Буддизм – найдавніша світова релігія.

Буддизм виник в середині І тис. до н.е. в Індії.

Переживши там свій розквіт, він укорінився в свідомості і практиці народів Південної, Південно-Східної, Центральної Азії та Далекого Сходу.

Засновником буддизму була реальна історична особа – Сіддхартха Гаутама (563-483 до н.е.), який належав до варни кшатріїв і царствуючого дому невеликого напівзалежного князівства Шак’я.

Його балько Мудсхадана був раджою цього князівства.

Буддизм як релігійна система і філософсько-моральне вчення починається з того часу, коли Сіддхартха Гаутама, прозваний Буддою (Просвітленим), захотів зробити своє просвітлення загальним здобутком і почав свою діяльність проповідника.

Головним принципом нового вчення став принцип свободи. Ніякий авторитет не повинен стояти між учнем та істиною, навіть авторитет самого Будди.

Учень має відкрити істину сам і тільки сам.

„Будьте самі своїми світильниками”, - скаже Гаутама перед смертю.

Роздуми Будди, а пізніше і його учнів вписувались в ідейно-культурний фон брахманізма і включали: принцип переродження (сансари), ідеї воздаяння (карми), обов’язку, праведного шляху (дхарми).

Однак, згідно вчення Будди, людина могла вирватися з сансари індивідуальними зусиллями, зрозумівши і сформулювавши свій, власний праведний шлях, і вплинувши таким чином на долю, змінити воздаяння.

Як зазначав видатний російський знавець буддизму академік Ф.І.Щербатськой, найвизначніша з світових релігій, яка має пряме відношення до становлення цивілізацій багатьох народів Азії і вплинула на європейську культуру, яка подарувала світу оригінальніший зразок морального вчення, сама не знала „ні Бога, ні безсмертя душі, ні свободи волі”.

Тобто не мала того фундаменту, без якого, згідно європейської культурної традиції, неможливо говорити серйозно про релігію та мораль.

Зрозуміло, що буддизм не мав нічого спільного з атеїзмом. Але боги тут, як і люди, не являються творцями світу; вони також підпорядковані дії безликого світового порядку, закону карми (морального воздаяння за минулі добродійні або гріховні вчинки) і не мають ніяких переваг в порівнянні з простими смертними перед суворою необхідністю закону сансари (перевтілення в різні тілесні образи в залежності від минулих дій і вчинків).

Вчення Будди про шлях морального спасіння подається на загальнодоступній мові буденних образів і понять.

Ядром вчення стають „чотири шляхетні істини”:

1. Життя – це страждання (народження, хвороба, старість і т.д.).

2. Причиною страждань є бажання і жага життя.

3. Припинення страждань можливе лише шляхом відмови від жаги життя.

4. Шлях до позбавлення страждань є восьмиетапним.

Етапи цього шляху: правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне устремління, правильне життя, правильна увага, правильне зосередження, правильне зусилля.

Людина, яка здатна пройти вказаним шляхом, стає Буддою і досягає стану „нірвани” – повного припинення будь-яких хвилювань та „розчинення у невимовній початковій тиші світу”.