Поняття кольору, тону, напівтону. Хроматичні та ахроматичні кольори. Основний і неосновний колір
Колір, у найбільш загальному розумінні, є певнимзабарвленням якогось об'єкта. Він спроможний впливати на настрій людини і стан її здоров'я, викликати у неї різні емоційні стани, виступати для неї чи групи, до якої вона належить, у якості певного символу. Людина, як виявили дослідження, завжди фізіологічно реагує на забарвлення стін, тканини штор, меблів і тому подібного. Наприклад, перебування у кімнаті, пофарбованій у червоний колір, спричиняє посилення кровообігу, підвищення артеріального тиску, активізацію гормональної системи, збудження нервової системи. Зворотне реагування має місце у випадку знаходження в помешканні з синім колоритом інтер'єра. Обумовлюється це тим, що, з фізіологічної точки зору, колір - це відчуття, яке виникає у людини внаслідок взаємодії її організму зі світловим потоком.Світло ж становить сукупність електромагнітних хвиль різної довжини. У психологічному аспекті розгляду, колір є властивістю світла викликати у людини, в залежності від спектрального складу відбитого або випромінюваногосвічення навколишнього предметного середовища, певні емоційно-почуттєві стани та впливати на її поведінку.
Людський зоровий діапазон складає фіксацію електромагнітних хвиль довжиною від 460 нм (фіолетовий) до 640 нм (червоний колір). Сприймаються вони не тільки через зір і шкіру. У окремих людей звук певної тональності, запах, смакові відчуття одночасно викликають і колористичні реагування. Такою властивістю були наділені, наприклад, французький композитор Гектор Берліоз і російський композитор Олександр Скрябін. При сприйнятті кольору у них виникали одночасно звукові асоціації та навпаки, тобто їм був притаманний "кольоровий слух". Подібне явище називається синестезією. Лише кожна 20000 людина має подібні задатки. Окремими індивідами своєрідно сприймаються деякі барви. Так дальтоніки ототожнюють зелений і червоний, жовтий і коричневий, рідше зелений та сині тони.
У нормі око людини, за сучасними науковими даними, спроможне фіксувати до 180 тонів кольору та більше 20000 відтінків між ними. Але людська мова немає такої кількості понять, оскільки сприймання кольору відбувається неусвідомлено (на психофізіологічному рівні), а його інтерпретація - наділення певним змістом, якостями, значенням, усвідомлено (на художньо-естетичному чи естетико-культурологічному рівні). У мовах одних народів кольори позначаються декількома сотнями слів. Мови ж інших утримують тільки пару десятків понять кольору. Найчастіше назва барви має виключно асоціативний характер. Наприклад, російське поняття "красный" походить від слова "красивий", англійське "orange" - від слова "апельсин", українське "бузковий" - від назви бузку. І оскільки людиною виділяється та словесно позначається дуже незначна кількість кольорів та їх відтінків, це означає, що інформація про кольорове різноманіття світу залишається унеї переважно в позасвідомій сфері. Вона найчастіше не може пояснити, чому її вибір у магазині зупинився на сукні блакитного кольору, чому їй подобаються меблі горіхово-жовтого забарвлення, чому вона придбала саме цю картину і тому подібне.
Однак бувають випадки, коли певній барві усвідомлено надається перевага. "Цей колір мені до лиця", "Горіхово-жовте забарвлення меблів робить наше помешкання приємним та красивим", "Блакитний - наймодніший колір сезону", - пояснює людина свій вибір якогось кольору чи групи барв. Тому колір можна також розглядати як естетичне явище. У художньо-естетачному відношенні, колір є властивістю предмета, яка надає йому, на думку особистості, естетичної цінності та художньої виразності.
Вже на ранніх етапах розвитку людства забарвлення предметного оточення набувало цінності не лише на індивідуальному рівні людського буття, а й колективно-груповому. Відбувалась міфологізація та ототожнення кольору з якимись речовинами (молоком, кров'ю, снігом) чи стихіями (вогонь, сонце, земля). За окремими барвами закріплювалось певне стійке значення і зміст, які впливали на людську поведінку при виборі конкретних предметів. Деякі барви набували внаслідок їх символізації в очах людей конкретної спільноти особливої цінності та принадності. Наприклад, багрянець був бажаним для багатьох індоєвропейських народів. Він вважався дуже красивим кольором, одночасно виступаючи символом престижності предмета, ним пофарбованого. Тому в естетико-культурологічному плані, колір є символічним значенням забарвлення предметів, котре сформувалось на теренах якоїсь людської спільноти.
Цікавитись впливом забарвлення предметів на людину, значенням кольору в її житті дослідники почали давно. Є свідоцтва про вивчення кольору ще в давнину. Так за забарвленням людського тіла у Давній Греції, Індії, Іудеї, Китаї діагнозували хвороби. Але його наукове дослідження, власне, започаткував англійський учений кінця XVII - початку XVIII століття Ісак Ньютон. Він виявив, що біле сонячне світло складається з променів різної довжини хвиль.
Якщо його пропустити через скляну призму, то на екрані, наприклад, стіні кімнати чи на хмарині розсіяних крапель води, виникне різнобарвна смужка -"райдуга" або спектр. У ньому людським оком розрізняється низка кольорів. І.Ньютон виділив 7 кольорів: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий, котрі порівняв із сімома музичними нотами. На його думку, саме такий "мелодійний ряд" кольорів дозволяє пояснити кольорове багатство довкілля.
Постійним джерелом світла для людини є Сонце - жовта зірка-карлик. У неї яскравий та багатий спектр. Завдяки їй навколишній світ сприймається нами як щось багатобарвне. І якщо б раптом Сонце охололо до температури вогнища, перетворившись на зірку типу червоного гіганта, то навколишні предмети здавались би зовсім іншими. Блакитні, сині, фіолетові предмети стали б оцінюватися спостерігачем як сірі та чорні. Звичайно, якщо у такому випадку було б кому розглядати довкілля. Домінуючою барвою навколишнього середовища в такому випадку був би червоний колір.
Сонячне проміння освітлює різноманітні предмети, які оточують людину. Відчуття кольору виникає у індивіда в залежності від того, як проміння поглинається чи відбивається поверхнею об 'єкта. Саме тому, що сніг відбиває майже все падаюче на нього проміння, він сприймається як білий. Асфальт тротуару сірий, оскільки переважну більшість електромагнітних хвиль він поглинає. Чорноземом майже все світло поглинається, внаслідок чого його поверхня для спостерігача є чорною. Червоним називається той предмет, який поглинає середні, короткі та ультракороткі хвилі, а розсіює електромагнітне випромінювання з найбільшою довжиною хвиль. Фіолетові, сині, блакитні, зелені барви властиві об'єктам, поверхня котрих відбиває хвилі з найменшою довжиною.
Після досліджень Ньютона спектральні кольори, тобто представлені спектром сонячного світла, традиційно називаються хроматичними(від грец. хроматикос - "забарвлений", "кольоровий"). Сірий, білий та чорний кольори отримали назву ахроматичних (від грец. хроматикос та префікса а, що означає відсутність, заперечення, тобто "знебарвлений", "не кольоровий"). На необхідність аналізу ахроматичних кольорів вказав німецький художник, графік і теоретик мистецтва кінця XVIII - початку XIX століття Філіп Отто Рунге. Він створив просторову, трьохвимірну модель поєднання кольорів. Це куля з затемненою та освітленою половинами. Вона виникла через поєднання хроматичного круга з чорно-білою координатою.
Основними кольорами в сонячному спектріє зелений, синьо-фіолетовий та червоний.їх оптичне змішування, тобто просторове поєднання, дає всі інші варіанти барв, які вважаються неосновними. Тобто, неосновнимиє кольори, щоє похідними від інших.Наприклад, розміщуючи поряд зелений колір та оранжевий, отримаємо жовтий, а внаслідок поєднання червоного і зеленого кольорів виникне сіра або біла барва. Комбінація оранжевого і фіолетового дає темно-рожевий колір, а поєднання червоного та фіолетового-пурпуровий.
Спектральний колірний ряд,який ще іноді називають "райдужним кругом", "хроматичним кругом" або "спектральним кругом", використовується передусім в оптиці. Традиція розміщення спектральних кольорів не смужкою, як це зробив Ньютон, а кругом, побутує з 1735 року. Хроматичний круг класифікує кольори світлових потоків із фізичного аспекту - за довжиною електромагнітних хвиль.
У дизайні, крім нього, широке застосування має й інший колірний ряд, запропонований німецьким мислителем XVIII - початку XIX століття Іоганном Вольфгангом Гете. Це колористичний круг. У ньому основними кольорами є червона, жовта і синя барви, а неосновними - оранжева, зелена та фіолетова.Неосновні кольори виникають через механічне змішування двох основних, між. якими вони знаходяться: зелений - жовтої і синьої, фіолетовий - синьої та червоної, оранжевий - жовтої і червоної фарби.
У XIX - на початку XX століть поглиблення знань про колір передусім відбувалося завдяки працям німецького фізика, фізіолога та психолога Германа Людвіга Фердинанда Гельмгольца і німецького фізіолога Евальда Геринга. У їх дослідженнях по-різному здійснювався поділ хроматичних кольорів на основні і неосновні.
Г.Л.Ф. Гельмгольцем була запропонована трьохкомпонентна структура кольороутворення. Він вважав, що людське око має тільки три різновиди фоторецепторів, якими сприймаються червона, жовта і синя барви. Його теорія кольорового бачення підводила фізіологічне підґрунтя для думки Гете про основні та неосновні кольори.
На противагу йому в 1874 році Е. Герингом була створена чотирьохком-понентна система кольору. У ній виділялись чотири основні хроматичні барви - червона, жовта, зелена та синя, оскільки людині притаманні три канали сприйняття кольору: червоно-зелений, жовто-синій і чорно-білий.
Сучасні наукові дослідження засвідчили правоту поглядів кожного вченого. Фоторецептори ока сприймають, як виявилось, кольори за системою Гельмгольца, а їх сприйняття в мозкові людини відбувається за трьома "опонент-ними хроматичними осями", як стверджував Геринг.
Основи сучасної систематизації кольору були закладені працями німецького фізика, хіміка і філософа Вільгельма Фрідріха Освальда. Ним запропоновано для класифікації барв використовувати фігуру у вигляді подвійного конуса. У ньому основу складають чисті - хроматичні, кольори: червоний, жовтий, зелений та синій, а вертикальну - ахроматичні барви: чорна, сіра і біла. У колірному крузі Освальда виділено такі кольори: лимонно-жовтий, жовтий, золотисто-жовтий, жовто-оранжевий, червоно-оранжевий, кіноварно-червоний, червоний, кармінно-червоний, пурпурово-червоний, пурпурово-фіолетовий, фіолетовий, синьо-фіолетовий, синювато-фіолетовий, ультрамариновий, середньо-синій, синій, волошково-синій, бірюзовий, морської хвилі, смарагдово-жовтий, синьо-зелений, середньо-зелений, хлорофіловий, жовто-зелений.
У дещо зміненому вигляді фігура Освальда була прийнята в 1931 році Міжнародною Радою з освітлення під назвою "колірного тіла". Це дало можливість спеціалістам різних галузей: науки, мистецтва, техніки, промисловості, користуватись єдиною загальноприйнятою системою класифікації кольорів.
Усі спектральні кольори вважаються чистими. Вони яскраві та насичені за забарвленням. При змішуванні фарб, коли дотримується пропорція 1:1, буде також отримано чистий неосновний колір або тон (від лат. tonus - "звук", що походить від грец. тонос - "натяг", "напруження"). При інших пропорціях виникають різні відтінки, іншими словами напівтони, кольору. Напівтоном називається відтінок кольору, котрий поєднує в собі якості декількох кольорів. Наприклад, індиго, ліловий, пурпуровий є напівтонами. Тон - це якість кольору, завдяки якому він відрізняється від іншого, наприклад, червоний від зеленого.
Кольорова сприйнятливість, тобто здатність розрізняти кольори, у людей досить різна. Вона залежить як від вроджених задатків, так і багатьох інших чинників. Відомо, що постійне спілкування з творами мистецтва, заняття живописом, фотографією і подібним розвивають здатність розширеного колористичного сприйняття. Живопис, дизайн, декоративно-прикладне мистецтво вимагають розвинутого чуття форми, пропорцій, кольору предметів. Око художника, наприклад, розрізняє відмінності пропорційності об'єкта, котрі рівні 1/60-1/150 його величини. Наскільки тонкими можуть бути кольорові відчуття професійного митця можна зрозуміти за таким прикладом. У мозаїчних римських майстернях античного періоду створювалась смальта, тобто непрозоре скло, яке використовують для створення мозаїки, 20000 відтінків. Особливою тренованістю сприйняття кольору вирізняються люди, які за професією мають оцінювати колористичні характеристики предметів. Наприклад, досвідчені сталевари за відтінками розплавленої сталі досить чітко зазначають її температуру і наявність домішок. Висока кольорова чутливість розвивається у малярів, поліграфістів, модельєрів, хіміків тощо. Фарбувальниками тканин зазначаються до 60 відтінків чорного кольору, тоді як пересічна людина зможе розрізнити не більше десятка різновидів чорної барви. Умови життя теж відіграють роль у колористичній "тренованості" ока. Народами Крайньої Півночі вживається, наприклад, більше 10 слів для характеристики насту, злежалого снігу, за його відтінками. Саме за кольором оцінюється його товщина, щільність і температурний режим.
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 4851;