Показники пожежовибухонебезпечності речовин і матеріалів.

Відповідно до ДСТ 12.1. 044-84 оцінка пожежовибухо-небезпечності всіх речовин і матеріалів проводиться залежно від їхнього агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділений в окрему групу). Тому й показники їх пожежовибухобезпечності будуть трохи різні.

У першу чергу виділяють групу горючості. По цьому показнику всі речовини й матеріали підрозділяються на негорючі, важкогорючі й горючі. Негорючі - речовини й матеріали не здатні до горіння на повітрі звичайного складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції. Важкогорючі - це речовини й матеріали, які можуть займатися й горіти при наявності джерела запалювання, однак після його видалення не здатні до самостійного горіння. До них відносять матеріали, що містять горючі й негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фиброліт. Горючі - речовини й матеріали, здатні до самозаймання, а також загорянню від джерела запалювання й самостійному горінню навіть після його видалення. До них ставляться всі органічні матеріали. У свою чергу горючі матеріали підрозділяють на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання й важкозапалювальни, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.

Температура спалаху - найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворяться пари або гази, здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їхнього утворення ще недостатня для стійкого горіння.

По температурі спалаху рідини, здатні горіти підрозділяються на:

- легкозаймисті (ЛЗР) - рідини, температура спалаху, яких не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт);

- горючі (ГР) - рідини, що мають температуру спалаху більше 61°С у закритому тиглі або 66°С у відкритому тиглі (мінеральні масла, мазут, формалін).

Температура запалення - найнижча температура горючої речовини, при якій воно виділяє горючі пари й гази з такою швидкістю, що після їхнього запалення від джерела запалювання виникає стійке горіння.

Температура самозапалювання - найнижча температура речовини, при якій різко збільшується швидкість екзотермічних реакцій, що закінчуються горінням з появою полум'я.

Важливим показником, що характеризує пожежовибухонебезпечність речовин і матеріалів є концентраційна межа поширення полум'я (запалення). Нижня (НКП) і верхня (ВКП) концентраційна межа поширення полум'я - це мінімальна й максимальна об'ємна (масова) частка горючої речовини в суміші з окисним середовищем, при яких можливе запалення від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.

Суміші, що містять горюча речовина нижче НКП або вище ВКП горіти не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин до матеріалів дає можливість вибрати такі умови їхнього зберігання, транспортування й використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі або вибуху.

Значну вибухову й пожежну небезпеку представляють різноманітні горючі пилоподібні речовини у зваженому стані. Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум'я пилу підрозділяють на вибухо- і пожежонебезпечні. При значенні НКП нижче 65 г/м³ пил є вибухонебезпечною (пил сірки, борошна, цукру), а при інших значеннях НКП - пожароопасной (пил деревини, тютюну).

Розрізняють також нижній (НТП) і верхній (ВТП) температурні межі поширення полум'я газів і пар у повітрі. НТП і ВТП - це такі температури речовини, при яких їхні насичені пари утворять в окисному середовищі концентрації, рівні відповідно НКП і ВКП. Температурні межі поширення полум'я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, при яких концентрація насичених пар буде безпечної з погляду пожежовибухонебезпечності. Існують і інші показники для оцінки пожежної й вибухової небезпеки речовин і матеріалів, які визначаються по стандартних методиках.