Цінності та їх врахування при формуванні соціальної політики

Соціальна політика базується на таких загальнолюдських філософських цінностях, як право на життя, свобода, рівність, недискримінація, справедливість, солідарність, соціальна відповідальність тощо. Саме ті чи інші цінності лежать в основі пояснення будь-якої проблеми вибору відповідної альтернативи політики. Приміром, від того, яку цінність покладено в основу-рівність чи справедливість, залежатиме вибір принципу допомоги - універсального або вибіркового. Пояснимо це на таких прикладах.

Рівність означає однакове ставлення до кожної людини. Але «однакове ставлення» не завжди означає «справедливе ставлення». Так, процедури можуть бути «справедливими» в тому розумінні, що правила надають усім однакові шанси. Але при цьому «справедливі» процедури можуть дати «несправедливі» результати. Наприклад, процедуру прийняття на роботу може бути «справедливою», якщо ґрунтується на виборі найкваліфікованіших та досвідченіших претендентів, але не всі мають рівні можливості здобути необхідну кваліфікацію (як-от випускники вищих навчальних закладів). Питання політики: де й наскільки держава повинна втручатися? Завданням політики, якщо спиратися на цінності солідарності, соціальної відповідальності тощо, буде: зрівняти можливості. Застосовується принцип вибірковості; в нашому прикладі вибираються групи населення, яким для зрівняння їхніх можливостей надається пільга як переважне право прийняття на роботу.

Інший приклад стосується явища проституції. Чи вважати проституцію за проблему? Відповідь на це запитання одночасно є передумовою для врегулювання цього явища. Так, проституція це проблема, якщо розглядати її з погляду цінності рівності, оскільки проституція порушує рівність внаслідок того, що одні люди служать для задоволення сексуальних потреб інших [1,296]. Якщо ж брати за основу таку цінність, як свобода, то кожна людина має право обирати, як їй жити і поводитись. Доросла людина повинна брати відповідальність за власні дії і вільна обирати свій шлях, в такому ракурсі проституція не є проблемою і начебто не повинна регулюватися політикою. Але при цьому перед політикою постає інше питання: «Коли слід нехтувати індивідуальний вибір?»

Моделі ринку праці, які діють у світі, також спираються на певні цінності. Приміром, ліберальна (американська) модель побудована на принципах індивідуалізму. Це означає, що у випадку тимчасових фінансових труднощів на підприємстві працівників звільнятимуть; при зміні змісту роботи або робочого завдання радше наймуть нового працівника з відповідною кваліфікацію, ніж перенавчатимуть того, хто вже працює і кого буде звільнено. Таким чином, модель характеризується високим рівнем плинності кадрів і трудової мобільності, свободою вибору та індивідуальною відповідальністю за власну освіту і кар'єру. Патерналістська (японська) модель ринку праці побудована на принципах патерналізму, колективізму, солідарності й соціальної відповідальності. Це означає, що у випадку фінансових труднощів на підприємстві радше зменшать розмір заробітної плати, ніж звільнятимуть працівників (при цьому вважається, що працівники самі, починаючи з вищого керівництва, повинні виступати з пропозиціями про зменшення для себе заробітної плати). Ця модель передбачає відповідальність за найнятого працівника, і підприємство нагадує велику родину, де дбають про пенсію, освіту своїх працівників. На японських підприємствах низька плинність кадрів, оскільки культивується пожиттєве наймання працівників, що в свою чергу гальмує просування по кар'єрних щаблях.

Соціальна політика розробляється з урахуванням певної ієрархії цінностей, яка визначає, на що в першу чергу витрачати кошти, як здійснювати їх перерозподіл і, нарешті, які групи населення матимуть переваги. Так, в Україні, внаслідок інфляції в середині 90-х рр. XX століття, практично всі люди пенсійного віку втратили свої заощадження. Малий розмір пенсії не забезпечував нормальних умов життя. Питання, яке потребувало вирішення: чи збільшувати розмір пенсії за рахунок збільшення оподаткування? Спочатку так і було зроблено, і відрахування в соціальні фонди від фондів оплати праці підприємств сягнули таких розмірів, що це призвело до змен­шення заробітної плати і, як наслідок, погіршення рівня життя самих пра­цюючих. Звичайно, картина тут спрощена, бо ж існувало ще багато інших чинників, які вплинули на розмір заробітної платні. Та вже один цей при­клад ілюструє основне питання соціальної політики: як ділити державний «пиріг» і які саме цінності мають пріоритет: чи загальноекономічне зро­стання, чи індивідуалізм, коли кожен може розраховувати тільки на те, що він заробив чи заощадив; чи, врешті, соціальна солідарність та відповідальність за старих і хворих.