Німецька модель. 1. Зовнішня сфера корпоративного регулювання:

1. Зовнішня сфера корпоративного регулювання:

- статути акціонерних товариств і фондових бірж, комерційні правила, а також правила, в яких обговорюється склад спостережної ради, є компетенцію федерального законодавства;

- значну роль в корпоративному регулюванні відіграє громадськість країни: преса, телебачення – активні учасники корпоративного регулювання і безпосередньо на нього впливають;

- велика роль банків, які є довгостроковими акціонерами корпорацій. Представники банків обираються до ради директорів. Більшість акціонерів купують акції через банки, які є депозитаріями і мають право голосувати.

2. Вимоги щодо розкриття інформації вважаються менш суровими, ніж у США (інформація надається у відповідні органи раз на півроку).

3. Внутрішня сфера корпоративного управління:

- узаконені обмеження прав акціонерів щодо голосування, тобто статут підприємства обмежує число голосів, які акціонер має на зборах, і може не збігатися з числом акцій, якими він володіє;

- «Німецька» система корпоративного управління передбачає трирівневу систему управління, яка містить у собі три управлінські структури:

- загальні збори акціонерів;

- наглядова рада;

- виконавча рада.

Цій системі властиве чітке розмежування функцій між наглядовою радою, яка здійснює функцію нагляду, й виконавчим органом, що керує поточною діяльністю корпорації. До наглядової ради входять акціонери та тільки незалежні директори, до виконавчої – виконавчі директори (тобто тільки працівники компанії). Виконавча рада підпорядкована наглядовій.

Корпоративний сектор в Україні регулюється Законами України «Про акціонерні товариства» (2008), «Про цінні папери та фондову біржу» (2006), «Про господарські товариства» (1991) зі змінами та доповненнями.

До найбільш слабких місць корпоративного управління в Україні сьогодні можна віднести:

- слабкість фондових ринків;

- фіктивність засновництва;

- «розмиття» капіталу;

- порушення прав акціонерів на участь у загальних зборах;

- порушення вимог розкриття інформації;

- виведення активів у дочірні, залежні та інші компанії;

- трансфертне ціноутворення;

- здійснення «зацікавлених» угод;

- здійснення фіктивних банкрутств тощо.