Спеціалізація і комплексний розвиток економічних районів та методики їх оцінки

Серед галузей господарської діяльності, що формують комплекс економічного району, головна роль належить галузям спеціалізації, які визначають господарський напрямок району і основні риси територіальних відмінностей між районами. Більшість вчених вважає, що спеціалізацію еко­номічних районів найповніше характеризують показниками терито­ріального зосередження або локалізації виробництва в їх межах. Друга точка зору вчених зводиться до переконання, що спеціалізація тери­торії визначається показниками обсягу міжрайонного обміну продук­цією. Невдалими були спроби об'єднати показники територіального зосередження виробництва з показниками міжрайонного товарооб­міну і знайти усереднений синтетичний показник.

Зважаючи на наведене вище, вивчення спеціалізації економічних районів є одним із головних завдань наукового аналізу їх господарсь­ко-виробничих комплексів. Основою спеціалізації господарської діяльності району виступає об'єктивний процес територіального по­ділу праці, який проявляється в закріпленні певних галузей вироб­ництва за територіями. Територіальні відмінності у виробництві, які склалися між районами на основі врахування природних умов і ресурсів, соціально-економічних факторів, істотно впливають на ви­робничу спеціалізацію галузей. Враховуючи позитивні і негативні сторони у виробничій діяльності в районах, є можливості виявити найбільш ефективні напрями територіальної спеціалізації, яка фор­мується у тісному зв'язку з принципами розміщення продуктивних піл на певних етапах розвитку їх територіальної організації.

Практика доводить, що процес територіального поділу праці і спе­ціалізації економічних районів необхідно чітко розмежувати на по­няття: «територіальна спеціалізація» і «внутрігалузева спеціалізація». Ці два поняття виступають як самостійні процеси суспільного поділу праці.

Територіальна спеціалізація перш за все вказує на виробни­чий напрямок господарської діяльності різних економічних районів країни. Виробничий напрямок кожного з економічних районів фор­мується залежно від масштабів територіального поділу праці та факторів, що впливають на розміщення окремих галузей.

Внутрігалузева спеціалізація пов'язана з деталізацією вироб­ничого процесу (виділення самостійних виробництв всередині галузі, підвищення рівня детальної і технологічної спеціалізації виробництва), що створює певний економічний ефект у розвитку самої галузі.

Для визначення рівня спеціалізації виробництва в районі використовуються показники:

- коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва в районі;

- коефіцієнт виробництва продукції галузі на душу населення;

- коефіцієнт міжрайонної товарності продукції даної галузі

Коефіцієнт рівня районної спеціалізації галузі являє собою співвідно­шення питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї ж в країні. Він визначається за формулою:

К _рс - коефіцієнт рівня районної спеціалізації;

В_П.В.Г.Р. питома вага галузі району у виробництві продукції;

В_П.В.Г.К. - питома вага галузі країни у виробництві цієї ж про­дукції.

Таким же чином визначають коефіцієнт міжрайонної товарної про­дукції даної галузі.

Ефективній спеціалізації сприяє кооперація, яка органічно пов'яза­на з розвитком спеціалізації виробництва. Головна умова кооперуван­ня - широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв. Залежно від виду спеціалі­зації розрізняють предметне, подетальне і технологічне кооперуван­ня. Воно, як і спеціалізація, сприяє поліпшенню використання потуж­ностей і виробничого персоналу на одних підприємствах і ліквідації проблем на інших.

Найбільш широке кооперування представлене в легкій, харчовій, деревообробній промисловості, машинобудуванні. Рівень кооперації визначається такими показниками:

- часткою комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних за ко­оперативними поставками в загальному обсязі продукції, що виго­товляється в районі;

- кількістю підприємств, що кооперуються з певними підприєм­ствами інших районів;

- загальним обсягом, вартістю і середнім радіусом перевезень де­талей вузлів, напівфабрикатів, що отримуються в порядку коопе­рації.

Одним із показників економічної ефективності спеціалізації (коопе­рування) є умовна річна економія (Е_ур), яку визначають за формулою:

де С_ГС₂ - певна собівартість продукції до і після спеціалізації і кооперування;

Т₁ Т₂ - транспортні витрати з доставки одиниці продукції спо­живачу до і після спеціалізації і кооперування;

N₂ - річний обсяг продукції після спеціалізації в натуральних одиницях.

Коефіцієнт міжрайонної товарності характеризує перш за все роль будь-якої галузі у міжрайонному товарообміні. Тому цей показник доцільно використовувати для оцінки значення різних галузей у роз­витку міжрайонних і міждержавних виробничо-територіальних зв'язків. Виробничу спеціалізацію районів можна виявити лише на основі аналізу складу і структури випуску продукції окремими галу­зями, оскільки їх роль у виробництві є визначальною у процесі фор­мування напрямів розвитку господарства відповідних територій. Що стосується внутрірайонного товарообміну, то він лише частково ха­рактеризує спеціалізацію господарського комплексу і може викорис­товуватись як додатковий показник при оцінці виробничої спеціалі­зації районів.

За допомогою різних показників практика і досвід аналізу спеціалізації економічних районів дає можливість зро­бити певні висновки про те, що оцінювати цей процес доцільно на основі таких критеріїв:

- роль галузі району у міжрайонному поділі праці;

- товарність продукції і її роль у міжрайонному і внутрірайонному споживанні;

- роль галузі у виробництві даної продукції в районі.

Оптимальний варіант спеціалізації економічних районів має до­сягатися за рахунок її ефективності, тобто мінімізації приведених витрат з врахуванням транспортних витрат:

в_прив = С + Т + ЕК--> тіп(грн), (6)

де В_ПРИВ. - приведені витрати і-го виробництва;

С - повна собівартість і-го виробництва;

Т - транспортні витрати з доставки одиниці продукції спо­живачу і-го виробництва;

К - обсяг витрат (капіталовкладень) на проведення спеціа­лізації;

Е_н - нормативний коефіцієнт окупності капітальних вкладень.

Як бачимо, економічна ефективність спеціалізації регіонів оці­нюється за певними критеріями. Головним має бути критерій еко­номії сукупної суспільної праці і максимального підвищення її про­дуктивності. Річний економічний ефект (Е р_іч) від впровадження спе­ціалізації за вибраним варіантом обчислюється за такою формулою:

де В₁В₂ - приведені витрати за порівнювальними варіантами;

N - фактичнім річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після проведення спеціалізації.

Строк окупності витрат визначається за формулою:

де К - обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації;

Ф - вартість основних фондів, які вивільняються після прове­дення спеціалізації, що можуть бути реалізовані.

Як видно із наведеного, основними показниками є економія капі­таловкладень, скорочення строків окупності і будівництва. В процесі аналізу і розрахунків ефективності спеціалізації районів використо­вують систему додаткових показників, до яких належать:

- собівартість виробленої продукції;

- питомі капіталовкладення на одиницю приросту продукції;

- використання наявних трудових ресурсів і ступінь зайнятості працездатного населення;

- транспортні витрати на доставку продукції в райони її спо­живання (використання).

При проведенні регіональних досліджень користуються порівняль­ними ознаками ефективності виробництва. Таким чином, характеризуючи економічний стан окремих районів України можна встано­вити, що собівартість окремих видів продукції в економічних райо­нах є досить різною. Це, зокрема, спостерігається у видобутку пали­ва, виробництві електроенергії, видобутку хімічної сировини, вироб­ництві сільськогосподарської сировини і продукції тощо.

Порівнюючи собівартість (витрати) виробництва продукції в еко­номічних районах з середніми витратами в країні, можна визначити порівняльну ефективність спеціалізації окремих економічних районів за так званим індексним методом. Це співвідношення витрат (або прибутку) виробництва на одиницю продукції в економічному рай­оні до того ж показника в країні:

де і - індекс (показник) ефективності спеціалізованого економіч­ного району;

В_р - витрати виробництва на одиницю продукції в спеціалізо­ваному районі;

В_к - витрати виробництва на одиницю продукції в країні.

Цей Індекс характеризує, на скільки середньо районні затрати (або одержаний ефект) на одиницю виробленої продукції більші або менші, ніж в середньому по країні.

А. Пробст (1965 р.) для визначення ефективності виробничої спе­ціалізації економічного району запропонував таку формулу:

де П₂ і Т₂ - відповідно собівартість виробництва і транспорту­вання продукції неспеціалізованого району;

П₁ і Т₁ - собівартість виробництва і транспортування про­дукції спеціалізованого району.

При цьому П₁+Т₁< П₂, тобто спеціалізація району буде економічно виправданою лише в тому випадку, коли собівартість продукції і зат­рати на її перевезення з даного району будуть менші порівняно з со­бівартістю такої ж продукції в районах, що її споживають.

Таким чином, ефективність спеціалізації буде найвища у тих підприємств, які знаходяться найближче до центрів виробництва про­дукції. Якщо собівартість продукції спеціалізованого і неспеціалізованого районів є рівною, то ефективність виробничої спеціалізації зни­жується до нуля. Однак тут потрібно урахувати інші фактори (наявність територіально-технічної бази, трудових ресурсів, якісні показники тощо), які позитивно впливають на виробництво тієї чи іншої про­дукції. Для визначення ефективності спеціалізації всього виробничо­го комплексу району необхідно узагальнити результати економії кож­ної спеціалізованої галузі. На основі отриманих даних можна визна­чити напрями спеціалізації кожного економічного району з окремих галузей виробництва продукції.

Важливе значення набуває вартість перевезення продукції до спожи­вача. Якщо продукція об'ємна, вона має свої межі доцільності і вартості перевезення. Наприклад, стінові будівельні матеріали (цегла, блоки) при перевезенні на далекі віддалі. Вартість їх перевезення може бути ви­щою за собівартість, тому розраховуються витрати на перевезення і виз­начається межа доцільності таких перевезень.

Визначення зон перевезення продукції необхідне для оптималь­ного розвитку спеціалізації районів і міжрайонного обміну товара­ми. При стратегічному плануванні розвитку виробничих районних комплексів мають враховуватися обсяги перспектив виробництва про­дукції і обсяги можливого вивозу товарів окремих галузей. При цьо­му треба дотримуватись принципу оптимального розвитку і гармо­нійного поєднання виробництва всіх наявних галузей в економічно­му районі. Якщо спеціалізація районів переходить за раціональні її межі, вона може виявитися збитковою як для економічного району, так і для народного господарства країни.

У ринкових умовах господарювання, в процесі подальшої прива­тизації промислово-виробничих об'єктів, важливо визначити довго­строкову перспективу як забезпечення виробництва власною сиро­винною базою, так і можливості реалізації продукції споживачам. Це об'єктивний процес, який пов'язаний з динамічним розвитком продуктивних сил, особливо з освоєнням нових видів товарів, розвит­ком та розширенням сировинної бази, яка є в економічному районі. Спеціалізація районів посилює роль територіального поділу праці, передбачає подальший розвиток міжрайонних економічних зв'язків, оскільки кожний економічний район є органічною часткою всього народногосподарського комплексу країни і виконує певні виробничі функції. Ефективність міжрайонних виробничих зв'язків великою мірою залежить від правильного напрямку спеціалізації районів і тукового обґрунтування планування обсягів міжрайонного обміну. Ліквідація нераціональних перевезень, зустрічних товаронамтажних потоків, а також раціональне комплексне розміщення ви­робництв в економічних районах є головним завданням науковців і практиків, які займаються цими питаннями.

Комплексне розміщення виробництв у регіоні не може бути визначене одним показником. Однак важливо забезпечити економічний ефект, який може бути додатково одержаний завдяки розміщенню підприємств на компактній території і широкого розвитку взаємозв'язків між підприємствами (послідовна і комплексна переробка сировини, переробка промислових відходів). З цією метою використовують формулу, запропоновану Е.Б. Алаєвим і доповнену А.Т. Хрущовим:

Е_К = (11)

де Е_к - ефективність компактного розміщення підприємств;

К_к - коефіцієнт ефективності при компактному розміщенні в розрахунку на одне підприємство, який за проектними даними складає 2,5 %;

П_к - число компактно розміщених підприємств;

П_і - число ізольовано розміщених підприємств;

К_і - коефіцієнт ефективності при ізольованому розміщенні підприємств;

З_пк - приведені затрати при компактному розміщенні підприємств;

З_пі - приведені затрати при ізольованому розміщенні підприємств.

За даною формулою економічна ефективність визначається як різниця двох величин, що характеризують приведені затрати на виробництво продукції в умовах сумісного й ізольованого розміщення підприємств.

Компактне розміщення підприємств створює додатковий економічний ефект завдяки блокуванню підприємств, комбінуванню і кооперуванню виробництва, централізації будівництва і будівельної бази, централізації і регулювання енергопостачання, централізації транспортного і складського господарства, допоміжних цехів і виробництв, створення єдиної системи водопостачання, скидання вод і водоочищення, централізації науково-дослідної і проектно-конструкторської бази, поєднання виробництв, що раціонально використовують трудові ресурси, а також оптимального вирішення питань комунально-побутового та інших видів обслуговування населення.