Промислово-виробнича зона

Міську планувальну структуру за видами її функціонального використання складають зони: селитебна, рекреаційна, промислова, комунально-складська, а також зона зовнішнього транспорту. Три останні, в свою чергу, складають виробничу зону міста, в яку може входити декілька промислових районів, промислових вузлів, окремих підприємств і науково-дослідних закладів з дослідно-експериментальними виробництвами, а також міські складські і транспортні споруди.

Місто перш за все формується двома основними функціональними зонами - сельбищною і виробничою. Їх структурний взаємозв'язок у плануванні міста залежить від конкретних містобудівних і природно-кліматичних умов, а в старих містах - ще і від особливостей історичної спадщини - існуючої на даний час забудови.

Промислово-виробнича зона - це функціонально-спеціалізована частина території міста, яку складають міські промислові райони. Вони, в свою чергу, включають об'єкти матеріального виробництва, комунального і енергетичного господарства, виробничої інфраструктури, науки та наукового обслуговування, підготовки кадрів та інші об'єкти невиробничої сфери, які обслуговують матеріальне та нематеріальне виробництво.

Промислові райони міста формуються на основі кооперування підприємств, допоміжних і обслуговуючих об'єктів, інженерних споруд, а також зв'язаних з ними громадських і науково-дослідних центрів. Планувальна структура промислового району повинна бути взаємозв'язана із структурою всього міста (рис.10.1).

В основі промислових районів виділяються промислові вузли, які, в свою чергу, теж формуються на базі об'єднання і кооперування підприємств, однорідних за галузевими і технологічними характеристиками, комплексному використанню транспортної й інженерної інфраструктур. Об'єднання промислових територій у промислові вузли і райони дає значний економічний, соціальний і містобудівний ефект, що відповідно виражається:

у зниженні капіталовкладень на освоєння й експлуатацію території промислового району за рахунок інтенсифікації її використання, формування єдиної інженерної і транспортної інфраструктури усередині промислового району та у місті в цілому;

у зниженні витрат часу населенням на трудові поїздки за рахунок формування надійних комунікаційних зв'язків між великими промисловими і сельбищними зонами;

у можливості оптимального рішення структури транспортних комунікацій міста і промисловогорайону;

у забезпеченні композиційної єдності основних структурних елементів міста.

При відведенні територій для розміщення промислових зон на підставі загального функціональ- ного зонування міста слід враховувати цілий комплекс планувальних вимог.

Рис.10.1.Містобудівні категорії місь-ких промислових районів: 1 - віддалені від сельбищних територій на відстань 1000 м і більше – перша категорія; 2 – розташовані близько до межі сельбищних територій - на відстані 50…1000 м – друга категорія; 3 - розташовані в межах сельбищних територій - третя категорія

Основою при цьому виступає врахування ефективності зв'язків промислової зони з сельбищною, рекраційною та іншими зонами міста. Іншими вимогами згідно з будівельними нормами [1] є такі: доля території саме із виробничими функціями повинна складати не менш 60…65% загальної території зони; виробничі об'єкти слід розміщувати достатньо компактно, між ними не повинно бути значних функціонально чужорідних утворень; зона повинна бути забезпечена транспортними магістралями загальноміського значення, для зв'язків її із іншими функціональними зонами міста. Такі магістралі повинні скласти основу планувального каркасу міста; при розташуванні промислових зон і районів треба керуватися збалансованістю місць прикладання праці та місць мешкання. При цьому необхідно формувати взаємопов'язану систему обслуговування працюючих на підприємствах та інших категорій населення житлових районів, які прилягають до промислової зони; для повноціного функцінування зони необхідно забезпечити утворення одного чи декількох громадських центрів обслуговування, які роз -

ташовують на межах із сельбищними територіями. У склад громадського центру слід включати заклади як ведучих функцій -управлінськіх, науково-проектних, інформаційного обслуговування, так і супроводжуючих - культурно-побутового обслуговування, громадського харчування, пунктів охорони здоров'я та інше.

При відведенні територій промислових районів як спеціалізованої функціонально-планувальної одиниці міста необхідно враховувати такі планувальні чинники, як конфігурацію міського плану, мережу міських вулиць, рельєф, ландшафтні утворення і т.ін.

Планувальна структура промислових районів і їхнє розміщення в місті мають різний характер у залежності від таких природньо-кліматичних чинників:

рельєф місцевості, напрямок, швидкість і повторюваність вітрів, вологість повітря і т.д.;

інженерно-геологічні характеристики території - рівень ґрунтових вод, несуча спроможність гірських порід, закарстованість, паводки і т.ін.;

характер водяного балансу прилеглих водяних систем, можливість відведення і знешкодження стічних вод.

Визначальними при розміщенні промислових підприємств є санітарно-гігієнічніхарактеристики виробництва, які у значній мірі впливають на умови формування промислових районів і всієї структури міста.

У залежності від умов здійснення технологічних процесів, характеру і кількості викидів виробничих шкідливостей в атмосферу, створення шуму і вібрацій, електромагнітних хвиль і радіочастот, ультразвуку й інших негативних впливів з урахуванням заходів по мінімізації таких шкідливостей промислові підприємства за санітарною характеристикою діючими санітарними нормами (СН-245-71) поділяють на п'ять класів. До першого належать підприємства з найбільшими виробничими шкідливостями, до п'ятого — з виробництвами без викидів шкідливостей. Санітарними нормами для кожного вида виробництв (класу промислового підприємства за санітарною характеристикою) встановлюються розміри ширини санітарно-захисних зон - санітарних розривів.

Санітарно-захисна зона – це територія між границею промисловоговузла чипідприємства і границею селитебной території. Санітарний розрив - це відстань від джерела шкідливих викидів в атмосферу до границі селитебної території чи іншого підприємства.Прийнята санітарна класифікація підприємств передбачає обов'язкове дотримання санітарних розривів і санітарно-захисних зон, а також гранично припустимих концентрацій шкідливих викидів в атмосферу.

Промислові райони в місті за архітектурно-планувальними умовами і особливостями чинників, що впливають на їх формування, серед яких найбільш суттєвими виступають санітарна шкідливість виробництв і вантажообіг підприємств, діючими нормами поділяються на три містобудівні категорії, для кожної з яких призначений свій функціонально-адекватний склад розташованих у районах підприємств (рис.10.2).

Першу категорію складають підприємства, що виділяють виробничі шкідливості та потребують залізничного транспорту,а також значного об'єму вантажообороту автотранспорту. Вони також характеризуються особливими умовами виробництва: пожеженебезпечністю, вибухонебезпечністю, радіоактивністю. До такої категорії належать великі металургійні, хімічні,

Рис.10.2.Приклад функціональ-ного зонування виробничої зони: 1-промислові підприємства; 2-наукові закла-ди; 3-адміністративно-технічні центри; 4- підприємства міського транспорту; 5-комунальні підприємства; 6 - склади; 7-території озеленення

нафтопереробні заводи, а також підприємства енергетичної галузі і ті, що зв'язані з гірничним видобутком корисних копалин, які створюють великі концентрації виробничих шкідливостей і негативно впливають на здоров'я і санітарно-гігієнічні умови життя населення. Їх розміщують на значному віддаленні від сельбищних територій. Відстань від таких промрайонів до сельбищної території встановлюється в кожному окремому випадку у залежності від особливостей технології, ефективності уловлювання виробничих шкідливостей, вибухо- і пожеженебезпеки виробництва. Мінімальна відстань від сельбищних територій для підприємств першої категорії дорівнює 1000 м, а в окремих випадках значної концентрації шкідливостей на таких підприємствах цю відстань збільшують до 10 км і навіть більше. Другу категорію складають підприємства, які не виділяють шкідливих речовин, але потребують залізничних під'їзних шляхів, що передбачає необхідність їх розміщен-

ня у периферійній частині міста. До підприємств, які не виділяють виробничих шкідливостей і не потребують повної ізоляції від сельбищних зон, але зв'язані зі значним вантажообігом і необхідністю влаштування під'їзних залізничних колій, відносяться машинобудівні, текстильні та харчові. Саме такі підприємства складають найбільш масові групи промисловості. Віддалення підприємств другої категорії від житлової забудови на значну відстань вже не є строго необхідним. Санітарно-захисна зона між підприємствами другої категорії та сельбищною територією може дорівнювати 50…1000 м. Через необхідність обслуговування залізничним транспортом такі промрайони доцільно розміщувати на межі сельбищної зони.

Третю категорію складають підприємства з найбільш високою професійною привабливістю, технології яких сформовані на базі прогресивних видів сучасного виробництва, тобто екологічно чисті, без викідів виробничих шкідливостей. Такі підприємства характеризуються найбільшою інтенсивністю використання внутрішньозаводських територій, мають невеликий вантажообіг — не більш 40 автомобілів у добу в одному напрямку і вони не потребують улаштування залізничних шляхів. До підприємств, що не роблять шкідливого впливу на умови життя населення і мають незначний вантажообіг, відносять заводи точної механіки, приладобудування, оптики і таке інш. Такі підприємства не вимагають ізоляції від сельбищної зони і можуть розташовуватися в її межах. Роль санітарно-захисної зони для них може виконувати озеленена транспортна магістраль. Мінімальні санітарно-захисні розриви для всіх виробничих будівель і складів, які не виділяють в навколишнє середовище шкідливих, з неприємним запахом або пожеженебезпечних речовин, які не створють підвищеного рівня шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань і не потребують під'їзних залізничних шляхів, приймають не менш 50 м.

Для великих промислових районів, число підприємств в яких складає більш 40, при загальної кількісті робітників 30…40 тис. і площі території відповідно 300…400 га вважається доцільним їх планувальне розчленування на промислові вузли. Такі вузли вирішуються на основі єдиної архітектурно-планувальної ідеї з вираженими межами, спільністю інженерно-технічної і транспортної інфраструктури, допоміжних виробництв, об'єктів соціально-побутового обслуговування. При цьому рекомендованими середніми параметрами промислового вузла виступають такі : число підприємств вузла дорівнює 10…40, кількість робітників 20…30 тис., розмір території 120…220 га.

Нормами проектування [1,2] передбачається обмеження територій промислових районів міст і поселень. Встановлено, що розміри загальної площі території промислових районів і вузлів не повинні перевищувати:

-для металургійних заводів з повним циклом і пов'язаних з ними коксохімічних цехів, енергетичних допоміжних об'єктів, а також підприємств нафтохімічної і хімічної промисловості - 1000…1500 га;

-для металургійних заводів з неповним циклом, заводів важкого і середнього машинобудування, з урахуванням енергетичних, допоміжних об'єктів і будівельних баз – 750…1000 га;

-для великих багатогалузевих груп, утворених підприємствами важкого і середнього машинобудування з допоміжними і обслуговуючими об'єктами та резервуємими на перспективу майданчиками – 300…700 га;

-для груп невеликої кількості середніх та малих спеціалізованих підприємств важкого та середнього машинобудування, а також великих підприємств легкої промисловості і супроводжуючих об'єктів з під'їзними шляхами та енергетичною групою, утворюючих промислові райони і вузли – 50…150 га;

-для підприємств легкої промисловості, середнього машинобудування, які формують промислові вузли в районі загальних транспортних або енергетичних об'єктів – 100…150 га;

-для територіальних груп середніх і невеликих підприємств машинобудівної, легкої та харчової промисловості, при їх позасельбищним розміщенням та при їх обслуговуванні залізничним транспортом і кущовим енергетичним господарством – 50…100 га; при розташуванні в сельбищній зоні нешкідливих в санітарному відношенні виробництв легкої промисловості без їх обслуговування залізничним транспортом і при їх переважно багатоповерховій забудові - до 20 га.

Устрій відвалів, шлаконакопичувачів, сховищ відходів та викидів підприємств в межах промислової зони не допускається. При обгрунтуванні неможливості утілізації відходів ділянки для відвалів сховищ і таке інш. розташовують за межами підприємств з дотриманням санітарних норм, а також норм і правил безпеки, затверджених або узгоджених з відповідними інстанціями.

Відвали, які вміщують вугілля, сланец, миш'як, свинець, ртуть та інші горючі і токсичні речовини, розташовують від житлових та громадських будівель та споруд на відстані не ближче розрахункового небезпечного здвигу відвалів.

Розташування в населених пунктах нових териконів і відвалів, які можуть стати джерелами забруднення атмосферного повітря або іншого шкідливого впливу, забороняється.

На межі промислових районів і селитебної території формується передзаводська зона. В цій зоні розміщують зв'язані з промисловістю інженерно-технічні, наукові, навчальні та обслуговуючі центри. Передзаводська зона - це місце прибуття значних транспортних і пішохідних потоків. Тут перетинаються основні магістралі міського і міжміського значення, а також розміщуються транспортні будівлі і споруди, автостоянки. Передзаводські території виконують роль контактних вузлів між найважливішими структурними елементами міста – його сельбищною і виробничою зонами.