Гуманістична спрямованість педагогічних поглядів М.Монтессорі.

Філософський та психологічний аспекти системи М.Монтессорі.

Зміст виховання дитини за методом М.Монтессорі.

Гуманістична спрямованість педагогічних поглядів М.Монтессорі.

Майже століття ім’я М.Монтессорі, психіатра, психолога, філософа, досвідченого дитячого лікаря, невгамовного вченого, видатного італійського педагога, подвижниці нових гуманістичних ідей у навчанні та вихованні, приковує до себе увагу громадськості. Її педагогікою захоплюються, в ній розчаровуються, використовують і відкидають, впроваджують цілісну систему або тільки окремі її елементи. Головне – вона не залишає байдужим того, хто познайомився з її ідеями і методикою. [1]

У результаті багаторічної напруженої творчої діяльності М.Монтессорі вдалося створити струнку, гармонійну, цілісну освітньо-виховну систему безперервної освіти дітей, яка завдяки інваріантності змісту освіти і високим технологіям активно впроваджується сьогодні в навчально-виховному процесі різних країн світу, зокрема Австралії, Великобританії, Німеччині, Голландії, Індії, Італії, Канади, США, Франції, Швейцарії, Японії, Росії, України.

На противагу жорстоким авторитарним методам управління, які обмежували самостійність дитини, її ініціативу в рамках глобальної регламентації всіх аспектів навчально-виховного процесу, на рубежі ХІХ – ХХ столітті, з’являється цілий ряд нових підходів до навчання та виховання. Ідея гуманної педагогіки отримала розвиток у цілому ряді концепцій, зокрема таких як теорія вільного виховання, експериментальна педагогіка, педагогіка особистості, виховання засобами мистецтва. Їх провідною ознакою стала поглиблена увага до дитини. Це була педагогіка «централізована» на дитині, а не на методі та предметі. Провідною метою гуманної педагогіки вважали вивчення природи дитинства.

Таким чином, з кінця XIX ст. до другої світової війни у зарубіжній педагогіці сформувались течії, концепції, які стали основою суттєвого реформування шкільної освіти і виховання на засадах гуманізму; обов'язкового трудового навчання, урахування інтересів дитини, заохочення самостійності, тощо.[2]

Своєрідною ідеєю гуманістичного вільного виховання стала і концепція італійського педагога М. Монтессорі. У центрі педагогіки М.Монтессорі знаходяться: проблема саморозвитку дитини; створення спеціальної системи

Виховання та навчання, в якій центральну роль відіграє „підготовлене середовище" та своєрідний дидактичний матеріал; різновіковий підхід до виховання та навчання дітей; необхідність вивчення дитини педагогом задля сприяння її успішному „самобудівництву", її духовному розвитку. Таким чином, шлях до гуманістичного виховання М.Монтессорі вбачала у створенні спеціального педагогічного, інструментованого і збагаченого стимулами саморозвитку дитячого середовища, де все повинно бути пристосовано до будови тіла дитини. У 1907 році італійський місіонер і талановитий інженер, директор «Суспільства дешевих квартир», Едуард Таламі наважився на незвичайний соціальний експеримент. Він запропонував М.Монтессорі створити у 58 перебудованих будинках дошкільний заклад нового типу – денний притулок – школу для дітей, що отримав назву «Будинок дитини». Саме тут у М.Монтессорі з’явилась можливість на практиці перевірити вірність зроблених теоретичних висновків та результатів своїх перших спостережень і досвіду.

У процесі роботи кристалізується її педагогічне кредо: виховання можливе тільки тоді, коли дитині надається повна свобода дій, котра стримується лише в особливих випадках, пов'язаних з небезпекою для її життя. В основу своєї педагогічної системи вона поклала біологічне припущення - життя є існування вільної активності особистості. Розвинена дитина має природжену потребу в самопрояві. М.Монтессорі відмовилась бачити суть виховання в авторитарному впливі на дитину, висувала проблему, організовуючи спеціальне педагогічне оточення, яке найбільш відповідає її потребам. Вона вимагала одного - надати дитині повну свободу дій. Дисципліну М.Монтессорі трактувала як активність, контрольовану та регульовану самою дитиною і передбачені дії, які визначаються нею самою, а не прищеплюються зовні педагогом.