Фізико-геологічні основи терморозвідки

Розподіл температур на поверхні Землі та в її надрах визначається просторовим розподілом і потужністю джерел тепла, а також спроможністю компонентів середовища до теплообміну (передачі теплової енергії) і їх взаємним розташуванням. Базовими поняттями терморозвідки є тепловий потік (Ф) – величина кількісно рівна кількості теплоти що пройшла через певну поверхню за одиницю часу. ([Ф]=1 Дж×с^-1=1 Вт) і теплове поле - одномоментна сукупність значень температури і щільності теплового потоку у всіх точках досліджуваного простору, яка визначається внутрішніми і зовнішніми джерелами тепла, а також тепловими властивостями гірських порід [6, 8]. Одним з основних параметрів що характеризує регіональні та локальні особливості процесів поширення тепла є геотермічний градієнт. Геотермічним градієнтом (Г) називають швидкість зростання температури з глибиною([Г]=1 К×м^-1) Часто термін “геотермічний градієнт” вживають також для позначення приросту температури на кожні 100 м при заглибленні в Землю нижче від зони постійних температур. Величиною оберненою до геотермічного градієнту є геотермічна ступінь - віддаль, на яку треба заглибитись по вертикалі в надра Землі (нижче від зони постійних температур), щоб температура зросла на 1 градус. Середнє значення геотермічної ступені дорівнює 33 м.