Quot;Основний психологічний закон".

В неокласичній моделі збереження визначаються як функція від норми відсотка, а споживання – як різниця між доходом і збереженням. Згідно цієї моделі інвестиції і збереження можуть урівноважитися тільки встановленням визначеної (рівноважної ) норми відсотка. Якщо ми задамо питання , що було б , якщо при даній ставці відсотка інвестиції раптово знизилися (наприклад, Рада прийняла постанову , яка збільшує ступінь політичної нестабільності і бізнесмени вирішують придержати вкладення капіталу)?

Для відповіді введемо такі величини:

С- попит на товари (споживання)

С= У – S , де У – дохід, S – збереження

Q – пропозиція товарів на ринку

Q = У – І , де І – інвестиції.

Оскільки І стало меншим , ніж S , виникає не рівноважна ситуація: Q>C – товарна пропозиція перевищує попит. Що далі? Неокласична модель відповідає : ціни знижуються , звідси знижується заробітна плата, але збереження не зменшуються ( тому що залежать тільки від норми відсотка). Таким чином, попит не може зрости, щоб врівноважити пропозицію. Тому повинен зменшитися випуск продукту. Значить, ділова активність знижується , зарплата знижується, а збереження все це не стосується? Дуже дивно. Чи не буде вірніше припустити, що зниження рівня життя повинно якось відбитися і на збереженнях? Але це означає , що необхідно представити функцію збереження не так, як вона представлена в неокласичній моделі. При новому уявленні споживання виходе на перший план, а зберігається те, що залишається від доходу за відрахуванням споживання:

S = У – С

В цьому випадку треба з’ясувати, від чого і в якій мірі залежить споживання. Іншими словами, що таке функція споживання . Приблизно такими були розмірковування Кейнса.

Дуже ретельно Кейнс обговорює причини, які мотивують схильність до споживання. Він розділяє їх на дві категорії.

Об’єктивні:

1.зміна купівельної сили одиниці зарплати;

2.зміна співвідношення доходу (виручки) і чистого доходу;

3.непередбачені зміни в цінності майна , яке приносить дохід ( тобто капіталу); і т.д.

Суб’єктивні:

1 бажання мати резерв на випадок непередбачених обставин;

4. бажання забезпечити собі дохід від відсотків;

5. насолода від відчуття незалежності і т.д. до самої природної скупості.

В результаті Кейнс проголошує :”... головний психологічний закон, в існуванні якого ми можемо бути впевнені не тільки з апріорних розмірковувань, виходячи з нашого знання людської природи, але і на основі детального вивчення минулого досвіду, складається у тому , що люди схильні , як правило , збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в тій же мірі , в якій зростає дохід “.

Все сказане математично записується так: С = в ΔУ , якщо S = У – С, тоді Δ S = (1-в)Δ У при цьому 0<в<1. Звідси взялася величина граничної схильності до споживання: dС/ dУ = в.

Якщо б споживався увесь дохід (С=У) , то функція споживання уявляла б собою бісектрису кута , створює мого координатними осями (рис.).

Лише точка А показує нам нульове збереження. Правіше точки А , при У₀ , споживання дорівнюється ординаті У₀ в , а відрізок ав показує розмір збереження. Лівіше точки А споживання перевищує дохід (за рахунок боргів, минулих запасів).

Коефіцієнт граничної схильності до збереження :

1 –в = dS / dУ

По визначенню обох “граничних схильностей” отримаємо :

(dS/ dУ) + (dС/ dУ ) = 1

або якщо перейти від диференціальних прирощень до кінцевих:

(Δ S+ΔС) / ΔУ = 1.