Економіка регіону — ланка єдиного господарського комплексу

Регіоналізм у сфері економіки є свідченням децентралізації господарської діяльності і управління та підвищення ролі місце­вого самоврядування. Зберігається актуальність пошуку шляхів поєднання інтересів окремих регіонів із загальнонаціональними, створення механізмів, які б забезпечили економічні основи ціліс­ності країни і недопущення неоправданої територіальної та гос­подарської замкнутості і обособленості.

Регіон необхідно розглядати як частину цілого. З географічного погляду регіон завжди є частиною якоїсь те­риторії, що за масштабами перевершує регіон. З господарського погляду економіка регіону — це ланка господарського комплексу країни, яка розміщена на певній частині її території. Економіка регіону базується на мікроекономічній виробничій функції, тобто врахуванні дії місцевих чинників виробництва — робочої сили, ресурсів, економічних зв'язків конкретних під­приємств, ринками товарів і послуг, засобами виробництва і виробничою та соціальною ін­фраструктурою, тощо. Для економіки регіону найбільш притаманні ри­си саморегуляції через попит і пропозицію, рівень конкуренції в межах регіону, форми власності. Широка взає­модія між усіма суб'єктами господарювання відображає інте­граційний процес і характеризує комплексність і збалансованість його розвитку.

Таким чином, економіка регіону відображає здатність різних економічних суб'єктів ефективно здійснювати господарську діяль­ність на внутрішньорегіональному рівні. Разом з тим особливість регіонального розвитку є основою для міжрегіональної взаємодії, тобто виходу на макроекономічну систему країни в цілому з по­зицій вирішення власних (регіональних) економічних завдань. Зазначені особливості економіки регіону як сутнісні ознаки і ви­окремлюють її від регіональної економіки.

Регіональна економіка щодо економіки конкретного регіону виступає макроекономічним середовищем. Це середовище ство­рюється єдиною на національному рівні монетар­ною системою, дією інфляційних чинників, впливом чинників міжрегіональної дії, зокрема, ефективнішого функціонування транспортної системи, встановленням валютних курсів тощо.

Якщо регіональна економіка охоплює найбільш загальну картину просторового розвитку, то економі­ка конкретного регіону концентрує увагу на просторовому роз­витку локального рівня з власною внутрішньою політикою еко­номічного розвитку, виступаючи складовою регіональної еко­номіки. Регіон, навіть найбільш роз­винутий, не може виконувати функції господарського регулю­вання для інших регіонів. Для регіону більш характерні ознаки цілісності, ніж для регіональної системи, яка включає сукуп­ність регіонів. У правовій сфері конкретний регіон не має тих повноважень, які притаманні для національної господарської системи.

Регіон як низова ланка господарства реалізує соціально-економічну політику держави. Через регіони відбувається управ­ління економікою країни з урахуванням місцевої специфіки. Еко­номічні взаємовідносини регіону з загальнонаціональними знач­ною мірою регулюються через систему управління. Для цього в законодавчих і нормативних актах визначені для кожного пері­оду соціально-економічного розвитку країни принципи розподілу повноважень між центром і регіонами, методи регулювання гро­шово-кредитної, амортизаційної та податкової політики, зовніш­ньоекономічні відносини та ін.

Вихідною пози­цією управління господарським комплексом регіону є його комп­лексний розвиток і задоволення на цій основі соціально-еко­номічних потреб його населення. Комплексний розвиток регіону передбачає розвиток виробничих і соціальних комплексів, які мають включати такі необхідні інфраструктурі блоки, як буді­вельний, житлово-комунальний, соціально-культурний, оздоров­чий, освітній, торгово-сервісний, побутового обслуговування та ін. Господарство регіону повинно розвиватись значною мірою на ба­зі регіональної та муніципальної власності, місцевих бюджетів, ефективного використання місцевих ресурсів тощо, утворюючи таким чином єдину економічну систему.

У сучасних умовах, ко­ли регіональні суб'єкти наділені значними повноваженнями і можливостями внутрішньорегіонального управління, складають­ся умови, за яких регіони несуть відповідальність за реалізацію загальнодержавної регіональної соціально-економічної політики, самовідтворення і розвиток регіону, самозабезпечення основних стандартів життєдіяльності населення.

Таким чином, поєднання централізованих механізмів регіональ­ного розвитку як окремих ланок єдиного господарського комплек­су з активною діяльністю регіональних владних та економічних структур кожного конкретного регіону може забезпечити при­скорений розвиток регіонів. Економіка кожного конкретного ре­гіону відчуватиме значний вплив центральних органів завдяки прийняттю рішень, які сприяли б ефективному розвитку регіональ­ної ініціативи в галузі використання регіональних переваг, ефек­тивному використанню наявних ресурсів і умов.

Економіка кожного регіону має свою внутрішню структуру, механізми управління і функціонування. Однак вона не є обмеженою та ізольованою. Завдяки міжрегіональним зв'язкам економіка окремого регіону є частиною економік інших регіонів і таким чином національної економіки в цілому. Економіці кожно­го регіону притаманні і внутрішня територіальна дискретність — кожен регіон поділяється на дрібніші субрегіони згідно з адмініс­тративно-територіальним чи іншим поділом території.

Найбільше значення для економічного розвитку територій має їх поділ з по­зицій територіального поділу праці, адміністративно-економіч­ного управління, виділення територій з різним станом ринків праці, товарів, послуг тощо. Саме такі ринкові елементи є інтег­раторами економік різних регіонів, перетворюючи господарство кожного регіону в єдину господарську систему країни, а іноді бе­ручи участь і у формуванні транснаціональних регіонів. Таким чином, економіка регіонуявляє собою складну систему взаємо­дій регіональних, субрегіональних (внутрішньорегіональних) і між­регіональних елементів, утворюючи єдиний економічний простір. Єдності цьому простору надає загальнонаціональне законодав­ство з економічних питань, єдина грошово-кредитна система, функ­ціонування загальнонаціональних виробничих систем (енергети­ки, транспорту, зв'язку та ін.). Складовими єдиного економічного простору є ринкова інфраструктура, національні ринки товарів, послуг, праці, капіталів. Найважливішим гарантом цієї єдності є Конституція, якою передбачена територіальна єдність держави.