ОСНОВНI ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГIЇ

1. Психологiя як наука про душу виникла бiльш нiж 2 тисячi рокiв тому в межах фiлософiї. Наявнiстю душi намагалися пояснити усi незрозумiлi явища в життi людини.

2. 17-те столiття. У зв’язку з розвитком природничих наук виникає психологiя як наука про свiдомiсть, якою визначали здатнiсть думати, вiдчувати, бажати.

3. 70-тi роки 19-го столiття. Розвиток психологiї як самостiйної науки. Своїм завданням мала спостерігати за тими явищами, якi можна безпосередньо побачити (поведiнка, вчинки, реакцiї людини). Мотиви, що спричиняють вчинки, не враховувались. Виникнення експериментальної галузi психологiї.

4. Розвиток сучасної психологiї.

Вiтчизняна медична психологiя розвивалась i розвивається згiдно з наступними основними принципами:

1) детермiнiзм - психiчнi явища визначаються засобами життя i змiнюються при змiнi зовнiшнiх умов;

2) системнiсть - єднiсть свiдомостi i дiяльностi;

3) розвиток - психiку можна правильно зрозумiти, якщо дотримуватись поняття про її безперервний розвиток, змiнюванiсть, перехiд вiд одного рiвня до iншого як процес та результат дiяльностi.

Особливостями сучасної медичної психологiї є широке використання технiчних досягнень - кiбернетичних i теоретично-iнформацiйних моделей, тонких математичних розрахунків душевних рухiв. Активно розвиваються галузi психологiї, що взаємодоповнюють медичну психологію, - соцiальна психологiя, космiчна, комп’ютерна, психологiя промислових взаємо-стосунків, охорони здоров’я, психологiя манiпуляцiй iндивiдумом i натовпом: етологiя - наука про поведiнку та iн. Актуальними є проблеми психосоматики, радiацiйної, екологiчної психологiї, сексологiї, профвiдбору до медичних вузiв, визначення «професiограми» майбутнього лiкаря при виборi вузької спеціальності і т. ін.

ЗДОБУТКИ ВIТЧИЗНЯНИХ ВЧЕНИХ:

I.М. Сєченов (1829-1905) - засновник вiтчизняної нейрофiзiологiї, психофiзiологiї та матерiалiстичної психологiї. Розробив об’єктивний метод дослiдження психiчної дiяльностi. Розглядав психiчний компонент як iнтегральну частину головного мозку. Розробив принцип рефлекторної дiяльностi усiх систем органiзму, у тому числi свiдомих i несвiдомих психiчних актiв.

В.М. Бехтєрєв (1857-1927) - видатний невропатолог, психiатр, психолог, морфолог та фiзiолог нервової системи. Спираючись на вчення I.М. Сєченова, розвинув та збудував «об’єктивну психологію». Рефлекторна теорія стала надiйною основою розумiння як нормальних, так i патологiчних психiчних явищ. Засновник вітчизняної теорії поведінки, психорефлексологiї. Заснував першу експериментально-психологiчну лабораторiю (Казань, 1885 р.) i перший у свiтi центр комплексного вивчення людини (1908).

I.П. Павлов (1849-1936) - видатний нейрофiзiолог, засновник матерiалiстичного вчення про вищу нервову дiяльнiсть. Розробив учення про нервiзм, першу та другу сигнальнi системи, фазовi стани. Пiдняв рефлекторну теорiю на принципово новий рiвень. Теоретичнi гiпотези I.М. Сєченова про рефлекторну природу дiяльностi мозку розвинув до експериментально обгрунтованого вчення. Довiв динамiчний характер локалiзацiї функцiй у корi великих пiвкуль, внiс чiткiсть до розумiння фiзiологiчної сутностi типiв нервової системи.

В Українi психологiя як самостiйна наука вiдокремлюється з середини ХIХ столiття. У 1862 роцi у Київськiй духовнiй академiї заснована кафедра психологiї, потiм - лабораторiя психологiї пiд керiвництвом М. Троїцького. Представники нової хвилi української психологiї - професори I.А. Сiкорський, Г.I. Челпанов, С.Л. Франк, М. Бердяєв, П.Д. Юркевич, Є. Трубецькой. Г.I. Челпанов пiсля переїзду до Москви, заснував там психологiчний iнститут.

На початку ХХ столiття сформувалися вiдомi школи в Одесi, Києвi (I.М. Сєчєнов, I.I. Мечнiков, Н. Ланге, С.Л. Рубінштейн).

У 20-30 роках у Харковi заснований психоневрологiчний iнститут i при ньому психологiчний вiддiл, що був одним iз провiдних центрiв експериментальної психологiї. Тут працювали всесвітньо вiдомi вченi - Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, А.В. Запорожець, О.Р. Лурiя, П.I. Зiнченко, П.Я. Гальперiн, Д.М. Узнадзе та iн.

Українськi вченi внесли вагомий внесок у розвиток свiтової психологiї. Однак, починаючи з середини 30-х рокiв, загальнi негативнi наслiдки ставлення тоталiтарної країни до наук суттєво загальмували і змiнили розвиток багатьох напрямкiв медичної психологiї.

ОСНОВНI ТЕОРIЇ ПСИХIЧНОЇ ДIЯЛЬНОСТI:

Рефлекторний принцип психічної діяльності (I.М.Сєченов). Психiка рефлекторна. Робота психiки забезпечена фiзiологiчними механiзмами: iз них однi реалiзують сприйняття впливiв, другi - перетворення їх у сигнали, третi - планування й регулювання поведiнки тощо. В основi кожного поруху нервової системи знаходиться рефлекс (вiд лат. reflexus - вiдображення) чи реакцiя органiзму на подразнення, здiйснювана за допомогою нервової системи. Аналiзуючи рефлекси головного мозку, I.М.Сєченов видiляє 3 складових частини: початкову (зовнiшнє подразнення та перетворення його органами вiдчуттiв у первинне збудження, iмпульс, що передається у мозок); середню (процеси збудження i гальмування у мозковi, виникнення вiдчуттiв, уявлень, думок, тобто процесiв вiдображення) і кінцеву (зовнiшнi рухи - видима реакцiя). Таким шляхом органiзм безперервно, рефлекторно i оптимально адаптується в iндивiдуальнiй «екологiчнiй нiшi».

Динамічна локалізація психічних функцій (I.П.Павлов). На органiзм одночасно дiє велика кiлькiсть подразникiв, що по-рiзному збуджують рiзнi дiлянки кори головного мозку. Пiд локалiзацiєю функцiй розумiють динамiчну структуру, що складається iз розмаїття збуджених та загальмованих дiлянок нервової системи, якi здiйснюють аналiз та синтез сигналiв, що доходять до органiзму, виробляють систему тимчасових зв’язкiв та забезпечують «рiвновагу органiзму з середовищем».

Теорія функціональних систем (А.П.Анохiн). Однi й тi ж структури (корковi i глибиннi нервовi центри, провiднi шляхи, периферичні нерви, виконавчi органи) можуть брати участь у здiйсненнi найрiзноманiтнiших функцiональних зв’язкiв, i входять до багатьох функцiональних систем у рiзних комбiнацiях. Таким чином, ураження однiєї з дiлянок кори головного мозку не повнiстю порушує дiяльнiсть усiєї системи, оскiльки елементи, якi лишилися, замiщують втрачену функцiю. Однак, кожне ураження функцiональної системи, призводить до змiни психiчних функцiй.

У дослiдженнях локальних уражень мозку (А.Р.Лурiя) встановлено, що вищi психiчнi функцiї, такi як пам’ять та мислення, мають поширене нейрофiзіологiчне представництво у всiй корi великих пiвкуль. А фiзiологiчною основою пiзнавальних процесiв є iнтегративна дiяльнiсть нервових клiтин.

Аналiз та синтез зорових, слухових, смакових, кiнестетичних, тактильних та нюхових сприйнять вiдбувається локально у однiй з вiдповiдних дiлянок (долей, звивин) пiвкуль.

Вчення про аналiзатори та про динамiчну локалiзацiю функцiй долає недолiки як еквiпотенцiоналiзму (твердження про рiвномiрнiсть i тотожнiсть розподiлу функцiй мiж усiма дiлянками кори головного мозку), так i вузького локалiзацiоналiзму (розгляд локалiзацiї певної психiчної функцiї цiлком в однiй дiлянцi головного мозку).

Вчення про динамічний стереотип (I.П. Павлов, А.Р.Лурiя). Iнтегративна дiяльнiсть кори головного мозку, виконуючи адаптацiю до багаторазових одноманiтних подразнюючих впливiв iз навколишнього середовища призводить до утворення сталої системи нервових зв’язкiв - так званого динамiчного стереотипу. При наявностi вироблених динамiчних стереотипiв рiзнi дiї виконуються швидко, чiтко i супроводжуються позитивними емоцiями. Разом зi змiнами навколишнього середовища має змiнюватися i динамiчний стереотип. Однак, чим давнiший та мiцнiший стереотип (наприклад, звички), тим важче вiн пiддається перебудовi, а iнодi призводить до конфлiкту i нервових зривiв.

В наш час, окрiм загальної психологiї, що вивчає найбiльш загальнi закономiрностi психiки, теоретичнi принципи i методи психологiї, активно розвивається багато галузей, зумовлених питаннями практики: психологiя працi i творчостi, релiгiї, спорту, педагогiчна, вiйськова, космiчна, вiкова (дитяча, пiдлiткова, молодiжна, геронтопсихологiя), порiвняльна (зоопсихологiя), соцiальна психологiя. В останнi роки з’явилися екологiчна, експериментальна психологiя, психогенетика, етнопсихологiя та iн.

Медична психологія - наука про психологiчнi аспекти професiйної дiяльностi лiкаря та iнших медпрацiвникiв, психiки хворого та його рiдних, а також усiєї системи лiкувально-профiлактичних i психотерапевтичних впливiв, спрямованих на якнайшвидше одужання i вiдновлення працездатностi хворого.