Наслідки міжнародної трудової міграції

Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним. Міграція має як позитивні, так і негативні наслідки.

До позитивних наслідків трудової міграції для країн-імпортерів відносяться:

▪ економія на витратах на освіту і підвищення кваліфікації – країни імміграції мають суттєві вигоди від підготовки спеціа­лістів іншими країнами (за сучасними оцінками, чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного "середнього" вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченого у галузі су­спільних наук – 235 тис. дол., інженера – 253 тис. дол., лікаря – 646 тис. дол.; доходи Канади від експлуатації умів емігрантів у 7 разів перевищують обсяги допомоги, яку вона надає країнами, що розвиваються; вигоди Британії від залучення іноземних спеціалістів у 3 рази перевищують розміри економічної допомоги країнами Азії та Африки);

▪ економія на витратах виробництва – фірми країн імміграції мають економію як за рахунок ниж­чої оплати праці іммігрантів, так і за рахунок того, що праця іно­земних робітників дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати, одним з наслідків чого є підвищення конкурентоспроможності продукції приймаючої країни;

▪ економія на урядових видатках у частині соціальних програм – мігранти не забезпечуються пенсіями, не враховуються у соціальних програмах;

▪ додатковий попит іноземних робітників є додатковим стимулятором виробництва і зайнятості в країні перебування;

▪ мігранти як амортизатор під час спадів – можуть бути звільнені в першу чергу;

▪ омолодження структури трудо­вих ресурсів країн імміграції за рахунок робітників-емігрантів; покращення демографічної ситуації країн з процесом старіння нації (Франція, Германія, Швеція - 10% новонароджених з’являються у сім'ях переселенців, Швейцарія - 24%, Люксембург - 38%);

▪ для промисловості багатьох розвинених країн іноземна робоча сила означає забезпечення функціонування ряду галузей, у т.ч. інфраструктури: у Франції емігранти становлять 25% зайнятих на будівництві, у Бельгії – 50% шахтарів, у Швейцарії – 40% будівельників;

▪ грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розши­ренню реалізації товарів країн імміграції за кордоном;

▪ приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів; висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, зразу стають великими платниками податків;

Негативними наслідками для країн-імпортерів вважають те, що наплив робітників з-за кордону ускладнює пробле­му зайнятості в країні, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників, що може викликати посилення соціальної напруженості (займають робочі місця), міжнаціональні конфлікти; поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.

До позитивних наслідків трудової міграції для країн-експортерів відносяться наступні:

▪ повернення досвідчених кваліфікованих ро­бітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки – якщо розцінювати її як закордонне стажування – безкоштовне навчання передовому досвіду, набуття професійних навичок;

▪ грошові перекази емігрантів включаються до статті „Приватні перекази“ платі­жного балансу і становлять для багатьох держав значну частину валютних надходжень, для деяких з цих країн – є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надхо­дження валюти від експорту товарів (за даними МВФ середня норма прибутку при експорті товарів - 20%, послуг - 50 %, робочої сили – вища; колишня Югославія від експорту робочої сили мала більші надходження у вигляді переказів, ніж від експорту товарів; у Пакистані перекази працюючих за кордоном у 5 разів перевищують надходження від експорту товарів і послуг; в Єгипті наприкінці 80-х років перекази емігрантів становили понад 3 млрд. дол. на рік, а експлуатація Суецького каналу давала 970 млн. дол. У Йомені перекази емігрантів в окремі роки у 30 разів перевищували надходження від експорту товарів і послуг; на початок 90-х років, близько 40 країн світу мали надходжень від мігрантів не менше 100 млн. дол., а 10 країн – понад 1 млрд. дол.; у країнах, що розвиваються, надходження від експорту робочої сили зростають швидкими темпами - 10% на рік);

▪ експорт робочої сили як чинник зменшення соціальної напруги в країні за надлишку трудових ресурсів;

Негативними наслідками трудової міграції для країн-експортерів вважаються наступні:

Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава – експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що число останніх приблизно в 10 разів менше, ніж українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців. Основними центрами тяжіння українських трудових мігрантів є Росія (40-50 %), Польща (15-20 %), Чехія (10-15 %), Італія (майже 10 %), Португалія (4-6 %). У цілому понад 90 % загального потоку трудових мігрантів припадає на країни СНД (Росія і частково Білорусь), країни Вишеградської групи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) та держави Південної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (Росія, Чехія тощо), де переважно пра­цювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Ка­наду, країни Близького Сходу тощо. Тривалість перебування наших громадян на роботі за кордоном становить у середньому близько шести місяців. У трудових міграціях бере участь майже 10 % економічно активного населення України. Серед чинників, які стимулюють міграцію з України, найважливішим можна вважати можливість заробити за кордоном значні, за мірками українських громадян, гроші. Основними видами діяльності, якими займаються мігранти – чоловіки, є робота на будівництві, у сільському господарстві. Серед жінок найбільш поширені усі види домогосподарських робіт. Сучасна трудова міграція не тільки зменшує масштаби пропозиції робочої сили на українському ринку праці, а й знижує її якість.