Засвоєння звукової системи української мови у взаємозв’язку з графічною

Практичне засвоєння учнями фонетичної і графічної систем української літературної мови, усвідомлення ними існуючих взаємозв'язків між звуками і буквами становить лінгвістичну основу методики навчання грамоти.

Сучасна методика навчання грамоти ґрунтується на то­му, що первинні уявлення про фонетичні і графічні оди­ниці учні одержують з опорою на їх істотні ознаки: звуки ми чуємо, вимовляємо, їх можна розрізняти на слух, за способом вимовляння, за відчуттями, які одержуємо від роботи мовленнєвих органів, а букви пишемо, «друкуємо», знаходимо в касі розрізної азбуки, зіставляємо між собою за формою, розміром, наявними в них графічними елемен­тами.

Звуки бувають голосні — наголошені і ненаголошені і приголосні — тверді і м'які, дзвінкі і глухі, а букви — великі й малі, друковані і рукописні, каліграфічні. Не­правомірними тому є словосполучення «голосні букви», «приголосні букви», «тверді, м'які букви», які ще поде­куди вживаються вчителями і учнями початкових класів.

Здійснюючи процес навчання грамоти, вчителі повин­ні брати до уваги такі особливості української фонетики і графіки:

1. В українській мові є 6 голосних звуків: [а], [0], [у], [е], [и], [і],які на письмі можуть позначатися 10 бук­вами: а, я, о, у, ю, е, є, й, і, ї.

Букви я, ю, є, ї на початку слова і складу, після апост­рофа позначають сполучення звука [й] з відповідними голосними: [йа], [йу], [йе], [йі],наприклад, яма, знають, моє, їжак.

Однією з особливостей української графіки є передача на письмі відповідними буквами звукосполучення [йо] -йо. Зорове сприйняття букви й в даному буквосполученні сприяє тому, що учні добре чують і відповідний звук, на­приклад, у словах його, район. Зіставлення на слух звуко­сполучення [йо]з іншими — [йа], [йу], [йе], [йі]може служити одним із методичних прийомів ознайомлення зі звуковим значенням букв я, ю, є, ї.

Букви я, ю, є, крім того, можуть виконувати й іншу роль — позначати голосні звуки [а], [у], [е]після м'яких приголосних, наприклад, у словах: [пол'а] — поля, [л'уди] — люди, [син'е] — синє.

2. Приголосні звуки діляться на тверді і м'які, У по­чаткових класах до м'яких приголосних звуків відносять не тільки [д’], [з'], [й], [л'], [н'], [р'], [с'], [т'], [ц'],[дз'],а й усі інші приголосні звуки, які знаходяться в позиції перед голосним [і], наприклад, у словах: півень, жінка, шість, білочка, кінь тощо.

М'якість приголосних звуків в українській мові позначається буквами ь, я, ю, е, і. У кінці слів м'я­кість приголосних звуків завжди позначається м'яким знаком.

В окремих випадках м'якість приголосних звуків гра­фічно не позначається: сніг — [с'н'іг], звір — [з'в'ір]. Пра­вильне читання і написання таких слів у першому класі учні засвоюють за зразком, поданим учителем.

3. В основі української графіки лежить складовий прин­цип, за яким звукове значення букв, які позначають при­голосні, може бути виявлене тільки в складі, оскільки воно залежить від наступної букви голосного звука. Якщо взяти, скажімо, склади на, ня, ни, ні, ну, ню, не, нє,то правильно відтворити звукове значення букви н можна тільки за умови, якщо її прочитати разом з наступними буквами. В одних випадках вона читається як звук [я], в інших — як звук [я'].

Букви я, ю, є, які стоять на початку слова і складу або взяті окремо, можуть бути прочитані так, як вони на­виваються — [йа], [йу], [йе].Але в сполученні з поперед­німи буквами, що позначають приголосні (ля, тю, нє),во­ни мають бути прочитані як голосні звуки [а], [у], [е]після відповідних м'яких приголосних [л'], [т'], [н’].

Наведені приклади пояснюють необхідність формува­ти у першокласників уже на початку букварного періоду складове читання, щоб не було буквеного прочитування слів.

4. За дзвінкістю/глухістю більшість приголосних зву­ків української мови утворюють пари: [б] — [п], [б'] —[п’], [г] – [х],[г'] – [х'], [г] - [к], [г'] - [к'], [д] - [т], [д'] — [т'], [ж] — [ш], [ж'] — [ш'] [з] - [с], [з'] — [с’] [дж] — [ч], [дж’] — [ч'], [дз] — [ц], [дз'] - [ц'].Частина приголосних звуків є дзвінкими непарними (сонорні), до них належать; [в], [в'], [й], [л], [л'], [м], [м'], [н], [н'], [р], [р'].Слід мати на увазі, що в українській мові, на відміну від російської, звуки [в] і [ф],[в'] І [ф^’]не утворюють пар за дзвінкістю/глухістю: звуки [в], [в']належать до сонор­них, а [ф], [ф']— до непарних глухих.

У період навчання грамоти учні одержують тільки практичне уявлення про дзвінкі і глухі приголосні. При ознайомленні з буквами б, г, д, з, ж,буквосполученнями дж, дз, що позначають дзвінкі приголосні звуки, основну увагу учнів необхідно звернути на те, що в українській мові ці букви в кінці слів та в середині слід читати дзвінко, не замінюючи відповідних дзвінких звуків глухими: дуб, сад, садки, мороз, вуж, діжка, ґедзь, берег, берегти.

5, Буква щ (ща) в українській мові позначає не окремий звук, а сполучення звуків [шч].

6. Букви в українській графіці використовуються в чо­тирьох варіантах: друковані, рукописні, великі й малі. Великі букви в період навчання грамоти учні сприймають як сигнал початку речення та знайомляться з найпрості­шими випадками їх уживання у власних назвах.

Більшість великих і малих букв в українській мові од­накові за формою і розрізняються тільки за розміром. Од­нак є частина літер (А—а, Б—б, Е—е), які розрізняються і за формою.

Букви и, ь є тільки малими, оскільки вони на початку слів не вживаються.

7. У період навчання грамоти учні практично знайом­ляться і з іншими графічними знаками з крапкою, знаком оклику, знаком питання, комою, двокрапкою, тире, рис­кою (дефісом), лапками, вчаться за зразком учителя ре­агувати на них під час читання зміною сили голосу чи па­узами.

8. Важливо навчити дітей вимовляти слова по складах. Учитель має взяти до уваги, що до складу може входити один, два, три і більше звуків. Основним звуком у кожному складі є голосний, саме він утворює склад, тому го­лосні звуки і називають складотворчими. Найпростішими складами є ті, що утворені а одного голосного або із спо­лучення (злиття) приголосного з голосним, наприклад: о-ко, ри-ба, дже-ре-ло. Поділ таких слів на склади не ста­новить для дітей якихось труднощів.

При поділі слів на склади із збігом приголосних звуків слід керуватися основною особливістю українського складоподілу — тяжінням до відкритого складу. Відповід­но до цього більшість складів в українській мові відкриті рі-чка, ка-стру-ля, ли-сто-чки.

Закриті склади в українській мові утворюються сонор­ними звуками, які стоять після голосних (сон-це, лій-ка, вер-ба) та парними дзвінкими приголосними, коли вони стоять перед глухими (діж-ка, гриб-ки, вузь-ко, клад-ка). Такий складоподіл в українській мові зберігається для забезпечення дзвінкого вимовляння приголосних у середи­ні слів перед глухими з метою запобігання їх уподібненню до глухих.