Виникнення та еволюція християнства.

Християнство виникло в І ст. на території східної частини Римської імперії в Палестині.

Згідно ортодоксальної традиції на межі нашої ери в Іудеї народився від Діви Марії давно вже предсказаний біблейськими пророками Месія – Спаситель, Син-Божий Іісус, який, творячи численні чудеса, довів, що він посланий з неба на землю в ім’я спасіння роду людського, який погряз в пороках і беззаконні.

За виступ проти офіційного іудаїзму Іісус був розіп’ятий на хресті в Ієрусалимі (за наказом Понтія Пілата).

Своєю мученицькою смертю він спокутував гріхи людства.

Ранні християни були впевнені, що найближчим часом відбудеться другий прихід Іісуса Христа, який встановить царство Боже на Землі.

Таким чином, в центрі християнства знаходиться образ Боголюдини – Іісуса Христа.

Грецьке слово „христос” відповідає давньоєврейському „месія” – спаситель.

Християнство виникло на основі іудаїзма.

Та християни звертаються не тільки до євреїв, але й до всіх людей світу, називаючи всіх своїми братами.

Християнство передусім оголосило рівність всіх людей як грішників.

Воно заперечувало існуючі рабовласницькі суспільні порядки і тим самим породило надію на визволення від гніту і поработіння.

Воно закликало до перебудови світу, висловивши реальні інтереси безправних і поневолених.

І нарешті, воно давало рабу втіху, надію на отримання свободи простим і зрозумілим способом – через пізнання Божественної істини, яку приніс на землю Христос, щоб назавжди спокутувати всі людські гріхи і пороки.

Вчення Христа невіддільне від його Особи.

Привабливість християнства – не просто у вченні, а в поєднанні вчення і особи, вчення і прикладу.

Саме тут християнство отримало перемогу над язичним світом.

Язичний світ схилився не перед тим, хто натхненно і велично говорив про любов до людей ( таких було до Христа немало), а перед тим, хто в ім’я цієї любові пішов на хрест.

В IV ст. з релігії, яка до того переслідувалась, християнство перетворилося в єдину державну релігію Римської імперії.

Християнство ніколи не було єдиною течією. Поширюючись по численним провінціям Римської імперії, воно пристосовувалось до існуючих там соціальних відносин і місцевих традицій.

Результатом децентралізації Римської держави було виникнення автокефальних (тобто самостійних) церков.

Найбільшим розколом християнства стала поява двох основних напрямків – православ’я і католицизму.

Цей розкол назрівав протягом кількох століть. Він визначався особливостями розвитку феодальних відносин у східних і західних частинах Римської імперії та конкурентною боротьбою між ними.

Між східною і західною церквами починаючи з V ст. розгорілась запекла боротьба за провідні позиції в християнському світі.

Остаточний розкол відбувся в 1054 р.

Західна церква стала називатися римо-католицькою, а східна – греко-православною.

В XVI ст. від католицизму відділився напрям – протестантизм як сукупність численних самостійних церков і сект, зв’язаних походженням з Реформацією – широким антикатолицьким рухом XVI ст. в Європі.

Таким чином, християнство сьогодні представлено трьома напрямами: православ’ям, католицизмом і протестантизмом.