Аргументи на користь універсальності

• Процес вибору несправедливий. Універсальний розподіл соціальних благ, навпаки, стосується кожного. Універсальність розглядається

як шлях до побудови суспільства нового типу, в якому кожний грома­дянин матиме право на задоволення основних потреб. У такому суспільстві жодна людина не страждатиме через невиправдані утиски [2,66-67].

• Процес вибору неекономічний. Ступінь універсальності прямо пропорційний спрощенню управління. Широко базована індикаторна адресність (визначення цільових груп) дешевша, ніж більш вибіркові альтернативи. Економічність адресності не обов'язково означає, що допомога спрямована на тих, хто має найбільші потреби. Тут зустрічаємося з таким явищем, яке отримало назву «парадокс адресності»: забезпечення людей, чиє становище найгірше, обходитиметься дорожче, чим більше їх потреб задовольняти, натомість можна охопити забезпеченням більше людей, задовольнивши лише їх базові потреби. Кожний має основні потреби, які можна задовольнити при менших затратах, якщо блага розподілятимуться через загальні для всіх джерела постачання (цей аргумент можна застосувати до систем шкільної освіти, охорони здоров'я та житлової сфери) [2,66-67].

• Агресивність, принизливість або складність перевірки наявних потреб та засобів для існування. Для того щоб довести відповідність основних характеристик індивіда встановленим критеріям для отримання певної допомоги, необхідно провести перевірку наявних потреб та засобів для існування, а досвід використання таких опитувань показує, що часто вони надто агресивні, складні чи принизливі [2,65].

• Стигматизація. Вибірковість відділяє бідних або малозабезпечених від решти суспільства. І таким чином призводить до стигматизації. На практиці це означає, що вибірковість пов'язана з «другорядними службами для другорядних громадян». Люди часто не звертаються по допомогу саме тому, що соромляться «стигматизації» [2, 65-66].

• Проблема визначення та встановлення меж. Межі встановлюються для того, щоб вирізнити тих, хто має право на допомогу. Це в свою чергу породжує нерівність, оскільки люди, що знаходяться трохи нижче певної межі, можуть отримувати більше, ніж ті, що опинились вище неї. Проблему зазвичай називають «пасткою бідності» в соціальному забезпеченні, коли людина втрачає набагато більше, якщо її прибутки дещо збільшуються (приміром, коли встановлюється допомога у розмірі 20 грн для тих, чий сукупний середньомісячний дохід не перевищує 50 грн. Особа, яка має дохід у розмірі 51 грн, допомоги не отримає і, відповідно, втратить 19 грн). В цілому, з поліпшенням обставин життя, надання допомоги повинне припинятися (приміром, людина з функціональними обмеженнями, яка навчилася протистояти певному безсиллю, може втратити допомогу, або особа, що користується суспільним житлом, повинна буде звільнити його). Але ті, чиї життєві обставини змінюються, часто почувають себе несправедливо скривдженими [2, 65-66].

• Вибірковий розподіл благ часто не досягає тих, на кого він спрямований. Люди не звертаються по допомогу іноді тому, що нічого не знають про існуючі служби, не вірять у можливість отримання допомоги або через складність процедур реєстрації [2, 66].