Соціальний потенціал – ступінь засвоєння працівником норм ставлення до праці, ціннісні орієнтації, інтереси, потреби і запити в сфері праці, виходячи з ієрархії потреб людини.

Оцінка трудового потенціалу працівника повинна передбачати визначення кількості, якості, відповідності і міри використання потенціалу в інтересах організації. Загалом суть управління пер­соналом через оцінку його потенціалу зводиться до розв'язання трьох взаємозалежних завдань.

По-перше, до формування таких продуктивних здібностей людини, що найбільше відповідали б вимогам, які пред'являю­ться до якості робочої сили конкретним робочим місцем.

По-друге, до створення таких соціально-економічних і ви­робничо-технічних умов на виробництві, за яких відбувалося б максимальне використання здібностей працівника до даної праці.

По-третє, ці процеси не повинні шкодити організму й інтере­сам особистості працівника.

Трудовий потенціал організації відрізняється від трудового потенціалу працівника, тому що система завжди більша за суму її складових - індивідуальних трудових потенціалів працівни­ків - завдяки виникненню нової якості синергічного ефекту, обумовленого взаємодією складових елементів системи. Якщо сукупність фізичних і духовних здібностей людини є основою трудового потенціалу особистості, то соціаль­на є «помножена» продуктивна сила, що виникає завдяки спіль­ній діяльності різних індивідів, складає основу трудового потен­ціалу колективу.

Як складне структурне утворення трудовий потенціал організації містить такі компоненти: кадровий, професійний, кваліфікаційний і організаційний. Цей по­діл має умовний, а не абсолютний характер і покликаний чіткіше визначити ступінь цілеспрямованого впливу на ту чи іншу групу факторів, що формує кожну зі складових трудового потенціалу організації.

Кадрова складова містить: професійні знання, уміння і навички, що обумовлюють професійну компетентність; пізнавальні здібності.

Професійна структура колективу визначається змінами в характері та змісті праці під впливом НТП, що обумовлює появу нових і відмирання старих професій, ускладнення і підвищення змісту трудових операцій.

Кваліфікаційна складова визначається якісними змінами в трудовому потенціалі (зростання умінь, знань, навичок) і відбиває зміни в його особистісній складовій.

Організаційна складова трудового потенціалу, з одного боку, визначає ефективність функціонування трудового колективу як системи в цілому і кожного працівника окремо; з іншого – визначає напруженість використання індивідуальних трудових потенціалів протягом регламентованого робочого часу.

Таким чином, глибока структуризація трудового потенціалу дає змогу роз­глядати його як параметр, що обумовлюється безупинними зміна­ми в складі самих працівників і в технологічному способі вироб­ництва, показати співвідношення джерел екстенсивного й інтен­сивного зростання трудового потенціалу. Усе це дає основу для розроблення моделі трудового потенціалу у формі результуючої взаємодії більшого числа факторів, приведених до загальної основи.