Льодовики, „хіоносфера”, снігова лінія.

ЛЬОДОВИКИ – величезні маси природного рухомого льоду, які утворюються на земній поверхні внаслідок нагромадження, ущільнення і перекристалізації багаторічних твердих опадів. Розміщуються вони головним чином на суші й мають різноманітні розміри. Якщо льодовик має площу менше 0,1 км2, то його називають малим. Найбільш крупні льодовики можуть досягати багатьох млн. км2. Наприклад, льодовиковий щит Антарктиди досягає майже 14 млн. км2, а його максимальна товщина перевищує 4,7 км.

В межах льодовиків віділяють області живлення та абляції (лат. – віднімання, віднесення - зменшення маси льодовика або снігового покриву в результаті танення або випаровування, яке залежить головним чином від кліматичних факторів). Загальна площа сучасних льодовиків становить близько 16,3 млн. км2(10,9% площі суши), а загальний об’єм льоду в них досягає 30 млн. км3. Якщо всю масу сучасних льодовиків, яка майже в 32 рази більша за масу всіх поверхневих вод суши, розподілити по поверхні земної кулі, то товщина льодового панциря складе близько 50 м.

Льодовики можуть мати форму потоку, купола (щита) або плавучої плити (у тому випадку, коли вони сповзають у водойму). Частини льодовиків, що відкололись і пішли у морське плавання називаються айсберги. Вони можуть служити опосередкованим підтвердженням гігантських розмірів льодовиків. Зіткнення з айсбергом стало причиною найвідомішої морської катастрофи 20 ст. - загибелі „Титаніка”. Найбільш крупні айсберги, які мають довжину 170 км і об’єм льоду до 5 тис. км3, зустрічаються поблизу берегів Антарктиди.

Існування льодовиків пов’язане з „хіоносферою”. ХІОНОСФЕРА (від гр. Chion - сніг і сфера) - частина тропосфери, в якій при контакті з земною поверхнею можливе зародження й існування сніжників і льодовиків. Хіоносферу можна також тлумачити, як оболонку холоду, або морозну сферу, що оточує всю Землю і в якій є можливим постійний позитивний баланс твердих опадів.

Верхня межа цієї оболонки не встановлена, оскільки на планеті не існує гір такої висоти, які б могли її досягнути і залишитись з безсніжними вершинами подолавши її.

Нижняя межа хіоносфери в основному збігається з СНІГОВОЮ ЛІНІЄЮ – рівнем (умовною лінією на земній поверхні), на якому кількість твердих опадів дорівнює витратам на їх танення. Нижче цієї межі снігу надходить менше ніж витрачається і сніговий покрив буває періодично, а вище від неї накопичення твердих атмосферних опадів переважає над їх таненням і вони поступово перетворюються в лід.

В гідрології виділяють два типи снігової лінії - кліматичну, яка визначається кліматичними умовами місцевості та орографічну, що залежить від місцевих особливостей рельєфу (експозиції та крутизни схилів). Орографічна снігова лінія характерна для гірських областей, в межах яких тверді опади можуть накопичуватись нижче кліматичної снігової лінії і утворюють постійні сніжники. Орографічна снігова лінія може знаходитись на кілька десятків і, навіть, сотень метрів нижче за кліматичну.

Розміщення снігової лінії тісно пов’язане з кліматичними умовами (у напрямку від високих широт до екватора вона піднімається досягаючи максимуму в межах тропіків і дещо знижується в районі екватора) та особливостями рельєфу. Наприклад, в Антарктиді снігова лінія знаходиться на рівні моря, у субтропіках – на висоті 6500м, на екваторі – 4900м, а на Тибетському нагір’ї піднімається до 7 тис. м.

У субширотно розташованих гірських районах північної півкулі снігова лінія на схилах північної експозиції розміщена нижче, ніж на схилах південної експозиції (Джунгарський Алатау – відповідно 3000 і 3500м). На висоту снігової лінії також суттєво впливає розміщення гірських хребтів відносно руху повітряних мас. Так, на навітряних (західних) схилах Великого Кавказу вона лежить на висоті 2800-3000м, а на підвітряних (східних) – на висоті 3300-3500м.

Розміщення снігової лінії досить сильно залежить від форм рельєфу. На крутих схилах сніг здувається вітром або сповзає, а на плоских та увігнутих – лежить протягом багатьох років. крім того, на накопичення снігу впливає взаємне розташування схилів. Периферійні частини гірських масивів одержують більше опадів, ніж центральні, куди повітряні маси надходять дуже сухими. Внаслідок цього в центральних частинах гірських масивів снігова лінія лежить вище, ніж на їх околицях.