Сучасне економічне районування

Після розпаду СРСР в умовах переходу України до ринкової економіки і самостійного економічного розвитку мережа укруп­нених економічних районів втратила своє призначення. Вона не могла забезпечити більш диференційованого підходу до розвитку і розміщення продуктивних сил з урахуванням особливостей і відмінностей природних, історичних, економічних умов регіонів, існуючих на території України. Таким чином, виникла невідкладна проблема розроблення і затвердження мережі еко­номічних районів, яка б відповідала потребам подальшого роз­витку економіки України.

Співробітники Національного інституту стратегічних досліджень під керівництвом професора В.А. Поповкіна виділи­ли 5 внутрішньо-республіканських макрорайонів: 1)Централь­но-Український; 2) Донбас і Придніпров'я; 3) Слобідська Україна; 4) Причорноморський; 5) Західноукраїнський. Дещо пізніше (1994 р.)

В.А. Поповкін розробляє таку схему економічного районування України: 1) Донбас — Донецька, Луганська області; 2) Катери­нославське Придніпров'я — Дніпропетровська, Запорізька об­ласті; 3) Слобідська Україна — Полтавська, Сумська, Харківська області; 4) Київське Полісся — Житомирська, Київська, Чернігівська області; 5) Одесько-Таврійський (Північне Причор­номор'я) — Миколаївська, Одеська, Херсонська області; 6) Ук­раїнські Карпати — Закарпатська, Івано-Франківська, Львівсь­ка, Чернівецька області; 7) Поділля — Вінницька, Тернопільсь­ка, Хмельницька області; 8) Середнє Придніпров'я — Кіровог­радська, Черкаська області; 9) Волинське Полісся — Волинська, Рівненська області; 10) Крим — Автономна Республіка Крим.

Професор Ф-Д. Заставний (1992-1994 рр.) поділяє територію України на три великих економічних райони — Східний, Західний, Південний, у межах яких виділені райони другого рівня — внутрішньо республіканські економічні райони. У складі Східного — Північно-Східний, Донецький, Придніпровський; у межах Західного — Центрально-Поліський, Західно-Волинський, Карпатський, Подільський, Центрально-Український; Південному великому економічному районові відповідає Причор­номорський внутрішньо республіканський економічний район.

Професор О.І. Шаблій розробив таку схему соціально-еко­номічного районування України (1994 р.): 1) Центральний район у складі Київської, Житомирської, Чернігівської, Черкаської та Вінницької областей; 2) Західний — Львівська, Івано-Франківсь­ка, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська, Волинська області; 3) Північно-Східний — Харківсь­ка, Сумська, Полтавська області; 4) Східний — Донецька та Лу­ганська області; 5) Центрально-Східний — Дніпропетровська, За­порізька, Кіровоградська області; 6) Південний — Одеська, Ми­колаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим.

Соціально-економічні райони виділені О.І. Шаблієм за п'ятьма головними ознаками. По-перше, такі райони мають свої соціаль­но-економічні ядра та відповідні «регіональні столиці». По-дру­ге, у кожному районі формується своя регіональна територіальна соціально-економічна система, що поєднує населення, природу, господарство, соціальну, економічну та екологічну сфери життєдіяльності регіону. Третьою ознакою є спеціалізація регіону в загальнодержавному поділі праці. Кожен регіон висту­пає інтегративною ланкою народногосподарського комплексу України і виконує певні загальнодержавні функції у сферах ви­робництва та послуг.

Соціально-економічний район повинен мати принаймні по­тенційну можливість регіонального регулювання та координації соціально-демографічних, економічних, етносоціальних про­цесів, що відбуваються у його межах, управління господарським комплексом регіону. Це четверта ознака районування. П'яту оз­наку автор називає «гіпотетичною»: у перспективі, за умови зміцнення нашої унітарної держави, може ставитись питання і федеративного статусу районів.

Професор М.Д.Пістун (1995 р.) поділяє Україну на дев'ять суспільно-географічних районів: 1) Столичний (Київський) у складі Київської, Житомирської та Чернігівської областей; 2) Централь­ний — Черкаська та Кіровоградська області; 3) Північно-Східний — Харківська, Полтавська, Сумська області; 4) Донецький — Донець­ка та Луганська області; 5) Придніпровський —- Дніпропетровська та Запорізька області; 6) Причорноморський — Автономна рес­публіка Крим (АРК), Одеська, Миколаївська та Херсонська області; 7) Подільський — Вінницька, Тернопільська та Хмельницька області; 8) Прикарпатський — Львівська, Івано-Франківська, За­карпатська та Чернівецька області; 9) Північно-Східний — Во­линська та Рівненська області. Райони виділені в результаті син­тезу даних наукової та навчальної літератури з соціально-еко­номічного районування

Схема районування М.Д.Пістуна найбільшою мірою враховує соціально-економічні внутрірайонні зв'язки. Райони є порівня­ними за площею, виділені відповідно до принципів територіаль­ної цілісності, історичності, перспективності та адміністративно­го. Це є підставою для використання саме цієї схеми при характе­ристиці економіки регіонів України.

Згідно одному з підходів у Верховну Раду було представлено така схема і економічного мезорайонування(1998 р):

1. Донецький (Донецька, Луганська області);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька області);

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);

4. Центральний (Київська, Кіровоградська, Черкаська області);

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

7. Карпатський (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області);

8. Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим)

У регіоналістиці можна говорити про існування двох видів кла­сифікацій, на яких засновано два види районування. Перший - спе­ціальний (галузевий) вид класифікацій, другий - інтегральний. Спе­ціальний відбиває який-небудь один аспект досліджуваних об'єктів. На ньому засновані галузеві види районування - геоморфологічне, ґрунтове, геоботанічне, зоогеографічне, етнографічне, історико-географічне, промислове, сільськогосподарське, природно-ресурсне, рекреаційне та інші, оскільки кожному з аспектів досліджуваних об'єктів відповідають свої класифікація та районування. Різноманіт­тя аспектів досліджуваних об'єктів породжує різноманіття галузевих класифікацій і районувань.

Інтегральний вид класифікації заснований на багатоаспектному підході, тобто використанні всієї доступної інформації про об'єкт, що характеризує його як цілісність. Такий підхід дозволяє враху­вати зв'язки між елементами системи, на які не звертається увага при спеціальному районуванні, але вони є важливими для цілісного розгляду об'єкта.

Розглянуті варіанти економічного районування України пока­зують, що спочатку використовувалася невелика кількість характе­ристик об'єктів або один синтетичний показник, потім перейшли до інтегрального районування з використанням основних економічних і деяких природних характеристик. В останніх роботах з району­вання України стали використовуватися соціально-демографічні та історико-економічні характеристики. Таким чином, первісно спеці­альне економічне районування як би «переросло» себе й стало інте­гральним.

Відбулася також зміна інструментарію районування. Перші схе­ми районування України були отримані практично інтуїтивно, екс­пертним методом на основі якісних характеристик. Згодом для ра­йонування усе ширше стали залучати кількісні показники у вигляді статистичних даних.

Останні роботи з економічного районування України вже не об­ходяться без математичного обґрунтування пропонованих схем.

Як результат учені дійшли висновку, що кількісні методи класи­фікації, на яких повинне ґрунтуватися районування, та інтуїтивний аналіз отриманих результатів взаємно доповнюються й лише їх вза­ємодія може дати найкращий результат.

Зокрема, виконана під керівництвом проф. А.П. Голікова за ме­тодикою, викладеною в роботі «Регіони України: пошук стратегії оптимального розвитку», багатовимірна класифіка­ція областей дозволила (з урахуванням уже наявних розробок з еко­номічного районування України) запропонувати науково обґрунто­ваний варіант мережі економічних районів на основі інтегрального підходу.

Як вихідні об'єкти класифікування були прийняті основні адміністративно - територіальні одиниці України регіонального рів­ня управління - адміністративні області та Республіка Крим.

Розгляд різних варіантів економічного районування України по­казав, що в останніх схемах автори прагнуть урахувати багато ознак, що характеризують вихідні регіони в окремих аспектах (економіч­ному, природно-ресурсному, демографічному, історико-етнічному та ін.). Однак припустимою є побудова комплексної класифікації, для якої використовується вся доступна інформація, що характери­зує по можливості всі сторони досліджуваних об'єктів.

Така класифікація регіонів може слугувати підставою для комп­лексного районування: у процесі класифікування регіони характе­ризуються як щось цілісне з комплексами ознак. При цьому нерідко виявляються важливі зв'язки між ознаками, що не привертають ува­ги дослідників при роздільному класифікуванні.

Виходячи з цього, в якості ознак об'єктів класифікування ви­користовувалася вся доступна інформація у вигляді статистичних даних по Республіці Крим і 24 областям України. Вихідні дані зазна­ли попередньої обробки, що полягала в перетворенні абсолютних по­казників на відносні, які можна порівняти між собою. Як результат отримано 75 ознак, що поєднуються за сутністю в наступні групи:

1)показники, що характеризують природні умови та ресурси (співвідношення опадів і випаровування, щільності потенціалів основних видів природних ресурсів - мінеральних, водних, зе­мельних, лісових, фауністичних і рекреаційних, відносні обсяги заготівель дикорослих лікарських трав);

2) показники, що надають соціально-демографічну характе­ристику населення (щільність населення, частка городян, робітників та службовців, українців, природній приріст, де­мографічне навантаження, співвідношення статей, частота розлучень та ін.);

3) показники, що характеризують виробничу сферу - промис­ловість, транспорт і сільське господарство (душові показники валового виробництва промислової продукції, виробництва продовольчих і непродовольчих товарів народного споживан­ня, коефіцієнти спеціалізації основних галузей промисловості, щільність залізничних колій та автодоріг, душовий показник валового виробництва сільськогосподарської продукції, частка сільськогосподарських угідь у земельній площі, валовий збір і державні закупівлі основних видів продукції рослинництва й тваринництва на душу населення);

4) показники, що характеризують сферу обслуговування (платні та побутові послуги на душу населення, душовий показник роз­ дрібного товарообігу, середня забезпеченість житлом, забезпече­ність дошкільними закладами, школами, технікумами, вузами,клубними установами, бібліотеками, театрами, музеями, санато­ріями та будинками відпочинку, лікарями всіх спеціальностей, лікарняними ліжками та ін.);

5) показники, що характеризують стан довкілля та його охорону(кількість викидів шкідливих речовин в атмосферу та стічних вод, осередків забруднення підземних вод, уловлена частка шкідливих речовин, що відходять від стаціонарних джерел, пи­тома вага нормативно очищених стоків, оборотної та послідовно використовуваної води, рівень озеленення забудови в містах і селищах міського типу, частка заповідних територій у загальні площі).

З цих даних складена матриця «регіон-ознака», яка надалі була основою класифікування регіонів України методом кластерного аналізу. Підсумок цієї роботи наочно представлений у вигляді дендрограми, що показує подібність між об'єктами класифікування та їх групами по мірі об'єднання.

На основі угруповань областей, утворених на третьому-четвертому рівнях класифікації, можна запропонувати наступне економічне районування України:

- Північний (Поліський) район (Волинська, Рівненська, Жито­мирська, Київська, Чернігівська обл.);

- Південно-Західний (Подільський) район (Вінницька, Хмель­ницька, Тернопільська обл.);

- Центральний район (Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Сумська обл.);

- Західний (Карпатський) район (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська обл.);

- Східний (Донецько-Придніпровський) район (Донецька, Лу­ганська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська обл.);

- Південний (Причорноморський) район (Одеська, Миколаїв­ська, Херсонська обл. і Республіка Крим).

При цьому слід зазначити, що кластерний аналіз, який по­кладено в основу районування, дозволив виділити за принципом однорідності провідних ознак і взаємозв'язків низку районів, які вкладаються в загальну схему, запропоновану іншими авторами, зокрема Поліський (Волинська, Рівненська, Житомирська обл.); По­дільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.); Карпат­ський (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська обл.); Причорноморський (Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., Республіка Крим). У той же час він показав, що Харківська об­ласть більше тяжіє до промислово розвинених областей Донбасу й Придніпров'я, ніж до традиційно з нею пов'язуваних Полтавської та Сумської.

Наявність мережі науково обґрунтованих економічних районів з регіональними механізмами управління їхньою економікою від­криває можливості для підвищення ролі та значення регіональної політики в Україні, більш повного врахування інтересів окремих територій країни.