Регіональні пропорції. Диспропорції в територіальній структурі.

1. Визначення регіону як одиниці соціально-економічного простору

У кожній державі спостерігаються відміни в географічному положенні окремих частин її території, природно-кліматичних умовах, запасах корисних копалин, етнічній структурі населен­ня. Суттєву роль відіграють і регіональні відміни в історичному, економічному і соціальному розвитку окремих територій. І тому в наш час все більшої актуальності набувають питання вдоскона­лення територіальної організації продуктивних сил саме на регіональному рівні. Для того щоб детально дослідити саме територіальну ор­ганізацію господарського комплексу на рівні регіонів, слід визна­чити суть самого поняття «регіон».

Термін «регіон» з'явився ще в другій половині XX ст. для поз­начення країни, області. Водночас поняття «регіон» виникло в різних науках для виділення територіальних частин за певною ознакою.

І сьогодні поняття «регіон» має дискусійний і спірний харак­тер і залежить від підходу дослідника. Найчастіше регіон виділяється за географічними ознаками; все більшого поширен­ня набувають дослідження, в яких регіон вирізняється за еко­номічними і соціальними параметрами. Він може виокремлюва­тися також за демографічними ознаками чи особливостями ви­робництва.

Виділення чи агрегування регіонів проводиться для цілей уп­равління і, відповідно, планування й здійснення економічної та суспільної політики. Наведемо кілька визначень регіону. В «Географічному енцик­лопедичному словнику» регіон ототожнюється:

1) з поняттям «район»;

2) з територією (акваторією), не обов'язково існуючою таксо­номічною одиницею в системі якого-небудь територіального поділу (наприклад Азіатський регіон, Східний регіон і т.д.);

3) з територією, що має спільність природних умов.

У наведеному визначенні регіон ототожнюється або з фізико-географічним поняттям "район", або належить до категорії адміністративно-територіальних утворень країни, але лише пев­ної їх частини.

За іншим визначенням, регіон як організація території являє собою сукупність соціальних груп людей, які проживають на його території, діяльність яких свідомо направлена і координується для досягнення цілей суспільного розвитку. В цьому аспекті регіон необхідно розглядати як формальну, складну організацію, що має набір взаємопов'язаних цілей і задач, визначених потре­бами населення, його окремими соціальними групами, господа­рюючими суб'єктами і державою, яка зберігає зовнішні форми, правила поведінки і діє в межах встановленого порядку (соціаль­ний підхід). Обриси регіонів змінюються в результаті як зовнішніх, так і внутрішніх ініціатив, а їх жителі активно залучаються до процесу перетворення (історичний, ево­люційний підхід).

Таким чином, соціально-економічний (суспільний) регіон можна визначити як частину території держави, виділену за су­купністю різних ознак в адміністративну одиницю, свідомо нап­равлену і координовану для досягнення цілей суспільного роз­витку і запобіганню дії руйнівних чи негативних зовнішніх сил. В умовах України первинним регіоном є Автономна Республіка Крим і адміністративні області.

В усіх законодавчих актах України регіон визначається як частина території України, що відрізняється від інших спільністю природних, соціально-економічних, національно-культурних та інших умов. Регіон може співпадати з межами те­риторії суб'єкта держави чи об'єднувати території кількох суб'єктів України. В цьому значенні регіон розглядається вже як адміністративно-територіальне утворення певного рівня.

Отже, виходячи з цього визначення, видно, що регіон розгля­дається як певна територія. ї тому, на нашу думку, вважається за доцільне встановити різницю суті понять «територія» і «регіон».

Територія — вихідне поняття регіональної економіки — обмежена частина твердої поверхні Землі, що характеризується певною площею, географічним поло­женням та іншими ознаками. Поняттями, що його доповнюють, є акваторія — обмежена частина водної поверхні Землі та аеро­торія — частина повітряної оболонки Землі, співвіднесена з пев­ною територією чи акваторією. Родовим поняттям, що об'єднує зміст понять «територія», «акваторія», «аероторія», є геоторія.

У «Географічному енциклопедичному словнику» територія визначається:

- як частина поверхні землі з властивими їй природними, а та­кож створеними в результаті людської діяльності властивостями і ресурсами;

- як адміністративно-територіальна одиниця в деяких за­рубіжних країнах, що виокремлюється поряд з основною адміністративною одиницею за ознаками меншого освоєння;

- як частина поверхні земної кулі, що знаходиться під суве­ренітетом певної держави і включає сушу (материкову частину держави, острови й анклави), внутрішні й територіальні води, корисні копалини та повітряний простір.

Із цих визначень випливає, що територія являє собою насам­перед природне середовище людства (включаючи і так звану «вторинну природу» як наслідок перетворення її людиною).

Отже, регіон — це передусім територіальна система, тобто регіональний суспільно-географічний комплекс, що розташова­ний на певній території держави.

Вихідними положеннями й поняттями регіональної еко­номіки є структуризація соціально-економічного простору. Сто­совно простору використовуються такі таксони або територіальні одиниці — ареал, зона, район, регіон.

Поняття «ареал» (від лат. агеа — площа, ділянка) має біогеог­рафічне походження і спочатку використовувалось щодо території поширення якого-небудь виду, роду рослин І тварин. Потім ареал став трактуватися як територія поширення яких-небудь явищ вза­галі, економічних зокрема. Ареал позначає територію, в межах якої спостерігаються явища, що відсутні на сусідніх територіях.

Зона (від грець, гоне — пояс) — територія (акваторія), в межах якої спостерігається однозначність показників інтенсивності якого-небудь явища (або певної сукупності явищ) або ця інтенсивність варіює в межах певного інтервалу. Відмінності в інтен­сивності явища в межах зони зазвичай дають основу для виділен­ня різних підзон.

Отже, регіон перш за все являє собою складну територіальну систему. І тому необхідно чітко визначити поняття терміна «те­риторіальна система».

Термін «територіальна система» застосовується для різних просторових соціально-економічних явищ. Під територіальною системою розуміють цілісну сукупність різних видів продуктив­них сил і виробничих відносин, що розвиваються в певних про­порціях і взаємозалежності на певній території і покликані задо­вольняти матеріальні та духовні потреби населення.

Так, інколи виділяють чотири територіальні підсистеми: матеріальне виробництво, виробнича інфраструктура, населення і пов'язана з ним соціально-побутова інфраструктура, природні ресурси і їх територіальні структури. В інших випадках виділяються три територіальні підсистеми: виробництво, обслуговування, розселення.

Одним з основних понять регіональної економіки є «еко­номічний простір», що розвиває вихідну уяву про територію. Економічний простір — це насичена територія, що вміщує багато об'єктів і зв'язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарсько опановані й рекреаційні площі, транспортні та інженерні мережі тощо. Кожний регіон має свій внутрішній простір і зв'язки із зовнішнім простором.

Близьким до поняття «економічний простір» є поняття «прос­торова (територіальна) структура економіки» і «просторова (те­риторіальна) організація господарства».

Більшість країн світу, крім найменших, мають неоднорідний економічний простір. Але навіть у межах неоднорідного еко­номічного простору виділяються особливі частини — анклави й ексклави.

Анклав — відокремлена ділянка території, яка по відношенню до території, що її оточує, відрізняється специфічними умовами (економічними, фінансовими, національно-культурними тощо). Типовими прикладами анклавів є вільні й офшорні економічні зони, що мають особливі режими зовнішньоекономічної й фінан­сової діяльності.

Ексклав — це відокремлена від основної території країни її частина.

З точки зору внутрішньої просторової структури, регіони поділяються на два основних типи: однорідні та вузлові.

Однорідний (гомогенний) регіон не має великих внутрішніх різниць за суттєвими критеріями, наприклад, за природними умо­вами, щільністю населення, доходами на душу населення тощо. Очевидно, що повністю однорідний регіон — це абстракція, в ре­альності повністю однорідних регіонів не буває. Навіть якщо за ба­гатьма критеріями регіон відносно однорідний, то за окремими — обов'язково неоднорідний. Зокрема, наявність у регіоні будь-яко­го особливого природного об'єкта (водного джерела, родовища корисних копалин тощо) чи великого міста робить регіон неод­норідним відразу за багатьма критеріями.

Поняття «однорідного (гомогенного) регіону» має головним чином концептуально-методологічне значення. Отже, аналіз національної економіки як системи регіонів концентрує увагу на різницях між регіонами і припускає, що внутрішні відмінності регіонів є несуттєвими факторами, тобто кожний регіон умовно однорідний. Припущення однорідності регіонів неявно присутні у макроекономічних теоріях і моделях регіонального розвитку.

Вузловий регіон має один чи кілька вузлів (центрів), які пов'язують решту простору. Регіон такого типу називають також центральним, поляризованим.

У просторовій структурі вузлів регіону виділяють низку типо­вих елементів. Точка — об'єкт, ділянка, внутрішніми розмірами якого можна зневажати. Центр — об'єкт (чи концентрована група об'єктів), який відносно решти простору виконує якусь важливу функцію (адміністративну, фінансову, інформаційну). Ядро — частина регіону, в якій найбільше (із найбільшою щільністю, інтенсивністю) виражені його суттєві ознаки. Наприклад, у регіоні ресурсного типу в ядрі концентрується основна частина видобутку сировини. Периферія — «решта» частини простору, що доповнює центри, ядро. Крім того, в аналізі простору регіону виділяють й інші елементи: осередок, фокус, полюс.

У рамках підсистем (виробництво, обслуговування, розселен­ня) протікають взаємопов'язані процеси виробництва, накопи­чення, обміну та споживання (фази єдино відтворювального про­цесу) і соціально-демографічного розвитку. Дослідження їх має велике значення для керування комплексним розвитком тери­торіальних систем.

Основна особливість відтворювального процесу може бути сформульована як необхідність задоволення двоєдиної функції регіональної економіки. Відповідно до цієї функції територіаль­на система має функціонувати як складова частина народного господарства країни. З іншого боку, вона повинна забезпечувати розвиток своїх внутрішніх елементів як цілісної взаємопов'яза­ної системи.