Класифікація методів

Класифікація методів геофізичних досліджень свердловин здійснюється у відповідності до фізичного поля, що вивчається.

Методи ГДС поділяються на: електромагнітні, ядерно-фізичні, сейсмоакустичні, магнітні, термічні, геохімічні та допоміжні.

Електричні методи дослідження розрізів свердловин базуються на вивченні електричних полів, що створюються джерелами природного або штучного (на постійних або змінних струмах) походження.

До них відносяться:

1) метод потенціалів власної поляризації, які виникають у свердловині як результат різних фізико-хімічних процесів (ПС);

2) метод уявного опору (УО), що заснований на вимірі потенціалів, різниці потенціалів, або індукційних струмів, які утворюються розміщеним у свердловині джерелом струму або електромагнітного поля;

3) метод викликаної поляризації (ВП).

Існує декілька модифікацій електричних методів у залежності від форми, розміру та конструкції зондів (комбінація електродів живлення та прийому): метод звичайних зондів (УО), боковий метод (звичайне бокове), і метод мікрозондування. До методів уявного опору можна умовно віднести і індукційний метод.

Ядерно-фізичні (радіоактивні) методи дослідження свердловин поділяють на такі групи:

1) методи реєстрації природних випромінювань гірських порід (пасивні методи);

2) методи реєстрації вторинних випромінювань, пов’язаних з опроміненням гірських порід з допомогою спеціальних джерел, розміщених в свердловинному приладі (активні методи).

До першої групи відносять гамаметрію (ГМ) - метод природної радіоактивності гірських порід.

Методи другої групи діляться на: нейтронні та гама- методи: нейтронно-гама метод (НГМ); нейтронно-нейтронний метод (ННМ); метод наведеної активності (МНА); гама-гама метод щільнісний (ГГМ-Щ); гама-гама метод селективний (ГГМ-С); фотонейтронний метод (ФНМ); метод наведеної активності (МНА); рентген-радіометричний метод (РРМ) та ін.