Психологія як наука. Об’єкт, предмет психології. Класифікація психічних явищ.

Психологія (від грец. душа і слово, вчення) - наука про закономірності виникнення і діяльність психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими діяльності та спілкування людей, поведінки тварин.

Психологія взагалі має давню історію, але як самостійна наукова дисципліна є досить молодою. Її вік налічує лише близько ста років. За цей короткий історичний період вона затвердилася як відносно автономна галузь наукового знання, що вирізняється тільки їй властивою теорією, методологією, методами дослідження.

Основні теоретичні принципи психології:

1) визнання детермінірованності психічних явищ матеріальної дійсності;

2) генетичний підхід до психічних явищ, дослідження їх у розвитку;

3) вивчення психіки людини у взаємозв'язку біологічних і соціальних факторів;

4) визнання нерозривного взаємозв'язку психіки і діяльності

Протягом століть змінювався предмет психології як науки: в стародавньому світі – це душа, в структуралістичному підході (В.Вунд) – свідомість, в біхевіоризмі (Дж.Уотсон) – поведінка, в психоаналізі (З.Фрейд) – несвідоме, в гештальтпсихології (Вертгеймер) - цілісні структури психіки, в гуманістичній психології (К.Роджерс) - особистість.

На сьогоднішній день предмет психології складають конкретні факти психічного життя, що характеризуються якісно та кількісно. Однак наукова психологія не може обмежуватися самим лише описанням психологічних фактів, їх треба пояснювати. Ось чому слід відкривати закони, за якими відбуваються ці явища, тобто психологічні закони. Завданням психології є також встановлення механізмів психологічної діяльності - вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, кібернетикою та ін. Отже, психологія, як наука, вивчає факти, закономірності та механізми психіки.

Об'єктом вивчення психології є психіка як функція мозку. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умовах середовища. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потреби людина шукає й одержує з навколишнього природного та соціального середовища необхідні для цього джерела, здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі. Усе це становить психічну діяльність людини, яку вивчає наука психологія.

Вихідною категорією психології є відображення. Психологія вивчає властивість мозку, що полягає в психічному відображенні матеріальної дійсності, у результаті якого формуються ідеальні образи реальної дійсності, необхідні для регуляції взаємодії організму з навколишнім середовищем. Основним поняттям психології є поняття психічного образу. Психічний образ - цілісне, інтеграційне відображення відносно самостійної, дискретної частини дійсності.

Вищою, хоча й не єдиною, формою відображення у людини є її свідомість. Завдяки свідомості людина довільно регулює свою поведінку. Свідомість не фотографічно відбиває явища дійсності. Вона розкриває об'єктивні внутрішні зв'язки між явищами.

Свідомість деколи позначається ще і поняттям “психіка”, але поняття психіки ширше, ніж поняття свідомості, тому що психіка включає в себе сферу підсвідомості і надсвідомості. Змістом психіки є ідеальні образи об'єктивно існуючих явищ. Але ці образи виникають у різних людей по різному, оскільки залежать від минулого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного стану і т.і. Інакше кажучи, психіка - це суб'єктивне відображення об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем.

Наукове розуміння психіки людини можливо лише при цілісному розгляді сукупності психічних явищ. Психічні явища - це своєрідні суб’єктивні переживання, суб’єктивні образи відображуваних у свідомості явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й різноманітності.

Усі психічні явища, які підлягають вивченню психології, поділяються на три групи:

1) психічні процеси;

2) психічні стани;

3) психічні властивості особистості.

Психічний процес - це акт психічної діяльності, що має свій об'єкт відображення і свою регульовану функцію. Психічне відображення - це формування образа тих умов, у яких здійснюється дана діяльність. Психічні процеси - це орієнтовно-регулюючі компоненти діяльності. Вони підрозділяються на пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять і уява), емоційні і вольові. Уся психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і емоційних процесів.

До психічних процесів зазвичай відносять

- пізнавальні процеси: відчуття і сприйняття; пам'ять;уяву і мислення;

- вольові процеси (спонукання потреб, виникнення мотивів чи спонукань діяти певним чином; винесення рішення і його виконання);

- емоційні процеси (виникнення почуттів, їх динаміка залежно від задоволення потреб і т. д.).

Психічний стан - це тимчасова своєрідність психічної діяльності, обумовлена її змістом і відношенням людини до цього змісту. Психічні стани є стійкою інтеграцією всіх психічних проявів людини при певній його взаємодії з дійсністю. Психічні стани виявляються в загальній організованості психіки. Психічний стан - це загальний функціональний рівень психічної активності в залежності від умов діяльності людини і її особистісних особливостей. Психічні стани можуть бути короткочасними, ситуативними і стійкими, особистісними.

До психічних станів відносять:

4. Стани різних рівнів організованості свідомості (вони виявляються в різних рівнях уважності).

Розділення всіх проявів психіки на вказані категорії досить умовне. Поняття «психічний процес» підкреслює процесуальність, динаміку факту, що його встановлює психологія. Поняття «психічний стан» характеризує статичний момент, відносну постійність психічного факту. Поняття «психічна властивість», виражає тривкість психологічного факту, його закріпленість і повторюваність у структурі особистості.