Категорії діалектики.

Система, структура, елемент.

Говорячи, що матеріальний світ знаходиться в єдності, ми маємо на увазі те, що всі його частини (від неживих речей до живих істот) так чи інакше пов’язані. Цей зв’язок простежується через системи, структури, елементи. Дамо їм визначення.

Все, що між собою певним чином пов’язано і підпорядковано відповідним законам, називається системою.

Між частинами, підсистемами даної системи можуть існувати різноманітні відносини, зв’язки і взаємодії.

Схожі, однотипні, стійкі відносини, зв’язки та взаємодії, що існують в системах, називаються структурами.

Існують багатоструктурні системи. Наприклад, в організмі ссавців є органи травлення, органи дихання, органи руху, нервові та інші.

Останньою клітиною кожної системи, яку вже не можна поділити, є елемент. В кожній системі існують свої елементи.

Важливо зрозуміти, що явище, яке ми розглядали як елемент, тобто як щось неподільне в одній системі, при іншому переході саме може виявитися складною системою, що має свої елементи.

Так, верстат – елемент заводської системи виробництва, а деталь – елемент самого верстата як складної технічної системи його конструкції.

Інший приклад. Людина – елемент суспільної системи. Одночасно сама людина – складна органічна система.

Поняття „система”, „структура”, „елемент” дуже широкі та універсальні. Це дозволяє віднести їх до числа важливих загальнонаукових понять та філософських категорій.

Матеріальний світ в цілому являє собою величезну надскладну систему, що знаходиться в постійній зміні, русі, розвитку, який підпорядкований загальним об’єктивним законам.

Саме їх і вивчає філософія, оскільки вона виступає єдиною наукою, яка розглядає систему всесвітніх зв’язків і відношення людини до світу в цілому.

Інші науки вивчають окремі підсистеми світу, наприклад, зоряні туманності, живу природу, геологію тощо. Але для того, щоб виявити взаємозв’язок цих підсистем між собою і визначити їх місце в світовій системі, ці науки повинні спиратися на філософське знання про світ, про матерію та її закони.

Необхідність та випадковість.

Уявимо собі як розлітається насіння кульбаби від пориву вітру.

Місце, куди впаде насіння – випадковість, а от розліт насіння кульбаби – необхідна умова існування цієї рослини.

В оточуючому нас світі ми легко знаходимо короткочасні, неміцні, зовнішні, нестійкі, швидко зникаючі зв’язки і взаємодії, без яких дане явище може існувати і розвиватися. Їх називають випадковими.

Проте існують в кожній системі, в кожному явищі зв’язки, взаємодії та відносини, елементи і підсистеми, без яких це явище не може існувати і розвиватися.

Їх називають необхідними.

Поняття „необхідність” і „випадковість” – важливі категорії діалектичного матеріалізму.

Випадковість так само об’єктивна, як і необхідність.

В процесі розвитку і руху матерії необхідність і випадковість можуть переходити одне в одне, неначе мінятися місцями.

Те, що випадкове в одному відношенні і в одній системі може стати необхідністю в іншому відношенні та в іншій системі.

Діалектика необхідного і випадкового відіграє величезну роль в розвитку суспільства.

Люди по-різному ставляться до необхідності і випадковості в повсякденному житті.

Той, хто заперечує будь-яку роль випадковості в розвитку природи і суспільства, називається фаталістом ( лат. fatale – роковий).

Той же, хто, навпаки, заперечує будь-яку необхідність і визнає, що світ є царством випадковостей, хаосу, називається індетерміністом. (Від лат. in – ні; determinare – визначати).

Фаталізм та індетермінізм спрощено і невірно відображають об’єктивну дійсність. Обидва вони несумісні з діалектичним матеріалізмом, який визнає, що необхідність і випадковість існують об’єктивно.

Закони об’єктивного світу.

З’ясувавши, що таке необхідність і випадковість, ми можемо перейти до розгляду філософської категорії „закон” і поняття „закономірності”.

Закони об’єктивного світу – це стійкі, необхідні, внутрішні зв’язки і взаємодії між різними явищами і процесами матеріального світу.

Такі зв’язки існують як в природі, так і в суспільстві.

Наприклад, існує зв’язок між стисненням газу і підвищенням його температури при цьому. Експериментально вдалось довести цю внутрішню залежність. Це є об’єктивний закон даної фізичної системи.

Другий приклад: К.Маркс і Ф.Енгельс показали, що класова боротьба – об’єктивний закон класового суспільства. Вона являється необхідним і закономірним наслідком експлуатації та стільки ж необхідною умовою дальшого розвитку суспільства.

Таким чином, закони об’єктивно властиві матеріальним системам як в природі, так і в суспільстві. Вони властиві також і мисленню.

Внаслідок того, що закони природи, суспільства і мислення об’єктивні, вони мають спільні, схожі риси.

Те спільне, що властиве цим законам, і вивчає філософія.

З сказаного ми робимо висновок, що, бажаючи орієнтуватися в оточуючому нас світі, ми перед усім повинні прагнути під зовнішніми, випадковими зв’язками шукати необхідне, стійке, постійне, тобто закономірні зв’язки відповідної системи.

Поняття „закону” є однією з сходинок пізнання людиною єдності та зв’язку, взаємозалежності та цілісності світового процесу.

Визнання об’єктивних законів не означає визнання пасивності людини перед природою. Пізнавши закони, вивчивши умови, в яких вони діють, люди можуть змінювати ці умови. До того ж люди здатні протидіяти одним законам, а точніше, їх наслідкам, спираючись на інші закони.

Форма і зміст.

Об’єктивний світ знаходиться в безперервному русі. Цей рух відбувається в різних формах і має свій зміст. Що ж таке „форма” і „зміст”?

Оточуючі нас предмети і явища складні. Вони складаються з величезної кількості частин і елементів, між якими існують стійкі зв’язки, відносини і взаємодії, що називаються структурами.

Структури мають немов би внутрішню і зовнішню сторони. Зовнішня сторона структури називається її формою, а внутрішня разом з усіма елементами і процесами, що містяться в ній, називається змістом.

Звідси висновок, що форма і зміст кожного явища тісно зв’язані, хоч і не співпадають одне з одним. Форма завжди змістовна, а зміст − оформлений.

Через форму ми пізнаємо зміст. Вивчивши зміст і зрозумівши закони, йому властиві, ми можемо точніше пояснити і форму.

Зміст – визначальна сторона кожного явища або процесу.

Розвиваючись в рамках старої форми, новий зміст рано чи пізно приходить у протиріччя з нею і підготовляє заміну старої форми новою.

Діалектика форми і змісту, тобто їх взаємодія і взаємні перетворення, мають важливе значення для пізнання суспільних явищ.

Причина і наслідок.

Всі явища, події або процесив природі, суспільстві чи мисленні викликаються або обумовлюються іншими явищами, подіями, процесами, тобто більше або менше вираженими причинами.

Явище (процес, подія) називається причиною іншого явища (процесу, події), якщо:

а) перше передує другому в часі;

б) перше виступає необхідним чинником виникнення, зміни або розвитку другого.

Іншими словами, перше породжує, викликає друге.

Причина і наслідок існують об’єктивно.

Відносини між ними називають причинно-наслідковим зв’язком. Кожне явище має свою причину. І навпаки, кожна зміна в матеріальному світі викликає той чи інший наслідок.

Категорії „причина” і „наслідок” тісно зв’язані з категорією „умови”.

Умови – це сукупність різних матеріальних явищ і процесів, без яких дана причина не може викликати даних наслідок.

Разом з тим умови не відіграють активної, вирішальної ролі у виникненні даного наслідку. Але роль їх значна. Одна і та ж дія в різних умовах приводить до різних наслідків.

З іншої сторони, один і той же наслідок може бути викликаний різними причинами.