Низькочастотні методи електророзвідки з контрольованими джерелами

До даної групи методів електророзвідки відносяться методи, засновані на вимірах низькочастотних електромагнітних полів (f<10 кГц) штучних джерел. Теоретичні оцінки та експериментальні дослідження свідчать, що у вказаному частотному діапазоні електромагнітні поля реальних середовищах відносяться до класу квазістаціонарних. На їх просторову структуру будуть впливати, перш за все, такі електромагнітні властивості гірських порід, як питомий електричний опір ρ та магнітна проникність μ. Оскільки більшість гірських порід немагнітні, то визначальна роль належить , безперечно, питомому опору.

Частотні електромагнітні зондування (ЧЕМЗ). Частотні електромагнітні зондування, як і метод МТЗ, відносяться до зондувань, що використовують індукційний принцип. На відміну від МТЗ в ЧЕМЗ вимірюються не природні, а штучні гармонійні електромагнітні поля, які створюються контрольованими джерелами. Виміри цих полів виконуються в дальній зоні джерел збудження на відстанях r, що значно перевершують довжину електромагнітної хвилі l у провідному середовищі (r/l>>1 або ½kr½>>1, де k – комплексне хвильове число).

При проведенні польових робіт методом ЧЕМЗ застосовують різні установки, за допомогою яких виконують багаточастотні виміри ефективного опору r_w. Для цього на кожній фіксованій частоті в живильний контур пропускають гармонійний струм І і за допомогою приймального контуру вимірюють інформативний сигнал DU. За результатами вимірів DU та І розраховують ефективний опір за відомою формулою дальньої зони:

,

де K – коефіцієнт установки. Інколи при виконанні ЧЕМЗ вимірюють також фазу j_w сигналу DU по відношенню до фази струму в живильному контурі. Багаточастотність вимірів необхідна для отримання зондувальних кривих ЧЕМЗ – амплітудної та фазової , подібних амплітудній та фазовій кривим МТЗ.

Для виконання експериментальних робіт в методі ЧЕМЗ застосовують різні установки, які відрізняються за способом збудження поля і вимірюваними параметрами.

Методика виконання частотних зондувань визначається перш за все необхідною глибинністю досліджень. Оптимальний рознос r установки, який забезпечує виконання умови дальньої зони, повинен бути в 5–6 разів більшим проектованої глибини досліджень Н. Максимальна частота в герцах може бути оцінена за співвідношенням f_max»r/H², де r - середній питомий опір верхньої частини розрізу, Н–глибина розвідки в кілометрах. Мінімальна робоча частота повинна бути в 100–1000 разів меншою максимальної.

Точка запису в ЧЕМЗ відноситься до центра розносу r. При нахиленому заляганні шарів розрізу необхідно проводити зустрічні зондування (положення живильного і приймального диполів міняються місцями). Середні значення ефективних опорів r_w і фаз j_w відносяться до центра r. Розміри диполів АВ і МN повинні бути меншими r/3, а сумарна площа приймальної петлі – біля 0,5–1 км². Зондування починають з максимальної частоти. Кожна наступна частота в 1,5–2 разів менша попередньої.

Після виконання зондувань будуються амплітудна і фазова криві ЧЕМЗ. Амплітудні криві ефективного опору r_w будуються на логарифмічних бланках: по горизонталі відкладається , а по вертикалі r_w. Фазові криві будуються на напівлогарифмічних бланках – по вертикалі відкладаються кути в арифметичному масштабі в 1 см 10°, а по горизонталі - в логарифмічному масштабі . Амплітудні і фазові криві ЧЕМЗ є основними вихідними експериментальними даними, які підлягають інтерпретації, при цьому основне значення мають криві r_w.

На рис. 3.35, як приклад, наведені палеткові чотиришарові криві ефективного опору типу КН для установки “диполь-петля”. Розгляд кривих показує, що наявність проміжного непровідного екрана (r₂→∞) не перешкоджає електромагнітному зондуванню заекранованих товщ. При наявності в основі розрізу високоомного опорного горизонту (r_n=∞) хвильові криві ЧЕМЗ (криві для нескінченного розносу установки r=∞) мають асимптоту S – висхідну під кутом 63^° 25 лінію (рис. 3.35), по якій визначається сумарна поздовжня провідність надопорної частини геоелектричного розрізу згідно алгоритму:

.

Примітною властивістю хвильових кривих є те, що вони не залежать від типу установки і досить подібні кривим МТЗ.

Рисунок 3.35 Чотиришарові амплітудні криві частотного зондування типу КН для магнітного поля заземленого

диполя при r₂=¥, r₃=1/4r₁, r₄=¥, h₂=h₃=2h₁: λ₁ – довжина хвилі у першому горизонті.

Способи інтерпретації кривих ЧЕМЗ та способи зображення даних практично аналогічні способам інтерпретації кривих і побудовам, що застосовуються в методі МТЗ. За результатами інтерпретації будуються геоелектричні розрізи, карти сумарної провідності до поверхні опорного горизонту, структурні карти та ін.

Частотні електромагнітні зондування застосовуються при вирішенні наступних задач: 1) - регіональному картуванні з метою оцінки основних рис тектоніки осадочних басейнів, зокрема визначенні глибини залягання високоомного фундаменту; 2) - структурних дослідженнях, перш за все на нафту та газ; 3) - крупномасштабному картуванні і вивченні розрізів на невеликі глибини; 4) - вирішенні деяких інженерно-геологічних задач та пошуків підземних вод.

Метод зондування становленням поля (ЗСП).Метод ЗСП відноситься до категорії індукційних зондувань (як і методи МТЗ та ЧЕМЗ). Він заснований на реєстрації процесів становлення поля (перехідних процесів) індукційної природи, які виникають у провідному середовищі при миттєвій зміні (комутації) струму в живильному контурі джерела збудження. Для збудження і реєстрації перехідних процесів можуть застосовуватися установки тих типів, що і в методі частотних електромагнітних зондувань. Зондуючим параметром в ЗСП є час t, оскільки з його плином збільшується глибинність розповсюдження індукованого поля в провідному середовищі, а отже і глибинність досліджень.

В практиці електророзвідки методом становлення поля укорінилися дві основні його модифікації: метод становлення поля в дальній зоні (ЗСДЗ або ЗСД) та метод становлення поля в ближній зоні (ЗСБЗ або ЗСБ).

Зондування становленням поля в дальній зоні (ЗСДЗ). Ця модифікація ЗСП є спорідненою методу ЧЕМЗ. В ній використовуються ті ж самі установки, що і в методі частотних зондувань. Обов’язковою вимогою в цій модифікації електромагнітних зондувань є та, що реєстрація неусталених полів повинна виконуватися в дальній зоні джерела збудження (відстань r до точки реєстрації в 5–6 разів більша за проектовану глибину досліджень).

Збудження поля здійснюється шляхом подачі серії прямокутних імпульсів струму в заземлену лінію АВ чи незаземлену петлю. Тривалість як самих імпульсів струму, так і пауз між ними повинна бути достатньою для повного усталення поля. Інколи при збудженні застосовують режим різнополярних імпульсів, або режим подвоєння – інверсний режим, при якому струм не вимикається, а лише змінюється його полярність. Останній режим забезпечує підсилення інформативних сигналів у два рази. Багатоімпульсний режим збудження і реєстрації дозволяє виконувати накопичення інформативних сигналів (або апаратурне, або в процесі обробки даних) з метою боротьби із завадами.

Зареєстровані імпульси становлення поля DU(t) (як правило осереднені в процесі накопичення) трансформуються в криві зондування (криві ефективного опору r_t) за допомогою універсальної формули дальньої зони r_t=KDU(t)/I, де І – стрибок сили струму в живильному контурі; K – коефіцієнт установки. Опір, визначений за формулою дальньої зони, у випадку однорідного середовища буде рівний його дійсному опору, а у випадку неоднорідного напівпростору – позірному (ефективному).

Найбільш часто для виконання зондувань в дальній зоні застосовують установки “диполь-петля” (модифікація ЗСМ, в якій збудження перехідного процесу виконують заземленою лінією, а реєстрацію – індукційною незаземленою петлею) та “диполь-диполь” (модифікація ЗСЕ).

Рисунок 3.36 Тришарові криві становлення поля заземленого диполя в дальній зоні для r₂=1/4r₁, h₂=4h₁, r₃=¥:

а – вертикальне магнітне поле; б – екваторіальна компонента електричного поля

За результатами трансформації сигналів перехідних процесів на подвійних логарифмічних бланках будуються криві зондування становленням поля: вздовж горизонтальної вісі відкладають (сек^1/2), вздовж вертикальної - r_t(Ом×м). Криві ЗСДЗ представляють собою, фактично, зареєстрований сигнал, побудований в логарифмічному масштабі, але зі зміненою метрикою (замість вольт ми маємо Ом×м). Криві ефективного опору є основною вихідною інформацією для інтерпретації даних ЗСДЗ. Теоретичні (палеткові) криві ефективного опору також будуються на логарифмічних бланках: вздовж вертикальної вісі відкладаються значення відносного ефективного опору r_t/r₁, вздовж горизонтальної – безрозмірного часового параметра . На рис. 3.36 наведений приклад тришарових кривих ЗСМ і ЗСЕ типу Н, з якого видно чітке відображення структури геоелектричного розрізу в ранній (хвильовій) стадії перехідного процесу.

Хвильові криві зондувань становленням поля (криві для установок з нескінченно великим розносом r®¥) як і у методі ЧЕМЗ не залежать від типу установок, а визначаються лише структурою геоелектричного розрізу. Для розрізів з непровідною основою (r_n=¥) хвильова крива r_t має асимптоту S– пряму лінію, нахилену під кутом arctg2=63°25¢ до вісі абсцис (рис. 3.36). По цій асимптоті можна визначити сумарну провідність розрізу S до високоомного опорного горизонту за алгоритмом:

.

Хвильова стадія кривої r_t підлягає як якісній, так і кількісній інтерпретації, аналогічно як в методах МТЗ та ЧЕМЗ. В процесі якісної інтерпретації при глибинних побудовах вертикальних розрізів і площових карт r_t ефективні глибини дослідження для кожного фіксованого часу t розраховують за формулою: [км], де a - емпіричний коефіцієнт, який бажано визначити за результатом параметричних зондувань. Часто a »1–1,5.

Кількісна інтерпретація кривих ЗСДЗ виконується палетковим способом. В останній час завдяки вдалим програмним розробкам, виконаним у Сибірському відділенні РАН, все частіше впроваджують комп’ютерну інтерпретацію в інтерактивному режимі.

Зондування ЗСДЗ застосовують при вирішенні наступних задач:

1) глибинних дослідженнях (до глибин 10 км);

2) регіональному картуванні з метою вивчення загальних рис тектоніки осадочних басейнів і пошуків структур;

3) картуванні поверхні фундаменту і вивченні високоомних екрануючих горизонтів;

4) виділенні зон розвитку провідних теригенних комплексів в осадовому чохлі та літологічному розчленуванні осадових порід.

Метод ЗСДЗ зіграв суттєву роль в 60-х роках минулого сторіччя при регіональному вивченні території колишнього Радянського Союзу. Нині частіше застосовують метод зондування становленням поля в ближній зоні.

Зондування становленням поля в ближній зоні (ЗСБЗ).Цей метод широко використовується при вирішенні не тільки структурних, але й рудних задач. В рудному варіанті він отримав назву зондування методом перехідних процесів (ЗМПП), хоча фізична основа методів ЗСБЗ і ЗМПП залишається однаковою, як і методика обробки та аналізу експериментальних даних.

При зондуванні становленням поля в ближній зоні рознос r установки (як правило це установки з індукційним датчиком – незаземленою приймальною петлею) вибирається у 1,5–3 рази меншим проектованих глибин досліджень. Для однорідного напівпростору з питомим опором r умова ближньої зони суворо виконується при . Отже ця умова може бути виконаною на пізніх часах перехідного процесу і на малих розносах r.

В методі ЗСБЗ найбільшого практичного поширення набули установки “диполь-петля” (“заземлена лінія – петля”), та установки з генераторною квадратною (значно рідше круглою) петлею, всередині якої виконуються виміри перехідного процесу. Серед установок з магнітним збудженням розрізняють наступні.

1. Співвісна установка “петля в петлі” – установка, яка складається з генераторної квадратної петлі з розміром сторони квадрата L, та приймальної петлі (як правило багатовиткової) менших розмірів, розташованої в центрі генераторної.

2. Суміщена установка – установка, в якій генераторний і приймальний контури петлі суміщені, тобто контур приймальної петлі повторює контур генераторної.

3. Однопетлева установка – установка, яка складається з однієї петлі: в момент перебігу струму вона працює як генераторна, а після вимикання струму автоматично перемикається на вимірювальний канал і працює як приймальний контур.

Всі установки з магнітним збудженням є співвісними, а отже осесиметричними відносно центра. Практичне застосування цих установок вирішує повністю проблему точки запису, яка певним чином існує для установки “диполь-петля”. В цьому їх значна перевага перед останньою.

В методі ЗСБЗ реєстрація збуджуваних перехідних процесів як правило виконується після вимикання електричного струму, тобто в паузах між його імпульсами, адже генераторна петля працює в імпульсному режимі з метою накопичення реєстрованих інформативних сигналів.

Точки ЗСБЗ відпрацьовуються уздовж профілів, зорієнтованих поперек простягання основних структурних елементів району досліджень. При площових зйомках, задається система профілів. Відстань між сусідніми точками (за центр зондування приймається центр r установки “диполь-петля”, або ж центр співвісних петлевих установок) бажано вибирати приблизно рівною максимальній глибині дослідження.

Обробка інформативних польових імпульсів e(t) полягає в їх трансформації у криві зондувань (аналогічно методу ЗСДЗ). Застосовують два види трансформації сигналів e(t) -у криві ефективного опору r_t(t) і у криві залежності ефективної поздовжньої провідності S_t від ефективної глибини дослідження H_t [10]. На основі отриманих залежностей S_t(H_t) виконується ряд графічних побудов. Найбільш вживані способи візуалізації результатів трансформації – побудова розрізів ефективних провідностей S_t та диференціальних провідностей . На розрізах будують або самі криві S_t(H_t), s_t(H_t), як показано на рис. 3.37, або ізолінії цих ефективних геоелектричних параметрів. За характерними заломами на кривих S_t відслідовкують границі горизонтів, а по ізолініях удається локалізувати в розрізі наявність рудних та нафтових покладів. На сучасному етапі обробка сигналів (накопичення, фільтрація) і їх трансформація практично повсюдно виконуються на персональних комп’ютерах.

Рисунок .37 Схематичний розріз ефективної поздовжньої провідності S_t за даними інтерпретації ЗСБЗ способом “плавальної площини”

1 – точки ЗС; 2 – свердловина; 3 – графік S_t за даними ЗС; 4 – графік S по каротажу; 5 – провідні горизонти; 6 – фундамент

Задачі, які вирішуються методом ЗСБЗ, приблизно такі ж як і в методі ЗСДЗ. Основна перевага зондувань становленням поля в ближній зоні – локальність результатів досліджень в плані – пов’язана з малими розносами установок та можливістю погоризонтного слідкування зміни електричних властивостей порід, що важливо при пошуках родовищ нафти та газу. У відношенні рудних родовищ ця модифікація електромагнітних зондувань показала непогані результати при пошуках провідних пластових покладів з пологим заляганням. В деяких випадках обнадійливі результати отримані при пошуках алмазних трубок. В останній час ЗСБЗ з успіхом застосовують для вивчення верхньої частини розрізу (ВЧР) при вирішенні інженерно-геологічних та екологічних задач, зокрема вивченні зсувних процесів. При застосуванні ЗСБЗ для дослідження ВЧР досить жорсткі вимоги висуваються до апаратурних комплексів, у зв’язку з необхідністю якісного збудження і реєстрації досить коротких за тривалістю (десятки мікросекунд) перехідних процесів.

Методи низькочастотного індуктивного профілювання.Методи застосовуються для виявлення на площі досліджень неоднорідних за електропровідністю включень. Вони проводяться як при загальних пошуково-картувальних зйомках, так і при детальній розвідці родовищ добре провідних руд.

В групу низькочастотних індуктивних методів профілювання входять методи довгого кабелю (ДК), дипольного індуктивного профілювання (ДІП), незаземленої петлі (НП) та перехідних процесів (ПП). Вони використовують як гармонійні (від одиниць до перших десятків тисяч герц), так і неусталені поля.

Особливість індуктивних методів полягає в тому, що геометричні розміри установок, діапазон частот і час перехідних процесів вибираються такими, щоб дослідження велися в індукційній зоні джерела, тобто розміри досліджуваних об’єктів повинні бути малими у порівнянні з довжиною хвилі. В цьому випадку поле є синфазним для всіх точок об’єкта дослідження.

Змінне електромагнітне поле, що вимірюється в точках денної поверхні, є сумою нормального поля контуру джерела і аномального поля, зумовленого впливом локальних геологічних об’єктів. За фізичною природою аномалії поділяються на індуктивні (вихрові), кондуктивні (концентраційні) тамагнітостатичні.

Індуктивні (вихрові) аномалії – це аномалії, що спричинені магнітним полем струмів, індукованих первинним змінним магнітним полем в добре провідних (рудних) тілах. Кондуктивні (концентраційні) аномалії – це аномалії, спричинені концентрацією в рудних об’єктах електричних струмів, наведених у вміщуючому середовищі, і виникненням при цьому (в результаті перетину цими струмами границь розділу) поляризаційних зарядів на поверхнях рудних тіл. Магнітостатичні аномалії мають місце лише при наявності магнітних об’єктів – за рахунок їх намагнічування первинним магнітним полем.

В реальному геологічному розрізі, що знаходиться в первинному магнітному полі якого-небудь джерела, аномалії вихрового, концентраційного і магнітостатичного типів складно накладаються одна на одну. Спеціальним вибором типу джерела поля, частоти та часу реєстрації можна змінювати співвідношення між аномаліями різних типів і таким чином створювати модифікації індуктивних методів, ефективні при розв’язку конкретних задач.

Метод довгого кабелю (ДК). Джерелом поля в методі ДК є прямолінійний кабель довжиною від 1 до 20 км, заземлений на кінцях і під’єднаний до генератора напруги низької частоти (до 1000 Гц). При достатньо довгому живильному кабелю метод інколи називають методом нескінченно довгого кабелю (НДК).

Кабель укладається вздовж очікуваного простягання структур та рудних тіл і добре заземлюється на кінцях. Сила струму живлення залишається постійною в процесі зйомки. Поле кабелю АВ (рис. 3.38,а) досліджують на ділянці його середньої третини вздовж паралельних профілів, орієнтованих перпендикулярно і розташованих по обидві сторони від нього. Основними вимірюваними параметрами поля в методі ДК є: а) - амплітуди горизонтальної та вертикальної компонент магнітного поля; б) - відношення амплітуд і різниця фаз магнітних, рідше горизонтальних електричних складових у двох точках, розташованих на відстані 5–10 м; в) - інколи вимірюються елементи еліпса поляризації поля. Виміри магнітного поля можуть виконуватися і в аероваріанті на висоті 50-60 м за допомогою гелікоптера чи літака, що буксирує датчик магнітного поля.

За результатами зйомок методом ДК вздовж профілів будуються графіки вимірюваних параметрів поля і карти графіків (кореляційні плани). Інтерпретація матеріалів в основному якісна і зводиться до кореляції аномалій по профілях та встановлення їх природи шляхом співставлення з геологічними даними.

Рисунок 3.38 Модифікації індуктивних методів

а –метод довгого кабелю; б – метод незаземленої петлі; в – дипольне індуктивне профілювання

Метод ДК відноситься до пошуково-картувальних і застосовується для вирішення задач геологічного картування, виявлення крутоспадних контактів, пластів, тектонічних зон, пошуків провідних порід (ділянок графітизації, піритизації, тріщинуватості), пошуків добре провідних масивних руд.

Дипольне індуктивне профілювання (ДІП). Метод представляє собою модифікацію індуктивної електророзвідки, у якої джерелом первинного збуджувального поля є магнітний генераторний диполь ГД (рис. 3.38,б) – багатовиткова рамка з розміром, який, як правило, не перевищує 1–2 м. У процесі польових робіт генераторний і вимірювальний (ВД) диполі переміщуються по профілю з постійним розносом без зміни їх взаємного розташування. Умова дипольності зберігається при розносі у 2–3 рази більшому розміру рамок. Рознос повинен бути сумірним з проектованою глибинністю розвідки.

В результаті зйомки будуються окремі графіки, карти графіків, карти вимірюваних параметрів. Інтерпретація даних в основному якісна і є подібною методу ДК. Окремі чіткі аномалії можуть інтерпретуватися кількісно: по формі аномалії і характерним точкам можна оцінити форму і умови залягання рудного об’єкта, а по частотним характеристикам (на стадії деталізації) – його електропровідність, що дає змогу провести класифікацію аномалій на “рудні” і “нерудні”.

Метод ДІП може бути реалізований і в аероваріанті. Для цього генераторний контур закріплюється навколо фюзеляжу гелікоптера КА-26, а виносна приймальна рамка – в гондолі, що буксирується на кабель-тросі довжиною 35-50 м.

Метод ДІП відноситься до пошукових і пошуково-картувальних. Головним чином застосовується для пошуків провідних рудних покладів. Інколи він застосовується і з інженерно-геологічною метою.

Метод незаземленої петлі (НП). В методі НП джерелом первинного магнітного поля слугує прямокутна чи квадратна петля з розмірами сторін до 1–2 км, яка живиться змінним струмом від генератора Г (рис. 3.38,в). Первинне магнітне поле в середній частині петлі є практично однорідним і характеризується наявністю лише вертикальної компоненти Н_z. Отже ця область є сприятливою для виявлення горизонтальних, полого нахилених а також локальних провідних об’єктів, оскільки первинне магнітне поле орієнтовано перпендикулярно до них. Поза межами петлі структура первинного магнітного поля ускладнена наявністю горизонтальної компоненти.

Амплітудно-фазові виміри електромагнітного поля виконуються вздовж паралельних профілів, розташованих або всередині петлі, або поза нею на відстанях від 10 до 100 м один від одного. Напрямок профілів вибирається перпендикулярним простяганню об’єктів. Довжина внутрішніх профілів складає 1/2-1/3 довжини короткої сторони петлі. При суцільних площових зйомках петля переміщується або перпендикулярно, або паралельно профілям з урахуванням необхідності повторення вимірів (перекриттів) по одному із крайніх профілів, або в декількох точках усіх профілів. Основні вимірювані параметри в полі незаземленої петлі ті ж самі, що і в методі ДІП.

За результатами робіт будуються карти графіків та ізоліній спостережених параметрів поля, а на деталізаційних точках – частотні характеристики. Інтерпретація матеріалів при пошукових роботах якісна, а при деталізаційних – кількісна (визначається електропровідність та розміри об’єктів, їх глибини залягання).

Метод НП ставиться на перспективних ділянках для пошуків і розвідки рудних корисних копалин. Глибинність розвідки до 150–200 м.

Метод перехідних процесів (МПП). В методі перехідних процесів вивчається нестаціонарне електромагнітне поле, збурене за допомогою незаземлених контурів (подібно методу ЗСБЗ чи ЗМПП). Тривалість імпульсів струму в генераторній петлі варіює від 20 до 40 мс, а тривалість пауз між імпульсами – від 30 до 80 мс.

Існують два способи вимірів перехідних процесів. Перший спосіб полягає в тому, що вторинне індуковане поле вимірюється за допомогою автономної вимірювальної рамки, що переміщується по профілям в межах планшету центральної частини петлі (подібно методу незаземленої петлі НП). Цей спосіб отримав назву рамково-петлевого (МППР). Другий спосіб – це однопетлева модифікація методу перехідних процесів (МППО). Ця модифікація тотожна методу ЗМПП, розглянутому раніше. Відмінність МППО від ЗМПП лише в кількості часових затримок, на яких вимірюється сигнал. В МППО цих затримок значно менше.

Роботи методом МПП включають два етапи: загальна чи пошукова зйомка і детальна. Головна задача загальної зйомки – виявлення в межах досліджуваної площі зон з аномальною поведінкою неусталеного поля, які зумовлені наявністю добре провідних геологічних утворень. Ця площова пошукова зйомка зазвичай виконується суміщеними генераторними і вимірювальними петлями (МППО). За результатами цієї зйомки будуються карти ізоліній нормованого по струму І сигналу e(t) перехідного процесу на одній чи декількох часових затримках. Приклад такої карти для одного із родовищ наведений на рис. 3.39. Над провідними об’єктами затухання поля уповільнюється, отже рудні об’єкти на картах фіксуються підвищеними значеннями нормованого по струму зареєстрованого сигналу e(t)/I.

Рисунок 3.39 Карта ізоліній амплітуди сигналу перехідного процесу на мідно-колчеданному родовищі

1 – габро-діабази; 2 – гранодіорити; 3 – проекції рудних тіл на поверхні;

4- розломи; 5 і 6 – ізолінії e(t)/I для часу 1 і 2 мс

Детальні зйомки рекомендується виконувати з автономною рамкою, що переміщується по профілю (МППР). Для зменшення впливу аномалій кондуктивного типу петлю необхідно розкладати так, щоб аномальна зона була в центрі. Менша сторона петлі (якщо петля прямокутна) не менш ніж у 1,5 рази повинна бути більшою від глибини досліджень. Виміри неусталеного поля виконують на 5–7 затримках по густій сітці польових точок. Побудови за результатами робіт такі ж, як і в методі НП. Деталізаційні роботи можна виконувати також суміщеними генераторним і приймальним контурами. У цьому випадку виміри проводяться вздовж окремих інтерпретаційних профілів, що перетинають аномальну зону, по густій мережі точок і з мінімальним розміром петель, при якому сигнал реєструєтьcя ще досить впевнено. Метод МПП може бути реалізований і в аероваріанті, аналогічно методу ДІП.

Кількісна інтерпретація експериментальних даних виконується на основі профільних аномальних графіків і перехідних характеристик. Інколи досить непогані результати дають прийоми інтерпретації, що застосовуються в методі ЗСБЗ (ЗМПП).

Областю застосування методу перехідних процесів є, в основному, пошук добре провідних рудних покладів. Цим методом можливо вирішувати також деякі задачі геологічного картування.