Курно
Аналіз простої олігополістичної моделі – дуополії – запропонував французький економіст Август Курно в 1838 р.
Суть моделі полягає в тому, що кожна фірма розглядає рівень виробництва свого конкурента як фіксований, а потім вирішує, скільки потрібно виробляти (рис. 11.1).
P,C
D1(0)
MR1(0) MC1
D1(50)
MR1(75)MR1(50) D1(75)
12,5 25 50 Q
Рис. 11.1. Рішення фірми № 1 щодо обсягу виробництва
Основні припущення моделі:
- фірми виробляють однорідний товар і знають криву ринкового попиту;
- кожна фірма має вирішити, який обсяг виробляти, і обидві фірми приймають рішення одночасно;
- приймаючи своє виробниче рішення, кожна фірма бере до уваги і свого конкурента.
Якщо, на думку фірми №1, фірма №2 не вироблятиме нічого, фірма №1 вироблятиме 50 од., якщо фірма №2 вироблятиме 50, фірма №1 вироблятиме 25, якщо фірма №2 вироблятиме 75, фірма №1 вироблятиме 12,5, а якщо фірма №2 вироблятиме 100 од., то фірма №1 не вироблятиме нічого.
Обсяг виробництва, що максимізує прибуток фірми №1 є, таким чином, спадною шкалою обсягу, який, на думку фірми №1, вироблятиме фірма №2. Ця шкала буде кривою реакції фірми №1 К1*(Q2) (рис. 11.2). Аналогічний аналіз можна виконати для фірми №2 і побудувати криву її реалізації К2*(Q1).
В точці рівноваги кожна фірма планує обсяг відповідно до кривої своєї реакції, так що рівні виробництва в умовах рівноваги перебувають у точці перетину двох кривих реакції.
Рівновага Курно – це ситуація на ринку, коли в умовах дуополії кожна фірма, діючи самостійно, обирає такий оптимальний обсяг виробництва, який очікує від неї друга фірма. За такої рівноваги кожна фірма реально оцінює обсяг, що вироблятиме її конкурент, і відповідно максимізує свій прибуток. 
Q1
100 K2*(Q1)
50 рівновага Курно
12,5 K1*(Q2)
25 50 75 100 Q2
Рис. 11.2. Криві реакції фірм і точка рівноваги Курно
Якщо обидві фірми можуть укласти таємний договір, то вони можуть визначити свої обсяги виробництва таким чином, щоб максимізувати сумарний прибуток і ділити цей прибуток порівну. Сумарний прибуток максимізується вибором сумарного обсягу, щоб MR = MC.
Крива, що відображає комбінування обсягів виробництва Q1 і Q2, що максимізує сумарний прибуток має назву кривої контрактів (DE) (рис. 11.3).
Q1
30 K2*(Q1)
15 D S C
10 A
7,5 B
E K1*(Q2)
7,5 10 15 30 Q2
A – рівновага Курно;
В – рівновага Курно при таємній змові;
С – точка конкурентної рівноваги, коли Р = МС, MR = 0;
S – рівновага по Штакельбергу
Рис. 11.3. Приклад дуополії
2. Модель Штакельберга
Модель Штакельберга– це модель олігополістичної поведінки, яка, на відміну від моделі Курно, припускає неоднакову економічну силу конкурентів, що дозволяє сильнішому з них взяти на себе функцію лідера на ринку.
Аутсайдер – фірма будь-якої галузі, що не входить до монополістичного об’єднання підприємців цієї галузі і займає одне з останніх місць щодо основних показників.
В моделі Штакельберга дві фірми мають різні економічні сили. Виходячи з того, що функція реакції фірми-аутсайдера відома, лідер намагається привести себе до стану, який дозволяє йому досягти найвищого прибутку; інакше кажучи, фірма-аутсайдер має залежну, а фірма-лідер – незалежну позицію. У випадку, коли фірма-аутсайдер матиме таку саму економічну силу, як і лідер, остання не зможе реалізувати незалежну позицію, оскільки друга фірма може змусити її змінити обсяги і зрештою прийти до рівноваги Курно.) (рис. 11.4).
Qа
Лінія реагування ринкового лідера
Рівновага Курно
Рівновага по Штакельбергу
П В
Лінія реагування аутсайдера
К
Qл
Qл – обсяг продукції, що випускає фірма-лідер;
Qа – обсяг продукції, що випускає фірма-аутсайдер
Рис. 11.4. Модель Штакельберга
Єдиною умовою досягнення рівноваги Штакельберга є наявність у лідера такого запасу міцності, який дозволив би йому, незважаючи на спроби конкурента, утриматися на незалежній позиції (точка К). Якщо конкурентна сила другої фірми значна, вона теж може спробувати зайняти незалежну позицію (точка П ). За цих умов реалізується точка конкурентної рівноваги В, за якої прибутки обох фірм будуть дорівнювати нулю і така рівновага не може бути стабільною. Це означає, що якась з фірм має вийти з ринку або вони мають домовитися про спільну політику збуту на ринку (кооперативна гра) – утворити картель.
3. Модель Бертрана
Модель Бертрана – це модель поведінки фірм-олігополістів, коли, на відміну від моделей Курно та Штакельберга, кожна ділова одиниця визначає не обсяг випуску, а ціну на свою продукцію за даних уявлень щодо цін, які оберуть інші.Кожен учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому змогу отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента (рис. 11.5).
P2 Цінова реакція фірми 1
Цінова реакція фірми 2
P B
P P1
Рис. 11.5. Модель Бертрана
Якщо фірми продають однакову продукцію, то умова досягнення рівноваги Бертрана збігається з умовою конкурентної рівноваги – ціна дорівнює граничним витратам. Логічно це пояснюється тим, що, якщо ціна буде вищою за граничні витрати, один з конкурентів матиме великі стимули трохи знизити свою ціну, щоб завдяки цьому захопити більшу частку ринку.
Кожна з рівних за економічною силою фірм має функцію реагування, що відображає всі значення ціни, які за очікуваної ціни її конкурента забезпечують отримання максимального прибутку. Якщо друга фірма встановить ціну, яка відповідає її монопольному стану, перша відреагує на це встановленням своєї ціни, це викличе реакцію пристосування другої фірми; процес взаємного пристосування триватиме доти, аж доки не встановиться рівновага в точці В.
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 977;